За підтримки |  


Про ефективність тваринництва і кормовиробництва

 

Ельман Оруджов, заступник керівника департаменту с.-г. виробництва з тваринництва агропромхолдингу «Астарта-Київ»


 

Постать Ельмана Оруджова добре відома в колі українських виробників молока і за його межами. Він був серед перших, хто почав упроваджувати в Україні промислове виробництво молока. За останні десять років галузь вийшла на новий рівень, але кращі світові показники ще попереду. Про те, чого навчились вітчизняні молочарі, та про нові ідеї розвитку молочної галузі розповідає заступник керівника департаменту с.-г. виробництва з тваринництва агропромхолдингу «Астарта-Київ» Ельман Гасанович Оруджов.

— Ельмане Гасановичу, якою вам пам’ятається українська молочна галузь 10 років тому?

— Для нашої молочної галузі 2006-й і 2007-й можна назвати роками, коли було сприйнято нові технології. Добре пам’ятаю 1999−2000 роки, коли корпорація «Агро-Союз» почала запроваджувати нові світові знання й технології, зокрема безприв’язне холодне утримання худоби, доїльні зали, однотипну годівлю. Процеси сприйняття цих технологій тривали довго. Дискутували протягом 6−7 років. Я б сказав, що в 2007-му дискусії припинились, усі прийшли до висновку «треба!». Нові знання перестали відштовхуватись. Хоча, звісно, залишались і такі виробники, які ставились до них категорично неприйнятливо.

З’явилися послідовники «Агро-Союзу». Зокрема серед них були ТДВ «Терезине» і ТОВ «Українська молочна компанія» (Київська обл.). Люди повірили в бізнес, наважились на реконструкцію та будівництво ферм, встановлювали доїльні зали, переходили на однотипну годівлю, купували кормозмішувачі, хоча не кожен мав кошти для одноразових великих інвестицій. Почався період виваженого підходу. Десять років тому було прийнято нові глобальні технології утримання, годівлі, доїння, управління здоров’ям і відтворенням, але не план подальшого розвитку галузі й досягнення кращих виробничих показників.

— Який на той час у вас був багаж знань і досвіду?

— Я був повністю готовий до впровадження нових технологій. Я певний час працював в «Агро-Союзі», який був свого роду пропагандистом і провідником нових знань і технологій. На наших семінарах і конференціях ми розповідали аграріям про кращий світовий досвід і демонстрували перший вітчизняний. Потім я почав працювати самостійно як незалежний консультант, і цей період також мені дуже запам’ятався. Я допомагав реалізувати проекти в Україні та Росії. Згодом у моєму житті з’явився Андрій Дикун та Асоціація виробників молока. І той багаж знань і досвід, який накопичився ще в «Агро-Союзі» та інших проектах, почали використовувати для членів асоціації.

Один із серії семінарів АВМ за участі Ельмана Оруджова. ТОВ «АФ ім. Т. Г. Шевченка» (Чернігівська обл.), травень 2012 року.

— Що давалося найважче в процесі впровадження нових технологій?

— Найважче було механізувати й автоматизувати технологічні процеси на фермі. Використання доїльної зали означало, що доярці з навантаженням 100 голів не потрібно вже було нагинатися по п’ять разів до кожної корови — більше 900 разів за день, як це буває на прив’язі (то ж катастрофа, жоден спортсмен такого не витримає!). Годівля загальним змішаним раціоном означала незалежність від погодних та інших умов. Все це загалом дало доволі непоганий сплеск продуктивності.

Звісно, з’явилися проблеми зі здоров’ям, відтворенням, адже на промисловій фермі повністю відсутній індивідуальний підхід до тварин. Разом з тим знаходились і способи вирішення: синхронізація охоти, нові ветеринарні препарати та вакцинація, програма управління новотільними.

У світі також припускались помилок, але вчилися на них і йшли до успіху. Ми ж, як завжди, виходили із власних можливостей і заганяли себе в рамки наявних виробничих потужностей. Але все одно це принесло результат: молочна продуктивність зросла. Там, де дійсно дотримувались технологічних вимог і параметрів, це спрацювало.

