За підтримки |  


У пошуках золотої середини

 

Сергій Іващук, генеральний директор ТОВ НВ «Агрофірма „Перлина Поділля“»


 

Рівно шість років тому ми вже розповідали про досвід виробництва молока в агрофірмі «Перлина Поділля», що на Хмельниччині. Цьогоріч у серпні підприємство приймало гостей третього Національного дня ферми сезону 2019 року. Напередодні ми зустрілись із генеральним директором господарства Сергієм Петровичем Іващуком, щоб дізнатись, що із задуманого вдалось реалізувати. Адже плани були великі (наростити поголів'я корів до 2 тисяч і довести добовий валовий надій молока до 50 тонн), а наступний період у житті країни видався дуже турбулентним.

— Сергію Петровичу, як склалось із тваринництвом?

— Наше господарство працює в двох основних напрямках — рослинництво і тваринництво. Планувалося, що молочне виробництво стане пріоритетним у плані виторгу. Проте на даний час воно не стало головним донором підприємства з точки зору обороту, але стрімко зростало. В структурі виторгу від реалізації продукції його частка наближається до 35%. Думаю, ще трішки, буквально кілька років, і досягнемо поставленої мети.

Події 2014-го і те, що сьогодні відбувається, безумовно, вплинуло і впливає на розвиток. Для нас закрилися традиційні ринки збуту молочної продукції. Якщо перевести закупівельну ціну на сире молоко в євро чи долари, то вона істотно впала. При цьому значно зросла собівартість виробництва, адже ціни на корми, ветпрепарати, спермопродукцію прив’язані до світового ринку, і це наклало свій відбиток. Для нас 2014—2015 роки стали періодом очікування й загальмування процесу реконструкції МТФ. Потім ми почали рухатись далі в нових реаліях. Зрозуміло, що потрібно боротися за зниження собівартості.

Загалом, якщо підсумувати, ми не дотягнули до виконання наших планів, але динаміка досить позитивна.

— Тобто ви не припинили інвестувати в розвиток молочного виробництва?

— Так, і наприкінці 2017-го ввели в експлуатацію першу чергу молочного комплексу в селі Гулівці, установили доїльну залу «ялинка» 2×12. Закінчуємо реконструкцію другої черги. Всього буде 600 дійних корів. Завершення третьої черги плануємо на наступний рік — ще 400 корів. Комплекс у Гулівцях буде найбільший — 1000 дійних корів. Інші два розміщуються в Юрівці (500 корів) і Жижниківцях (110 корів). За шість років ми наростили дійне стадо з 500 до понад 1100 корів завдяки власному відтворенню.

— Які якісні зміни відбулись і чи змінилися підходи до роботи?

— Безумовно, підходи змінились. Ми дуже виросли в технологіях і бачимо, що межі зростанню немає. Збільшились надої. Якщо шість-сім років тому середній надій по господарству на корову становив 6−6,5 тонн, то зараз 8,8 тонни. Тобто молочна продуктивність худоби зросла відсотків на 40. Ми навчились вирощувати телят. Цього року навіть експортували першу партію нетелей до Узбекистану.

Команда стала згуртованіша і кваліфікованіша. Придбано необхідну техніку для заготівлі, приготування й роздачі кормосуміші.

Ми постійно рухаємось уперед, вдосконалюємось, шукаємо оптимальні технології для того, щоб знайти золоту серединку між надоями молока і затратами на це.

— Скільки молока реалізуєте екстраґатунком і чого це коштувало?

— Це було поєднання інвестицій з покращенням технології. Більше того, був певний стимул у рамках партнерства Асоціації виробників молока (АВМ) з Тернопільським молокозаводом (ТМ «Молокія»). Переробники пообіцяли доплату до базової ціни залежно від чистого прибутку, який вони отримають за результатами року. Це стало мотивацією для нас і зі свого боку ми зуміли змотивувати працівників ферм. Узяли кредит, поміняли систему охолодження і, безумовно, дотримуємось технології. Я б сказав, у нас панує жорстка диктатура технології. З минулого року 25 тонн молока реалізуємо екстраґатунком, а з «Молокією» співпрацюємо років п’ять.

