Протягом останніх чотирьох років в Україні скорочується виробництво свинини і яловичини. За прогнозними розрахунками Meat-Inform усього у 2018 році отримано 598 і 283 тис. т свинини і яловичини, відповідно на 33 і 8 т менше, аніж торік. Станом на 1 січня 2019 р. скоротилось загальне поголів'я ВРХ на 4,3% та свиней на 2% у порівнянні з попереднім роком. Такі дані оприлюднила Державна служба статистики.

Однак скільки тонн м’яса оминає офіційний облік — не знає ніхто. Це продукція, яку одержують на незареєстрованих потужностях і часто з порушенням технології. Про нелегальний забій худоби знають усі. Однак складається враження, що з проблемою змирились, і навіть більше — приймають її за належне. Жоден експерт не береться назвати навіть приблизну кількість таких «місць забою». За словами голови Асоціації свинарів України Оксани Юрченко існує понад 400 зареєстрованих боєнь. Але такої кількості недостатньо для регулярного забою худоби, отриманої в т. ч. від домашніх господарств. Тому худобу продовжують бити у застарілих пунктах чи взагалі непридатних для цього місцях, а зрізане із таких туш м'ясо продавати. Лише поодинокі скарги селян, ще рідші повідомлення у ЗМІ виносять цю тему на публічне обговорення. Так у березні 2017 р. у Полтавській області скарги селян на бійню у дворі сусідів дійшли до регіонального телеканалу. За словами жителів села Самари з бійні постійно було чути крики тварин, собаки розносили рештки худоби, а кров потрапляла у ставок. Староста села тоді зауважила телевізійникам, що не має важелів впливу на скотобійню. Ситуацію мала вирішити перевірка Держпродспоживслужби після офіційної скарги у дане відомство. Опитані Agravery.com експерти говорять, що у подібних випадках несанкціонований забій може припинитись на деякий час, а потім він відновлюється. «Цей бізнес акумулює чималі гроші. У нього є покровителі, які будуть підтримувати його існування надалі» — говорить Оксана Юрченко.

На бійні, що має експлуатаційний дозвіл, тварин перед забоєм повинен оглянути ветеринар. Після забою він проводить ветеринарно-санітарну експертизу туші та органів. Результати процедури відображаються у спеціальних документах, які забезпечують простежуваність продукту. Останні дозволяють дізнатись, на яких потужностях, коли і ким було забито і оглянуто тварину, тощо. Крім цього, на бійні на тушу наноситься ідентифікаційна позначка (клеймо) з номером потужності, на якій забили тварину. На ринку якість продукції додатково засвідчує ветсанексперт. Однак прискіпливу перевірку можуть знецінити «куплені» документи і штампи. У домашніх господарствах тварин перед забоєм також має оглянути місцевий ветеринар. Потім безпосередньо на ринку здійснюють ветсанекспертизу, ставлять позначку придатності, після чого м'ясо допускають до продажу. Виходить, що тушки, які забивають на бійні, ретельно обстежують та ідентифікують на цій же бійні. Тоді як тушки, отримані від одноосібників, прискіпливіше перевіряють уже на ринку. За словами заступника директора компанії ProAgroGroup Марії Колесник на початку минулого року близько 80% всього м’яса на ринках країни, становило м'ясо, придбане перекупниками. Вони їздять по селах, скуповують тварин, а потім десь на подвір'ї проводять їх забій. Невідомо, хто з них дотримується законодавства, а хто ні. Експерт додає, що не на кожному ринку співвідношення нелегального і легального продукту становить 80 до 20. При цьому, після введення обмежень на подвірний забій у квітні 2018 р. ситуація могла покращитись, говорить Колесник. На одному зі столичних ринків підтвердили, що більшість м'яса на прилавках — від домашніх господарств. «Перед забоєм гукаю ветеринара, щоб оглянув тварин. Потім із довідкою про огляд і тушами їду в районну ветлікарню. Там туші ще раз перевіряють і виписують Форму № 2. Щоб її отримати, я маю показати паспорт на тварину, кліпси (підтверджують ідентифікацію свиней — прим. ред.) тощо. На ринку спочатку перевіряють внутрішні органи, а потім — м'ясо. Після лабораторного дослідження продукцію клеймують. По ринку ходить ветлікар і перевіряє наявність штампів — без них тобі не дозволять тут торгувати» — розповідає Олексій Мазур з Канівщини, який торгує на київському ринку більше 20-ти років.

