За підтримки |  


Майбутнє України, принаймні тваринництва, — в організації кооперативів

 

Северин Микола Федорович, власник ТОВ «Дзензелівське»


Із 2006-го й донині — директор ПП «Северин».

Із 2011-го й донині працює у ТОВ «Златодар-Петроліум» на посаді директора за сумісництвом.

Із 2010-го по 2014-й — депутат Черкаської обласної ради.

Молочнотоварна ферма ТОВ «Дзензелівське», що на Черкащині, відкрила нову сторінку своєї історії в 2012 році. Менш ніж за чотири роки реконструювали старі приміщення під безприв’язне утримання, встановили доїльну залу, наростили молочне поголів'я зі ста до майже 600 корів із добовим надоєм 28 літрів. Головний орієнтир — молоко найвищої якості. Зупинятись на досягнутому директор господарства Микола Федорович Северин не збирається, бо вважає молочне скотарство необхідним для розвитку не лише села, а й національної галузі тваринництва і країни загалом. А щоб воно мало майбутнє, потрібно нарешті вирішити питання з землею та оподаткуванням в агросекторі. Як саме? Дізнайтесь із розмови.

— Миколо Федоровичу, коли і чому взялись за розбудову молочного комплексу?

— У 2012-му. Привело до цього постійне болюче питання розвитку села. Сьогодні про це багато говорять, та ніхто не має чіткої відповіді, що треба зробити і від чого добробут селян залежить. Чи від того, скільки податків сплачують у певну громаду, чи скільки в ній проживає осіб, чи від кількості працевлаштованих і їхніх доходів. Але ми точно знаємо, що потрібно створювати робочі місця. Молочне скотарство — саме та галузь, яка дає можливість працевлаштувати місцеве населення. Власне, це й зробили на базі старої ферми нашого населеного пункту. Тим більше, що сільське господарство і тваринництво для мене не є чимось новим. З шести років допомагав матері поратися біля корів.

— Чому не зробили це раніше?

— Ми не розуміли кінцевого результату, зокрема через невизначеність у вирішенні земельного питання. Не знали, чи буде ця справа виправданою. Кожного року говорилось про те, що земля повинна бути товаром. Остаточного рішення досі немає. До 2012 року ми займалися тваринництвом, але виробництво молока дійшло до тієї критичної точки, коли далі так працювати не можна було, тому й прийняли рішення про капітальну реконструкцію.

— Ситуація на ринку молока вплинула на це рішення?

— Звісно, кругообіг гроші-товар-гроші є невід'ємною складовою діяльності нашого сільськогосподарського підприємства, однак соціальний аспект не можна залишати поза увагою — зайнятість людей і доходи їхніх родин. Якщо сьогодні зробити економічні розрахунки, то тваринництво практично не має доходної частини. Маючи стадо на 600 корів, ми використовуємо 600 га землі для вирощування технічних культур. Якщо цю площу засіяти соняшником, зібрати насіння й продати, то отримаємо ті ж кошти, що й з обороту молока, або й більше.

Ми розуміємо, що молочне скотарство — це не одноразова операція, і в нас є твердий намір продовжувати ним займатись. Основне завдання, яке стоїть переді мною як керівником господарства, не просто накопичувати грошову масу, а думати, як далі пустити її в оборот, у що вкласти, щоб мати економічний зиск і задоволення від своєї роботи.

Пріоритетним для нас є майбутнє України — діти. Вони повинні споживати здорову молочну продукцію, яку ми й виробляємо. Плануємо через два роки повністю перейти на органічне виробництво. Сьогодні ми практично не вносимо мінеральні добрива під технічні культури, призначені на корм тваринам. Будемо намагатись робити те ж саме і з іншими культурами. Застосовуватимемо лише органіку, вироблену на фермі. Також плануємо збільшити поголів'я худоби до 1700 голів. Вироблятимемо близько 50 тис. тонн гною на рік. Спробуємо щороку удобрювати 2 тис. га. Ось такі перспективи. Це ще одна причина, чому вирішили займатися тваринництвом.