Завдяки АВМ, «Молокії» і команді підприємства нам удалось вийти на молоко екстраґатунку і ми стабільно тримаємось цього стандарту. Сьогодні навіть важко уявити, що можна отримувати сировину нижчої якості, тому що витрачаються майже ті ж само ресурси, а ціна сорту «екстра» краща.

— Українська історія позначена постійним протистоянням виробників і переробників. І все ж почався процес зближення сторін, це ми бачимо на прикладі співпраці й започаткування кооперації господарств АВМ і «Молокії». Наскільки життєздатною вважаєте таку модель?

— Це дуже правильний етап співробітництва виробників і переробників, бо вони в одній упряжці, тож мають ділити не тільки прибутки, а й ризики. Якщо ціни на світовому ринку падають, то страждають обоє і проблему потрібно вирішувати спільно.

Логічно, що продовженням став наступний проект, коли «Молокія» разом з виробниками молока взялася за відбудову переробного заводу в Карлівці (Полтавська обл.) на дольових засадах. Напевне, за цим майбутнє, тому що ми без них нічого не варті, а вони без нас.

Як на мене, обов’язково має бути частка в підприємствах — наша в їхніх, а їхня в наших. Бо в історії незалежної України не так багато прикладів, коли успішний виробник сировини став мега-успішним у переробці, і навпаки — щоб переробник створив успішну ферму. Кожен має займатися своїм ділом. Виробництво сирого молока — дуже затратна справа. Зазвичай в Україні вона базується на кредитних коштах або на ресурсах, які беруться з рослинництва чи інших видів бізнесу. Це дороге задоволення, яке не швидко дає віддачу. Тому такі формули й методи співпраці можуть стати синергією для обох партнерів чи сторін.

— Що відчуває виробник сировини, коли дозволяє переробникові розміщувати на упаковці з готовою продукцією своє фото, пропонує віртуальну екскурсію фермою?

— Велику відповідальність, і ми готові ділити її з переробником. Тим паче, що гарантом якості виступає мій батько — Петро Володимирович Іващук, Герой України. Це подвійна гарантія (посміхається).

Отож, з одного боку, велика відповідальність, а з другого — ми розуміємо: якщо це дасть додатковий поштовх до збільшення продажів «Молокії», то це стане додатковою фінансовою складовою і для наших продажів сировини. Для нас це буде хорошим стимулом виробляти більше якісного продукту.

Зрештою, це й відповідальність перед кінцевим споживачем. Ти, так би мовити, відкриваєш своє обличчя, не боїшся, що споживач може зайти на сайт підприємства, а то й приїхати на ферму, бо впевнений у продукції, яку виготовляєш.

— Наскільки зросли продажі молочної продукції, відколи стартував проект з персоналізації?

— Що на сьогодні доцільніше: виробляти біржові товари з поставкою на зовнішні ринки чи працювати на внутрішній ринок?

— Що потрібно для сталого розвитку галузі окрім державного протекціонізму й відповідної експортної політики?

— Де сьогодні є резерви зниження собівартості й підвищення прибутковості господарства?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (53), серпень 2019.

comments powered by Disqus

Останні додані

25 жовт. 2019 10:40:00

При відкритті ринку землі середні фермери залишаться незахищеними — Олена Жупінас

26 вер. 2019 14:45:00

Я впевнена, що міністерство повернеться. Через 1,5-2 роки точно

10 вер. 2019 15:40:00

У пошуках золотої середини

25 черв. 2019 14:20:00

Сучасне виробництво молока: професіоналізм, резерви, інвестиції

28 трав. 2019 14:00:00

Дві речі, в яких криється прибуток сучасної ферми

4 квіт. 2019 09:40:00

Починаємо завжди з себе

14 бер. 2019 15:00:00

Між двома світами

13 лют. 2019 11:40:00

Перспективи українських крафтових сирів