В роки незалежності він здійснив свою мрію — першим збудував в Україні нове сучасне підприємство і дав поштовх його розвитку. Він живе інтересами галузі й вірить, що попереду — нові цікаві проекти.

— Вадиме Петровичу, яких змін зазнала українська молокопереробна галузь за останні 10 років?

— На жаль, можна констатувати, що жодного кроку вперед молокопереробна галузь за ці роки не зробила. Не відбулася загальна модернізація галузі, необхідна хоча б у зв’язку з нашими деклараціями стосовно вступу до СОТ, починаючи з 2004−2005 року, а потім наміром вступу до ЄС. Співпраця з такими організаціями та об'єднаннями вимагає зовсім іншого рівня молочної галузі. Шкода, але руху вперед не спостерігалось. Є окремі острівці позитивних змін, успіхи деяких компаній. А загалом молокопереробка живе зараз тим, що було створено в радянський і пострадянський час.

Обсяг переробки в останні 10 років також не збільшився. Навпаки, він скоротився. Якщо у 2006 році перероблялося 6,2 млн. тонн на рік, то тепер приблизно 4,2 млн. тонн, тобто майже на третину менше.

Єдине позитивне, про що можна говорити, — це те, що в структурі молока, яке надходить на переробку, 50% становить сировина, отримана із сільгосппідприємств. Тобто, частка індустріально виробленого молока зросла, і це добрі зміни, тому що переробники, працюючи з сільгосппідприємствами, можуть контролювати якість молока, планувати співпрацю з постачальниками і говорити про умовні сировинні зони.

— Що можна сказати про появу нових молокопереробних підприємств в Україні та про модернізацію існуючих?

— За останні 10 років в Україні з’явилося два нові підприємства: у 2008 році було пущено Білоцерківський молочний комбінат потужністю переробки 250 тонн на добу. Його спеціалізація — виробництво продукції з незбираного молока. Завод збудовано буквально в чистому полі, з нуля. У 2012 році став до ладу Вінницький молочний комбінат, який належить компанії Roshen і виробляє продукцію для неї, тобто спеціалізується на продукції B2B: масло, сухе молоко та молочний жир. Продукція Вінницького комбінату йде також і на експорт.

Нові технологічні лінії з виробництва брендів дитячого харчування «Агуша» (PepsiCo) і «Яготинське для дітей» (Яготинський маслозавод) не можна назвати новими підприємствами, це нові цехи у складі існуючих підприємств.

Що ж до модернізації, то, перш ніж говорити про неї, треба розділити переробні підприємства на ті, які можна віднести до стабільних, і на проблемні. До стабільних я б відніс підприємства мультинаціональних компаній. Таких великих підприємств у нас три: Danone, Lactalis і PepsiCo. З українських до цієї групи можна включити «Молочний альянс», «Люстдорф», Тернопільський міськмолзавод та «Дубномолоко».

Зараз в Україні більше 200 переробних підприємств, які звітують про виробничу діяльність. Але треба їх чітко розділяти, тому що сьогодні 20 компаній переробляють 80% сировини, яка надходить у переробку. А решта молока, 20%, йде на 150−160 підприємств, які, фактично, ніяк не впливають на молочний ринок. Мало того, це саме ті підприємства, які не пройшли модернізацію і не в змозі її провести, тому доля цих підприємств одна — вони банкрутуватимуть.

На жаль, останнім часом з’явився тіньовий ринок переробки, багато переробних підприємств із числа згаданих 150 працюють у тіні. Це локальні підприємства, націлені на місцеві ринки збуту. Їхня продукція представлена в основному на базарах у невеликих містечках і селах. У цивілізовану торгівлю — в мережі й супермаркети — вони не йдуть. З різних причин. Передусім, вони не можуть конкурувати за якістю. У них також немає торгових марок, які були б відомі нашому споживачеві і до яких споживачі були б лояльні. Сьогодні такі підприємства виживають завдяки низькій роздрібній ціні на свою продукцію, а в ціні вони можуть конкурувати тільки за однієї умови: працюючи в тіні, тобто не сплачуючи податки і видаючи заробітну плату в конвертах. Тільки це дає їм можливість бути присутніми на ринку. Якби їхня бізнес-модель передбачала прозорість, то протягом року вони змушені були б закритися.