Дуже впливали і нині впливають на розвиток галузі стрибки цін на молоко. Коли ціна висока, всі забувають про нові технології, інвестиції, вдосконалення ― просто заспокоюються. Коли немає прибутку, починають масово вирізати тварин. Нам, мабуть, не вистачає розуміння того, що період високих цін не може тривати постійно і що всьому притаманна циклічність, у тому числі й ціні на сировину. Вона коливається від 0,25 до 0,65 євро. Для неї характерний трирічний цикл: злет і спад. Зараз ми йдемо на підйом і ще два роки закупівельна ціна має зростати.

— Що порадите?

— Не заспокоюватись, бо це найбільша небезпека. Якщо зараз ціна підвищується і є прибуток, то обов’язково потрібно починати впроваджувати нові технологічні рішення. Вже нині треба готуватися до наступного спаду. Зокрема підготувати технологічні процеси, власне виробництво до того, щоб навіть при найнижчій ціні заробляти хоча б мінімум, але не працювати на збиток. Тобто, пізніше ми можемо заробити або багато, або мало, але не будемо збитковими. Це реально і можливо. Наша проблема в тому, що ми не віримо в це, прокидаємось та починаємо діяти занадто пізно. Гроші надходять — добре: заспокоїлись і ні в що не інвестуємо. А коли раптом знову падає ціна, тоді вже, звісно, не до інвестицій.

— Які помилки чи недоліки були характерні для прожитого десятиріччя?

— Одним із головних недоліків була якість. Якість у всьому: починаючи від виконання процесів до ветеринарних препаратів та кормів. 2017 рік має бути початком якості, бо без неї наступні десять років ми не зможемо рухатися вперед. І якість має бути скрізь: у молоці, кормах і наших діях. Розуміння якості в нас є, але дій немає. Ми думаємо про кількісний параметр, а про якісний часто забуваємо.

Тому коли подивитись на пройдений шлях, то можна сказати, що було прийнято багато технологічних рішень. І не без помилок. Одну з найбільших зробили, коли намагалися «запхати» нові технології в уже існуючі корівники. Таким чином одразу ставили себе в рамки, обмежували комфорт тварин. Ми були скупі: боялись дати більше, але хотіли більше отримати. Інколи це робили не самі інвестори, керівники чи працівники, а продавці обладнання та препаратів. Їхня мета зрозуміла: продати. Вони погоджувались на всі умови клієнта. Справді, вони продавали технологію, але йшли на поступки залежно від бажаних параметрів замовника.

На ринку не вистачало експертів із підтвердженим досвідом, які мали б диктувати технології. Йдеться і про мене також. На той момент у мене були певні знання, але системності й ґрунтовності, мабуть, бракувало. Виправдовуючись, скажу, що тоді й у світі багатьох речей не вистачало, адже промислове молочне виробництво утвердилося лише в 1997 році. Якщо подивитись на все це з точки зору десятирічної циклічності, то період із 1997-го по 2007 рік був часом становлення, з 2007-го по 2017-й ― набуття досвіду й відточування майстерності. Думаю, ми вже пройшли шлях, який позначено великими втратами поголів'я й невиваженими рішеннями.

Зараз починається третій великий цикл ― майстерності й визнання. Українська молочна галузь за рівнем розвитку поступається виробництву свинини та птахівництву. Називають різні причини цього. На мій погляд, істинною причиною є земля. Якщо виробники свинини і птиці можуть обходитись без землі, то молочна галузь значно більше до неї прив’язана. Вирішення земельного питання може стати ключем до розв’язання молочної проблеми. Допоки питання землі в Україні «висить», інвестувати у тваринництво ніхто не буде.

— І що, глухий кут, якщо питання землі не вирішиться?

— Завжди є два шляхи. Раніше думав, що коли не викупити землю під корми, то можна залишитися без ферми. Але зараз думаю інакше: тварин потрібно «відірвати» від землі. Як тільки ми це зробимо, у тваринництві відбудеться справжній вибух. Наведу декілька аргументів.

