Олексію Володимировичу, як воно працювати консультантом і навчати дорослих?

Консультування — це свого роду освітня діяльність і справу доводиться мати із дорослими свідомими людьми, які прагнуть знайти відповіді на свої запитання і знають, чого хочуть. І це чудово. Мені було б нецікаво працювати, навчати і витрачати час на того, хто не прагне знань, не прагне підвищити свою кваліфікацію і досягти кращих результатів.

Окрім передачі знань, умінь та інформації намагаюсь змінити філософію і психологію поведінки працівників на фермі. Щоразу переконую колег-виробників у тому, що до тварин ні в якому випадку не можна ставитись, як до худоби — бо нічого доброго з того не вийде. Також проповідую філософію того, що ЛІКУВАТИ — це погано. Треба зробити так, щоб тварини на фермі не хворіли. Прийшов зранку на роботу, а лікувати немає кого. На майданчику п’ять тисяч голів худоби, ти провів планові процедури з певною групою тварин — і все, хворих немає. Ось що я називаю вершиною майстерності і цього намагаюсь навчити людей — НЕ ДАТИ ТВАРИНАМ ЗАХВОРІТИ.

Вам доводилось бувати на подібних фермах?

Так, звичайно, і я з приємністю назву це господарство — Грайворонська молочна компанія, вона належить до групи компаній «АгроБілогір’я». Ферма знаходиться у Бєлгородській області за два кілометри від кордону з Україною і за 100 км від міста Суми, дійне стадо 2300 голів. Я пишаюсь їхнім лікарем, з яким ми вже давно співпрацюємо. У господарстві дотримуються тих філософських засад, про які я вже згадував. А їхні виробничі показники викликають щирий подив у кожного, хто приїздить на ферму, будь то відвідувачі з Німеччини, Великобританії чи США. Більшість консультантів і просто гостей нічого подібного не бачили —600-800телят і жодного хворого. Ось приблизно так вони працюють.

Повірте мені, успіх справи залежить від підходу до справи ветлікаря, менеджера ферми, директора. Якщо вони пройнялися філософією НЕ ДАТИ ТВАРИНАМ ЗАХВОРІТИ і культивують її у своїх підлеглих, тоді дев’яносто відсотків збереження молодняку є абсолютно реальними. Багато хто в це не вірить, через те, напевне, і не має таких показників.

Що потрібно робити, щоб тварини на фермі не хворіли?

У великому господарстві завжди буде якийсь відсоток хворих тварин. Питання в тому, як зробити його меншим. Не існує єдиної поради для усіх ферм, тому що вони різні за формою власності і організацією виробництва. Відштовхуючись від цих вирішальних факторів і слід вибудовувати дії.

Зрозумійте, коли б люди винайшли універсальний рецепт того, що потрібно робити, аби тварини не хворіли, ним би вже давно можна було скористатися. Але, на жаль, його (такого рецепту) не існує. Кожне господарство має шукати і торити свій шлях. Проте, щоб бути успішним, я б порадив найперше ретельно вивчити досвід інших. Вивчення досвіду можна порівняти із таким етапом підготовки дисертації, як огляд літератури. Тільки в нашому випадку під оглядом літератури (статті, Інтернет-ресурси) ми будемо розуміти відвідування ферм і вивченням їхнього досвіду. Цілком ймовірно, що інколи навіть потрібно на місяць-другий найнятися на роботу, щоб із середини зрозуміти, як працює конкретне виробництво, а не просто прийти подивитися — одразу все й не побачиш.

Наприклад, я стажувався в багатьох країнах світу, але найбільше досвіду здобув у Росії, а точніше в Бєлгородській області, звідки я родом. Чому? Тому, що там я був найближче до тварин і найтриваліший термін.

Що ж стосується закордонного стажування, найбільше мене вразило їхнє ставлення до тварин — там їх люблять. А ще там немає практики тримати ветлікаря на кожній фермі, навпаки, один спеціаліст обслуговує кілька господарств.

Скільки потрібно мати ветеринарних лікарів і чим вони мають займатися?

Як на мене, достатньо мати одного-двох навіть на район, в ідеалі — один ветлікар на 10 тис. голів дійного стада.

