Вадим Петрович Чагаровський, голова ради директорів Спілки молочних підприємств України, — це фахівець, який починав шлях у професії помічником майстра на молочному заводі й поступово проходив усі щаблі до найвищих позицій у молочній галузі України. В роки незалежності він здійснив свою мрію — першим збудував в Україні нове сучасне підприємство і дав поштовх його розвитку. Він живе інтересами галузі й вірить, що попереду — нові цікаві проекти.

— Вадиме Петровичу, яких змін зазнала українська молокопереробна галузь за останні 10 років?

— На жаль, можна констатувати, що жодного кроку вперед молокопереробна галузь за ці роки не зробила. Не відбулася загальна модернізація галузі, необхідна хоча б у зв’язку з нашими деклараціями стосовно вступу до СОТ, починаючи з 2004−2005 року, а потім наміром вступу до ЄС. Співпраця з такими організаціями та об'єднаннями вимагає зовсім іншого рівня молочної галузі. Шкода, але руху вперед не спостерігалось. Є окремі острівці позитивних змін, успіхи деяких компаній. А загалом молокопереробка живе зараз тим, що було створено в радянський і пострадянський час.

Обсяг переробки в останні 10 років також не збільшився. Навпаки, він скоротився. Якщо у 2006 році перероблялося 6,2 млн. тонн на рік, то тепер приблизно 4,2 млн. тонн, тобто майже на третину менше.

Єдине позитивне, про що можна говорити, — це те, що в структурі молока, яке надходить на переробку, 50% становить сировина, отримана із сільгосппідприємств. Тобто, частка індустріально виробленого молока зросла, і це добрі зміни, тому що переробники, працюючи з сільгосппідприємствами, можуть контролювати якість молока, планувати співпрацю з постачальниками і говорити про умовні сировинні зони.

— Що можна сказати про появу нових молокопереробних підприємств в Україні та про модернізацію існуючих?

— За останні 10 років в Україні з’явилося два нові підприємства: у 2008 році було пущено Білоцерківський молочний комбінат потужністю переробки 250 тонн на добу. Його спеціалізація — виробництво продукції з незбираного молока. Завод збудовано буквально в чистому полі, з нуля. У 2012 році став до ладу Вінницький молочний комбінат, який належить компанії Roshen і виробляє продукцію для неї, тобто спеціалізується на продукції B2B: масло, сухе молоко та молочний жир. Продукція Вінницького комбінату йде також і на експорт.

Нові технологічні лінії з виробництва брендів дитячого харчування «Агуша» (PepsiCo) і «Яготинське для дітей» (Яготинський маслозавод) не можна назвати новими підприємствами, це нові цехи у складі існуючих підприємств.

Що ж до модернізації, то, перш ніж говорити про неї, треба розділити переробні підприємства на ті, які можна віднести до стабільних, і на проблемні. До стабільних я б відніс підприємства мультинаціональних компаній. Таких великих підприємств у нас три: Danone, Lactalis і PepsiCo. З українських до цієї групи можна включити «Молочний альянс», «Люстдорф», Тернопільський міськмолзавод та «Дубномолоко».

Зараз в Україні більше 200 переробних підприємств, які звітують про виробничу діяльність. Але треба їх чітко розділяти, тому що сьогодні 20 компаній переробляють 80% сировини, яка надходить у переробку. А решта молока, 20%, йде на 150−160 підприємств, які, фактично, ніяк не впливають на молочний ринок. Мало того, це саме ті підприємства, які не пройшли модернізацію і не в змозі її провести, тому доля цих підприємств одна — вони банкрутуватимуть.

На жаль, останнім часом з’явився тіньовий ринок переробки, багато переробних підприємств із числа згаданих 150 працюють у тіні. Це локальні підприємства, націлені на місцеві ринки збуту. Їхня продукція представлена в основному на базарах у невеликих містечках і селах. У цивілізовану торгівлю — в мережі й супермаркети — вони не йдуть. З різних причин. Передусім, вони не можуть конкурувати за якістю. У них також немає торгових марок, які були б відомі нашому споживачеві і до яких споживачі були б лояльні. Сьогодні такі підприємства виживають завдяки низькій роздрібній ціні на свою продукцію, а в ціні вони можуть конкурувати тільки за однієї умови: працюючи в тіні, тобто не сплачуючи податки і видаючи заробітну плату в конвертах. Тільки це дає їм можливість бути присутніми на ринку. Якби їхня бізнес-модель передбачала прозорість, то протягом року вони змушені були б закритися.

