Чи не вперше шкода, що через текст не можна стовідсотково передати атмосферу розмови, просякнуту життєвим досвідом і мудрістю, присмачену гумором, а подекуди й іронією, що прочитаєш лише в погляді, виразі обличчя чи інтонації. Саме таким був наш діалог з Михайлом Степановичем Юрковим, головою спостережної ради ТОВ «Агрофірма «Пісчанська» (Харківська обл.). А ще було тепле знайомство з дружною й цілеспрямованою командою підприємства. Втім, як кажуть, цифри промовистіші за слова й емоції. Агрофірма «ПІСЧАНСЬКА» сьогодні — це ефективне виробництво елітного насіння, товарних зернових і технічних культур, молока екстраґатунку, понад 300 робочих місць і майже 30 млн. грн. податків у держбюджет. Дійне стадо нараховує 1200 корів з річною продуктивністю 10,5 т молока. Лише за останній рік ввели в експлуатацію першу і другу чергу нового тваринницького комплексу «Добренька» — корпуси для молодняка, сухостійних і новотільних корів з доїльною залою «паралель» 2×6 та родильним відділенням, корпус для дійних корів і роторну доїльну установку на 60 місць. Спорудження комплексу на 2000 корів триває.

— Михайле Степановичу, скільки коштувало зусиль, нервів та інвестицій дорости до масштабів і продуктивності, які маєте зараз?

— Важко виміряти в якихось одиницях зіпсовані нерви, недоспані ночі, почуття великої відповідальності, а часом і вини. Та й інвестиції чималі. Простіше сказати — ми займаємось цим 18 років. Підхід був комплексний. І на самому початку я відвідав практично всі українські господарства, які були максимально успішними.

— Тоді їх було не так і багато?

— Так, але для свого часу то були успішні підприємства з великими стадами, в них працювали цікаві й небайдужі до тваринництва люди з планами розвиватись. Вони цим жили, мали звершення і по-господарськи вбудовували молочний напрямок в економічну модель своїх підприємств. Це були наші найближчі сусіди в Харківській області — «Промінь» і «Зоря» (її згодом перейменували), а також «Агросоюз» на Дніпропетровщині, УМК і «Терезине» на Київщині та багато інших.

Не тільки Україна. Ми вивчали досвід великих російських комплексів, які позиціонували себе ще й як навчальні центри, побачили, як працюють молочні ферми в Німеччині та Франції.

Запам’ятався Ізраїль з однією з найкращих автоматизованих програм і рівнем управління стада, з безцінною інформацією в плані селекції та загального розуміння, як сучасне виробництво має працювати, хоч їхні кліматичні умови дуже відрізняються від наших.

Безцінним є досвід США. Те, що ми там побачили, втілили в нашу концепцію розвитку молочного виробництва. В ній закладено той успіх, який продемонстрували американці. Вивчався досвід і Південної Америки.

Окремо треба згадати «Агроекологію» (Полтавська обл.) і її засновника Семена Спиридоновича Антонця — чудову й розумну людину, творця. Під впливом ідей та інформації, зібраної практично з усього світу, сформувалася стратегія роботи і програма, яку реалізуємо. Наша економічна модель — це симбіоз тваринництва і рослинництва, які максимально підтримують одне одного і разом дають максимальний ефект. Це з одного боку. А з другого, наша мета — завдяки безпечним прийомам і найвищим стандартам якості вийти на екологічно чисте виробництво продукції. Уже сьогодні ми маємо сертифікат з виробництва молока-сировини для дитячого харчування.

Ми завжди розглядали рослинництво і тваринництво як рівні й обов’язкові складові бізнесу. Звісно, коли вибудовуєш кількакомпонентну модель, госпрозрахунок кожного напрямку неминучий, є завдання, які не можна в один котел кидати, але все-одно це симбіоз, бо потрібно на місці виробляти грубі корми, які є основою раціону молочної худоби.

Крім того, під час виробництва молока маємо справу з побічним продуктом — гноєм. Якщо цим процесом не управляти, то гній може призвести до екологічного лиха. За правильного управління органіка доповнює рослинництво й допомагає відійти від використання хімії, як зробили в «Агроекології». Однак для нас це більше плани на майбутнє, а зараз головним чином цікавлять питання проектування, будівництва, вибору обладнання.

— Чи означає це, що ви рухаєтесь у бік екологічного виробництва?