— Ви порівняно недавно приєднались до когорти молочарів-професіоналів. У кого вчитесь і переймаєте досвід?

— У всіх потроху, критично порівнюючи свої можливості з тим, чого можна досягти. Обов’язково прораховуємо економіку кожного кроку. Так поетапно рухаємось уперед. До речі, робили все власними силами — від реконструкції старих приміщень і спорудження нових до установки обладнання. У проектуванні прислухались до порад постачальників, наладку обладнання проводили їхні фахівці. Усе інше — тільки власноруч: ми не наймали будівельної бригади, працювали лише місцеві жителі.

— Як сформувався колектив комплексу і де знаходите потрібних людей?

— Майже всі працювали тут і раніше, до реконструкції. Наші люди вміють працювати з тваринами, мають досвід і знання. Нехай не завжди найсучасніші, але до роботи ставляться з великою відповідальністю і готові вчитись. Загалом молочний комплекс, коли він запрацює на повну потужність, обслуговуватиме 37 осіб.

Результат, який нині маємо, мене особисто задовольняє на 60%. Коли я розумітиму, що це 80%, тоді почнемо будівництво нового молочного комплексу на 1000 дійних корів. Поряд є земельна ділянка, яка дозволяє реалізувати проект. Територія нинішнього виробничого майданчика має певні незручності — вона на косогорах. Це не дуже добре для логістики, пересування техніки, будівництва приміщень, зрештою і для тварин. На нинішній фермі переходи зроблено з нахилом, тому тварини, переміщуючись, мають нерівномірне навантаження на ноги, і, як результат, хворіють. На жаль, маємо таку проблему.

— Вкласти кошти — ще не означає отримати бажаний результат. У вас він є. Знаєте секрет?

— Думаю, що, працюючи з людьми і тваринами, все прорахувати неможливо. Помилок припускались, трапляються вони й зараз, тому що все навколо змінюється — і час, і повітря, і вода. А маємо результат тому, що любимо цю справу і хочемо, щоб наша робота приносила користь не лише тим, хто працює на фермі, а й хто живе в цій місцевості. Тому й не зупиняємось на зробленому, а постійно рухаємося вперед.

Значну роль у цьому відіграє Асоціація виробників молока. Завдяки їй отримуємо інформацію про найновіші технології в молочному тваринництві, шляхи зменшення собівартості виробництва, цікаві управлінські рішення. Активно долучаємось до всіх заходів, які організовує асоціація. Особисто я не зустрічав подібного об'єднання в інших європейських країнах. Про країни СНД навіть не йдеться, там узагалі нічого такого немає. Нещодавно брав участь у молочному бізнес-турі до країн Прибалтики. Наприклад, у Латвії виробники молока об'єднані в кооператив, але на фермі кожен сам по собі. В них немає єдиного координаційного центру, який маємо ми в особі АВМ.

Результат буде тоді, коли розумієш, що треба робити, і коли є з чим працювати. Думаю, ми б не досягли так швидко тих показників, які нині маємо, якби не закупили 270 нетелей голштинської породи в Чехії.

— Не було остраху купувати тварин за кордоном?

— Частину худоби чорно-рябої породи, голштинізованої на 80−90%, ми придбали в Україні. Але на той момент чітко розуміли, що найкращу генетику можна купити тільки за кордоном.

Усі партії їздив відбирати особисто — на свій страх і ризик. До речі, саме тоді відкрив для себе дуже багато технологічних нюансів. Звісно, була допомога і підтримка з боку наших спеціалістів, які працюють на фермі. Знаєте, виробництво рослинницької і тваринницької продукції — це різні речі. Якщо в рослинництві недопрацював сьогодні, то можна надолужити взавтра. У тваринництві, якщо сьогодні недопрацював, то завтра може бути пізно. І великим плюсом є те, що наші співробітники — це місцеві жителі, які мають велике бажання працювати: починаючи з простого тваринника і закінчуючи керівником підрозділу. З приїжджих у нас тільки ветеринар. З такими людьми можна працювати і досягати хороших результатів. Якби ще держава повернулась обличчям до тваринників.

