«Основна наша мета — популяризація буйвола, адже всього у державі їх є 200. А у 70−80-тих роках минулого століття лише на одній вулиці у місті Хуст, де я народився, їх було 144 голови. У селах люди тримали більше. Свого часу буйволів тримав мій дідусь. Це була єдина тварина, котру не забирали від людей під час колективізації. Я ж розпочинав займатися буйволами у 2008−2009 роках у Хусті і мав їх 8 голів, до того розводив інших тварин. Відтак перенеслися у Королево, а звідти — в Олешник», — розповідає Роман Миколайович.

«Буйвол — це сільськогосподарська тварина. Аби її вигодувати, треба докласти чималих зусиль та затрат, а вихід із неї малий. Харчів споживає у 3−3,5 разів більше, ніж корова. Для його підкормки підходить і грубий корм — солома, кукурудзяне бадилля тощо, а також мука та каша. Для пасовища на одну голову потрібно 2−2,5 га землі. Тож я шукав вільну ділянку, де тварині є де розвернутися.

У нас в господарстві є один 13-річний племінний бик вагою 1 тонну 300 кг. Буйволиці ж важать 800 кг і живуть до 50 років і весь цей період вони є дітородними. Після того, як отелилася, перші 2−3 місяці вся увага, все материне молоко — телятку. Загалом надої однієї буйволиці складають 6−7 літрів молока в день. Звідси і ціна на продукт: 1 л молока — 50 грн. Проте поживність набагато вища, за коров’яче. Важить буйволиця 800 кг. Доять у нас вручну. Тут варто зауважити, що ці тварини дуже звикають до людини, і чужого до себе не підпустять,» — каже фермер.

«У нас в асортименті є декілька видів сирів з буйволячого молока, а також сметана, м’який сир. Сир «Панір» (адегейський) виробляється з натуральним лимонним соком. Плавлених сирів виготовлено без жодних хімічних добавок — тільки свіжі домашні яйця, робимо його і з укропом. Вишуканий, ніжний смак у сиру моцарелла. Є у нас і такі сири, які відстоюються 1−2 місяці при чітко витриманому температурному режимі. Тож виробляємо буйволячий молочно-кислий сир, сир овечий, бринзу, вурду овечу (рікотто). Все — натуральний екологічно-чистий продукт, виготовлений традиційним ручним способом», — розповідає технолог буйволячої ферми Василь Русинко.

У просторому білосніжному приміщенні, де варяться сири — чисто і охайно. Приємний, смачний запах манить поласувати акуратно викладеними на дегустаційній тарілці смаколиками, які пропонують туристам. Саме на них і роблять основний акцент: прагнуть продемонструвати їм автентичну етно-культуру Закарпаття. Є тут і літня сироварня, де всі бажаючі мають змогу на власні очі побачити, як наші предки кілька століть тому варили сир з буйволячого молока під відкритим небом.

За кілька метрів — загін для худоби — саме там допитливим туристам розповідають про норовливий характер карпатського буйвола і його гастрономічні вподобання. Поруч — довжелезний хлів — оселя сімейства велетнів. Окремо загороджені телята. У іншому кінці хліва виділили місце  трьом племінним бичкам, котрі запліднюють не лише буйволиць ферми, а й тих, що живуть у селах Хустщини.

Це тварини, котрих треба любити, тоді вони віддячують тим же. А головна мета, яку переслідує Роман Миколайович — зберегти цей вимираючий вид для прийдешніх поколінь.

Аgronews за матеріалами: khustnews. in.ua