— Ельман Гасанович, усе своє свідоме  життя Ви присвятили галузі молочного скотарства. Скажіть, чому Ви обрали саме молочне скотарство?

— Ви знаєте, не лише свідоме, а, мабуть, і несвідоме життя. Адже народився я в сім’ї колгоспників: мати працювали дояркою, а батько - трактористом в одному із племінних господарств на той час Радянської Грузії. Сім’я була багатодітна, і ми починали працювати змалечку. Я не був винятком і з дитинства ходив з матір’ю на ферму, де допомагав їй роздавати корм худобі та доглядати за телятами, а влітку сам випасав худобу. Робота в тваринництві була дуже важкою, безперервною, і завжди хотілось щось зробити, аби полегшити працю матері.

З дитинства мріяв стати агрономом, адже на відміну від тваринництва, в рослинництві взимку можна перепочити. Після завершення школи поїхав шукати щастя на Україну, тут  дядько працював ветеринарним лікарем в одному з господарств Харківської області. Так я і потрапив до Харкова. Відверто кажучи, їхав поступати на агронома, але ми помилились адресою вузу і потрапили до Харківської ветеринарної академії. Це був знак зверху, я вирішив не перечити долі і вступив до вузу.

До тваринництва мене тягнуло завжди, але я його боявся, боявся тієї важкої праці. Всі завжди намагалися вирватися з села, адже в місті робота в кабінеті, є вихідні дні, місячна відпустка, а на фермі цього немає. Мріяв зробити так, щоб навпаки працювати на фермі було не тільки престижно, але й комфортно для людей. Тому молочне скотарство – не мій вибір, а моя доля, мій шанс змінити працю та життя працівників ферми на краще. Я хочу, щоб люди, які працюють в молочному тваринництві, пишалися своєю роботою! Так історично склалося, що ми соромилися свого походження. Нам соромно сказати, що ми з села, що наші батьки працюють на фермі. Так не повинно бути. Ми повинні пишатися своєю працею і реалізовувати свої мрії, працюючи в молочному скотарстві. Ми всі хочемо визнання, а чи може дана галузь в такому жалюгідному стані, як вона є сьогодні, дати це визнання?

— Сьогодні Вас по праву вважають світовим гуру молочного скотарства, називають  людиною-легендою, для когось Ви стали кумиром. Хто був Вашим кумиром, у кого Ви вчилися?

— Завжди в житті зустрічав і продовжую зустрічати людей, в яких хочеться вчитися. Звичайно, першими моїми наставниками були батьки, які привили мені любов до праці та тваринництва. Дуже багато взяв від всіх керівників аграрних підприємств, де працював. Це були самодостатні люди - на них дивився, на них рівнявся, у них вчився – усі вони були моїми вчителями.

Я працював у різних підприємствах. Нині, маючи не один десяток років практичного досвіду за спиною, можу однозначно сказати – я відкрив себе в корпорації «Агро-Союз». В «Агро-Союзі» мене дійсно прорвало, можливо і вік уже вимагав цього. Велику роль в моєму прориві відіграв особисто директор корпорації В.Хоришко. Він усім давав можливість себе реалізувати. Його підходи до організації, управління та мотивації людей спочатку шокували: нам давали можливість не лише самим думати, а й самостійно приймати рішення. Ми постійно дискутували, обговорювали різні виробничі процеси і разом приймали рішення. За помилки не карали, а навпаки - заохочували, нас просили помилятися, але докопуватися до істини. Ми мали можливість їздити по різних країнах і по частинках збирати знання. Я дуже дякую долі, що мене звела з такою людиною як Хоришко, я йому надзвичайно вдячний.

Сьогодні мої наставники – це ті люди, з ким я працюю безпосередньо на виробництві, це спеціалісти та звичайні виконавці. Ви не можете уявити скільки ідей та порад можна від них отримати, якщо вони працюють з натхненням. А моє завдання - організувати роботу так, щоб люди їй віддавалися і самі були щасливі від цього. Свій подальший професійний ріст я бачу лише у виробництві.

— Ви вивчали молочне скотарство в багатьох країнах світу. Як ви оцінюєте потенціал розвитку молочної галузі в Україні?

— Давайте розглянемо основні фактори, які впливають на галузь молочного скотарства. В першу чергу – це кормова база. А де сьогодні найродючіші ґрунти в світі? В Україні. Тому природнокліматичні умови у нас просто ідеальні для розвитку даної галузі.

На другому місці стоїть географічне розташування нашої країни. Найбільші світові ринки – Росія та Азія – поруч, а вихід до Чорного моря відкриває унікальні можливості для експорту. 

При виборі місця розміщення ферми варто звертати увагу на культуру та релігію населення, яке там проживає. Так, наприклад, в Арабських Еміратах ви свинокомплекс не збудуєте, бо це буде суперечити релігії. В Україні сотні років корова – це годувальниця сім’ї, вона є невід’ємною частиною культури нашого народу. Крім того, українці розуміють, що блага можна отримати лише через працю. Ми не розбалувані природою так, як, наприклад, Росіяни, яким немає потреби працювати, можна просто займатися мисливством і для проживання використовувати лише дари природи. Ми маємо всі передумови для успішного ведення молочного скотарства в Україні.