До вже названих підприємств з іноземним капіталом, які я відніс до стабільних, можу додати також Звенигородський сирзавод (французька компанія Savencia, колишня Bongrain) і Bel Shostka. Це ті підприємства, які потенційно можуть активно розвиватися. Не розумію, чому ці дві компанії не займаються агресивним маркетингом. Можливо, тому, що дотримуються певної корпоративної маркетингової стратегії. Маючи інноваційні рішення для виробництва сирів, як Savencia, так і Bel могли б займати активнішу позицію в Україні. Очевидно, повторюю, це пов’язано з їхніми корпоративними планами і загальною стратегією.

Як на мене, є й кілька українських підприємств, які можна віднести до першої двадцятки, до тих, що мають потенціал для розвитку. Перш за все, це «Галичина». На жаль, у кризовий період вони багато в чому втратили позиції, і, наскільки я розумію, нині власники переосмислюють бізнес-моделі, аналізують, що відбулося. Як про перспективну можна також говорити про компанію «Формула смаку», яка виробляє продукцію під торговою маркою «Волошкове поле». Треба віддати належне їхнім маркетинговим крокам.

Я не хочу називати проблемні компанії. Загалом можу сказати таке: проблема цих компаній — це проблема їхніх власників. На мою думку, саме філософія розвитку бізнесу, яку сповідують власники, не дає цим підприємствам стати в один ряд з такими міцними українськими компаніями, як, скажімо, «Люстдорф», Тернопільський молокозавод і «Молочний альянс». Для того, щоб проблемні компанії змогли подолати труднощі, власники повинні перестати втручатися в управління і довірити це спеціалістам. Оцінюючи поточну ситуацію, не думаю, що в найближчі два-три роки там стануться якісь позитивні зміни.

Стосовно рівня оснащеності переробних підприємств можна сказати таке. Безумовно, компанії, які я відніс до стабільних і потенційно стабільних, — це ті, що модернізувалися. Це маркетинговоорієнтовані компанії, які впровадили нові технології і мають перспективу розвитку. Можна сказати, що з радянських часів і до сьогодні наша молочна галузь все ж таки пройшла певне, часом навіть революційне, технологічне переозброєння. Навряд чи можна говорити це про всю галузь, але ті компанії, які знайшли можливості для модернізації, можуть із гідністю говорити про свій асортимент, про дистриб’юцію і про свої відомі торгові марки.

Той поштовх, який дала модернізація, зачепив передусім виробництво продукції з незбираного молока. Перше, що відбулося, — перехід на випуск продукції з подовженим терміном зберігання. Це той крок, який зробили молокозаводи в Україні, щоб стати маркетинговоорієнтованими компаніями. І першою це зробила компанія «Галактон».

Сьогодні більшість українських компаній, що працюють у сегменті незбираного молока, випускають продукцію зі строком зберігання 14 і більше діб. Чи є резерв у збільшенні цього терміну? Є. Новітні технології, а також сучасний рівень санітарії та гігієни на підприємстві дають змогу довго зберігати натуральність продукту й уникати таких шкідливих технологічних операцій, як внесення консервантів чи заміна складових. Вже сьогодні мультинаціональні компанії випускають продукцію зі строком придатності 21−28 діб. Приклади — Danone, Lactalis, Білоцерківський молочний комбінат. Є й інші підприємства, які продовжують працювати над упровадженням інновацій.

Щоб показати важливість такої характеристики, як термін зберігання, можу навести приклад. У Сполучених Штатах Америки, де 90% молочної продукції продається через мережі, термін зберігання ферментованої продукції становить два місяці. Ні один супермаркет, ні одна мережа не візьме у виробника продукцію з меншим строком придатності. Подовжений термін зберігання — це вимога торгівлі, і для відповідності цим вимогам великі світові молочні компанії розробляють нові продукти. Ті, хто володіє новітніми технологіями переробки молока (наприклад, мембранними технологіями), мають помітну конкурентну перевагу.

