— Пані Наталю, чи змінилося щось у роботі підприємства після того, як комбінат влився до міжнародної групи Bel?
— Ясна річ, багато що змінилося. Європейська філософія виробництва відрізняється від української. Група компаній Bel має певні стандарти і цінності, яких дотримуються у різних країнах. Це етика, ентузіазм, професійність, єдність, інноваційність, тобто ті речі, які вітають у нашій компанії і ставлять на чільне місце. Вони змушують гуртуватися навколо пріоритетів. Цілі у нас амбітні.
Компанія виробляє унікальну продукцію, в якій є певна цікавинка і яку повторити неможливо.
Ми спрямовані на розвиток брендів та інноваційних продуктів. Прагнемо не просто виробляти продукцію, а радувати нею споживачів. Ставши частиною групи Bel, наше підприємство перетворилося на компанію, яка зосереджується на конкретних цілях. Ми не розпорошуємося і розглядаємо розвиток як запоруку досягнення мети.

— Ваша компанія спрямована на розвиток брендів. Зупиніться на цьому детальніше.
— Ми за розвиток торговельних марок. Сир нині асоціюють із слабко брендованим продуктом. На запитання, хто який сир споживає, , 40% покупців скажуть, що «Російський», «Голландський». Вони інколи навіть не уявляють, хто є виробником цього продукту. І це незважаючи на те, що нині вже чимало виробників переймаються цією проблемою: дбають про торгову марку, її якість, інвестують в неї кошти. Дуже приємно, коли споживач може цю якість оцінити на смак. Нині 76% покупців знають торгову марку «Шостка», із них 30% – наші лояльні споживачі. Варто зазначити, що ми їх не втратили навіть під час кризи. Це ще одне свідчення того, що марочний продукт, якому довіряє споживач, – висока мета, і до неї має прагнути кожне підприємство. Це і є нашим головним напрямком.

Свого часу «Шосткінський міськмолкомбінат» був виробником одного сильного бренду – «Шостка». Нині ж ми можемо познайомити українських споживачів із багатьма іншими відомими світовими брендами. Ми перетворилися на мультибрендову компанію, що, так би мовити, їде на всіх чотирьох колесах. Якщо колись ми рухалися на одному колесі, то тепер маємо ще й додаткові, а це допомагає швидше розвиватися.
Погляньмо на згаданий бренд «Весела корівка», під яким ми виробляємо продукцію на своїх потужностях з 2008 року. Цей всесвітньо відомій французький продукт, якому вже 100 років, ми повністю виготовляємо із української сировини, гарантуючи європейську якість.

— Але ж для цього потрібна якісна сировина.
— Слушне зауваження. Якість кінцевого продукту напряму залежить від сировини, тобто молока. Це основний інгредієнт. Воно складає майже 65% собівартості. Нині в Україні 80-85% сировини переробники купують у населення і лише 20% – в агрофірм (вищий ґатунок, клас екстра). Нам не байдуже звідки молоко, адже від цього залежить якість. Тому 65% молока, яке ми використовуємо, купується в агрофірм. Тобто воно дуже високої якості. Звичайно, нам часом дорікають, мовляв кінцевий продукт дорогий. Але треба зрозуміти, що його якість напряму залежить від сировини. Отже, перший виробничий крок – збирання якісної сировини. А потім мусимо переробити молоко якнайшвидше, щоб отримати якісний кінцевий продукт.

— Як складаються стосунки компанії із виробниками молока?
— Якщо говорити про суперечки, які виникають між виробниками та переробниками, то слід пам’ятати, що на будь-якому етапі розвитку тієї чи іншої галузі є стадія формування. У менеджменті це бурління. Закономірний еволюційний процес. Без нього не можна говорити про те, що стосунки склалися. За такої ситуації конфлікти ще не вичерпані. Відтак, певні моменти між сторонами ще не впорядковано. Погляньмо, для прикладу, на взаємини чоловіка і дружини. Завжди вони переживають етап так званого притирання. Я не бачу нічого поганого в тому, що люди намагаються з’ясувати стосунки, знайти точки дотику, спільну мову і виробити загальні стандарти спільного розвитку. Це цілком нормально. Питання лише в тому, аби не переступити цивілізованих меж і завжди зберігати повагу одне до одного. Повага і розуміння інтересів кожної сторони – ось що найголовніше.

— Ваша компанія співпрацює із Асоціацією виробників молока України (АВМ). Більше того, можна говорити навіть про спільні соціальні ініціативи та проекти виробника й переробника...

— З огляду на цінності й очікування АВМ та нашої компанії ми розуміємо, що нині бути осторонь від соціальних проблем неможливо. Ми мусимо думати про те, що залишимо своїм дітям. Чим вони харчуватимуться? Що вони їдять сьогодні? Це те, що нас нині турбує найбільше. Адже харчуються наші дітки фальсифікатами, неякісними або некорисними продуктами. Що чекає на Україну завтра? Вуглеводів та цукру в Україні нині споживають удвічі більше, ніж у Європі, а молочних продуктів навпаки – вдвічі менше. Хто буде нашим споживачем завтра і чи буде він взагалі?

Тому то і згадана ініціатива виробника й переробника спрямована у спільне майбутнє. Наша компанія і АВМ розуміють: потрібно щось робити. Ми бачимо нашу місію в тому, аби відродити повагу до українського виробника, вітчизняної сировини.

— Що побажаєте собі й усім нам?
— Насамперед терпіння. Швидкого виходу із економічної скрути не передбачається. Однозначно. Якщо говорити про споживання сиру, то за кризові роки (2009 – 2010-й) воно скоротилося на 20%. Люди просто не можуть собі дозволити купувати більше. Просто бажати закінчення кризи – нереально. Це від нас не залежить. Однак від нас залежить те, аби за будь-яких обставин залишатися людьми. Також дуже хотілося б, щоби цінності нашої компанії були перенесені і на партнерство, аби ми поважали одне одного і разом розвивалися, втілювали інноваційні проекти. Мусимо пам’ятати, що сьогодні потрібно інвестувати і в соціальні програми. Кризи – циклічне явище, і нам треба навчитися вибудовувати надійні партнерські взаємини, бачити пріоритети. Кризи приходять і минають, а людей треба рятувати вже сьогодні.

— Яку унікальну продукцію пропонує споживачам компанія?
— У чому полягає унікальність продукції?
— Стереотипи про «вторинність» плавленого сиру зруйновано?
— Як ставитеся до професійних об’єднань виробників?
— Корпоративний продаж молока чи змова?

Повна версія інтерв’ю із Наталею Фесюн у журналі «Молоко і ферма», №2, вересень 2010

Розмову вела Олена Мельник