Тваринництво як соціальний проект довго не витримує. Коли мене запросили в «Астарту», я спочатку не погоджувався, але потім стало цікаво, бо саме тут міг реалізувати свої ідеї. Взагалі для власника холдингу молочний напрям був соціальним проектом. 16 тисяч корів тримали заради збереження села. Якщо багато холдингів вирізали корів, то «Астарта» — ні. Однак усе-таки постало питання зробити з цього напрямку виробництва бізнес, і я за це взявся.

Більше місяця знадобилося, щоб відвідати кожну з 74 ферм холдингу, бо вони розкидані по всій країні. Я побачив ферми, де корм роздається з бричок, молоко доїться у відро, умови утримання тварин погані. Я жахнувся від побаченого й навіть хотів звільнитись. І це я, людина, яку нічим не здивуєш. Запитував себе: «Навіщо тобі це потрібно?»

А потім згадав, що інколи, аналізуючи свій шлях у молочному скотарстві, ловив себе на думці: якби мій нинішній досвід і багаж знань та за радянських часів, скільки б я міг зробити! Напевне, став би героєм соцпраці. Й ось нагода: свого роду Радянський Союз, брички, відра. Ти ж цього хотів. Роби. Це зачепило моє внутрішнє «я». То був справжній виклик. Для тих ферм машина часу зупинилась, і мені треба було знайти рішення, як молочний напрямок вивести на достойний рівень.

Підказку знайшов у звіті Торгово-промислової палати США щодо проблем українського сільського господарства. Там згадується висока собівартість виробництва, нестача кваліфікованих кадрів, зайві люди на виробництві, відсутність інвестицій та нових ефективних систем управління. Так і є. Ми начебто про це знаємо, але так чітко ці проблеми ніхто не ідентифікував. Я вхопився за підказку — і прийшло рішення: інфраструктурні проекти. З будь-якої кризової ситуації саме вони завжди витягували країни. Над цим і почав працювати.

Коли ми зі спеціалістами почали відвідувати господарства «Астарти», то аналізували стан на фермі, вказували на недоліки, давали вказівки і їхали далі. Здавалося, цього достатньо, щоб навести лад. Однак, повертаючись, бачили, що все залишається на своїх місцях. Люди вже звикли до того, що їм тільки вказують. Вони звикли, що їх карають байдуже за що й чому. Справді, так і є: кожного разу хтось приходить, розповідає, що робити, і на тому все. Нема щоб прийти, закачати рукави і зробити, або просто позбавити від непотрібної й важкої роботи. Працівників ніхто не навчив, не дав можливостей, інструментів, якими вони могли б користуватись.

На фермі, починаючи від заготівлі корму й до роздачі на кормовий стіл, існує чимало серйозних проблем. І справа не в людях, не вони погані. Є низка інших причин. По-перше, працювати за нинішню зарплатню кваліфіковані працівники не будуть. По-друге, не ті умови, не ті інструменти, не ті дороги, абсолютно все не те, а ми хочемо щось із цього отримати. Це нереально.

Хочемо на 200−300 корів мати суперпрофесіоналів, яким нездатні заплатити, і навіть не думаємо, як змінити ситуацію. Хочемо приготувати ідеальний раціон, як в Ізраїлі чи Америці, й отримувати 30−40 кг молока. Знаєте, якщо їхні раціони згодувати нашим коровам, а наші їхнім, то наші тварини даватимуть 40 кг молока, а їхні 15, або, скоріш за все, й не виживуть на такому кормі. У чому причина? Ми просто не вміємо вирощувати, заготовляти й готувати корми. Замало хотіти, треба вибудувати систему і працювати з нею. Але на фермі на 200−300 голів це нереально. В цьому вся суть.

― Що потрібно зробити?