В Україні сучасні методи переробки впроваджують компанії, що випускають продукцію з незбираного молока. Це, наприклад, Білоцерківський молочний комбінат, який випускає сир «Фета», використовуючи метод ультрафільтрації для обробки сировини. Ультрафільтрація — один із видів мембранних технологій. Крім того, є мікрофільтрація, нанофільтрація, зворотний осмос і навіть електродіаліз. Мікрофільтрація, приміром, дає можливість прибрати з молока всі бактерії, не пастеризуючи, і при цьому зберегти всі його природні властивості.

У Польщі деякі компанії використовують мікрофільтрацію, і в них термін зберігання молока при температурі плюс 4−6°С становить 30 днів.

Метод ультрафільтрації використовується для розділення низько- і високомолекулярних сполук, коли з одного боку мембрани залишається розчин лактози у воді, а з другого — високомолекулярні сполуки, такі як білок та жир. Можна, використовуючи ці методи, створювати навіть певні нові продукти, змінюючи структуру. Це часто зараз використовується за кордоном при виробництві дитячого харчування, при цьому йде конструювання молочного продукту, створюється формула, найбільш наближена до материнського молока.

В молочній галузі дуже багато роботи, є багато інновацій, які можна розвивати та впроваджувати. Просто треба мати розуміння і певні знання, щоб це робити. Зараз деякі наші компанії вже замислюються над створенням власних R&D (науково-дослідних відділів), вже підійшли до думки про необхідність уміти моделювати нові продукти на замовлення маркетингових відділів.

Створення таких підрозділів справа недешева. Треба мати не тільки обладнання й потужності, в тому числі для експериментів. Найголовніше — мати людський ресурс, і саме це буде найдорожчим. Думаю, на сьогодні мають змогу створити такі підрозділи тільки дві-три українські компанії (я не кажу про ті дві-три мультинаціональні компанії, які я називав і які мають можливість користуватися результатами роботи R&D-підрозділів або навіть окремих інститутів, що існують у їхній глобальній структурі). Гадаю, тільки за цим майбутнє. Тільки володіння глибокими знаннями і розуміння потреб ринку дають перспективу розвитку.

— Що ви можете сказати про конкуренцію на внутрішньому ринку та маркетингові стратегії українських молокопереробних компаній?

— Звичайно, на внутрішньому ринку в нас жорстка конкуренція. Період вільних ніш закінчився. Тепер треба думати про нові лінійки продуктів, нові їх властивості тощо. На жаль, не можу сказати, що Україна в цьому виступає прикладом для інших. Але нам є в кого повчитися, і найближчою такою країною є Польща. Вона нам близька, ми маємо схожі історії розвитку харчової індустрії, схожі смаки. Особисто я завжди знаходжу, чому повчитися, коли буваю в Польщі, а буваю там постійно. Я ходжу по супермаркетах, відвідую підприємства, і мені завжди цікаво, які нові продукти з’явилися, що нового в технологіях. Думаю, у всіх можна чомусь повчитися, але, через близькість Польщі та рівень розвитку її молочної промисловості, це найбільш підходяща для нас країна для набуття досвіду.

Гадаю, для того, щоб витримувати конкуренцію, кожна компанія повинна регулярно випускати якісь новинки. Інша справа, що не всі вони приживуться на ринку, деякі з них споживачі можуть зразу і не сприйняти. Так було, наприклад, із біокефіром зі злаковим наповнювачем, який «Галактон» випустив ще у 2001 році. Ринок цей кефір тоді не зрозумів. Минуло 15 років. Нині в асортиментній лінійці майже кожного виробника є йогурт зі злаками. Це говорить про те, що, очевидно, у кожного продукту свій час. Не біокефір, випущений тоді «Галактоном», був поганий. Не був готовий споживач. І треба завжди оцінювати: чи вчасний випуск продукту.