Зауважимо, що перевірок, експертиз і штампів не потребують туші, забиті господарями не на продаж, а лише для власного споживання.

Відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» заборонено здійснювати забій тварин для продажу на потужностях, які не мають експлуатаційного дозволу. Однак це не стосується забою в обсязі, що не перевищує трьох голів парнокопитних на тиждень (за умов передзабійного та післязабійного огляду ветеринаром) та п’яти голів свійської птиці, кролів на день. Та навіть цю норму можна обійти і забивати у дворі без експлуатаційного дозволу більше голів, аніж це дозволено. Достатньо виписувати ветеринарні довідки на нібито різні домашні господарства на кожні три голови. Цим же Законом передбачено, що з 1 січня 2025 р. усе, що забивається не на бійні, яка має експлуатаційний дозвіл, може використовуватись виключно для власного споживання або для реалізації на ринку в межах 50 км від місця забою чи в області, де здійснено забій. Відтак є шість років на те, щоб наростити кількість сертифікованих боєнь. «Усі бійні рано чи пізно працюватимуть за системою HACCP, яка передбачає контроль критичних точок. Це великі інвестиції в обладнання, підтримку належного санітарного стану та навчання персоналу» — говорить Оксана Юрченко. Також експерти говорять, що вирішити це питання мають дотації на будівництво забійника. У минулому році діяла дотація на будівництво підприємств із переробки с/г продукції у розмірі 30% через Мінагрополітики, і у розмірі 25% — через банк. Тобто, необхідно було вкласти не менше 70−75% власних інвестицій у будівництво, а це — суттєві витрати, які під силу далеко не всім.

За словами Ігоря Присяжнюка проблема нелегального забою більшою мірою стосується свиней, аніж інших тварин. Зокрема й тому, що в країні не розвинена культура споживання яловичини. Нелегальний забій свиней в т. ч. уможливлює фактична відсутність їх ідентифікації. Оксана Юрченко зауважує, що свиней, які утримуються у присадибних господарствах, майже ніхто не ідентифікує. Відтак невідомі кількість забитих тварин та місце проведення забою. Згідно з чинним Порядком ідентифікації та реєстрації свиней для здійснення ідентифікації селяни повинні звернутись до Адміністратора Єдиного державного реєстру тварин. За словами Юрченко держава не дотує проведення ідентифікації у приватному секторі. Крім того, людям невигідно реєструвати тварин, оскільки так можна лишитись без субсидії. Ідентифікація свиней передбачає прикріплення бирок з індивідуальним номером, реєстрацію інформації про переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж тварин тощо. В Асоціації свинарів України зауважують, що більше половини промислових виробників не знає про існування цього Порядку. Цікаво, що за даними Держстату станом на 1 січня 2019 р. в Україні налічується майже 6 млн свиней, з них 3,4 млн у с/г підприємствах та 2,6 млн у господарствах населення. За весь 2018 рік було ідентифіковано 0,8 млн свиней приватного сектору і 44,6 тис. племінного поголів'я. Усього на 1 січня 2019 р. в Єдиному державному Реєстрі тварин перебуває 84,85 тис. племінних свиней, щодо товарного поголів'я інформація відсутня. Набагато краще ситуація склалась з ідентифікацією ВРХ. За статистикою у нас на 1 січня 2019 р. 3,4 млн голів, а в Реєстрі їх 3,37 млн на цю ж дату. Тим часом у ВРУ зареєстровано Проект Закону № 9022, в якому, зокрема, уточнено процедуру обліку с/г та диких тварин, що утримуються в неволі. Відповідно до запропонованих норм в Реєстр буде вноситись також інформація про проведені санітарно-ветеринарні заходи, а до складу ідентифікаційних документів має увійти ветеринарно-санітарний паспорт тварин.

Яку небезпеку несе нелегальний забій?