— Що потрібно від держави?

— Чіткі правила гри й рівні умови для всіх. Тоді можна буде просто чесно і відкрито працювати і не потрібні будуть ніякі пільги чи дотації. На мою думку, деякі з них — наприклад, відшкодування за будівництво ферми, за придбаних нетелей тощо — не тільки не приносять користі, а й шкодять. Згадаймо, до 2014 року тваринництво було кишенею для отримання коштів із держбюджету для обмеженої кількості особливо наближених.

— А, наприклад, дотація за кілограм якісного молока?

— Ми дискутували з приводу цього під час зустрічі членів АВМ з міністром аграрної політики та продовольства. Я б однозначно зробив дотації за якісну продукцію тваринництва. Але давав би їх не цільовим господарствам, а підприємствам, які цю продукцію переробляють. При цьому ввів би жорстку кримінальну відповідальність за неправильне використання коштів. В іншому разі результату не буде: бо ми працюватимемо, а хтось крастиме кошти з бюджету. Це неправильно.

Спробую пояснити. Якщо, приміром, молокозавод приймає на переробку молоко всіх ґатунків, то держава відшкодовує йому лише за екстраґатунок — умовно, 0,50 грн. за літр. Відповідно, виробник молока отримає за сировину більше на стільки, на скільки завод отримав більше від держави за якісну продукцію. На переробному підприємстві можна без проблем вести чіткий облік і контроль того, скільки молока екстраґатунку було закуплено і кому заплачено. Завод отримує компенсацію чи дотацію, яка автоматично надходить виробникові молока. Це перший варіант.

Можливий інший сценарій. Якщо ухвалено рішення про відшкодування аграріям за якісну продукцію тваринництва і виділено кошти з бюджету, то вони мають потрапляти на місця. І ними повинні розпоряджатися районні адміністрації, які жорстко контролюватимуть виробництво і продаж сільгосппродукції, а не Київ вирішуватиме, скільки коштів дати, приміром, Львову, Чернігову чи Житомиру і за яке молоко. Всі наші звіти про обсяги виробництва потрапляють до місцевих адміністрацій, і вони чітко бачать, хто, скільки і якої продукції виробляє. Крім того, важливо, щоб рівень допомоги чи дотацій співвідносився з сумою сплачених податків. Неприпустимо отримувати від держави компенсацію, якщо виробляєш продукцію, але не платиш податки. Сплатив, приміром, виробник 100 грн. податку, а держава компенсує якусь частку від цієї суми на літр якісного молока чи кілограм виробленого м’яса.

Головне, щоб це було цікаво всім сторонам — виробникам, державі, споживачеві. При цьому держава мусить узяти на себе зобов’язання із соціального захисту населення. Нині собівартість молока, яке ми виробляємо, немаленька. Не може молоко продаватись по 6 грн. кілограм (літр газованої води в магазині коштує 10 грн.!). Щоб аграрій хоч щось заробляв, реалізаційна ціна має бути щонайменше 9 грн. за кілограм сировини екстраґатунку. Однозначно вироблена продукція має бути якісна, а її вартість захищена.

Якщо відшкодування чи компенсації за якісну тваринницьку продукцію не буде, то треба забезпечити всім сільгоспвиробникам рівні умови зі сплати податків. Тоді зарплати будуть достойними, і ми не думатимемо про вартість молока, бо вона буде ринковою. Думаю, що це проблема не лише виробників молока, а й усіх українців. Нині для держави ми лише придаток до того, що робимо.

Європейці, наприклад, вважають, що держава зобов’язана відшкодовувати їхні витрати на виробництво. В Україні ж до відшкодувань і дотацій ставляться як до додаткового заробітку тих, хто має на це право і доступ до цього джерела. І це не тільки сільгоспвиробники, а й ті, хто кошти розподіляє.

