«Нам треба більше спілкуватись і обмінюватись інформацією. Від того і бізнес, і молоко будуть чистішими»

 

«Нам треба більше спілкуватись і обмінюватись інформацією. Від того і бізнес, і молоко будуть чистішими»

Клименко Анатолій Володимирович, власник МПК "Катеринославський" 

Закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут за спеціальністю "Агрономія". Має державні нагороди: орден «За заслуги» III ступеня (2000 р.) та орден «За заслуги» II ступеня (2004 р.).

 

Здається, ми вже звикли їздити по закордонах, щоб помилуватися тамтешніми молочними комплексами, які вражають розмахом і технологічністю. Заздрісно споглядаючи все те, годі було мріяти, що в Україні можна сотворити щось подібне. Аж ні, знайшлися сміливці. Вони спорудили молочнотоварну ферму, де вдало поєднали сучасні технологічні й управлінські підходи до виробництва, понад сорок власних ноу-хау і, що найважливіше, особливе ставлення до людей. Такому комплексу заздрять навіть іноземці, які сюди приїздять. Їх вражає не тільки новизна й унікальність технологічних рішень, а й чималі інвестиції в проект. Власники та творці цього комплексу переконані: це інвестиції в імідж країни.

Анатолію Володимировичу, що спонукало залишити політику і взятися за молочний комплекс?

— У політиці я розчарувався, а до землі тягнуло завжди. На ній усе життя працює мій батько, та й я трудовий шлях починав на землі. Сім років жив у Києві й не було жодного дня, щоб із батьком не обговорювали сільські проблеми. Як тільки збагнув, що з політикою мене нічого не зв’язує, одразу повернувся в рідне господарство і взявся піднімати скотарство: організували відгодівельник для бичків, згодом виробничий майданчик для корів, а на початку літа запрацював новий молочний комплекс. Чому скотарство? Відповідь сам для себе шукав довго. Певне, щось на генному рівні спрацювало. Я онук металургів, а от прадіди займалися худобою. І досить успішно. Мабуть, від них і передалася любов до цієї справи.

Не шкодуєте про такий вчинок?

— Нині в нашій країні усе складається так, що займатись такими масштабними проектами, як спорудження молочних комплексів з нуля, може, й не варто: дуже багато перешкод, а терміни окупності дуже тривалі. Тому рідні й знайомі відмовляли мене. Але я зважився і зовсім не шкодую. Ми не просто збудували, ми вибудували унікальний комплекс, яким не тільки самі можемо пишатися — це гордість усієї України. Мені приємно, що проект удалося реалізувати не десь в Ізраїлі, Болгарії чи Росії, а в нас. І нехай маємо великі кредитні зобов’язання, переконаний, що справимось. Якщо боятися неврожаїв, стрибків долара й того, що щось у когось заберуть, то не варто навіть ворушитися.

На який час окупності розраховуєте?

— За нинішніх цін на сире молоко щонайменше вісім—десять років. Звичайно, якщо ніхто не заважатиме. Хоча нині гріх на це нарікати. Приємно, що підтримує й допомагає влада — це голова Дніпропетровської облдержадміністрації Олександр Вілкул, його заступник Олександр Любович, голова районної адміністрації Вадим Кобиляцький. Є чітке розуміння того, що це не тільки бізнесовий проект Анатолія Клименка, а іміджевий проект і для області, і для України.

Погляньте: в країні й на Дніпропетровщині поголів’я корів скорочується. А ми, навпаки, нарощуємо виробництво. Нині від завезених з Австрії первісток щодоби отримуємо 26 кг молока, від корів місцевої селекції —21 кг.

Це бачать і розуміють усі. Звісно, наш комплекс — наш власний клопіт, і основну роботу робимо самі. Але при таких масштабах проекту без сторонньої допомоги не обійтися. І я вдячний усім за розуміння і підтримку. Хоча й це не завжди допомагає.

Які основні труднощі були на шляху від задуму до реалізації проекту?

