Акти чинного законодавства ЄС щодо благополуччя тварин ухвалювались з 1998 по 2009 рік. Однак з того часу наука та обізнаність громадськості в цій сфері значно розвинулися. Відтак у 2020 році в рамках стратегії «Від лану до столу» (Farm to Fork Strategy) Єврокомісія оголосила про початок кількох нових заходів з метою перегляду законодавства, щоб привести його у відповідність до останньої наукової інформації. Зокрема вони включали запит до Європейського агентства з безпеки харчових продуктів (EFSA) щодо підготовки нових наукових висновків про благополуччя великої рогатої худоби (під час транспортування та забою) та молочних корів. Запит стосується корів, які отелились і яких утримують для виробництва молока, а також нетелей останнього триместру тільності, зокрема й порід подвійного призначення, які використовуються для виробництва молока.

У рамках запиту EFSA отримало такі завдання:

1) Описати, спираючись на наявну літературу та звіти, найбільш поширені системи та практики утримання цієї категорії тварин в ЄС.

2) Описати такі наслідки благополуччя для цих систем і практик утримання:

• нездатність проявляти комфортну поведінку;
• обмеження рухів;
• опорно-рухові розлади;
• порушення обміну речовин;
• мастит.

3) Визначити найбільш адекватні заходи для тварин, щоб оцінити вищевказані наслідки благополуччя.

4) Визначити найбільш істотні небезпеки, що призводять до зазначених наслідків благополуччя.

5) Надати рекомендації щодо запобігання або виправлення зазначених наслідків благополуччя (ресурси та управлінські рішення). Рекомендації повинні базуватися на ключових ризик-факторах, що можуть збільшити ймовірність виникнення наведених наслідків благополуччя.

6) Визначити істотні специфічні небезпеки, що призводять до зазначених наслідків благополуччя і які можна використовувати для класифікації рівня ризику для благополуччя тварин на основі поточних даних (наприклад, виробництво молока, розмір стада, система утримання тощо).

Опубліковані наукові висновки містять розділи з експертною оцінкою відповідно до кожного завдання:

• оцінка систем утримання;
• оцінка наслідків, небезпек/ризиків для благополуччя, превентивних/профілактичних та коригувальних заходів;
• оцінка ризиків/небезпек (далі — ознаки ферми) для визначення ферм, які перебувають у зоні ризику щодо низького рівня благополуччя.

Документ також включає висновки та рекомендації до кожної з експертних оцінок. У цій порції матеріалу знайомимо читачів з першим розділом наукових висновків про системи утримання молочних корів.

Найпоширеніші системи утримання молочних корів в ЄС

Протягом останніх десятиліть для молочного скотарства було розроблено різноманітні системи утримання, які можуть поєднуватися з різною тривалістю пасовищного періоду залежно від країни та регіону. По всій Європі широко практикується утримання молочних корів у приміщенні, принаймні взимку. Виключно пасовищне утримання, як у Новій Зеландії, в Європі зустрічається рідко (Reijs et al., 2013) — наприклад, на португальських Азорських островах (de Almeida et al., 2021) та на деяких молочних фермах в Ірландії.

У деяких країнах-членах ЄС або регіонах, таких як Ірландія та Галісія (Іспанія), а також у випадку відгінного скотарства в альпійських регіонах (Tarantola et al., 2016; Zuliani et al., 2018), утримання тварин на пасовищах влітку поєднується з утриманням у приміщенні взимку.

Попри триваючий перехід до інтенсивніших і масштабніших систем ведення сільського господарства, малі ферми становлять більшість у різних країнах-членах ЄС (наприклад, Польща, Румунія, Литва, Болгарія) і є традиційним типом в альпійському регіоні (Zuliani et al., 2018). Зокрема, в цих невеликих господарствах залишаються поширеними системи прив’язного утримання, коли корови постійно на прив'язі у зимові місяці (наприклад, Winnicki and Jugowar, 2011; Popescu et al., 2013; Tarantola et al., 2016; Väärikkälä et al., 2019; Blanco- Penedo et al., 2020; Lora et al., 2020). Однак зараз також поширені різні типи безприв’язного утримання, особливо на середніх та великих фермах (наприклад, Animal Welfare Centre, 2014; Pollinger et al., 2018; Statistisches Bundesamt, 2021b).

