— Михайле Гавриловичу, як Ви вважаєте, чи є ефективними нові механізми державної підтримки виробників молока в Україні, які до цього часу не визначені остаточно і продовжують обговорюватися?

— Будь-яка державна підтримка здійснюється з певною метою. Різні заходи підтримки дають різні результати. Назвіть мені мету, і я скажу, чи може бути ефективним той або інший механізм державної підтримки. Мета державної підтримки виробників молока у нас не обговорювалася на державному рівні і громадськість про неї не інформували. Якщо метою є підтримка сільгосппідприємств, то повинні бути задіяні одні заходи підтримки, а якщо підтримка особистих селянських господарств – то інші. А можуть бути й інші цілі.

— А якими, на Вашу думку, мали б бути цілі державної підтримки виробників молока в Україні і чим вони можуть визначатися?

— Цілі підтримки повинні визначатися тими проблемами, які ми маємо в молочному секторі. Зараз ми маємо з молоком 3 основні проблеми: дефіцит, сезонність, якість

Питання якості молока дуже важко вирішувати за умови його дефіциту. Простіше кажучи: якщо молока мало – заберуть будь-яке. Питання сезонності молока вирішується повільно (бо це залежить від фізіологічних циклів тварин) і на рівні окремих господарств. А от питання дефіциту молока можна вирішити за допомогою державної підтримки. Дефіцит товарного молока, тобто такого, яке виробляється на продаж, а не для власного споживання, призводить до скорочення обсягів його переробки і, як наслідок, до скорочення як внутрішнього споживання, так і експорту. Якщо цей процес не спинити, то може настати час, коли виробники, якщо навіть і зможуть запропонувати більше молока, то воно не буде потрібне переробникам, бо ринки ними вже буде втрачено. Тобто втратять усі: і виробники, і переробники, і населення, і держава. За цих обставини, основною метою держпідтримки повинна бути зупинка зменшення виробництва товарного молока. Це на найближчий час, а на перспективу – збільшення його виробництва. Світова потреба в молоці, яка щороку зростає на 14 млн. тонн, відкриває перед Україною, яка є одним із світових експортерів, добрі перспективи – аби-но лише вистачило молока.

— Як узгоджуються з цими цілями ті види підтримки, що є, або були, в Україні?

— Підтримка на 1 кг молока, яка діяла до кінця минулого року і до якої, можливо, повернуться зараз, стимулює виробників товарного молока. Такі дотації можуть отримувати лише ті, хто продавав молоко на переробку, як сільгосппідприємства, так і особисті селянські господарства (ОСГ). Причому така схема підтримки сприяє зростанню продуктивності молочного стада, бо чим більші надої, тим більшу суму можна отримати на 1 корову. Тобто дотація на 1 кг стимулює якісні зміни у секторі. А саме такі зміни забезпечують життєздатність як сектору в цілому, так і господарств.

Підтримка на 1 голову, якою з нового року хотіли замінити дотацію на 1 кг молока, передбачає виплати всім, хто тримає корів. Тобто, за такою схемою виходить, що ту саму суму грошей треба розподілити на більшу кількість корів. І виплати у цьому випадку не залежатимуть від надоїв кожної конкретної корови. Такі дотації є вигідними лише тим особистим селянським господарствам, які мають корів, але не здають молоко. Програють усі виробники товарного молока, як сільгосппідприємства і фермерські господарства, так і ті ОСГ, які тримають часом 2-5 корів, в основному з метою продажу молока. Для них середній розмір дотації на 1 корову зменшується більш, як у два рази. Як результат, усі вони можуть суттєво скоротити обсяги виробництва молока.

Загалом дотація на 1 корову може пом`якшити якоюсь мірою гостру соціальну ситуацію на селі, але вона послабить виробників товарного молока.

— Говорячи про схему «на голову худоби», чи вирішили б проблеми українського села ті 500, чи навіть 1000 гривень, які люди отримували б на корову?

— По-перше, я не певен, що це буде саме 1000 грн. Якщо поділити всю суму дотацій у 2009 році (для всіх типів господарств) на загальне поголів’я корів, то вийде значно менше. Крім того, корів має лише третина ОСГ. Таким чином, це торкнеться далеко не всіх ОСГ. Сільське населення слід підтримати через інші механізми.

— То який же вид підтримки можна вважати кращим: на 1 кг молока чи на на 1 корову?

— Кращим є той, який сприяє розвитку сектору і дозволяє виробникам стати на ноги, щоб за якийсь час обходитися без будь-якої підтримки. Підтримка на 1 голову не сприяє розвитку сектору. Високою чи низькою є продуктивність Вашої корови, продаєте Ви її молоко чи ні – все одно отримаєте свої 400 грн. на рік чи біля того. Немає сенсу щось змінювати!

