— У якому куточку України ви народилися?

— Народився 1994 року у місті Буринь Сумської області.

— Пам'ятаєте, ким мріяли бути у дитинстві?

— Мрій було багато, навіть десь до 10 класу хотілось бути актором. Втім бажання стати ветеринаром взяло верх. І не дивно — мої батьки ветеринари: мама працювала начальником районної ветеринарної лабораторії серологічного відділу, а батько — начальником ветеринарного відділку.

Хоч я і народився у місті, але фактично проживав у селі. Ще тоді бачив, як потрібно доглядати за коровою і конем у присадибному господарстві, а от бачити роботу великих ферм до навчання у виші не довелось.

— Хто ви за освітою?

— Я лікар ветеринарної медицини, закінчив Сумський національний аграрний університет. Зараз навчаюсь на аспірантурі за цим же напрямком.

— Чому обрали роботу в агро?

Робота в агро мені до вподоби. Професійний шлях у цій сфері почався із роботи на одному із комплексів Чернігівської області — там працював лікарем ветеринарної медицини, а також начальником зміни. Далі доля привела мене у ТОВ «Молоко Вітчизни», де починав теж ветлікарем, а зараз — керуючий фермою трохи більше року. Загалом поголів'я на фермі становить 3,5 тис. голів, з них 1260 дійних корів. Надій в середньому 34 кг молока екстраґатунку на добу. Система утримання — безприв’язна. Доїльна зала «паралель» 2×20.

Джерело фото: власні архіви Ігоря Рапути

— Чи пам’ятаєте свій перший робочий день на фермі або перші місяці роботи?

— Так, пам’ятаю все. На перших порах, виникали «цікаві» моменти у роботі, але про них краще не говорити (сміється). Я молодий, ферма нова — було багато незрозумілого. Проте колектив тоді прийняв мене добре. Я був задоволений і це додавало мені сил і ентузіазму, тому все вдавалося.

У ТОВ «Молоко Вітчизни» моїми першими обов’язками були догляд за новотільною групою, маститними тваринами і щеплення.

— Що давалося найважче, а що найлегше?

— Тваринництво — це та галузь, де все нелегко, але якихось непосильних ситуацій не виникало.

Скажу одне, коли бачиш результат, втім як і в будь-якій справі, то рухаєшся далі. Так сталося і зі мною, нові і нові досягнення допомагали йти далі і не зупинятися.

— Що для вас означає жити і працювати на рідній землі?

— Добре, коли ти потрібен вдома і можеш займатися улюбленою справою, а взамін отримуєш задоволення, кар'єрне зростання і перспективи, які відкриваються перед тобою.

Я мав можливість працювати за кордоном, у Хорватії. То був величезний досвід, умови праці порівнювати з українськими важко, бо переваги і недоліки є скрізь. Одне можу сказати точно — українським фермерам не вистачає підтримки від держави.

Я пишаюсь, що повернувся працювати в Україну. Я хочу бути причетним до розвитку молочного скотарства тут, на рідній землі, і докладаю для цього максимум зусиль.

— Як вважаєте, який потенціал має Україна у сфері сільського господарства?

—  Потенціал молочного скотарства дуже великий. У нас родюча земля, ми можемо вирощувати якісний корм, згодовувати його коровам і отримувати молоко-сировину високої якості. Потрібно рухатись вперед і шукати нові й нові шляхи для розвитку.

Джерело фото: власні архіви Ігоря Рапути

—  Що порадите молодим людям, які шукають свій шлях у житті?

— Робіть те, що підказує серце. Якщо все ж задумались над тим, щоб іти у галузь тваринництва, то моя порада — ретельно все зважте. Це специфічна праця, її треба розуміти.

— Про що мрієте у професійній сфері?

— Мрію про кар'єрне зростання. Я людина, яка не зупиняється на досягнутому, тому все буде, але згодом.

Нагадуємо, раніше ми розповідали про життєвий шлях Костянтина Джумана, директора департаменту тваринництва ТОВ «Агрофірма „Пісчанська“».