― Свого часу АВМ зробила цей перший крок ― консультування. Ми їздили по господарствах, і це багато дало, принаймні тим, хто хотів змін і не мав інших можливостей. Виробникам не вистачало знань і підказок. Їх вони отримали від АВМ і виросли. Другий крок асоціації ― це мобільні бригади ветлікарів, які не просто вказували на помилки, а самі виконували роботу, діагностували захворювання, перевіряли на тільність, розчищали й лікували ратиці ― тобто нарешті взяли на себе відповідальність за результат.

Я подумав, чому б в «Астарті» не використати цей підхід? У нас уже працюють мобільні бригади фахівців, які мають усі необхідні інструменти, обладнання й засоби. І не потрібно на кожній фермі мати ветеринара чи техніка з розчистки ратиць, тримати весь набір дорогого обладнання чи устаткування.

Далі. В Ізраїлі, приміром, працюють кормові центри, які обслуговують ферми в радіусі 200−300 кілометрів. Хіба у свинарстві і птахівництві не так? Виробники свинини і пташатини не заготовляють, а купують готові корми. Нам іще не вистачає розуміння того, що потрібно думати не про «дорого» чи «дешево», а про «вигідно» чи «невигідно».

Дуже часто спрацьовує сигнал «дорого» і вмикається режим «шукати дешевше». Однак дешевше не завжди вигідніше. Наш ринок, у тому числі й приватний сектор, уже готовий працювати по-іншому: купити корм за вищою ціною, але гарантовано отримати більшу вигоду від інвестиції. Отже, основу успіху вже закладено.

Зараз ми добудовуємо кормовий центр, який заготовлятиме якісні корми, купуватиме якісні інгредієнти, готуватиме якісну кормосуміш і обслугуватиме 6−12 тисяч голів худоби. Тоді господарства не будуть прив’язані до землі.

Ми робимо акцент на якості. Хіба можна на гіршому стати найкращим? Ніколи. А в нас зазвичай найгірші поля використовуються для тваринництва, а найкраще зерно експортується.

Ми будемо купувати для кормового центру тільки високоякісний продукт. За нього потрібно заплатити. Це закономірно. Якість ― це якраз та вигода, за яку ми готові платити. Ми повністю змінили підхід. У 2017-му ми не будемо спеціально виділяти площі під вирощування кормових культур на силос і сінаж. Ми будемо купувати найкраще і те, що ще на полі. Уявляєте, якою буде якість силосу? Ми готові платити нашим рослинникам дорожче, ніж якби вони продали зерно за кордон. Корм із найкращих полів вони віддадуть нам.

Так, ми купуватимемо дорого, але в кінцевому підсумку це обійдеться дешевше. Суть не в тому, що мені потрібен найдорожчий корм. Корм має бути найякісніший. За місяць чи два тижні до збирання ми об'їдемо наші поля з агрономом і комісією і виберемо найкраще.

— Ви готові в «Астарти» купувати корм по світових ринкових цінах?

— Так, і тільки виграємо від цього. До речі, у нас немає прив’язки до «Астарти», тож купуватимемо не тільки в неї, а в будь-якого сільгоспвиробника ― ми ж хочемо будувати ринкові відносини. Звісно, у пріоритеті будуть свої господарства. Фактично «Астарта» не порушуватиме вже укладені контракти, просто ми замовлятимемо в неї необхідну кількість зерна.

Плюс такої системи ще й у тому, що не заготовлятимемо надлишковий корм. Приміром, торік ми посіяли однорічні трави на сінаж. Був хороший урожайний рік, сінажу заготували подвійну норму. Навіщо? Ми сінаж зберігаємо по три роки, а потім труїмо ним тварин. Тобто, якщо силосу з кукурудзи чи пшениці заготовлено достатньо, то решта піде на зерно. А однолітні чи багаторічні трави куди дівати? Виростили ― мусимо закласти. Або, навпаки, видався неврожайний рік і тварини залишились голодними. А так у нас працюватиме гнучка система.