Важливим критерієм для розрізнення систем утримання молочних корів, окрім прив'язного (стійла) та безприв'язного утримання, є конструкція зони для лежання. Це можуть бути окремі стійла (бокси), в яких місця для лежання відокремлені для кожної тварини, або вільна, відкрита зона, яка використовується для пересування, лежання і відпочинку. Стійла можуть бути спроектовані з неглибокою або глибокою підстилкою, що по-різному впливає на благополуччя тварин.

Системи з вільною зоною для відпочинку зазвичай містять підстилковий матеріал (системи зі щілинною підлогою не поширені в молочному скотарстві). Розрізняють системи з глибокою солом’яною підстилкою та корівники з підстилкою з гною або на компості (Blanco-Penedo et al., 2020). Особливим типом безприв’язного утримання без окремо виділеної зони лежання є так звані садові корівники, які поєднують штучну підлогу, що відокремлює гній і сечу, з рядами дерев і чагарників (Galama et al., 2020). Цей новий рідкісний тип утримання не описується в цьому звіті.

Корівники з прив'язним і безприв'язним утриманням можуть бути спроєктовані як з теплоізоляцією, так і без неї (з природною вентиляцією), Lambertz et al. (2014). Обидва способи утримання можуть бути доповнені вигульним майданчиком з додатковим простором для вигулу і перебування в різних погодних умовах. Системи утримання можуть також поєднуватися з доступом до пасовища, різним за способом та інтенсивністю використання — від менш інтенсивних пасовищ для вигулу до більш інтенсивних для випасу. Огляд систем утримання худоби, включаючи описані вище аспекти, представлено на схемі 1.

Схема 1.

Найпоширеніші системи утримання молочних корів у країнах-членах ЄС

Прив’язні системи утримання

У прив’язних стійлових системах утримання тварини перебувають на прив’язі в корівнику, однак розрізняють:

• цілорічне прив’язне утримання в боксах;
• прив’язне утримання в зимовий період у поєднанні з різного ступеня доступом до пасовища влітку (огляд у Beaver et al., 2021).

У разі випасу влітку корів прив’язують на частину дня та/або під час доїння. На деяких фермах корови також мають доступ до вигульного майданчика взимку.

В органічному сільському господарстві в ЄС прив’язне утримання корів дозволяється лише у виняткових випадках: згідно з Регламентом (ЄС) 2018/848 невеликі ферми з максимальною кількістю 50 тварин (за винятком молодняку) можуть отримати дозвіл на доступ корів до пасовища у пасовищний період, а в інші пори року — на вигул на відкритому майданчику двічі на тиждень (Duval et al., 2020).

Залежно від розміру стада, корівник зазвичай містить один або кілька рядів стійл для прив’язного утримання (Maasikmets et al., 2015; Tarantola et al., 2016), кожне з яких має прохід для видалення гною. Алея також використовується як прохід для корів, якщо, наприклад, передбачено доступ до пасовища або майданчика для відпочинку надворі. Окремі стійла можуть відрізнятися за розмірами (довжина, ширина і висота), поверхнею для лежання (з гумовими матами або без них), матеріалом підстилки та її глибиною (солома, тирса або пісок), а також за типом прив’язі (шийний ланцюг або шийні рейки) (огляд у Beaver et al., 2021).

Що стосується звичайного/традиційного виробництва молока, окрім загальних вимог Директиви Ради 98/58/ЄС, не існує конкретних правових норм/обмежень ЄС щодо прив’язного утримання, за винятком окремих країн. Наприклад, у Швеції влітку тварини повинні мати доступ до пасовища (Loberg et al., 2004), а будівництво нових будівель для прив’язного утримання корів заборонене з 2007 року (Lundmark Hedman et al., 2018). У Данії наразі можуть використовуватися лише системи прив'язного утримання, побудовані до 2010 року. Данська заборона на прив'язне утримання набуде чинності у 2027 році, а до того часу випас у літній період у прив’язних стадах є обов’язковим (огляд у Beaver et al., 2021). В Австрії постійне прив’язне утримання заборонено, але є винятки, пов’язані з браком місця для вигулу або з міркуваннями безпеки.