Підтримка на 1 кг молока найбільше стимулює тих, хто має високопродуктивну худобу. Тому можна сказати, що вона сприяє зростанню продуктивності корів. А від продуктивності корови прямо залежить прибуток виробника молока. Тому цей вид підтримки можна вважати кращим.

— Але ж існують й інші?

— Звичайно!

— Які?

— Я б виділив два з них: підтримка на 1 гектар і компенсація відсотків по банківським кредитам.

— То може ці кращі? Чи може взагалі можна обійтися без підтримки?

— Звернімось до цифр. Згідно з даними офіційної статистики в Україні у 2009 р. всіма типами господарств було реалізовано молока на суму біля 7,7 млн. грн. У цю суму ввійшло також трохи більше 1 млн. грн. дотацій. Тобто дотації додали 15% до ціни молока. А рентабельність його виробництва становила для сільгосппідприємств у 2009 р. 1,4% (без врахування дотацій). Зазначимо принагідно, що це значення рентабельності є завищеним, оскільки українська методика бухобліку собівартості молока враховує не всі витрати. Така методика дісталася нам у спадок ще з радянських часів і вона не відповідає ні світовим, ні, тепер уже навіть російським стандартам, але вона є.

— Реальна собівартість, за моїми розрахунками, перевищує ту, яку дає нам статистика приблизно на 34%. Тоді реальна рентабельність виробництва молока складе біля мінус 32 % (тобто виробництво молока є збитковим для середньостатистичного українського господарства). Порівняймо ці 32% з часткою дотацій 15 %. Ми бачимо, що дотації навіть не компенсують збитків виробників молока! Незалежно від того, що є причиною збитковості виробництва молока, раптова відміна дотацій призведе до падіння обсягів його виробництва. Таким чином, без дотацій поки що, на жаль, не можна ніяк. Тому зараз доречніше говорити про те, які дотації є кращими, які більше відповідають потребам часу.

Тепер давайте подивимось, як ті або інші види підтримки можуть допомогти вирішити основне питання – питання дефіциту молока. Дотація на 1 гектар, про яку ми вже згадували, викривляє ринок найменше.

— А що, дотації викривляють ринок?

— Звичайно! Будь-яка дотація, за своєю природою, є втручанням держави в ринкові механізми. Таке втручання ніколи не проходить безслідно і завжди має негативні наслідки. Тому потрібно добре зважити все, перш, ніж приймати рішення про надання дотації. Чого буде більше: шкоди чи користі? У даному разі потрібно рятувати сектор, який поступово знищується, тому дотування виробників молока може бути доцільним. Все залежить від того, чи правильні механізми ми оберемо.

Дотація на 1 гектар, як уже зазначалося, вносить найменші викривлення в ринок сільськогосподарської продукції, адже виробник буде вирощувати те, що дає найбільшу рентабельність. Так само він чинив би, якби взагалі не отримував дотацій. Саме тому цей вид підтримки є таким популярним у країнах ЄС.

— То може й нам...?

— Якщо ми говоримо про молочний сектор, то це нічого не дасть. Таким чином ми не зможемо досягти мети держпідтримки. Молоко залишиться в дефіциті. Бо дотація на 1 гектар не є стимулом для виробництва саме молока.

— То які ж тоді дотації нам все-таки потрібні?

— Дотація на 1 кг проданого молока, про яку ми вже говорили, стимулює ріст продуктивності молочного стада у тих, хто вже виробляє товарне молоко, тобто, вона частково відповідає короткостроковим цілям: зупинити спад виробництва молока. Але вона не вирішує питання інвестицій у нові ферми. Такі проекти окуповуються довго, до 7 років і більше (загалом інвестиції у виробництво молока – це найдовші інвестиції в агросекторі). Тому навіть ті, хто знає, як заробити гроші на виробництві молока, не поспішають вкладати кошти у будівництво нових ферм. Ні свої, ні позичені! Вони переважно обмежуються поступовим розвитком вже існуючих ферм.

Таким чином, для справжнього підйому сектору виробництва молока потрібні довгі гроші. Це питання можна вирішити, якщо держава забезпечить компенсацію відсотків по кредитах на розвиток виробництва молока. Така практика широко використовується в інших країнах. В Україні теж довгий час діяла система часткової компенсації кредитів (і начебто буде діяти у 2011 р.), але вона не давала ніяких пільг саме виробникам молока. Іншими словами, норма компенсації була однаковою і для того, хто вирощував соняшник, і для того, хто виробляв молоко. Тому це не могло вирішити проблему дефіциту молока.

