Назва міста Мар'їнки Донецької області постійно звучала в новинах протягом кількох місяців 2014 року, доки в його районі точилися бойові дії. Можна лише уявити, в яких умовах жили та працювали люди. Нині на лінії розмежування спокій, але наслідки війни роблять свою справу. Вироблену продукцію нікуди збувати і платять за неї менше, ніж у сусідніх областях. Інвестори не спішать вкладати у виробництво, підприємства закриваються, а люди виїздять за кордон у пошуках роботи. Як не опустити руки і пристосуватися до нових умов, розповідає Віктор Гречук, генеральний директор ТОВ «Агрофірма „Світанок“», що в селі Новоселидівка Мар'їнського району.

— Вікторе Григоровичу, чи розділила війна життя господарства на до і після?

— Звісно. Три місяці 2014 року були найстрашнішими в моєму житті. Виробляєш сільськогосподарську продукцію і не знаєш, куди її діти, бо до війни основним ринком збуту був нині окупований Донецьк, який усього за 30 кілометрів від нас. Особливо велика проблема була з реалізацією молока. Ми зверталися до всіх молокозаводів, просили забрати сировину. Але вони боялися їхати сюди, щоб не ризикувати життям людей, бо йшла війна. Почали возити молоко на ринки, продавали 2,5 тисячі літрів, а решту куди? Із чого платити зарплати? Одного разу довелося вилити 10 тисяч літрів. Молока було стільки, що й телятам і свиням було забагато. Чесно кажучи, навіть виникало бажання вирізати худобу.

— Як тоді вдалось вирішити проблему?

— Звернулися по допомогу до Асоціації виробників молока. Провели переговори й домовилися з молокозаводом у Харкові. Пропрацювали з ним недовго, бо гроші переробник не платив. Згодом у березні на Молочному конгресі в Києві Андрій Дикун познайомив мене з генеральним директором ТОВ «Лакталіс-Україна» Ренатом Рущиком. Домовилися здавати молоко на молокозавод компанії в Павлограді. Поступово життя повернулося у звичне русло. На сьогодні проблем із реалізацією молока немає. До цього часу працюємо з цією компанією. Виробляємо молоко екстраґатунку, яке забирають раз на два дні. Однак ті три місяці були переломними. Вже потім, коли люди зрозуміли, що стрілянина припинилася, почали сміливо приїздити.

У нас ще тоді працював власний переробний цех, частину молока переробляли.

— Нині не переробляєте?

— Ні, закрилися. Термін придатності нашої молочної продукції 3−5 днів. У своєму регіоні за цей час її продати немає змоги. В супермаркетах багато молочної продукції зі значно тривалішим терміном придатності.

— Що виробляли?

— Йогурт, молоко, сметану, кефір, ряжанку, масло. Зі збутом було складно: люди виїжджали, а в тих, хто залишився, купівельна спроможність низька.

Сьогодні частину молока реалізуємо на ринку. Пляшка нашого молока коштує 13 грн., коли в магазинах по 25. Утім, люди все одно більше купують з рук або йдуть по молочну продукцію в супермаркет.

Населення в Україні погано обізнане з виробництвом молока. Досі думають, що молочна ферма — це колгосп. Але це вже не ті умови, в яких колись працювала моя мама. Сьогодні це підприємство з високою культурою виробництва.

На ринку ми продаємо молоко жирністю 3,9%, охолоджене до 4 °C. Де ви купите молоко такої жирності по 13 гривень літр? У місті Курахове неподалік від нас проживає 40 тисяч населення. Там продаємо всього-на-всього 300 літрів у день, а хотілося б 5 тисяч літрів.

До споживача потрібно доносити більше інформації про ферми. Повірте, є що показати: в АВМ багато господарств, які виробляють молоко екстраґатунку. І про це потрібно розповідати. Тоді люди зрозуміють, що нинішні підприємства виготовляють безпечний і якісний продукт.

Сьогодні на ринках наше молоко купують переважно люди середнього та похилого віку. Молодь носитися з банками не буде. Їй зручніше піти в магазин і купити дітям молоко з гарною етикеткою.

Ми намагалися своїми силами підняти імідж молочної ферми. Фотографували роботу доярок, показували, як охолоджується і де зберігається молоко, друкували й розповсюджували буклети, щоб таким чином переконати людей в добрій якості нашого продукту. Це дало позитивний поштовх, але тільки на короткий час. Якщо люди не віритимуть у наше якісне молоко, доведеться вирізати худобу. На сьогодні у нас в районі залишилось півтори тисячі корів. Раніше стільки було в одній агрофірмі «Світанок». Є два молочні заводи, які зараз не працюють. Запустіть хоч один. Ніхто не хоче цим займатися. Бояться, що як тільки відновиться робота, знову можуть усе постріляти. Немає впевненості у майбутньому.

— А ви впевнені у завтрашньому дні?

— Не впевнений, що зумію зберегти молочне скотарство. Найперше через кадрову проблему. Попри те, що платимо (і своєчасно) хорошу зарплату, бракує ветлікарів, доярок і навіть скотарів.

— Чому люди не йдуть працювати на ферму?

— Що потрібно зробити, щоб зупинити відплив кадрів?

— Як розвивали молочний напрямок?

— Наскільки рентабельне виробництва молока сьогодні?

— Як удається сформувати кормову базу в зоні ризикованого землеробства?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 6 (49), грудень 2018.