Напевне, вирішальним буде 2017 рік. Побачимо, наскільки справедливо будемо жити за податки, які сплачуємо.

На мою думку, нам потрібно визначитись із системою оподаткування для сільськогосподарського виробництва, і вона має бути однаковою для всіх.

При цьому можна і треба виділити групу життєво необхідних для населення молочних і м’ясних продуктів і знизити ставку ПДВ на них із 20 до 7%, як це практикують в Європі. У такому разі, навіть якщо виробник не отримає компенсацію за вироблене молоко чи м'ясо, то споживач цього не відчує. Бо на полицях магазинів така продукція буде дешевша, люди матимуть можливість споживати її в потрібній кількості.

Навколо цього питання постійно точаться розмови, однак ніхто не хоче прорахувати, узяти на себе відповідальність і зрештою зробити все, як має бути в цивілізованому суспільстві.

Не завжди великі податки дають результат. А ті зміни, що відбулися в Податковому кодексі в 2016 році, дали ще більше право підприємствам працювати непрозоро. На жаль, усі про це знають, але ситуація не міняється — мабуть, через те, що багатьох влаштовує. І коли ми це зрозуміємо і скажемо «почнімо з себе», самі зробимо перший крок, то, певно, тоді прийдемо до якоїсь кінцевої точки. Якщо будемо однією рукою робити одне, другою — друге, то нічого путнього не доб'ємось. Коли не буде рівних умов для всіх, то не буде й стабільної ціни.

— Ви згадали про рівні умови для всіх. Як ставитесь до ініціативи Всеукраїнської аграрної ради та Асоціації виробників молока запровадити мінімальне податкове соціальне навантаження на 1 га?

— Підтримую. За моїми особистими спостереженнями і підрахунками, близько 20% земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у приватній власності, не підпадають під оподаткування.

У нас в районі власники земельних паїв і «чорні" орендарі платять 27,2 грн. земельного податку — і все. Вони об'єднуються, спільно обробляють 20, 30 чи 100 га, або ж винаймають когось для обробітку. Якщо з одного гектара вони, приміром, збирають 6 тонн пшениці, то 3 тонн достатньо, щоб покрити витрати, а решта йде в кишеню без сплати податків. При цьому вони мають такі ж соціальні блага, як і ті, що платять податки: вони користуються дорогами, на ремонт яких сплачуємо податки ми, сільськогосподарські підприємства.

Тому рівні умови мають бути для всіх. Якщо це сільське господарство, то має бути єдиний податок на гектар землі. Незалежно від того, чи я сію, чи ні, податок має бути сплачено. І нікого не повинно цікавити, скільки я орендую: 2 чи 1000 га землі, — за них треба заплатити. А держава нехай розподіляє ці податки. У такому разі сільгоспвиробники не шукатимуть шляхів уникнути оподаткування.

Ще раз наголошу: державу не повинно цікавити, скільки і чи взагалі я заробляю. Я повинен заплатити і вирішувати, чи вигідно мені цим займатися. Тоді податкова інспекція буде не каральним органом, а консультативним. Вона радитиме, як правильно вести господарство і платити податок за 1 га. Будуть рівні умови для всіх, незалежно від того, у кого земля в оренді: у міністра, президента чи фермера. Різниці не повинно бути.

Треба зробити єдиний податок на землю і порахувати, скільки в бюджет надійде коштів. Тоді не доведеться брати кредити у МВФ. Думаю, що Україна за рахунок своєї землі спроможна прогодувати і себе, і тих людей, які залишилися, щоб вони нікуди не виїжджали на заробітки. Але це має бути вольове рішення, і в першу чергу не президента чи прем'єр-міністра, а нас.