До вже названих підприємств з іноземним капіталом, які я відніс до стабільних, можу додати також Звенигородський сирзавод (французька компанія Savencia, колишня Bongrain) і Bel Shostka. Це ті підприємства, які потенційно можуть активно розвиватися. Не розумію, чому ці дві компанії не займаються агресивним маркетингом. Можливо, тому, що дотримуються певної корпоративної маркетингової стратегії. Маючи інноваційні рішення для виробництва сирів, як Savencia, так і Bel могли б займати активнішу позицію в Україні. Очевидно, повторюю, це пов’язано з їхніми корпоративними планами і загальною стратегією.

Як на мене, є й кілька українських підприємств, які можна віднести до першої двадцятки, до тих, що мають потенціал для розвитку. Перш за все, це «Галичина». На жаль, у кризовий період вони багато в чому втратили позиції, і, наскільки я розумію, нині власники переосмислюють бізнес-моделі, аналізують, що відбулося. Як про перспективну можна також говорити про компанію «Формула смаку», яка виробляє продукцію під торговою маркою «Волошкове поле». Треба віддати належне їхнім маркетинговим крокам.

Я не хочу називати проблемні компанії. Загалом можу сказати таке: проблема цих компаній — це проблема їхніх власників. На мою думку, саме філософія розвитку бізнесу, яку сповідують власники, не дає цим підприємствам стати в один ряд з такими міцними українськими компаніями, як, скажімо, «Люстдорф», Тернопільський молокозавод і «Молочний альянс». Для того, щоб проблемні компанії змогли подолати труднощі, власники повинні перестати втручатися в управління і довірити це спеціалістам. Оцінюючи поточну ситуацію, не думаю, що в найближчі два-три роки там стануться якісь позитивні зміни.

Стосовно рівня оснащеності переробних підприємств можна сказати таке. Безумовно, компанії, які я відніс до стабільних і потенційно стабільних, — це ті, що модернізувалися. Це маркетинговоорієнтовані компанії, які впровадили нові технології і мають перспективу розвитку. Можна сказати, що з радянських часів і до сьогодні наша молочна галузь все ж таки пройшла певне, часом навіть революційне, технологічне переозброєння. Навряд чи можна говорити це про всю галузь, але ті компанії, які знайшли можливості для модернізації, можуть із гідністю говорити про свій асортимент, про дистриб’юцію і про свої відомі торгові марки.

Той поштовх, який дала модернізація, зачепив передусім виробництво продукції з незбираного молока. Перше, що відбулося, — перехід на випуск продукції з подовженим терміном зберігання. Це той крок, який зробили молокозаводи в Україні, щоб стати маркетинговоорієнтованими компаніями. І першою це зробила компанія «Галактон».

Сьогодні більшість українських компаній, що працюють у сегменті незбираного молока, випускають продукцію зі строком зберігання 14 і більше діб. Чи є резерв у збільшенні цього терміну? Є. Новітні технології, а також сучасний рівень санітарії та гігієни на підприємстві дають змогу довго зберігати натуральність продукту й уникати таких шкідливих технологічних операцій, як внесення консервантів чи заміна складових. Вже сьогодні мультинаціональні компанії випускають продукцію зі строком придатності 21−28 діб. Приклади — Danone, Lactalis, Білоцерківський молочний комбінат. Є й інші підприємства, які продовжують працювати над упровадженням інновацій.

— Що можна сказати про конкуренцію на внутрішньому ринку та маркетингові стратегії українських молокопереробних компаній?

— Яка ситуація з законодавчим забезпеченням галузі та державною підтримкою?

— Якими є взаємовідносини виробників молока та переробників?

 — Чи є можливості вертикальної інтеграції в молочній галузі України?

— Які перспективи галузі?

Відповіді на ці та інші питання читайте у розділі «Інтерв’ю» або за посиланням.​​​​​​​

milkUa.Info