Подивіться, чим щодня займаються на наших молочних фермах лікарі. Вони виконують яку завгодно роботу. Можна навіть побачити лікаря, що розстилає тирсу. І це спеціаліст з вищою освітою! Сьогодні на російських та українських фермах дев’яносто відсотків часу ветлікарів займає виконання процедур. А ще ветлікарі роблять ін’єкції. Повірте, цієї процедури можна навчити будь-якого пересічного випускника української чи російської школи за два дні, звичайно, якщо він того захоче. Потім цій людині даємо папірець, у якому вкажемо при яких зовнішніх проявах які препарати вколоти. Вказуємо — назву препарату, дозу, кратність.

Ветлікар — це людина з перфектною освітою, він повинен розробляти схеми профілактики, призначати лікування, але ні в якому випадку не бути виконавцем призначень. Ми вже згадували, що закордоном один ветлікар обслуговує кілька господарств. Його вказівки виконують люди без спеціальної освіти, якщо це європейська ферма — то фермер або члени його родини, якщо США — то, скоріш за все, це будуть мексиканські працівники. Саме вони беззаперечно виконують вказівки із так званого папірця, написаного ветлікарем з перфектною освітою.

У чому ще наша проблема, я маю на увазі російські та українські ферми? Зрозуміло, що ветлікар на фермі для того, щоб думати, але інколи трапляється так, що початкових якісних даних і знань, щоб думати і приймати правильні рішення, немає.

Здається мені, що насправді на виробництві велике значення має правильно вибудувати стосунки між співробітниками. Повірте, не завжди потрібно знати назви усіх препаратів та механізм їх дії, те що насправді має значення — філософія відносин. Люди, це той фактор, від якого, з одного боку, на фермі щодня може додаватися хвороб, а з іншого — навпаки, зменшуватися. Є багато спеціалістів, які навіть на найдешевших ліках «витягнуть» на собі тварин. Більш ніж на п’ятдесят відсотків успіх справи залежить від організації роботи персоналу на фермі і від його ставлення до виконання своїх обов’язків. Наприклад, у однієї телятниці телята дохнуть, а в іншої ні. І все це в межах одного господарства та й телята знаходяться поруч. Ще один приклад, у однієї доярки на лінійному утриманні багато випадків маститу, а в іншої — мало. Похвалити одну і покартати іншу — це і є робота лікаря, а ще це профілактика захворювань. Ми ні до чого не торкались, не витрачались на медикаменти, ми лише поговорили з людьми, а завдяки цьому телята стали менше хворіти, стало менше проблем з маститами. Можливо це і є варіант роботи ветлікаря — уміння переконувати персонал працювати краще.

Яким групам тварин на молочній фермі варто приділяти особливу увагу?

Без сумніву, піклуватися треба про всіх тварин, але особливої уваги від нас потребують сухостійні і новотільні корови, особливо первістки.

Також критичним періодом життя можна вважати час від народження до шести місяців, коли формується майбутнє продуктивної корови. До того ж я завжди роблю акцент на телятах тому, що мені їх шкода, і я намагаюсь через свої знання і досвід передати інформацію про те, як запобігти хворобам і уникнути загибелі телят. Я б дуже хотів, щоб до телят ставились, як до дітей. Зрозуміло, що виробництво молока — це бізнес і розводимо ми тварин заради того, щоб задовольняти свої потреби в їжі, також заради наживи, однак це не може бути виправданням недбалого або й жорстокого ставлення до тварин.

Що вам найбільше подобається у роботі?

Найбільше мене тішить, коли ветлікарі, з якими я співпрацюю, перевершують мене. Дуже приємно мати таких учнів чи, вірніше сказати, колег. Це чудово, коли тобі вдається навчити іншого робити щось не просто, як це робиш ти, а краще.

Що приносить найбільше розчарування?

Найбільше розчаровують лінь і неправда. Дуже неприємно, коли спеціаліста, який приїхав на господарство, щоб допомогти розібратися з проблемами і вирішити їх, вводять в оману з приводу того, що насправді відбувається на фермі. Виникає логічне запитання: «Для чого тоді вам потрібен консультант, з якою метою його запросили і, взагалі, для чого казати неправду?»

Також велику проблему бачу в тому, що люди, які працюють з тваринами, не люблять тварин і не люблять свою роботу. Це дуже негативна риса і про це обов’язково потрібно сказати.

Звісно, рівень знань і освіченості інколи дуже низький. Як на мене, знання іноземної мови та доступ до Інтернет — ресурсів, можуть змінити ситуацію, маючи це людина може себе вдосконалювати, було б бажання знати і вміти більше.

Що б ви побажали виробникам молока України?

Зичу всім удачі, вона ніколи не зашкодить. А ще бажаю гарного настрою, міцного здоров’я і щоб завжди було бажання працювати і рухатися вперед.