Поширеність

У всьому світі прив’язне утримання молочних корів було основним типом утримання протягом десятиліть (EFSA AHAW Panel, 2009a, b). У 2008 році частка корів в Європі, які принаймні тимчасово утримувалися прив’язно взимку, становила від 20% у низинних регіонах до 80% у більш високих, малородючих регіонах (Veissier et al., 2008). Крім того, сучасна література описує прив'язування тварин як звичайну практику і широко поширену в ЄС, особливо на невеликих фермах (Popescu et al., 2013; Nipers et al., 2016; Tarantola et al., 2016; Blanco-Penedo et al., 2020; Lora et al., 2020). Однак у різних країнах використання цієї системи зменшується порівняно з безприв’язними (огляд у Barkema et al., 2015). Це підтверджують дані, наприклад, Німеччини (Statistisches Bundesamt, 2021b), Австрії (Pollinger et al., 2018), Нідерландів, Швеції, Данії, Фінляндії (Barkema et al., 2015) та Естонії (Maasikmets et al., 2015).

Переваги і недоліки, небезпеки погіршення благополуччя

До переваг прив’язного утримання з точки зору благополуччя корів відносять можливе зниження поширеності деяких захворювань ратиць (огляд у Beaver et al., 2021) та зменшення суперництва у стаді (Popescu et al., 2014).

Щодо недоліків, то різні наукові дослідження дійшли висновку, що утримання молочних корів на прив’язі може погіршити благополуччя тварин. Однак пом’якшення ризиків у цій системі зменшує певні фізичні або поведінкові проблеми (огляд у Beaver et al., 2021).

Важливі наслідки прив’язі порівняно з безприв’язним утриманням пов’язані з обмеженням свободи пересування (Veissier et al., 2008), що може спричинити підвищення опорно-рухових розладів (Bielfeldt et al., 2005; Mattiello et al., 2005; Kara et al., 2011; Bouffard et al., 2017), а також із нездатністю і/або обмеженістю комфортно лежати або відпочивати (Haley et al., 2000; Ostojic Andri'c et al., 2011; Popescu et al., 2014), проявляти соціальну поведінку (огляд у Beaver et al., 2021) та ознаки охоти. Крім того, прив’язь обмежує типову поведінку під час отелення, а також ранню материнську.

Негативні наслідки прив’язного утримання різняться залежно від того, чи перебувають корови на прив’язі цілий рік або ж мають доступ до відкритих майданчиків чи пасовища. Порівняно з цілорічним стійловим утриманням, тимчасовий доступ до пасовища або вигульного майданчика асоціюється з меншою поширеністю пошкоджень шкірного покриву (Corazzin et al., 2010; Popescu et al., 2013; Bernhard et al., 2020), покращенням стану ратиць та їхньої форми (Loberg et al., 2004; Corazzin et al., 2010), а також зменшенням поширеності кульгавості (Regula et al., 2004; Mattiello et al., 2005; Corazzin et al., 2010; Popescu et al., 2013). Нездатність проявляти типову поведінку під час охоти пов’язана з меншою поширеністю уражень шкіри та саден у ділянці кореня хвоста і маклаків (Felton et al., 2012).

Розміри стійла, ознаки поверхні для лежання та якість прив’язування виявилися важливими факторами погіршення благополуччя корів на прив’язі (CIGR, 2014). Комфортне лежання корів особливо обмежується, а ризик змін шкірного покриву збільшується, якщо стійла занадто короткі або вузькі, якщо поверхня для лежання погано амортизує або тварини прив’язані неналежним чином — занадто короткий ланцюг або неправильно розташовані шийні рейки (Bouffard et al., 2017; Bernhard et al., 2020). Водночас короткі стійла і короткі шийні ланцюги хоч і не рекомендуються, але можуть позитивно впливати на чистоту корів (Bouffard et al., 2017).