Мені сьогодні найбільше болить те, що ми маємо такі багаті природні ресурси, а використати їх на повну не можемо. На жаль, постійно чимось маємо поступатись і від когось залежати. Ми не можемо зробити сьогодні щось таке, на що не погодиться МВФ, бо не дасть черговий кредит. Чомусь постійно посилаємось на когось. Чекаємо, що прийде хтось і зробить так, щоб у нас було все добре. Не буде так. Кому потрібно, щоб наша країна розвивалась? Тільки нам. А може, комусь і треба зробити так, щоб земля якнайшвидше стала товаром і не була власністю України.

— Як змінити цю ситуацію?

— Спосіб один — почати з себе: відповідально і справедливо робити те, що робиш. Якщо ми навчимо своїх дітей, для чого потрібна урна на вулиці, то це буде перший крок. Якщо ми підемо на вибори і проголосуємо за людину, яка дійсно буде працювати на благо України, а не тому, що більше нема за кого віддати свій голос, — тоді й настануть зміни.

Нам потрібно навчитися відповідально обирати владу і бути вимогливими до чиновників, які мають служити нам і державі. З другого боку, якщо найнятий на роботу менеджер розумітиме, що оклад у нього не 5, а 200 чи 500 тис. грн. і що з нього обов’язково спитають, чому ввірений йому сектор не розвивається, то він не думатиме, як заробити на відкатах, а виконуватиме свої службові обов’язки. Це стосується всієї системи, не тільки сільського господарства. З чиновників треба питати, як це роблять в Європі. Добиватися їх зміни, якщо немає результату. Це не обов’язково має бути революція. Але допоки ми не вміємо цього робити. Сподіваюся, що навчимося.

Що зробити сьогодні в сільському господарстві, щоб відбулись зміни на краще? Думаю, в першу чергу треба чітко визначитись і закріпити в нормативному документі, в якому році земля стане товаром. Якщо напишемо, що вона стане товаром у 2018 році, то так і повинно бути. Це треба зробити, щоб власники земельних паїв мали змогу використати своє право. Адже коли у вас є мобільний телефон, ви не запитуєте в держави, чи маєте право його продавати, бо він ваш. Ви продаєте і сплачуєте податок.

Коли земля стає товаром, то має бути один покупець — держава (або місцеві органи самоврядування), і вторинного ринку не повинно існувати щонайменше 10 років. Повинна бути встановлена єдина ціна на землю. Якщо на сьогодні нормативна грошова оцінка одного паю в Маньківському районі 75 тис. грн., то держава, припустімо, може встановити 150 тис. грн. Якщо власник земельного паю хоче його продати, то продає і з виторгу платить податок. Від цього вже нікуди не дінешся. Потім протягом десяти років держава здаватиме землю в оренду тому, хто її обробляв раніше, отримуючи при цьому щорічну орендну плату — приміром, у розмірі 10% від її нормативно-грошової оцінки. У такому разі держава отримуватиме кошти, на які розвиватиметься. Матиме кошти й місцева громада — 19,5% від продажу землі. Це великі гроші. Просто потрібно розробити методику, щоб їх не крали і були однакові правила гри для всіх. За 10 років Україні нічого не треба буде, бо в неї все буде.

У нашому Маньківському районі площа орної землі 42 тис. га. Нормативно-грошова оцінка 1 га близько 30 тис. грн. Коли припустити, що 1 га буде продаватися по 60 тис. грн, то загальна сума становитиме 2,5 млрд. гривень, за умови, що всі власники стовідсотково продадуть свої паї. При податку з продажу 19,5% до бюджету Маньківського району надійде 491 млн. грн.

Тепер про орендну плату. Помноживши 42 тис. га на нормативно-грошову оцінку 30 тис. грн., отримаємо 1,260 млрд. грн. Виходить, що 126 млн. грн. (тобто 10% НГО) буде надходити щороку лише від орендної плати. З розрахунку на кількість населення району (32 тис.) на одну людину виходить майже по 4 тис. грн. на рік. Повірте, на ці кошти буде розвиватись не тільки соціальна сфера, а й виробництво, будівництво тощо. Це ті кошти, які ніколи не підуть за межі країни, а залишаться і працюватимуть тут. Це моє бачення того, яким має бути ринок землі.