Але найгіршим у схемах компенсації кредитів (як і в інших схемах державної підтримки) є те, що правила гри постійно змінюються. Ніхто не може знати напевно, чи будуть взагалі компенсувати кредити в наступні роки, а якщо будуть, то за якими ставками. Це фактично унеможливлює планування, і, зокрема, бізнес-планування. Хто стане ризикувати грішми за таких умов? Тому, як повітря, нам потрібні сталі правила гри. Нехай навіть недосконалі, але такі, які точно не будуть змінюватись хоча б 5 років.

Механізм компенсації відсотків заслуговує на окрему розмову. Зараз я скажу лише про головне: доступ до цієї пільги повинен бути справді вільним і рівним для всіх, хто здійснює інвестиції в молоко. А на перехідний період можна зберегти дотації на 1 кг молока, поступово зменшуючи їх. Економіка не любить різких стрибків!

Взагалі механізми підтримки повинні бути простими і зрозумілими усім. І прозорими! Дослідження, яке нещодавно було проведене центром „Соціальний моніторинг” показало: більше 40% керівників господарств вважають, що взагалі не отримують ніяких дотацій на молоко. Про яке розуміння тут може йтися?

Дотацій не повинно бути багато. Ідеально: 1-2. Нам не потрібні несчисленні «Програми розвитку”, порядок використання коштів яких щороку встановлює Кабмін окремими постановами після запеклої боротьби різних лоббі і „ефективність” яких давно є зрозумілою з огляду на той стан, в якому знаходиться молочний сектор. Не потрібно ніяких „конкурсних відборів” – усім зрозуміло що це таке. Не потрібно дублювання пільг, що надаються різними установами. Не потрібно різних правил для різних категорій господарств. Не повинна грати ніякої ролі організаційно-правова форма. Чим, скажіть, відрізняється фермерське господарство від такого самого СТОВ або ПП, за 2-3 км від нього? Правила отримання пільг потрібно уніфікувати і зробити однаковими для всіх. Нехай саме життя покаже, які господарства є життєздатними, а які ні, та які розміри господарств і які форми господарювання є найкращими. Переконаний, багато хто буде здивований результатами...

— А що робити з особистими селянськими господарствами?

— Соціальна ситуація на селі є не просто важкою – вона є кричущою. Після розвалу колгоспної системи люди у переважній більшості лишилися без роботи. Статистика, яка дає нам 8% безробіття на селі, нічого спільного з дійсністю не має. Реальне безробіття складає 60-70% від загальної кількості працездатних. Для багатьох господарств населення утримання корови і продаж молока є чи не єдиним джерелом грошових надходжень. Це і є, до речі, одна з причин чому люди ще тримають корів.

На жаль, на державному рівні наче не помічають цієї проблеми. Її й справді, легко не помічати, якщо ти на власні очі не бачив сіл, де половина будинків стоїть із забитими вікнами і бур’яни – вище дахів. Скажіть, що реально зроблено за всі роки незалежності для українського села? Якщо і далі робити вигляд, що проблеми не існує, то, звичайно, ніяких коштів на її вирішення не потрібно. Але якщо вирішення проблеми ставити за мету, то тоді потрібно знайти відповідь на питання: як це зробити? Коротка відповідь буде такою: розвиток фермерських господарств європейського типу – найдешевший спосіб вирішення проблеми села. І це як раз той випадок, коли для дрібних господарств можна було б зробити виняток із „уніфікованих” правил, про які йшлося вище, встановивши додаткові заходи підтримки.

Якщо говорити про розвиток саме молочного фермерства, то тут якраз доречно було б запозичити європейські моделі підтримки. Наприклад, компенсацію 50% вартості вже створеної (і такої, що функціонує) сімейної ферми. Ще одна можливість полягає у кооперації населення, але це зовсім окрема і дуже непроста розмова.

—То якою, на Вашу думку, є перспектива виробництва молока в Україні?

— Не так давно я дізнався, що у 30-ті роки масло з Галичини возили у Францію, Німеччину, Австрію, Голландію (!) та інші країни. Я певен, що майбутнє у нашого молочного сектору є! Але нам треба здолати пострадянський синдром, що спричинив розвал аграрного сектору. Господарствам потрібно трошки допомогти. Але справді допомогти! І тут багато залежить від політики державної підтримки. А для цього, передусім, необхідно чітко сформулювати на державному рівні мету державної підтримки виробників молока, а потім розробити і впровадити відповідні заходи державної підтримки. Ці заходи не лише потрібно буде залишити незмінними хоча б на декілька років, але навіть не розгортати на державному рівні дискусії з цього приводу, бо такі дискусії відбивають охоту у інвесторів.

Інтерв'ю підготувала Тетяна Антоненко