— Почнемо трохи здалеку. Останні тридцять років ситуація в молочній галузі України кардинально відрізняється від того, що відбувається на глобальному рівні. Якщо в світі у 1991 році було вироблено 440 млн. т молока, то в 2021-му — 726 млн. т. В Україні у 1991-му надоїли 24,5 млн. т, а цьогоріч плануємо отримати 7,6 млн. Світ виріс у 1,5 разу, а ми втричі впали. У нас скоротилась кількість молочнотоварних ферм і переробних заводів.

У 1990 році на території України працювало 643 молокозаводи, а станом на 1 січня 2022 дозвіл на виробництво молочних продуктів мали 140 заводів, з них тільки 111 працювали.

З початком воєнних дій молочна переробка втратила на окупованих і тимчасово окупованих територіях 38 підприємств, і тому станом на 1 грудня маємо 73 працюючих підприємства. Якщо знову-таки порівнювати з 1990 роком, то це в 9 разів менше.

Загальна потужність підприємств, які залишились, становить 4,9 млн. т сировини. Очікуємо, що цього року на переробку надійде 2,8−2,9 млн. т. Тобто, навіть ці підприємства недовантажені сировиною. Це і є однією з проблем: затрати, зокрема й на енергоносії, на одиницю виробленої продукції значно вищі, ніж якби підприємство працювало на повну потужність.

— Чи можуть бути виходом зі скрути малі переробні підприємства чи цехи?

— Чи існують сьогодні програми підтримки, зокрема й від міжнародних донорів, для тих, хто хотів би організувати переробку чи пункт для збору молока?

— Чи є конкуренція за сировину?

— Чи постраждала якість молока під час війни?

Відповіді на ці та інші питання читайте в інтерв'ю з Оленою Жупінас за посиланням