Ще один приклад — сир «Фета». Коли ми на БМК приймали рішення про випуск «Фети» за технологією ультрафільтрації, то здавалося, що на ринку цей продукт незрозумілий і чужий. Тим більше, вже були схожі сири з Німеччини та Польщі. Ми випустили продукт у новій упаковці, з іншими смаковими властивостями і структурою, і він знайшов свій шлях до споживача. Думаю, для того, щоб розвивати виробництво і бути успішним, треба мати бажання. І зробити щось нове можуть тільки ті компанії, де бізнес ведеться прозоро, а корпоративна культура підпорядкована не бажанням власника, а вимогам ринку.

Щодо маркетингових стратегій переробних компаній, то вони, звичайно, різні. Можу навести як приклад вдалу стратегію, яку використала в останні три роки компанія «Терра Фуд», випускаючи масло «Ферма». Ринок масла був насичений та неконсолідований, масла було багато і різного. Для того, щоб споживач звернув увагу саме на їхній продукт, треба було провести певні маркетингові дії, і вони були вдалими.

У 2008 році було пущено Білоцерківський молочний комбінат потужністю переробки 250 тонн на добу (Київська обл.) 

На жаль, сьогодні конкуренція в молочній галузі існує не тільки між молокопереробними підприємствами, а й між їх професійними громадськими об'єднаннями. Таких об'єднань кілька, але ні одне з них не стало потужною лобістською силою, яка б могла відстоювати інтереси молочної галузі. Причини цієї роздрібненості різні. Однією з них, на мій погляд, є несприйняття певних осіб власниками молочних підприємств. Ці люди, ставши власниками, автоматично почали вважати себе спеціалістами у молочарстві, хоч вони насправді ними не є. Це шкодить розвитку їхніх підприємств. Рокфеллер, здається, сказав: «Я відзвітую вам, де я взяв усі свої мільйони, крім першого». Так і наші власники. Багато хто з них не сприймає професіоналів, вважаючи себе розумнішими, такими, що краще знають, як повинно розвиватися підприємство. На мою думку, роль власника — згуртовувати навколо себе висококваліфікованих фахівців і поважати їхній досвід та вміння. А позиція, яку деякі власники займають зараз, заважає не тільки самому молочному виробництву, а й об'єднанню тих кількох професійних спілок, що існують у галузі. Може, я помиляюсь, але мені здається, що наші професійні галузеві об'єднання орієнтовані більше на певних осіб, які очолюють ці організації, ніж на інтереси галузі. А є ж загальні цілі галузі, і треба про це думати, про створення умов для розвитку.

Я, як українець, завжди казав, що це добре, що в Україні з’явилися мультинаціональні компанії. Їх присутність тримає нас у тонусі і стимулює до розвитку. Але, як українці, ми повинні цим компаніям говорити: «Оце ваша частка (скажімо, 30%), решта — то наше». Однак цього не відбувається. А не відбувається тому, що в переробників немає згуртованості, і тому мультинаціональні компанії вільно почувають себе на нашому ринку. Якби не примхи і суб'єктивний підхід власників українських молокопереробних підприємств, то можна було б створити одну велику потужну лобістську організацію з нормальними прозорими правилами. На мою думку, це б дало потужний поштовх до розвитку галузі.

Комбінат випускає продукцію з незбираного молока, що відповідає нормам Міжнародної молочної федерації та директивам Європейського Союзу.

— Яка ситуація з законодавчим забезпеченням галузі та державною підтримкою?

— Українська молочна галузь не має сучасних базових нормативних документів для роботи. Я вже не кажу про «славнозвісний» закон «Про молоко і молочні продукти», який давно треба скасувати і який постійно використовується народними депутатами для популістських заяв, особливо в період передвиборних кампаній. Останнім часом до нього внесено багато змін, які вихолостили і те корисне, що він містив. Якщо ми вже орієнтуємося на Європу, то варто знати, що у більшості країн ЄС немає окремих законів про молоко, так само як і в Україні немає окремих законів про м’ясо або про овочі.

