— Павле Григоровичу, напевне, жити на Вінниччині і займатися молочним скотарством — це цілком природно?

— Молочна ферма була тут ще з радянських часів. До речі, і корівники тодішні. Тому можна сказати, що виробництвом молока в Усті займалися завжди. Кілька років тому наше господарство, як і багато інших, опинилося перед вибором: у якому напрямку рухатись; як не просто втриматися на плаву, а й отримувати прибуток; як не шукати способу заощадити на людях, а платити працівникам гідну зарплату. Але ж працювати так, як раніше, стало невигідно: величезний штат, чималі витрати на оплату праці, великі відрахування до бюджету, а дохід малий. Зрозуміло, що потрібно було або переходити на шлях інтенсивного розвитку, змінювати технології й організацію праці в молочарстві, або відмовитися від нього взагалі. Обрали перше. І не тому що мали серйозні економічні розрахунки. Мене оточували люди, які майже все своє свідоме життя присвятили тваринництву. Тому залишити їх без роботи і засобів до існування не було морального права. Вже потім почалися дискусії про те, що і як треба робити, щоб збільшити продуктивність корів. Саме тоді дізналися про АВМ, вступили до її лав та прийняли правила гри, які нам запропонували. Спираючись на власний досвід, враховуючи особливості господарства та довіряючи консультантам-професіоналам, ми вибудували нову схему роботи. І 2010-го року змогли надоїти 6107 кг на фуражну корову, а наступного — 6627 кг, тобто на 520 більше. Згадаймо: цілими десятиліттями продуктивність корів була 3–3,5 тис.кг молока. І тому, відверто кажучи, спершу не вірив, що зможемо доїти майже вдвічі більше. Та, як бачите, це можливо. Переконаний: нам удалося досягти таких результатів завдяки двом головним чинникам — команді однодумців та правильно вибудованому технологічному циклові. Ми зрозуміли, що всі технологічні процеси на фермі слід виконувати розмірено й планомірно, як на конвеєрі, — тільки тоді можна максимально використати потенціал тварин, мати стабільне виробництво молока, а значить, і стабільні прибутки.

— Що ж треба зробити передовсім, щоб, як ви висловилися, максимально використати потенціал тварин?

— Великого секрету не відкрию: щоб почати збільшувати продуктивність корів, насамперед потрібна хороша кормова база, зокрема якісні грубі корми, які є основою раціону. Щоб мати такі корми, ми придбали сучасну техніку для заготівлі сінажу й сіна. Наприклад, за допомогою невеличкої сучасної косарки з шириною захвату 3,2 м торік нам удалося заготовити понад 3 тис. т люцернового сінажу. Лабораторні дослідження в одній із австрійських лабораторій засвідчили, що вміст білка в ньому понад 20%. Крім того, заготовили 450 т сіна. Не економили й на заготівлі кукурудзяного силосу: для цього винайняли сучасний кормозаготівельний комбайн. Зовсім по-іншому підійшли не тільки до збирання врожаю, а й до технології закладання кормів. Насамперед вистелили силосні ями плівкою. Потім ретельно втрамбували масу і, щоб не допустити повітря, також накрили плівкою. Згори сінаж ущільнили глиною, а силос — шаром самого силосу. Таким чином, із мінімальними затратами нам удалося створити хорошу кормову базу — якісний сінаж і силос.

— Концентровані корми купуєте чи маєте власні?

— Із концентрованих кормів використовуємо переважно соєвий і соняшниковий шрот, корнаж та пивну дробину. Минулого року ціни на соєвий шрот сягали 5 тис. грн. за тонну, але й обійтися без такого важливого інгредієнту для коров’ячого раціону не могли. Щоб заощадити, виростили 450 т власної сої, з якої на одному з комбікормових заводів виробляють шрот, котрий відповідає найвищим вимогам якості. Корнаж у нас теж власного виробництва. А от соняшниковий шрот і суху пивну дробину доводиться купувати. Якість як власних, так і купованих кормів постійно й ретельно перевіряємо. Для приготування кормосуміші придбали міксер і навантажувач кормів.

Завдяки добре спланованій заготівлі й плановому придбанню кормів ми маємо постійний запас. А це дає змогу щодня і безперебійно давати тваринам однотипний раціон незалежно від сезону й погоди. Ми цілковито відмовилися від випасання дійних корів навесні й улітку, а також від згодовування зеленої маси. Я вважаю, що саме такий спосіб годівлі є основою безперебійного виробництва молока, і завдяки йому корови спокійно, без стресових змін у раціоні, «працюють» на продуктивність.

— Як управляєте годівлею тварин на фермі?

— Якщо продовжити тему годівлі, то, звичайно ж, мати якісні корми — це ще далеко не все. Потрібно управляти раціонами й годівлею так, щоб якнайкраще задовольнити потреби тварин у поживних речовинах і не нашкодити здоров’ю.

Наприклад, для дійних корів маємо три раціони. Перший використовуємо з дня розтелення до 120-го дня лактації (табл. 1), другий — із 120-го до 240-го дня, третій — після 240-го дня. Раціони відрізняються вмістом енергії та білка. Завдяки цьому нам удається підтримувати баланс витраченої і спожитої енергії на різних стадіях лактації. Однак не лише це визначає, в якій технологічній групі має бути та чи інша корова. Ми ретельно стежимо за продуктивністю та вгодованістю. Наприклад, якщо тварина продовжує продукувати багато молока, ніхто її на менш поживний раціон не переведе.

Дійні корови впродовж доби мають доступ до корму, який роздаємо двічі на день, а також до чистої води. Споживання корму постійно контролюємо.

Таблиця 1. Раціон високопродуктивних корів

Для сухостійних корів маємо два раціони. Під час раннього сухостою (40 днів) корови вволю споживають сіно(5–6 кг) і солому (2 кг), мають вільний доступ до мінерально-вітамінної добавки. За три тижні до отелення починаємо згодовувати кормосуміш високопродуктивних корів. За тиждень до отелення корів переводимо в пологове відділення, але раціон залишається той самий.

— Чи є якісь секрети групування тварин на прив’язному утриманні?

— Чому обрали саме прив’язну систему утримання дійних корів?

— Чи важко впроваджувати нові технології?

На ці та інші питання читайте відповіді у журналі «Молоко і ферма» № 1 (8), лютий 2012

Розмову вела Олена Мельник