Окрім недоотримання податків з прибутку неофіційного бізнесу, безконтрольний забій худоби несе ряд ризиків. Зокрема, існує небезпека передачі різних захворювань тварин, у т.ч. АЧС. Наприклад, в одного господаря померли три свині. Таке село попереджають про перевірку. Якщо там зафіксують АЧС, усіх свиней спалять. Тому м’ясники напередодні перевірки приїжджають в це село і скуповують поголів'я за півціни. Але ці свині можуть бути зараженими, оскільки інкубаційний період вірусу триває від 2 до 12 днів. Більшість тварин у цей час зовні виглядають здоровими. Таким чином АЧС може мігрувати між областями. Недобросовісні м’ясники забивають тварин край дороги у посадках. При цьому кров і внутрішні органи залишаються на тому ж місці. Також «чорні» бійні часто не переймаються правилами захоронення відходів. У червні 2016 р. на Львівщині було виявлено скотомогильник на території Жовківської філії ДП «Укрветсанзавод». Хоча це підприємство було банкрутом, не мало котлів для спалення решток, але все одно за гроші приймало трупи тварин, їх кістки спалювали просто неба, а рештки складували за територією заводу в санітарній зоні на площі 50 га. Через цю філію також нібито на утилізацію завозили м'ясо, яке насправді потрапляло на ринки, розповідає депутат Жовківської райради Ігор Муравський. За його словами це дозволяло, зокрема, оминати заборону на ввезення м’яса в Україну з Польщі, коли там спалахнула АЧС. Після трьох років боротьби з нелегальним захороненням тварин, зняття з посади директора, сьогодні там планують побудувати новий безпечний для довкілля скотомогильник площею 4 га, рекультивувати забруднені землі та ввести в дію нові потужності. Близько двох років тому у Жовківському районі знайшли інший стихійний скотомогильник площею близько трьох га. За розрахунками депутата райради Ігоря Муравського щомісяця на звалище потрапляло біля 50 т відходів. А 17 листопада 2018 р. на території Солошинської сільради помітили скиди тваринних решток на площі 5 кв. м, повідомив на своїй сторінці у facebook Муравський.

«Дотримання вимог щодо утилізації трупів тварин, а також відходів м’ясопереробної промисловості, кісток, кишок, залишків обваловування туш є справою доволі затратною. Тому зустрічаються злочинні випадки, коли виробники намагаються уникнути витрат шляхом нелегальної утилізації тварин і їх решток і викидають залишки десь у полі чи в лісі. Інфекційні патогени можуть розноситися дикими тваринами, потрапляти у ґрунтові води, відкриті водойми та ін.» — пояснює доктор біологічних наук Інституту біології тварин НААН у Львові Юрій Салига. Старі скотомогильники, які подекуди позалишались з минулого століття, можуть досі зберігати бактерії антраксу, тобто сибірки. Існує небезпека, що тварини могли загинути від інших захворювань, наприклад, сказу, трихінельозу, емкару (ВРХ), сапу (коні) тощо. На нелегальній бійні працівники не зобов’язані звітувати про стан свого здоров’я. Це також може негативно відобразитись на якості «продукції» з бійні. Годі щось казати за методи забою тварин. «У нас там дуже багато проблем. Не врегульовано ані умови утримання, ані методи забою», — пояснила віце-президент Асоціації зоозахисних організацій України Марина Суркова. Експерти радять уникати стихійних ринків, т.зв. розкладок в переходах тощо. Ба більше, на подібні «прилавки» може потрапити м'ясо трупів тварин. Також не варто бігти у перший ліпший автомобіль із «домашнім» м’ясом та ковбасками. Адже що менше відомо про виробника, то більше питань постає до якості його продукції. Якщо останню виготовлено у нелегальному цеху, то в разі захворювання покарати винних та отримати компенсацію буде майже неможливо. Оскільки в такому випадку часто відсутні документи про походження продукції.

Для порушників законодавства про харчові продукти передбачена адміністративна відповідальність. За виробництво на потужностях, на які не отримано експлуатаційного дозволу, накладається штраф на юридичних осіб у розмірі 30-ти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб — підприємців — у розмірі 20-ти мінімальних заробітних плат. Порушення вимог щодо забезпечення простежуваності тягне за собою штраф у розмірі восьми мінімальних заробітних плат для юридичних осіб та п'яти мінімальних заробітних плат для ФОПів. На думку партнера юридичної фірми ОМП Кирила Левтерова самим лише закриттям виявлених забійників та грошовими стягненнями проблему не подолати. «Я вважаю, що боротьба з цим явищем вимагає більш системного підходу. Держава має створити такі умови для ведення бізнесу, коли займатися ним легально буде вигідніше, ніж підпільно», — зауважив Левтеров. Відтак безпека споживачів у руках самих споживачів.