Маю серйозні зауваження до авторів законопроектів з продажу землі. Наприклад, пропонується обмежити площу землі в одні руки до кількох сотень гектарів. Як на мене, це призведе до того, що підприємства, які нині орендують більше 3 тис. га, будуть змушені дробитися. Це ще один привід для корупції. Неправильно буде встановлювати договірну ціну, тоді втрачатиме бюджет. Бо можна продати землю за 2 тис. дол./га, а показати 100 дол.

Коли сьогодні не розробити правильний закон про продаж землі, то власники земельних паїв можуть отримати мінімум — по 500−600 дол./га, і тоді через рік-два буде революція.

— Якщо землю купить держава, цього не станеться?

— Держава зобов’язана це робити. Якщо держава купить, то через 10 років земля коштуватиме не 2 тис. дол., а 20 тис. дол. за гектар. Тоді вже можна думати про інший ринок землі — вторинний. Чому нині Польща продає землю щонайменше 7 тис. дол. за гектар із 50 см піску? В Україні маємо родючий чорнозем і декларуємо ціну 500−600 доларів за гектар, максимум 1000. Чому?

— Є альтернатива продажу землі?

— Можливий, як варіант, продаж права оренди. Він має право на життя. Для власників землі це хоч якась можливість скористатися своїм правом власника. А хто хоче працювати на землі і хто купуватиме це право, той не матиме бажаного економічного результату, тому що витратна частина буде, а доходної — ні. Сільгоспвиробники не будуть власниками земельних ділянок, не зможуть їх використати як заставу й отримати кошти на розвиток бізнесу. Виходить, ми нестимемо витрати, а розпоряджатися землею як власники не зможемо.

— Нещодавно ви їздили в тур до Прибалтики з іншими членами АВМ. Є чого повчитися?

— Так. Підмітив там чимало технологічних моментів, які можна використати в нас на фермі. Вразило те, що фермери рахують кожну тисячну цента, бо заробіток на молоці дуже малий. Зрозуміло, що займатися молочним бізнесом, не люблячи цю справу, не можна, але й економічний результат має бути.

Вони зуміли створити кооперативи із загальною відповідальністю один перед одним. Це також актуально для нас. Нині виробники тієї чи іншої продукції об'єднуються, бо мають спільний інтерес. При спільному інтересі й загальній відповідальності (важливо, щоб вона була) до продукції можна додати вартість. Через кооператив продукцію можна продавати дорожче, ніж ми продаємо нині поодинці. Цьому в них потрібно повчитися.

Фермери одного з кооперативів завдяки правильній організації і діям зуміли отримати від ЄС кредит під 1,5%, а не 24% річних на спорудження переробного заводу. У них чітко прописані права та обов’язки і всі чітко їх дотримуються. Жоден не має пріоритету над іншим. Від членства в кооперативі мають заробіток.

Думаю, що майбутнє України, принаймні тваринництва, — в організації таких кооперативів. Завдяки кооперативу ми відійдемо від недобросовісного переробника, котрий постійно затримує кошти. Чітко розумітимемо свій заробіток. Думаю, що до тієї ціни, яку ми сьогодні маємо за молоко, зможемо доплюсувати 20%. Це буде дохід кожного члена кооперативу при переробці молока на готову продукцію.

Я постійно кажу, що ми багато корисного взяли в Європи, але не хотілось би, щоб Україна була в Європі. Це не той стимул, який має нас вести. Я хотів би, щоб ми були кращі за Європу. В економічній Європі — так, в ЄС із зобов’язаннями — ні. В Угорщині, Чехії, Прибалтійських країнах фермери задоволені тим, що ЄС дає їм кошти, але не задоволені тим, що ЄС робить усе для того, щоб їхня продукція не продавалася. У Чехії, приміром, тваринництво практично зводиться до нуля. Фермери вирізають тварин, бо не знають, що робити зі своєю продукцією, бо вона дорога. Те ж саме може бути й у нас.

