Сьогодні, 14 січня, відзначає свій ювілей Юрій Олександрович Сівов, найдосвідченіший консультант Консультаційного центру Асоціації виробників молока (КЦ АВМ), автор цілої низки публікацій про розведення і відтворення великої рогатої худоби, годівлю і заготівлю грубих кормів, економіку молока й організацію виробництва на молочній фермі, провідний фахівець міжнародних проєктів АВМ, незмінний і незамінний член експертної ради журналу «Молоко і ферма» з 2010 року; учитель і наставник, одна з ключових особистостей, які стояли біля витоків сучасного молочного скотарства незалежної України. Як змінювалася галузь, набувався безцінний досвід, реалізовувалися цікаві проєкти — аналізуємо пройдений шлях разом із Юрієм Сівовим.

— Юрію Олександровичу, вам випало жити і працювати на зламі епох, фактично в різних країнах і з різними підходами до виробництва молока? Як це позначилось на вашій кар'єрі і професійних поглядах?

— Саме так і склалося. Однак я б не сказав, що підходи в радянській Україні кардинально відрізнялися від загальносвітових, окрім одного — за радянських часів виробництво молока і м’яса було планово-збитковим. Це не вело до високих показників продуктивності, але тварин у нас було багато. І тоді головна відповідь на запитання, чому замість продуктивності нарощуємо поголів'я, була одна на всіх рівнях: багатомільйонну армію треба чимось годувати. Молоко було побічним продуктом.

У решті світу, навіть у країнах Варшавського договору (наприклад, Чехії, Угорщині, Польщі), молоко повинно було конкурувати на внутрішньому ринку, тобто там працювала економіка. Досі стикаюся в галузі з тим, що люди мого віку або й трішки молодші не розуміють законів економіки в молочному скотарстві та й узагалі погано відрізняють бухгалтерію від економіки. Причина лише в тому, що їх цьому не вчили.

Мені, на відміну від багатьох, дуже пощастило, бо в інституті я був у групі, що спеціалізувалась на птахівництві, й економічні питання вивчалися: як отримати певну кількість курчат, якими мають бути середньодобові прирости, планова збереженість, коефіцієнт оборотності обігових коштів. Що таке коефіцієнт оборотності і як його рахувати, я знав ще з інститутської лави.

У молочне виробництво глибоко занурився, коли працював у відділі з керівництва держплемстанціями Черкаської області і мене інколи мене відряджали в господарства від облвиконкому, щоб перевірити, чому не виконувався план валу молока. Втім ніколи не піднімалося питання собівартості виробництва, не обговорювалась його збитковість. Всі знали, що в кожному колгоспі було 100, 200 а то й 300 «зайвих» корів для того, щоб виконувати поставлений план.

Водночас у Радянському Союзі непогано розвивались технології виробництва молока, причому найпрогресивнішою в цьому плані була Україна. Єдиною країною Союзу, яка доїла майже три тонни молока на корову на рік, була Україна, навіть прибалти не мали такого показника. На той час вони розводили трохи іншу худобу і з кормовиробництвом у них було гірше, ніж у нас.

— Чому обрали саме цей напрям і як еволюціонувало ваше ставлення до молочної ферми? Що залишається сталим упродовж років, а до чого ставлення радикально змінилось?

— За спеціальністю я птахівник, за спеціалізацією — зооінженер-селекціонер. Перед армією за фахом попрацював трошки менше року. Після служби повернувся в рідне місто Черкаси, знайти роботу в птахівництві не зміг, натомість запропонували посаду у відділі з керівництва держплемстанціями Черкаської області, де пропрацював майже п’ять років у постійних відрядженнях по фермах і господарствах. Потім повернувся до фахової спеціалізації, а в 2000-му році мені запропонували посаду головного зоотехніка в ТзОВ «Нафтоенерго» і нову повернувся до роботи з ВРХ, а також довелося зануритись у свинарство, бо в підпорядкуванні було три молочні ферми та два свинокомплекси. Так я став універсалом у тваринництві.

Згодом перейшов у агрохолдинг «Райз» на посаду заступника гендиректора з тваринництва. У 2008 році познайомився з Андрієм Дикуном і почав співпрацювати з майбутніми АВМ і КЦ АВМ. А в 2010-му почав сам працювати в КЦ АВМ.

За п’ять років роботи в «Райзі» я створив одну молочну ферму з безприв’язним утриманням (Лохвицький р-н, Полтавська обл.) з доїльною залою 2×6 і двома корівниками. Вона досі працює. Це був мій перший досвід роботи з безприв’язним утриманням. Інші ферми модернізував. Вже коли працював в КЦ АВМ, то багато розроблених і напрацьованих прийомів запровадив у господарствах АВМ, зокрема й потоково-цехову систему виробництва молока при прив’язному утриманні корів.

Що стосується поглядів і ставлення до скотарства, то незмінною залишається одна істина — молоко в корови на язиці. Вона була і залишається актуальною. Тільки за радянських часів ми її просто декларували, але мало в цьому плані робили. Вірніше, дещо робили.

— Для вас молочне скотарство робота чи улюблена справа? Що найбільше любите в своїй роботі?

— Птахівництво і свинарство — це достатньо налагоджені й упорядковані виробничі системи. Люди, які працюють на свино- чи птахо-комплексі, фактично є шурупами, гвинтиками чи шестернями в цій системі. Якщо вони відхиляються від заданих параметрів, починають працювати не так, то система цього не терпить — викидає. В цих галузях виробництва немає місця ані для творчості, ані для фахового розвитку, бо оригінатор кросу в свинарстві чи птахівництві направляє і модерує роботу з ним, наприклад, як утримувати і годувати. В молочному скотарстві досі більше креативу й необхідності пошуку оптимальних рішень, ніж прописних істин. Я б саме так сформулював. Тут було, є і ще довго буде цікаво працювати.

— Ви були свідком великих трансформацій національного молочного скотарства — від занепаду в 2000-х до світових показників через два десятиліття потому. Що стало передумовою чи завдяки чому цього вдалось досягти?

— На мою думку, Україна неодмінно стала б провідною світовою молочною країною, але витратила б на це, мабуть, років на десять більше, ніж витратила з АВМ та її консультаційним центром. Фахівці КЦ АВМ їздили по всьому світу, вивчаючи кращий досвід виробництва молока, тому на той час були найпрогресивнішими, найкваліфікованішими і найумотивованішими. Нові знання й інформацію доносили адресно й з урахуванням задіяності на виробництві — для фахівців ферм одну, для власників — другу. Створення АВМ стало поштовхом до розвитку й пришвидшило прогрес в молочній галузі України на ціле десятиліття.

У мене є можливість порівнювати, бо практично те ж само спостерігаю в Казахстані, Узбекистані та інших країнах, де ми успішно консультуємо і розвиваємо молочні ферми. Об'єктивно в українському молочному скотарстві відбулися б зміни після розпаду Радянського Союзу, просто це зайняло б більше часу.

Молочне скотарство в Україні зробило величезний поступ. На сьогодні 9 тис. на корову в рік сприймається як середній показник. Звісно це високотехнологічне виробництво, результат свідчить про рентабельність, але середнячок. Допоки не так багато господарств доять понад 40 кг на корову на добу, переважно на межі 37−38 кг. Насправді це через те, що трішечки недопрацьовуємо в кормовиробництві.

Більше питань і відповідей про найкритичніші моменти у професійній кар'єрі, найцікавіші вітчизняні і міжнародні проєкти, чи треба плодити конкурентів, про основні засади та базові принципи успішного молочного виробництва читайте в друкованій та е-версії журналу «Молоко і ферма» № 6/2024.