Мушу сказати, що в нас зараз немає нормативних документів, гармонізованих із правилами ЄС, де було б чітке визначення термінів для молочних продуктів. Тому з’явилися «молоковмісні продукти», «сирні продукти», «сметанні продукти» тощо. При цьому в кожної з існуючих зараз в Україні галузевих асоціацій свій підхід до цієї проблеми. Деякі об'єднання відстоюють ці терміни, бо до їх складу входять підприємства, які виробляють такі продукти. Поява їх зумовлена вимогами ринку, і основних причин дві. По-перше, наш збіднілий споживач не може платити високу ціну за натуральний молочний продукт. По-друге, ми не можемо похвалитися тим, що за роки незалежності сталися значні позитивні зміни у виробництві молочної сировини. У нас дефіцит сирого молока. Саме він провокує переробні підприємства шукати вихід. В Україні переробляється 4 млн. тонн молока на рік. У Білорусі переробляється 6 млн. тонн. А колись же Україна переробляла 18 млн. тонн на рік! І споживання у нас нині впало не тому, що люди розлюбили молочні продукти, вони їх просто не можуть купувати за справедливими ринковими цінами. Я говорю саме про справедливі ринкові ціни, тому що зараз ціна на деякі продукти несправедлива, але вона ринкова.

Сьогодні багато хто з виробників молока хоче мати таку ж ціну за нього, як у Європі, але при цьому не розуміє, що його методи розрахунку собівартості суб'єктивні.

Якщо зробити перерахунок собівартості за тими значеннями двох базових показників (білок і жир), які для цього використовуються в Європі, то вийде, що в нас молоко дорожче, ніж там. А якщо так, то наші молочні продукти не можуть конкурувати з виробленими в ЄС. Говорити про серйозний експорт до ЄС можна лише тоді, коли матимемо таку істотну конкурентну перевагу, як низька собівартість виробництва молока.

Чи мають виробник і переробник підтримку держави? Не мають. Навіть ті заходи, які держава раніше вживала (наприклад, надавала кошти виробникам, які поставляли молоко для виробництва продуктів дитячого харчування), скасовано. Були спроби підтримки галузі шляхом зняття надлишків молока у весняно-літній період — через закупівлю вершкового масла. Можна згадати спецрежим, який існував по дотаціях на молоко. Він також не був дієвий, так само, як і інші заходи. Тому і виробники, і переробники виживали самостійно. Навіть декларовані програми з компенсації кредитних ставок, за умови інвестицій у розвиток чи проведення інноваційних заходів як на фермах, так і в переробній галузі, — навіть це не дало результату, бо навколо виділених коштів було дуже багато корупції. Тому всі оці державні заходи ніяк не вплинули на розвиток галузі і можна сміливо сказати, що навіть не за 10, а за всі 25 останніх років, при всіх розмовах про підтримку тваринництва, ніякої підтримки, яка б змінила на краще стан галузі, з боку держави не було.

Я не тішу себе надією, що найближчим часом у цьому напрямку буде зроблено якісь реальні кроки. Мало того, що всі програмні заходи, про які я вже згадав, були безрезультатними, так навіть кроки, зроблені нашими державними діячами при вступі до СОТ, обмежили можливості прямої підтримки сільгосппідприємств. Навіть Росія, коли вступала до СОТ, виторговувала собі вигідні умови. Ми ж здавали все, аби тільки бути прийнятими до Світової організації торгівлі. Тому в нас зараз існують певні обмеження стосовно прямої підтримки сільгоспвиробників.

А молочна галузь могла б стати локомотивом розвитку не тільки сільського господарства, а й багатьох інших галузей економіки, адже корова — це молоко і продукти з нього, сировина для шкірно-галантерейної промисловості, це розвиток виробництва комбікормів. Це також пожвавлення будівельної галузі, бо потрібні ферми, це розвиток науки і освіти, бо галузь потребує спеціалістів. Врешті-решт — це податки в місцевий бюджет. Я згадую про все це, тому що навколо корови існує багато можливостей, які тільки треба вміти використовувати.

— Яка ситуація з підготовкою спеціалістів молочної галузі?

— На жаль, втрачено школи, наукові й освітянські, які в нас існували для підготовки фахівців молочної галузі. У нас їх готували два виші — Одеська національна академія харчової промисловості та Національний університет харчових технологій. Оскільки я сам викладав, то мені гірко говорити про те, яким потужним був раніше склад викладачів і яким він став тепер.