У системах прив’язного утримання соціальна поведінка в стаді особливо обмежена; корови мають безпосередній контакт лише зі своїми найближчими сусідами, за винятком випадків із доступом до вигульних майданчиків або пасовища. Корови — дуже соціальні тварини і формують соціальну структуру стада, засновану на домінуванні та тривалих преференційних зв’язках (Bouissou et al., 2001). Обмеження соціальної поведінки в стаді на прив’язі негативно впливає на їхнє благополуччя. Прив’язані корови, які мали одну годину щоденного доступу до вигульного майданчика, демонстрували такий само рівень соціальної взаємодії протягом цієї години, як і корови на безприв’язі протягом дня (Krohn, 1994). Це свідчить про «ефект рекошету/зворотний ефект», а, отже, про те, що соціальна поведінка порушується в умовах прив’язного утримання. І навпаки, обмежена соціальна поведінка в системах прив’язного утримання може бути вигідною для корів нижчого рангу через меншу кількість взаємодій суперництва (Popescu et al., 2014), а також меншу конкуренцію за корм і місця для лежання (von Keyserlingk and Weary, 2010).

Основні переваги та недоліки, а також ризики зниження благополуччя в системах з прив’язним утриманням підсумовано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Переваги і недоліки, а також ризики зниження рівня благополуччя корів у системах прив’язного утримання

Системи безприв’язного стійлового утримання

Безприв’язне стійлове утримання передбачає забезпечення корів вільними стійлами (боксами) для відпочинку. Проходи між рядами стійл та кормовою алеєю забезпечують простір для пересування, моціону та годівлі корів. Фекалії та сеча осідають на підлозі проходів. Для видалення гною вористовують різного роду скрепери, роботи, гідрозмив або решітчасту підлогу. Незалежно від системи прибирання, для покриття підлоги найчастіше використовується бетон. Для покращення м’якості та комфорту для корів під час лежання суцільні та решітчасті бетонні підлоги можна вкривати матрацами зі штучних матеріалів.

Ці системи утримання можуть відрізнятися конструкцією стійл і системою видалення гною (тверда чи рідка фракція), що може бути пов’язано з різними типами підлоги (суцільна чи решітчаста). Бокси, як правило, підняті над рівнем підлоги і мають бетонну основу з синтетичними матами або без них, додатково може стелитися підстилковий матеріал шаром різної товщини. Найпоширенішим підстилковим матеріалом є солома, тирса, пісок та тверда фракція гною.

Незалежно від того, який шар підстилки використовується — мілкий чи глибокий, — стійла обладнуються перегородками з боків і спереду (наприклад, шийна балка, передня рейка, грудний обмежувач), щоб спрямовувати корову прийняти правильну позицію, полегшувати рухи при ляганні і підйомі (Bewley et al., 2017). Перегородки слугують для контролю положення корів без надмірного обмеження їхніх рухів (CIGR, 2014). Грудний обмежувач допомагає корові прийняти позицію в стійлі під час відпочинку або стояння; шийна балка спонукає корів рухатися назад, коли вони піднімаються, і не дає їм підходити занадто далеко вперед у стійлі, як і брус для голови (CIGR, 2014).

Поширеність

Безприв’язне боксове утримання переважає серед систем утримання молочних корів у різних країнах-членах ЄС, особливо на фермах з великими стадами (огляд у Barkema et al., 2015). У країнах з високим рівнем виробництва молока, особливо на заході та півночі ЄС (Німеччина, Нідерланди та Данія) на більшості молочних ферм використовуються системи боксового утримання. У східних країнах-членах ЄС, зокрема в Польщі (Winnicki and Jugowar, 2011), Румунії (Popescu et al., 2013) та Латвії (Nipers et al., 2016), рівень її впровадження нижчий, хоча кількість ферм з такою системою утримання зростає. Водночас офіційні дані доступні лише для деяких країн.

Більше детальної інформції та оглядів систем утримання в Європі читайте в друкованій версії журналу «Молоко і ферма» № 6/2024

У 2025 році плануємо випуск шести номерів журналу «Молоко і ферма» — традиційно наприкінці кожного парного місяця. Читачі мають нагоду оформити передплату як друкованої, так і електронної версії журналу. Частково публікуватимемо матеріали у відповідній рубриці на сайті www.milkua.info. Більше інформації щодо передплати: 067 445 19 59 (Viber).