— В рослинництві ми працюємо в двох напрямках. Перший — традиційна система обробітку ґрунту, другий — «No-Till». Технологію «No-Till» використовуємо на 1800 га упродовж 12 років. За традиційної системи виробництва можлива максимальна або повна відмова від хімічних мінеральних добрив, засобів захисту рослин, але тільки в симбіозі з тваринництвом.

Вісімнадцять років тому, коли ми об'єднали три господарства, всі ферми були зруйновані. На одній з них залишалося близько 100 корів, які разом давали 300 л молока на день. Ще на одній через спалах туберкульозу вирізали всю худобу. На третій взимку ми застали напівмертвих тварин, яких люди просто розібрали на зарплату.

Ми взялися за розвиток тваринництва, бо розгледіли майбутнє в тій бізнес-моделі, про яку я вже згадував. І одним з визначальних моментів руху в цьому напрямку було переконання в необхідності виробляти органічну продукцію. Надихнув досвід «Агроекології», бо вже на той час вони працювали років тридцять без плуга і сімнадцять без хімії, використовуючи гній, сидеральні культури і сівозміну.

— В якій площині криються найбільші резерви для розвитку й підвищення ефективності?

—  Я б виділив такі основні моменти: корми, відтворення і селекція, комфорт, свіже повітря та утилізація гною. Ці питання стоять поруч, вони однаково важливі, їх не можна відірвати одне від одного і цим усім треба займатися комплексно. Але давайте по порядку.

Щоб тваринництво було, потрібна кормова база. Її за рік не створиш. Робота з кормами — це ті ж само східці вгору, про які я вже говорив: люди, техніка і хоча б мінімальна матеріальна основа, бо навіть для кургану потрібен хороший бетонний майданчик.

Скільки займаємось молочним скотарством, стільки вчимось. Перша проблема, з якою зіткнулись, — тварини є, а кормів нема. Наступне, що зрозуміли, — мотлохом корів не нагодуєш. Не маючи можливості придбати нову кормозаготівельну техніку, купили в Німеччині старенький «ягуар», яким і нагодували тварин. Вже тоді до нас активно навідувались консультанти, пропонували послуги з балансування раціонів, щось радили. Дзвінок до друга — Ельмана Оруджова, знайомого по «Агросоюзу». «Жени всіх геть, — сказав він. — У твоїй ситуації треба просто нагодувати корів — половина силосу і половина сінажу. Цього достатньо. Не мучся сам і не муч інших, а коли дійде справа до того, про що запитуєш, відповідь уже матимеш». Так і вийшло. Усьому свій час, але якісний грубий корм — це перше, з чого треба починати.

Вище я згадував про нашу господарську модель і місце в ній гною. Якщо раніше ми тільки думали про нього, то зараз впритул наблизились до вирішення проблеми з відходами. Коли тварин мало, працювати з гноєм можна так, як робили наші діди й прадіди: зібрали, вивезли на поле і розкидали. Цього достатньо і це правильно. Але приміщення будуються, тварин стає більше — і гною збирається більше. Що з ним робити? Придбали спеціальну машину, сепаруємо, тверду фракцію можна використовувати на підстилку чи як органіку. Це тільки проба пера і треба докласти багато зусиль, щоб досягти технологічності.

Комплексно працюючи з генетичним потенціалом стада і створенням кормової бази, ми розбудовувались, організовували виробничі процеси, відшліфовували технології, паралельно навчали персонал та створювали команду, і на мінімальному рівні сформувались. Однак запасу міцності ще немає, зокрема й через роботу з гноєм. Плануємо із завершенням спорудження цього комплексу підтягнути слабкі місця і вийти на зовсім інший рівень розвитку — бути готовими до серійного виробництва, як у промисловості. Це те, що має відбутись, до чого прагнемо і чого ще не досягли.

— Які основні етапи розбудови молочного напрямку ви б виділили, які цілі ставили і чи завжди їх досягали?

— Сьогодні можна розвивати тваринницький напрямок виключно за рахунок молочного виторгу?

— Що дається найтяжче?

— Наскільки глибоко керівникові й власникові потрібно вникати в технології?

— В якій площині криються най-більші резерви для розвитку й підвищення ефективності?

— Як ставитесь до власної переробки?

— Ваше ставлення до введення в обіг земель сільськогосподарського призначення.

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 6 (55), грудень 2019.