На Білоцерківському молочному комбінаті впроваджена система управління підприємством (ІСУП) на базі міжнародних стандартів ISO22000:2005 та ISO9001:2008.

Може, прозвучить нескромно, але зараз не бачу серед галузевих науковців і освітян інших яскравих особистостей, крім мого брата, Олександра Чагаровського. Я кажу це не тому, що він мій брат, а тому, що саме його заслугою є впровадження в українську молокопереробку сучасних промислових технологій, які стосуються подовженого терміну зберігання молочних продуктів, сучасних технологій у сироварінні та іншого. Щойно у нього вийшла монографія про фальсифікацію молочної сировини, важливу проблему нашої галузі. Вважаю, ніхто не зробив більше для української молочної галузі з точки зору формування нового світогляду в наших молочних технологів і у виробничників, тому що семінари, які Олександр регулярно проводить, дозволяють заповнити ті прогалини, які залишаються у спеціалістів після отримання загальної професійної освіти. Він зробив дуже багато для розвитку українських молочних компаній. Якби не його діяльність, то в нас тут працювали б тільки мультинаціональні компанії. Крім наукового підходу і глибоких знань, у нього є відчуття ринку, а це те, чому не можна навчити, — воно або є, або його нема.

— Ваш погляд на взаємовідносини виробників молока та переробників.

— Це дуже складне питання. Особливо коли йдеться про взаємовідносини в умовах сировинного дефіциту.

У виробників кілька років тому з’явилася організація, Асоціація виробників молока, яку очолює Андрій Дикун. Треба віддати йому належне: він об'єднав виробників у потужну лобістську організацію, що було дуже непросто. Знімаю капелюха перед його енергією та цілеспрямованістю.

Але, мушу сказати, АВМ як організація дивиться тільки на один крок уперед, а не на три-чотири, що давало б змогу бачити, що далі відбувається з сировиною після її виробництва. В АВМ зараз обмежуються першим кроком — дбають про виробництво хорошого молока й отримання гідної, справедливої ціни за нього.

А тут між виробниками й переробниками завжди конфлікт. Ціна молока може бути ринкова, але несправедлива. Я це, як переробник, визнаю. Але це не бажання переробника — давати саме таку ціну. Переробник працює в умовах ринку, він співпрацює з торгівлею та споживачами і його закупівельна ціна формується саме споживачем.

Поки що з боку АВМ йде спроба формування ціни виробниками молока. Як на мене, було б справедливо, якби з’явилися довготермінові, хоча б річні, угоди про поставки сировини. Тоді переробникам було б легше прогнозувати річний бюджет, розраховувати собівартість і резерви. Моя думка — що в рамках угоди слід встановити певний коридор цін, в якому може змінюватися ціна сировини на внутрішньому ринку.

Візьмімо, наприклад, весняний період, березень — початок квітня, коли починається збільшення виробництва молока. Воно відбувається, в основному, у господарствах населення. Сільгосппідприємства тепер планують виробництво і в них сезонна різниця невелика, ± 10%. Але загальне збільшення виробництва є, і воно впливає на загальну ринкову ціну: весною починається відкат цін (це триває десь до вересня), а з вересня йде підняття цін виробниками. Йдуть два процеси взаємного шантажу, і якраз у ході цього шантажу й вимальовується ціна. Ще раз підкреслюю: вона несправедлива, але вона ринкова. А для того, щоб ринкова ціна стала справедливою, треба, щоб наш споживач мав достатню купівельну спроможність і міг купувати за цією справедливою ціною молочні продукти.

— Що ви думаєте про можливості вертикальної інтеграції в молочній галузі України?

— У світі більшість (70%) молочної сировини переробляється кооперативами. Це кооперативи США, Нової Зеландії та Європи, такі як Arla Foods, FrieslandCampina, Fonterra та інші. В Польщі 90% переробних підприємств є кооперативами, до яких входять також і виробники молока. Всі світові молочні кооперативи — успішні підприємства. На жаль, в Україні подібних об'єднань немає, в нас у молочній галузі взагалі нема вертикальної інтеграції.

