За підтримки |  


«Коли пригадую своє життя до ферми, то здається, ніби не зі мною було. Тоді я, мабуть, і не жила»

 

Ольга Полозова, директор ТОВ «Красногірське»


 

Пам’ятаєте, як у класика: «У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той…»? Далі не цитуватиму, то не наша історія, бо в цій рубриці ми розповідаємо про тих, хто мурує. Мурує родинний чи корпоративний молочний бізнес, а заразом і національну молочну галузь. Різними дорогами приходять до ферми наші герої, щоб із головою поринути в молочний вир. Сьогодні наш співрозмовник — Ольга Полозова, директор ТОВ «Красногірське» в Черкаській області. Ще рік тому вона успішно займалась ювелірною справою, не підозрюючи, наскільки кардинально змінить її життя карантин. З появою Ольги Ігорівни на фермі у квітні 2020-го почалась епоха трансформацій. Як результат, менш ніж за рік добовий надій на корову зріс удвічі — з 14 до 28 кг молока, а поставка сировини на переробку — з тонни до шести (екстраґатунком!). Як відбувається розбудова і як молочна ферма стала сенсом життя, про роботу команди і плани, дізнайтеся з перших вуст.

— Ольго Ігорівно, що привело вас на ферму?

— Моє знайомство з фермою відбулось у квітні минулого року з початком карантину. Сільськогосподарський напрямок входить до структури нашого родинного бізнесу. «Красногірське» розміщується на місці колишнього колгоспу, заснованого ще в 1968 році. Свого часу тут був великий тваринницький комплекс, де утримували 1,5 тисячі дійних корів. Ми придбали його залишки кілька діючих корпусів і близько 200 корів — десять років тому. Керував підприємством найманий директор. Ми не втручалися в його роботу, бо чоловік був повністю заглиблений в інженерно-проектну справу, я в ювелірну.

Жили в Києві, у селі неподалік од ферми був літній будинок, куди ми вкрай рідко навідувались. Однак із початком пандемії й карантину торік навесні приїхали сюди всією родиною надовго. З’явилося багато часу, який із дітьми проводили на фермі.

Уже з першого дня стало зрозуміло, що тут щось іде не так. Почала розбиратись і шукати можливості налагодити виробництво. Поїхала до сусідів, побачила, як працюють вони, порівняла з тим, що в нас. Висновок був очевидний: попереду багато роботи, дуже серйозної і дуже фахової.

У мене немає сільськогосподарської освіти, і, щоб не набивати гулі, звернулись до Консультаційного центру АВМ — до людей, які мають великий практичний досвід. У травні до нас приїхав консультант Олександр Назарко, і з першого ж його візиту в нас почалась епоха відродження. Він і досі з нами: Олександр ставить завдання, а ми їх виконуємо.

Звучить просто, насправді ж зміни давалися тяжко.

Є моє бачення як власника і керівника підприємства, є люди, які знають, як має бути і що треба зробити, і є частина працівників ферми, які не готові мінятись. Це як різні світи, і між ними величезна прірва. Було ігнорування, відверта конфронтація і злі віщування: «Приїдуть, проблем нароблять і поїдуть, а нам потім корів вивозити». На щастя, нічого поганого не сталось. Більше того, ми всім дали шанс перелаштуватись, почерпнути для себе щось нове.

Хто не захотів чи не зміг, пішов.

Влітку до нас приєдналася консультант КЦ Лілія Іваноглу, під її пильним оком ми заготовляли силос. З вересня в нас працює ще один фахівець із КЦ АВМ, Сергій Вирвикишка, — як менеджер ферми.

За неповний рік роботи ми досягли гарних результатів. Якщо тоді тримали 166 корів, то зараз уже 225, здавали на молокозавод близько тонни молока, а сьогодні — до 6 т, і екстраґатунком! Установили автоматизовану програму для обліку й управління стадом, а раніше не було навіть правильної статистики, бо кількість корів на папері не збігалася з наявною. Змінилась якість життя тварин.

— Ви вже визначились, яку ферму зрештою хотілось би мати?

— Стовідсотково ні, але картинка поступово вимальовується. Ще в квітні минулого року в моєму житті було всього дві ферми. Ось ця, що в ТОВ «Красногірське», і ферма з мого дитинства, на якій працював дідусь головним зоотехніком і де проходили мої літні канікули.