Я категорично наполягаю на тому, що найбільша проблема не в тому, що наше тваринництво неефективне і неприбуткове. У нас неефективне кормовиробництво. Якщо сьогодні із п’яти галузей: рослинництво, птахівництво, свинарство, молочне та м’ясне скотарство, ― три перших досягли найкращих світових показників, то в молочному скотарстві ми на півдорозі: в середньому доїмо 6 тисяч літрів на корову, а світовий показник — 12 тисяч. Якщо корову оцінюємо за продуктивністю, зернові за врожайністю, то за якими показниками оцінюємо ефективність кормових площ? Допоки не дамо відповідь на це питання, тваринництво ніколи не стане прибутковим. З другого боку, якщо продаємо молоко за сортом, пшеницю за класом, то за якими параметрами купуємо корми?

Добудовується кормовий центр, який заготовлятиме якісні корми, купуватиме якісні інгредієнти, готуватиме якісну кормосуміш і обслуговуватиме 6-12 тисяч голів худоби.

— Ви вже маєте відповідь, як зробити виробництво молока прибутковим?

— Ключ до успіху ― це відповідь на два питання: як оцінювати ефективність кормових площ і за якими показниками купувати корми. Ефективність кормових площ в усьому світі оцінюють за виходом сухої речовини з гектара. Найкращі світові показники сягають 25 т/га, в Україні вдається отримати максимум 5 т/га. Якщо тваринництво відстає від світових показників у два рази, то кормовиробництво ― в п’ять разів! Про це ніхто не думає і не шукає рішення. В «Астарті" 22 тис. га використовували під кормовиробництво. Нині я скоротив площі на 12 тис. га і готовий ще десять тисяч віддати.

Ще одна українська проблема — земля і люди. Це дві найбільші цінності. Як ми ставимось до землі, яку використовуємо під кормовиробництво? Жахливо. Як платимо людям? Один долар? Це достойна зарплата? До наших основних цінностей ми ставимось байдуже, а так не можна.

Третій ключовий фактор ― це облік: неправильно рахуємо і списуємо на тваринництво все що завгодно. На корми також списуються незрозумілі, часто несправедливі затрати. Вартість кукурудзяного силосу становить від 300 до 900 грн., сінажу — від 600 до 2800, сіна — від 800 до 5 тис. грн. за тонну. Звідки такі ціни?

Багато хто обурюється, що тваринництво позбавляють ПДВ, а я за це. Давайте працювати на рівних. Я впевнений, що молочне скотарство ― суперприбуткова галузь. Я в це вірив, вірю і знаю, що так буде.

Справа в тому, що в нас колгоспна система обліку, створена ще в 30-х роках. Її розробляли під державну власність та інші технології. А в якому столітті ми живемо? Нині вік автоматизації, комп’ютеризації і ми практично відійшли від державної форми власності.

Система управління виробництвом також колгоспна, в державі також. Ніхто цю систему не ламає. Я намагався це робити ― дуже складна справа. Фрагментарно змінювати нереально, бо зародки й паростки нових геніальних ідей гинуть одразу. Систему управління треба будувати нову.

Перспективу бачу в тому, щоб відірвати корову від землі шляхом створення кормоцентрів, які працюватимуть як комбікормові заводи для птиці чи свиней. У кормоцентрі можна буде правильно готувати раціони, використовуючи якісні інгредієнти й необхідні добавки, на фермах це робити нереально. Раціон задовільний, якщо на ньому можна надоїти 20 літрів молока на добу, добрий — 30, відмінний — 40. Сьогодні в Україні в середньому доять до 20 літрів. Висновок: ми згодовуємо коровам раціон задовільної якості. Кормоцентр приготує відмінний корм. Тоді точно доїтимемо 40 літрів.

Також потрібно розвивати систему послуг професіоналів. В «Астарті» працюватимуть сервісні бригади зоотехніків, ветеринарів та інших фахівців, які двічі на тиждень відвідуватимуть ферми і виконуватимуть необхідну роботу. В нас уже створено 4 бригади, які обслуговують близько 20 ферм. До цього на кожній працювало по 3−5 спеціалістів. Із них ми вибрали найкращих. На фермі ж призначається відповідальна особа, яка просто виконує вказівки. Для цього не потрібно мати спеціальну освіту, це має бути просто відповідальний і дисциплінований працівник.