— Ви один з перших в Україні, хто розпочав роботу по розвитку промислового молочного скотарства. Чому саме цей шлях вважаєте перспективним?

— Сьогодні в світі існують три форми організації виробництва молока: приватний сектор, фермерське господарств та промислове виробництво молока. В приватному секторі люди тримають корову як додаткове джерело надходження коштів для існування сім’ї і при цьому ніхто коштів у виробництво молока не вкладає окрім підручних засобів виробництва таких, як відро, лопата, інші.

Головна ціль фермерського господарства – це заробіток коштів для існування своєї сім’ї. При цьому фермеру необхідно вкладати значні кошти, адже одна корова не дасть достатнього заробітку для підтримання існування всієї сім’ї. Необхідно утримувати 20-30 голів і розраховувати лише на власні сили та сили членів сім’ї. У фермера працює не більше трьох найманих працівників, якщо більше, то це вже не фермерське господарство, а промислове виробництво. Промислове виробництво молока націлене на отримання прибутку. Окрім оплати праці працівників інвестор повинен отримати заробіток на вкладені гроші.

Тепер давайте подумаємо, яке ж молоко потрібне сьогодні на ринку. Мабуть молоко високої якості, але при цьому повинна бути низька собівартість. Таке молоко ми можемо отримати лише при промисловому виробництві. Не забувайте, що молоко - це продукт, який швидко псується, тому досягнути високої якості в приватному секторі не можливо. Високу якість ми отримаємо від фермерського господарства або промислової ферми. А де ж будуть затрати на 1 л. молока менші? Де ми можемо максимально використовувати обладнання та машини? Тільки при промисловому виробництві молока. Фермер працює сам, він ніколи не зможе максимально використовувати ні доїльний зал, ні трактор, адже він один. Тому сьогодні Європейський Союз дає дотації фермерам - без них вони б вже давно збанкрутували. Промислове виробництво молока нам сьогодні диктує ринок - наш головний покупець. Головний фактор – ціна. З самого початку необхідно правильно поставити ціль. Що ми хочемо досягнути? Якщо дешеве і якісне молоко у великому об’ємі - то це можливо лише при промисловому виробництві.

— Чи існують певні секрети успіху, властиві лише для України?

— Я глибоко переконаний, що галузь молочного скотарства одна з найбільш перспективних в Україні. Що зробити, щоб вона стала приваблива для людей, які в ній працюють та для інвесторів? Яку дорогу обрати і чи взагалі це можливо? Звичайно можливо, ми довели це в птахівництві та свинарстві. Чим молочне скотарство гірше?
В першу чергу треба дивитись на галузь, як на бізнес, а не придаток до рослинництва. Це бізнес, який може заробляти, бізнес, в який варто вкладати інвестиції, а не соціальний проект по працевлаштуванню на селі. Чому немає соціальних проектів в свинарстві, в рослинництві? Чим так завинила корова? Чому ми вважаємо, що щоденна праця доярки – це для неї благо. Її хоч раз хтось запитав? Це ж пекельна праця. А зменшити і полегшити цю роботу ми зможемо лише на товарних комплексах, де можна впровадити оптимізацію праці і створити комфортні умови роботи для людей. В підсобних господарствах та на невеликих фермах цього добитися не можливо. Чому ж ми так не цінуємо своїх людей?

Сьогодні гроші лежать у нас під ногами; не дотримуючись технології, ми маємо страшенні перевитрати, починаючи з випоювання телят, де і сьогодні ми даємо понад 400 л молока, і  закінчуючи доїнням.

Головний секрет успіху – це полегшити працю людей. Більшість керівників не розуміють цього, вони не розуміють, що це їм вернеться сторицею. Найбільш ефективні інвестиції сьогодні – це інвестиції в людей. Існують підприємства в Україні, де оператори машинного доїння  заробляють по 1000 доларів. Але знаєте, чомусь охоронці банків залишили роботу в містах і не приїхали працювати в село доярами.

Нам довго вбивали в голову, що у нашого молочного скотарства немає генетичного потенціалу. Це все неправда. Стримуючим фактором є технологічний потенціал. Сьогодні будь-яка корова в Україні дасть 8000-9000 без проблем, але при умові дотримання технології.

— Яким Ви бачите молочне скотарство в  Україні через 20 років?

— Чому аж 20, а не 5 років? Переконаний, що в Україні буде бум розвитку молочного скотарства, значно виросте кількість молочнотоварних господарств, галузь буде орієнтована на експорт. Сьогодні ми експортуємо багато фуражного зерна, яке необхідно пропустити через тваринництво і тим самим заробити більше грошей як бізнесу, так і державі.

Звичайно, щоб цього досягти виробники і переробники повинні працювати разом над зменшенням собівартості виробництва продукції і збільшенням її якості. Впевнений, що сьогодні у нас є значні резерви зменшення ціни молочних продуктів через оптимізацію виробничих процесів. Ми можемо виробляти молочні продукти, які будуть конкурентні на світовому ринку, і при цьому нам непотрібні дотації — ми готові до конкурентної боротьби з світовими лідерами з виробництва молока.

Спеціально для milkua.info