Яким може бути сучасне молочне виробництво, я побачила в квітні минулого року в наших найближчих сусідів — СТОВ «Агроко» (Чорнобаївський р-н), почали складатися думки.

У будь-якому разі, точно знаю, що, по-перше, сам ти цього не осилиш або це буде дуже довго й затратно. По-друге, якщо цей шлях уже хтось пройшов і є певні алгоритми роботи, які ведуть до успіху, то чому б ними не скористатися? Для мене таким партнером є АВМ. Коли б щось подібне було і в рослинництві, не вагаючись, підписалась би на співпрацю. Це ж чудово, коли є досвід-чені вузькопрофільні спеціалісти з годівлі, утримання, здоров’я, економіки.

— Вам, як директору і власникові, наскільки глибоко потрібно вникати в технологію виробництва молока?

— Інколи здається, що мене там забагато. Напевне, я б настільки й не заглиблювалась, якби тоді, у квітні, на фермі разом зі мною почав працювати такий фахівець, як, наприклад, Сергій Миколайович, якби телята й корови були здорові, доїлось молоко… А все було не так і дуже хотілося змін. І це ще м’яко сказано — не так. То був жах: у телятниках на прив’язі лежали хворі телята, спека, мухи, в годівницях зіпсований корм, який по кілька днів не вичищався, у сховищах порослий грибами силос… А поруч господарства, де все по-іншому.

Щодня вранці з дітьми приїжджали на ферму, об 11 го-дині вечора поверталися додому. Корівники, поля, силос, солома — і так усе літо. Хотілося власним прикладом показати, що можна працювати по-іншому і, головне, що нам не байдуже. Думала, що це якось спонукатиме працівників змінити ставлення до роботи. Ми в одній упряжці і рухатись треба в одному напрямку, а коли хтось гальмує, бажаного результату не досягнеш. З багатьма довелось попрощатись, залишились лише ті, хто готовий був працювати на нових умовах. Колектив сформувався, хоч і не остаточно, бо й досі відбуваються зміни.

—  Які найзначніші трансформації відбулися за цей час?

— Переломним моментом стало переведення худоби з приміщень надвір. Першим був молодняк. Підготували майданчик під індивідуальні будиночки для молочних телят, будувались навіси для старших телят і нетелей.

Далі взялися за сухостійних корів. Не всі корови йшли в запуск. Деякі доїлись до отелення. Ми відділили їх в окрему групу, тримаємо безприв’язно на вигульних майданчиках із навісами.

Кількість корів збільшилась із 166 до 225, зокрема за рахунок нетелей, завезених із Чехії.

Змінили підхід до заготівлі кормів.

Чітко дотримувалися технології: швидкість силосування, використання плівок і консервантів. У складних умовах посушливого літа та відсутності зерна в кукурудзі заклали достатньо хороший силос. Також заготовили люцернове й лугове сіно, ячмінну і пшеничну солому.

...

...

— Чому вирішили купувати худобу в Чехії, а не в Україні?

— Молочний напрям посідає пріоритетне місце в господарстві?

— Минулий рік показав, що ферма є одним з інструментів хеджування ризиків у рослинництві?

— Як почувається на ринку невеликий виробник молока?

— Що в планах?

—  Чого бракує для сталого розвитку тваринництва і рослинництва?


Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 1 (62), лютий 2021.

comments powered by Disqus

Останні додані

26 лип. 2021 10:45:00

«Українська земля — актив, який повинен дати поштовх для розвитку середнього й дрібного агробізнесу в Україні»

5 лип. 2021 16:50:00

«Доля визначає наше місце проживання, і саме в цих умовах треба жити і працювати так, щоб залишити за собою гарний слід»

14 квіт. 2021 16:00:00

«Коли пригадую своє життя до ферми, то здається, ніби не зі мною було. Тоді я, мабуть, і не жила»

18 лют. 2021 16:25:00

  «Для нас органіка — це філософія і стиль життя. Всі підрозділи нашої групи компаній працюють виключно в цьому сегменті»

26 січ. 2021 16:30:00

В умовах кризи наша основна задача, щоб клієнти відчули підтримку і могли вийти у поле з технікою KUHN

21 груд. 2020 13:30:00

  У 2020 році компанія «Агроклімат Україна» зробила великих крок уперед

7 груд. 2020 15:50:00

«Молоко — це гарантія нашої фінансової незалежності»

25 лист. 2020 14:20:00

На межі