— Складно було знайти фахівців для сервісних бригад?

— Ні, тим більше що зарплата у них зросла втричі порівняно з попередньою. Кормоцентр ми вже запустили, тепер треба вийти на певні обсяги виробництва. Тоді на фермах уже не потрібно буде заготовляти, зберігати та готувати корми. В перспективі так і буде. Корми продаватимемо не тільки своїм господарствам, а й іншим, у тому числі дрібним фермерам.

— Що тоді фермеру залишиться робити?

— Доглядати за тваринами і доїти. Ці дві функції будь-яка ферма може виконувати. У фермера залишиться багато часу на відпочинок та родину. Він не буде повністю прив’язаний до ферми, як європейський. Європейці самі себе загнали в це ярмо. Нам не потрібно йти їхнім шляхом.

Я завжди був противником дрібних ферм, бо там неможливо вибудувати технології і якісно виконувати весь обсяг робіт. А з таким підходом можливо. Тоді через рік-два будуть іти війни за розвалені ферми. З-під подушок і матраців діставатимуть гроші, щоб їх викупити. Почнеться справжнє відродження.

— Думаєте, так і буде?

— Ні краплі в цьому не сумніваюсь. Давайте подивимось, що фермерові залишиться робити: доглянути і подоїти корову. Хто тоді не захоче займатися молочним скотарством? Віднови старі ферми ― і працюй. Звісно, на це теж потрібні кошти, але за цією моделлю майбутнє, і я хочу показати це інвесторам. Моя істинна мета, щоб робота в тваринництві стала нарешті престижною, щоб нею не лякали молодь, як нас у дитинстві. Впевнений у тому, що корова даватиме 1000 доларів прибутку. А працівникам можна буде платити достойну зарплатню. Якщо створимо умови, то люди перестануть їздити на заробітки до інших країн. Слід мотивувати людей, щоб у галузь прийшли найкращі фахівці.

Ціна кормів, ветеринарні та інші послуги, форма обліку буде для всіх однакова. І зможемо порівняти господарства й побачити, хто ефективніший. Потрібно грати відкрито. На жаль, ми дуже цього боїмося, бо так склалося історично. Треба починати відкриватися й показувати результати своєї роботи, тоді можна сподіватись і на швидкий розвиток галузі. Я вірю в це.

Над цим усім нам потрібно працювати наступні десять років, і настане справжній прорив, бо нині тваринництво на самому дні. Колись у літературі вичитав, що існує п’ять категорій керівників: рвачі, хранителі, спортсмени, творці та державники. Рвачів у нас практично не залишилось. Там, де вони керували, худобу давно вирізали. Хранителів багато — близько 80%. Такі керівники тримають господарства, вірять у справу, мають, але тільки для себе. Є й спортсмени, їх більше 15%, — це ті, що прагнуть бути лідерами. Творців, які хочуть щось після себе залишити, — 3% і якихось 1−2% — це державники, котрі думають про устрій села, дитсадки, школи. З відродженням галузі, збільшенням зарплат і добробуту працівників це процентне співвідношення має змінитись на користь державників.

Але якщо нічого не робити, то нічого й не мінятиметься. І я бачу тільки такий шлях. Це світова тенденція. Потрібен рік-два, щоб у це повірили наші виробники.

— Ваша модель кормоцентру близька до ізраїльської?

— Так, в Ізраїлі працюють подібні кормоцентри, хоча великі ферми самостійно заготовляють корми. Ізраїль дуже просто підходить до всіх речей. У простоті їхня геніальність. Думаю, навіть американці запозичили в них багато ідей. Американці на великих фермах також самі заготовляють корм, але в них розвинена інфраструктура, інший підхід, у них немає колгоспів чи радгоспів. А в нас є. У нас агроном, який вирощує зерно на продаж, вирощує також і корми. Десь у світі таке є? То для чого це нам?