— Труднощів вистачало. Коли вони були передбачуваними — то одна справа. А коли як грім з ясного неба — тоді рятуйся. Одне з найскладніших завдань для комплексів, збудованих з нуля,придбання високопродуктивної худоби. Її доводиться купувати за кордоном і коштує вона дорого. Звісно, на такі витрати ми розраховували. Та якби тільки це. Нас спіткала велика невдача із придбанням худоби у Німеччині. Тварин уже відібрали й перевели на карантинні майданчики, аж тут Україна запровадила заборону на ввезення німецької худоби через вірус Шмаленберга. Нетелі до нас так і не потрапили. Через кілька місяців обмеження офіційно скасували, та справа з місця не зрушила: українська сторона висуває такі вимоги, які німці просто не можуть виконати. А Німеччина завжди була одним з основних постачальників худоби на український ринок.

Щоб підібрати нетелей, ми майже тричі подолали всю Австрію з півночі на південь та з заходу на схід, відвідали 175 господарств (до цього майже стільки ж у Німеччині), кожну тварину відбирали власноруч. Це колосальна праця, значні затрати часу і коштів.

Тим стадом, яке завезли з Австрії, дуже задоволені. Є дріб’язковий клопіт, але так буває скрізь, де купують поголів’я за кордоном. Уже потім виникають проблеми з ратицями, маститами, але їх не має лише той, хто не займається молочним скотарством.

Звісно, коли б не карантинні обмеження, ми б повністю укомплектували наші потужності й нині працювали б на те, щоб віддати борг. Поки що відстаємо від графіка на вісім місяців.

Наприкінці літа Канада отримала дозвільний сертифікат на експорт племінної великої рогатої худоби до України. Чи пришвидшиться імпорт худоби?

— Не впевнений. Для того, щоб завозити худобу з Канади, крім узгодженого ветеринарного сертифіката, в Україні потрібно мати портові потужності для прийомки тварин (якщо завозити морем). До того ж транспортування буде тривалим, а це зайвий стрес для тварин. Якщо ж перевозити повітрям, потрібні спеціально обладнані літаки. Як на мене, транспортна складова ще не відпрацьована, і тому, щоб її налагодити, знадобиться ще певний час. Нині найпростіший спосіб — скористатися спермопродукцією від канадських бугаїв. Знаю багатьох виробників, які саме так і роблять й отримують хороші результати.

Звичайно, попит на худобу з Канади залежатиме від її ціни. Нетелі з Європи, приміром, — задоволення не з дешевих. Скільки коштуватимуть канадські, якщо додати ще й бюрократичну тяганину, навіть уявити не можу. Подивимось, хто першим на це зважиться.

Ми свій перший крок зробили — взяли величезний кредит і створили унікальний комплекс. Ще не завершили, але то справа часу. Сьогодні найбільше переймаємося ціною на молоко, адже борги потрібно віддавати.

Якщо молоко коштуватиме як зараз, а підтримки й розуміння з боку держави бракуватиме, то охочих інвестувати у великі молочні комплекси буде катма. Таких молочнотоварних ферм і до цього було негусто: «Агро-Союз» (відкрили 2000-го), Українська молочна компанія (2006-й), наш комплекс «Катеринославський» (2012-й), —тобто кожні шість років.

— Чи потрібні Україні великотоварні ферми?

— Як має допомагати держава?

— Кого і чого навчатимуть в міжнародній молочній школі?

— Крім інвестицій і бажання, що потрібно тим, хто йде в молочарство?

На ці та інші питання шукайте відповіді в журналі «Молоко і ферма» № 5 (12), жовтень 2012

comments powered by Disqus

Останні додані

26 квіт. 2024 12:45:00

Молочна ферма — основа розбудови і розвитку господарства

19 лют. 2024 10:45:00

Вдома зварила понад 40 видів, але найбільше люблю сири з білою пліснявою

13 лют. 2024 14:30:00

П’ять відзнак на World Cheese Awards отримали сири ТМ «Zinka»

5 лют. 2024 14:50:00

Дві відзнаки на World Cheese Awards отримали сири сироварні «Гарбузовий рай»

6 груд. 2023 14:30:00

Потрібно зробити виробництво ефективнішим, щоб отримувати більше прибутку з гектара землі

29 вер. 2023 11:10:00

Якщо хтось постраждав, то інший має стати джерелом відродження

6 лют. 2023 09:05:00

Сир “Урожайнийˮ окупаційний із присмаком перемоги

20 січ. 2023 13:45:00

Національна молочна галузь має стати передовою і технологічною, і для цього насправді є можливість

haber
news
blog