Інколи дивуєшся, як людина, маючи один фах, може захопитись абсолютно іншою справою і повністю віддатися їй. З такою людиною ми познайомилися під час візиту на ПП «Андріївка», що на Харківщині. Віталій Пивовар почав «молочне занурення», навчаючись на третьому курсі Харківського національного економічного університету. Нині надійний помічник свого батька Миколи Івановича Пивовара, заступник директора з тваринництва успішно керує молочною фермою.

— Пане Віталію, як відбувалася розбудова молочного бізнесу в «Андріївці»?

— Займатися сільським господарством в «Андріївці» почали в 2003 році й зосередились на розвитку рослинництва. У спадок дісталася молочна ферма радянського типу із сотнею корів. Усе поголів’я, включаючи й телят, тримали в одному корівнику. Поняття сухостою взагалі не було — корови доїлися від отелення до отелення. Крім молочної, була ще свиноферма на 100 тварин. Тоді батько усім, зокрема й тваринництвом, опікувався самостійно. Я почав допомагати в 2007-му. Оскільки опановував економічну освіту, то потрібно було починати практично з нуля і вникати в кожне питання, щоб зрозуміти, чи взагалі варто займатися виробництвом молока.

— Микола Іванович на той час мав плани розвивати молочний напрямок?

— До 2007 року ферма просто існувала. В зимовий період доїли 2 кг молока на фуражну корову, бо тварин годували лише силосом, якого вистачало лише на 6 місяців. Корм роздавали вручну, змішувача не було. Замість кормових столів були жолоби. Наприкінці весни і на початку літа надій зростав до 10–12 кг завдяки тому, що до раціону додавали зелений корм, який косили косами. До того ж, на цей період припадали масові отелення, що також сприяло зростанню валового надою.

Техніка була старою і непридатною до використання. Гній із корівника щодня не вичищали, а буртували під стінами, і лише навесні вивозили всім миром. Щоб ви розуміли, середня вага корови становила 350 кг.

Багато сперечалися стосовно того, чи потрібно взагалі розвивати молочний напрямок. Думали навіть узагалі вирізати худобу.

— «Щось пішло не так?»

— Якраз у 2007-му потрапили на семінар на базі одного з молочних господарств області. До речі, досить успішного на той час — тримали 1570 голів дійного стада. Наразі худоби там узагалі немає. Господарство входило до агрохолдингу і його керівництво прийняло рішення закрити ферму.

Отож, під час семінару мене зацікавила тема молочного скотарства. Повернувся додому з думкою, що слід або позбуватись худоби, або кардинально міняти підхід до молочного виробництва. Зійшлися на останньому.

— Які технологічні рішення впроваджували?

— Зміни впроваджували поступово, крок за кроком. Відділили телят і сухостійних корів в окремі групи. Почали випоювати телят незбираним молоком, а не замінником. Відновили один корпус, придбали кормозмішувач, в який завантажували і зелену масу, і солому. Як результат, із кожним роком росла продуктивність корів і до добового надою в 2 кг ми вже не опускалися.

Не все одразу виходило, інколи рухались як по замкненому колу. Зараз розумію, що розвивалися повільно, припустились багатьох помилок. Але якби не вони, то не мали б того, що є нині. Було багато незрозумілого, неправильного і зайвого. Та руки не опускали, працювали й потроху рухалися вперед.

Зрозуміли, що основа молочного бізнесу — це грубі корми, тобто якісний силос і сінаж. Тоді й вирішили перейти на загальнозмішаний раціон та однотипну цілорічну годівлю. А для цього потрібно заготовити грубі корми в потрібній кількості й відповідної якості. Один із найважливіших кроків у цьому напрямку стало придбання техніки «зеленої лінійки» компанії «Пьотінгер» у 2012-му: косарка-плющилка, ворушилка, валкувач та причіп-підбирач. А передували цьому семінари виробника сільськогосподарської техніки в Україні та за кордоном. Для заготівлі сінажу техніки задосить, а для заготівлі силосу кукурудзи винаймаємо комбайн у сусідів.

Пізніше, у 2013 році, встановили молокопровід компанії «ДеЛаваль» із системою управління фермою DelPro. До того корів доїли в бачки (в групі було 25 голів), вручну, що потребувало великої кількості доярок. Тепер ведемо комплексний облік результатів роботи операторів доїння, отримуємо точну інформацію про надій від кожної корови та інші показники, що дає змогу швидко аналізувати дані і при необхідності вносити зміни в раціон. Якщо раніше якась корова хворіла маститом, ніхто цього не бачив і не знав. Зараз таке не допускається.

Крім тваринництва в мої обов’язки входило чимало питань, пов’язаних із життєдіяльністю нашого господарства. Так, завдяки докладеним зусиллям та, насамперед, кардинальним змінам у технології виробництва ми досягли певного рівня, однак моїх знань та часу не вистачало, потрібна була людина з відповідними знаннями й досвідом, яка б постійно контролювала виробництво, на місці ухвалювала рішення. До нас приходило чимало кандидатів із дипломами зоотехніка чи ветеринарного лікаря, але так складалося, що вони не розуміли, чого від них вимагають, і через місяць-два доводилося прощатися.

Приблизно через тиждень після встановлення нового доїльного обладнання доля звела нас із Костянтином Івановичем Богатирем, який нині обіймає посаду головного зоотехніка. Зустрілися на фермі, він вказав на помилки, обговорили, що потрібно зробити. З того часу працюємо разом, чимало змінили, рухаємось уперед, минуле згадуємо з посмішкою.

— Яке місце в господарській діяльності підприємства нині посідає молочний напрям?

— Який зміст вкладають в поняття «якісний грубий корм»?

— Скільки вирощують люцерни? Чи не планують зменшувати посіви?

— За якими критеріями підбирали кормозаготівельну техніку?

— Які резерви зменшення собівартості виробництва молока використовують?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 3 (46), червень 2018.