Правда, можна знайти приклади, коли власник має переробне підприємство і господарство з виробництва молока. Але це господарство може здавати молоко зовсім іншому, не «спорідненому», переробному підприємству й отримувати там ринкову ціну. Мінуси незабезпеченості сировиною можна бачити на прикладі невдалої, як на мій погляд, купівлі компанією «Мілкіленд» переробного підприємства у Польщі. Куплене підприємство не належало до кооперативу, тобто воно не було забезпечене сировиною. Тому позиція польських молочних кооперативів, з якими можна було говорити про поставки сировини, була такою: «Ми дамо туди стільки молока, скільки захочемо».

В Україні сьогодні немає такого підприємства, яке б стовідсотково переробляло сировину від власного постачальника. Хоча є сільгосппідприємства, які виробляють достатню кількість молока, щоб повністю забезпечувати сировиною якогось переробника. Це, наприклад, «Астарта», котра виробляє 300 тонн на добу, «Укрлендфармінг» — майже 200 тонн, Українська молочна компанія (УМК), успішний приклад розвитку, яка «видає" 100 тонн на добу. Це окремі острівці. І деякі з таких компаній замислюються над тим, щоб мати власну переробку. Єдине, що, на мій погляд, їх зараз стримує, — кризова ситуація та відсутність доступу до фінансових ринків. Якби вони мали доступ до дешевих «довгих» кредитів, то вже зараз говорили б або про будівництво нових підприємств, або про купівлю, або про модернізацію існуючих.

Але разом з тим я думаю, що в майбутньому в Україні з’являться вертикально інтегровані молочні підприємства. Я також думаю, що будуть спроби об'єднання кількох великих молочних господарств для спільного будівництва чи купівлі свого власного переробного підприємства. Знаю, що такі спроби робляться, і єдине, що тут заважає, — умови кризового періоду.

Для споживчого ринку в разі появи таких вертикальних об'єднань нічого не зміниться. Споживач так само купуватиме молочні продукти, який би завод їх не виробляв. Зміни, а саме негативні, відбудуться в переробній галузі. У першу чергу вони торкнуться тих підприємств, які не розвиваються. Виживуть ті, що створюватимуть продукти з унікальними конкурентними перевагами. Майбутнє — за тими, хто володіє знаннями.

Чому ідея мати власну переробку з’явилася у виробників? Тому що вони вже мають досвід сучасного виробництва молока, володіють технологіями, вони вже дивляться трохи наперед. Тобто, якщо раніше вони обмежувалися інтересами виробництва, то тепер дивляться на ринок загалом. Тепер, услід за першим кроком, вони зроблять другий — дивитися, де ж та додаткова вартість? Не та, яку можна отримати, піднімаючи ціну на сировину, бо це не можна робити безкінечно, а та, яку можна забрати в переробників, самостійно виробляючи молочні продукти.

Те, як у нас відбувалася приватизація переробних підприємств (а відбувалася вона «диким» способом — хто зміг, той і вхопив), є причиною того, що у нас до сих пір немає цивілізованого кооперативного молочного виробництва і є розділеність виробників та переробників. Знову наведу приклад Польщі, де приватизація відбулася зовсім по-іншому. Там усе йшло цілеспрямовано, за державною програмою, шляхом створення кооперативів.

— Які перспективи української молочної галузі?

— Спочатку про перспективи на найближчий рік. Хочу сподіватися, що 2017-й — це якраз той рік, коли у нас зменшиться спад обсягів виробництва. Для того, щоб у наступні три-чотири роки почалося зростання, потрібна спершу якась стабілізація. У нас збільшується частка виробництва молока у сільгосппідприємствах і знижується виробництво в господарствах населення. Ця тенденція триватиме, і це добре.