— В Україні реально створити кооператив?

— Я особисто знаю п’ять членів АВМ, які вже сьогодні готові об'єднатися. Це люди, які дійсно розуміють кінцевий результат, довіряють одне одному і чинитимуть лише так, як домовляться. До речі, наше господарство спільно з сусідом, також з АВМ, були одними з перших, які почали разом здавати молоко на Тернопільський молокозавод. Загалом продаємо 35 т молока, в майбутньому плануємо здавати 50 тонн.

Якщо знайдуться однодумці, то можна і кооператив створити і результат отримати. Я в цьому впевнений.

— Наскільки глибоко вам, як власнику, потрібно розумітися на технологіях?

— Коли я не буду всього знати, значить не розумітиму, що відбувається в господарстві, й не відповідатиму за дії людей, які тут працюють. Не знатиму — не отримаю результату. Не можу назвати себе стовідсотковим фахівцем у всьому. Коли мене запитують, чим ми займаємось, то легше сказати, чим не займаємось — не торгуємо людьми, зброєю і наркотиками. Звісно, я можу не знати якихось деталей, але те, що може принести прямі збитки, вивчаю досконально. А про тонкощі технологій завжди можна прочитати, джерел інформації вистачає.

Як директор і власник маю дбати про економічні результати роботи. Щомісяця визначаємо собівартість усіх видів продукції, яку виробляє господарство. Що стосується молока, то, за останніми нашими оцінками, з урахуванням нинішніх цін на кормову групу та інших статей витрат, для нашого господарства молочна продуктивність на корову повинна бути від 25 до 30 кг на добу. В цьому діапазоні продуктивності буде економіка і заробіток. Минулого року заробіток від тваринництва становив 10% від валового доходу. Нехай це мало, але він був. В нуль не працювали.

Цього року прийняли рішення ставити бичків на відгодівлю, хоч досі відгодівлею не займались і три роки бичків продавали. М'ясо реалізовуватимемо через власну мережу магазинів. Які будуть результати, порахуємо в кінці року.

— Ви згадували, що плануєте будівництво нового комплексу?

Так, на 1000 голів дійного стада з доїльною залою типу «карусель». Плануємо переробляти гній на підстилку. Нині у виробництві молока дуже витратними є відходи виробництва — гній. Ми порахували, що 18 разів з місця на місце перекладаємо солому до того, як вона потрапить із гноєм на поле. А це техніка, час і кошти. В результаті отримуємо на полі гній, собівартість якого близько 200 грн./т. Тому розглядаємо можливість переробки гною на підстилку і внесення рідкої фракції на поле. Тоді обмежимось трьома операціями: видалення гною і подача на сушку, використання сухої фракції у вигляді підстилки і вивезення на поле рідкої фракції.

Якщо розумітимемо, що в країні діє зелений тариф, то встановимо біогазову установку. Перероблятимемо гній на біогаз. Установка також дає можливість виробляти мінеральні добрива, електроенергію і навіть пальне.

comments powered by Disqus

Останні додані

10 жовт. 2017 14:00:00

Цукор і молоко — дуже поєднувані речі при правильному підході до справи

14 вер. 2017 12:05:00

Третя сила: становлення кооперації виробників молока в Україні

23 серп. 2017 15:00:00

Селекційна робота — це назавжди

8 серп. 2017 15:00:00

Генетика як інструмент впливу на ефективність і собівартість виробництва молока

30 черв. 2017 11:05:00

Роботи в Україні – непочатий край

7 черв. 2017 10:10:00

Успіх в об'єднанні

23 трав. 2017 13:50:00

Щоб розвивати виробництво і бути успішним, треба мати бажання

4 трав. 2017 11:50:00

Технологічну революцію ми вже зробили, попереду — ментальна