На великій фермі на 5−6 тис. голів у будь-якій країні світу ви не знайдете зоотехніка чи ветеринара. А в нас навіть маленька ферма має і зоотехніка, і ветеринара ― хоч і поганий, але свій. Ще раз повторю: на поганому ми не можемо бути кращими. Користуватися послугами кращих нам здається дорого, боїмося затрат, однак у підсумку втрати в рази більші. На прикладі «Астарти» ми хочемо показати, що купувати за ринковими цінами послуги значно вигідніше, ніж мати своє і не найкраще. Говорити й переконувати ― марна справа. Треба зробити і показати результат, тоді нам повірять.

― Ви проти заготівлі кормів окремими господарствами?

— Ні, нехай заготовляють ті, у кого це виходить. Проте я знаю господарства, де це нереально, бо агроном віддає пріоритет виробництву зерна, а не кормів. Я відмовився від вирощування люцерни ― просто змусив її переорати. Сама кормова культура унікальна, але ми не можемо досягти високої якості корму. Я не зможу переламати свідомість агронома. Тому ми перейшли на кукурудзу і пшеницю на силос. Так триватиме рік-два. Далі будемо вводити інші кормові культури. Агроном має розуміти, що немає різниці між вирощуванням зернових та кормових культур.

За моїми підрахунками, при ефективному кормовиробництві на одну корову потрібно максимум 0,3 га, навіть 0,16 га достатньо. Розрахунок простий. В день корові потрібно 22 кг сухої речовини, множимо на 340 днів, виходить 7,5 т сухої речовини. При вмісті в раціоні 50% концентратів потрібно 3,7 т СР фуражу, хоча можна округлити до 4 т. Якщо з одного гектара навчимося отримувати 25 т СР корму, то виходить, що прогодувати одну тварину вистачить 0,16 га. А ми всі звикли рахувати 1 га на корову. Землі потрібно в чотири рази менше. І зрозуміймо, що всі зайві витрати на гектар землі лягають на тваринництво, а ми хочемо, щоб воно було прибутковим. Невже це не очевидний факт? Хоча я теж до певного моменту цього не бачив і не розумів.

— Коли зрозуміли?

— Коли почав працювати в «Астарті» і побачив увесь масштаб проблеми з висоти. Спочатку я був дуже захоплений технологією і думав, що вона дозволить розвиватися. Та коли технологічно все зроблено правильно, а віддачі нема, і коли ще й починаєш рахувати економіку, то замислюєшся. Ночами не спав, шукав рішення. І воно обов’язково приходить, якщо дуже захотіти. Виходить усе просто, залишилось реалізувати.

— Що побажаєте аграріям, переробникам та постачальникам засобів виробництва?

— По-перше, якості. Вона повинна бути на першому місці. Треба працювати над якістю і давати її іншим, щоб у нас у житті вона була всюди. По-друге, не бути жадібним. Спробуймо трішки притримати свою жадібність, щоб не отримувати 120 чи 250% рентабельності, а 20−25%, інколи 50%. Дайте й іншим заробляти, підвищте підлеглим зарплату. Нам зараз потрібні ці дві речі й більше нічого. Ось таке в мене побажання.

Журнал «Молоко і ферма»

comments powered by Disqus

Останні додані

24 вер. 2020 12:15:00

Парадокси податкового кодексу гальмують розвиток кооперації

21 лип. 2020 15:55:00

Купуючи українські молоко та кефір, можна бути спокійним щодо їх безпечності

29 трав. 2020 11:25:00

Квоти на добрива — це ручний режим перерозподілу коштів в агросекторі

27 квіт. 2020 16:10:00

 На ринку молочного скотарства є постійний дефіцит кадрів

22 квіт. 2020 12:05:00

Коли у щось справді віриш, тебе важко зупинити

7 лют. 2020 13:00:00

Коли отримуєш результат, тоді є натхнення для наступних дій і подальшого розвитку

31 січ. 2020 14:30:00

Наше головне завдання — стати найкращими, інакше пропадемо і справа, якій віддали вісімнадцять років, залишиться незатребуваною

24 січ. 2020 10:10:00

В країні може кардинально скоротитись виробництво молока