Майбутнє української молочної галузі — це розвиток індустрії виробництва молока. І ось тут якраз державі треба було б підтримати сільгоспвиробників, бо можемо прийти до такої ситуації, яка вже була у 2012−2013 роках, коли ми мусили імпортувати молочну сировину. Ми завозили молочний жир (із Нової Зеландії та Польщі), ми завозили сухе молоко. Якщо не надати підтримку сільгоспвиробникам, то через два-три роки молочна галузь країни може перетворитися з експорто- на імпортоорієнтовану. Вірогідність цього досить велика. Я так вважаю тому, що загальна ситуація в економіці важка. Ті 1−2 відсотки зростання, про які сьогодні говорять, — це цифри, якими можна маніпулювати. От коли відбувається зростання на 7−8 відсотків, то таким цифрам уже можна вірити, там важко щось «підкрутити». А зараз… Хочу підкреслити, що я говорю тільки про молочну галузь, де я особисто ніякого зростання не відчуваю. Можливо, цифри зростання економіки на 1−2 відсотки зумовлені зростанням в якихось інших галузях, про це мені важко говорити.

Але наш споживач багатшим не став навіть на ці 1−2 відсотки, він продовжує бідніти. Девальвація гривні триває. Тому я й кажу, що виробникам і переробникам треба знаходити шляхи вирішення галузевих проблем, інакше почнемо завозити з Польщі та Білорусі молочну сировину.

— Якби ви були у керівництві Міністерства аграрної політики, то що б ви зробили першочергово для розвитку молочної галузі? Чого б ви не робили з тих заходів, яких було вжито міністерством у попередні роки?

— Ніколи не прагнув працювати в міністерстві, хоча пропозиції мені робили не раз. Якось я навіть погодився, але потім призначення не відбулося, і я був щасливий, що сталося саме так. За тих умов, що тоді були, я не зміг би працювати, бо довелося б змінювати свої життєві цінності та погляди, до чого я не був готовий.

Разом з тим, на мою думку, для того, щоб працювати в Міністерстві аграрної політики, недостатньо тільки знання англійської мови. Для того, щоб очолювати такий важливий сектор економіки України, як аграрний, треба бути лідером галузі і пройти певні щаблі професійного росту. Такий шлях дає розуміння бізнес-процесів, розуміння того, чим «дихає" кожен рівень виробництва.

Не можу не сказати про зміну поколінь. Коли я був на 10 років молодший, мені завжди здавалося, що я знайду спільну мову і зі старшим поколінням, у якого я можу вчитися, і з тими, хто за мене молодший. Тепер бачу, що приходить молоде покоління, яке абсолютно ігнорує те, що зроблено до них. Вважаю, молоді роблять помилку, коли оцінюють роботу попередніх поколінь як «усе, що зроблено до нас, — погане». Справді, погане було, але гарного було більше. Інакше б молоде покоління не змогло вирости.

Зараз відбувається зміна поколінь в уряді, у Верховній Раді, в освіті та науці. Добре було б, якби відбувалася ця зміна прогнозовано, без різких рухів і толерантно до попередників.

Щодо кроків із розвитку галузі. Існувала колись Державна програма підтримки тваринництва в Міністерстві аграрної політики, у 2007-му чи у 2008-му. Так от чого б я не робив, то це таких програм. Бо щоб створювати дієві програми, треба як мінімум мати реальні цифри для розрахунків. Коли ж говориться про те, що в нас надоюють 12 млн. тонн молока, яких насправді немає, а потім ця цифра береться як базова і по ній розраховується динаміка зростання та підтримка тваринництва, то таку програму неможливо виконати і це зрозуміло ще на етапі її написання. Тому, якби це залежало від мене, я не робив би «віртуальних» програм, а робив би ті, що базуються на реальних цифрах. Ці програми, може, були б не такі глобальні, а покрокові, зате їх можна було б втілити в життя.

А перше, що зробив би, — оголосив би справжню цифру виробництва молока в країні — щоб її знав і наш уряд, і наші партнери, що допомагають нам у розвитку галузі. Тільки після цього можна було б говорити про якісь програми для розвитку тваринництва. Я вважаю, що у нас реально виробляється 7−8 млн. тонн молока, не більше.

І ще — треба знати, яка частка реально виробленого молока відповідає вимогам якості, які прийняті в ЄС та інших країнах світу з високорозвиненим молочним тваринництвом. Думаю, в нас такого молока виробляється зараз десь 1−2 млн. тонн на рік.

Тетяна Антоненко