«Земля – це єдине, що залишилося у народу»
Іващук Сергій Петрович, генеральний директор ТОВ НВ «Агрофірма „Перлина Поділля“»
Навчався у Київському національному економічному університеті. У 2009-2011 рр. займав посаду директора департаменту зовнішньоекономічного співробітництва Мінагро. З 2011-го року — генеральний директор ТОВ НВ «Агрофірма „Перлина Поділля“».
Сьогодні сільське господарство одна з небагатьох галузей, завдяки якій українська економіка тримається на плаву. Українське село — це серце нашої держави, а сільськогосподарські підприємства — сила, яка допомагає йому працювати. Про найболючіші проблеми сьогодення розповів нам Іващук Сергій Петрович, керівник ТОВ «Перлина Поділля» Хмельницької області Білогірського району, смт. Білогір’я.
— Сергію Петровичу, більшість земель сільськогосподарського призначення в Україні здається в оренду. Актуальним є поліпшення законодавчої підтримки відносин між орендарями та орендодавцями. Що ви думаєте з приводу заборони на продаж землі?
— Земля — це єдине,що залишилося в народу. Не варто знімати мораторій на продаж землі, бо тоді ризикуємо втратити державу. Давайте дивитися правді у вічі. Якби запрацював ринок землі, то хто б був першим покупцем? Звісно, інвестори з тугими гаманцями.
Україна та її родючі чорноземи привабливі для олігархів із Росії, мільярдерів з Китаю та Японії, арабських шейхів. Українські аграрії просто не мають таких коштів, щоб скупити власну землю. Відміна мораторію загрожує державі тим, що інвестори скуплять землю у селян за безцінь, вижмуть із неї усі можливі ресурси. Користі від того нам буде мало.
Маємо гіркий досвід, коли потужні державні підприємства переходили у приватну власність. І яка зараз їх доля? Чи отримала з того користь держава? Інвестори-власники вичавили з промислових гігантів усі соки і нічого не зробили аби їх розвивати, модернізувати та покращувати. Тому треба задуматися не про продаж землі, а про підняття орендних ставок. Щоб селянин, котрий здає землю в оренду, отримував гідний пай. Треба, аби в країні була чітка система визначення кадастру і кожен знав точні межі своїх ділянок. Закони, які регулюють земельні відносини, повинні врахувати потреби українських аграріїв. І сподіваюся, щодо законодавства будуть внесені відповідні зміни.
— Ще одна важлива для селян проблема — реалізація продукції, вирощеної на власній грядці.
— Колись у нас була досить ефективна система збору, заготівлі та переробки сільськогосподарської продукції — споживча кооперація. Сьогодні вона не виконує повністю своїх статутних обов’язків. Схоже на те, що хтось зацікавлений аби вона розвалилася. В роки радянської системи, кооперація найбільше відповідала ринковій економіці і закупляла в людей залишки сільськогосподарської продукції — від сушені до городини — і реалізовувала самостійно аж до Камчатки і Китаю. Зараз така кооперація повинна відродитися і бути посередником між селянами і заготівельниками. Адже продукти з грядки екологічно чисті та смачні. Звісно, краще споживати натуральний продукт.
— І ще одне досить болюче питання — спадщина та податок на неї.
— Я вважаю, що податок на спадщину вигадав той, хто отримує від такої системи чималий зиск. Хіба це справедливо, що, отримавши у спадок стареньку хату, людина повинна заплатити за експертну оцінку, а потім викласти з власної кишені ще 10-12 тисяч гривень за те, що належало її родині? Скажемо так, сплачуючи податок на спадщину, людина віддає гроші невідомо за що.
— Сергію Петровичу, яка ваша думка з приводу конфлікту на сході України?
— Є така приказка: «Краще поганий мир, ніж добра війна». Ми усі побачили, в якому стані перебувають збройні сили України. Зброя роками продавалася за кордон, техніка застаріла, матеріально-технічна база давно потребує оновлення. Те, що терористам та сепаратистам дана гідна відсіч — заслуга наших чоловіків, наших героїв. Тих, хто поклав своє життя на вівтар цілісності України, і тих, хто й зараз стоїть на варті нашого з вами спокою та добробуту. Це справжні патріоти, яких народила Україна. Треба зробити усе можливе, щоб конфлікт був погашений, щоб люди могли повернутися до нормального життя, щоб почали відбудовувати зруйновану інфраструктуру.