Ще до початку інтерв’ю із Юрієм Лилою мою увагу привернув аркуш паперу, що лежав перед ним, — він увесь був списаний цифрами, акуратно виструнченими у стовпчики. Біля окремих із них були позначки. «Що це?» — поцікавилась я. «Валові надої ферми за кожен день, починаючи з листопада минулого року, — пояснив співрозмовник. — Коли я бачу ці цифри, то розумію, що відбувається на виробництві».

— Юрію Петровичу, у вас завжди був такий «цифровий» підхід до справи?

— Напевне, що так, адже за освітою я інженер. Свою математично-прагматичну методологію переніс і на тваринницький комплекс. Молочним скотарством почав займатися 2009-го,хоч раніше навіть не здогадувався, що коли-небудь робитиму це. Попрацювавши зовсім небагато часу на молочнотоварному комплексі господарства, я зрозумів: виробництво молока може бути ефективним і прибутковим, навіть якщо худоба місцевої селекції й утримують її на прив’язі. Але для цього потрібно не тільки чітко дотримуватися технології, а й ретельно стежити за всім, що відбувається на фермі, обліковувати виробничі показники й правильно ними керувати. Коли я бачу цифри, то розумію бізнес. Коли їх, а точніше — показників, немає, тоді ми говоримо про щось абстрактне, непідвладне управлінню.

— Йдеться про автоматизовані системи обліку й управління?

— Не обов’язково. Якщо стадо невелике, достатньо мати комп’ютер та прості екселівські таблички. Ми з цього починали. Та коли у вас шість-вісім сотень корів, а то й більше тисячі (до того ж не один виробничий майданчик, а кілька), потрібно мати єдину базу даних і центр управління, де буде зосереджено всю інформацію, з тим щоб власник чи керівник будь-коли міг її побачити й проаналізувати. Я навіть думаю про те, щоб мати на фермі окремого працівника, який би займався аналізом змін на виробництві. Це зовсім неважко робити, якщо мати автоматизовані програми обліку й управління — такі, як у нас. Нині їх дві. Одна містить вичерпну інформацію про все дійне поголів’я й ремонтний молодняк на двох виробничих майданчиках, друга накопичує інформацію про годівлю. До чого я веду? Якщо маєш достовірну інформацію про все, що відбувається на фермі, коли і які зміни відбулись і як вони позначились на виробництві молока, тоді не лише приходить розуміння того, що робиш, а й формується бачення того, як усе має бути. Бізнес стає керованим.

Наприклад (демонструє згаданий звіт щодо валових надоїв), станом на 1 листопада минулого року добовий валовий надій був 13178 кг при чисельності дійного стада 794 корови, 330 з яких до 120-го дня доїння. 1 грудня отримали 15623 кг (+2445 кг), але й корів стало більше — 857 голів, з яких уже 383 до 120-го дня лактації. Що маємо на 1 січня 2012-го? Валовий надій — 18544 кг (ще +2921 кг), кількість корів майже незмінна — 863, із них 375 до 120-го дня доїння, а на кінець січня — трохи більше 19 т молока. Раціон за цей період не змінився, проте 15 грудня (показує позначку на звіті) перегрупували дійне стадо,16-го мав місце незначний спад, а вже з 17-го валові надої почали збільшуватися. Таким чином, валові надої, як головний результат роботи ферми, аналізуємо щодня. Робимо це, щоби, по-перше, пересвідчитись, чи не сталися збої; по-друге, простежити, як нові рішення позначаються на продуктивності корів.

— Можете детальніше розповісти про групування корів?

— Стратегію групування дійних корів нам підказала наша комп’ютерна програма. У ній дійні корови поділено на такі групи: від отелення до 60-го дня лактації, 61–120, 121–200, 201–300 і більше 305 днів. Ми дещо спростили схему поділу, бо не маємо одного великого корпусу, де можна було б організувати секції чи зони, як це роблять, наприклад, на великих фермах у США чи Ізраїлі. До того ж корів утримуємо на прив’язі. Тому ми спочатку створили дві технологічні групи: від отелення до 120-го дня лактації й зі 121-го до запуску. Однак згодом довелось організовувати ще й третю. До цього ми дійшли виключно завдяки аналізу інформації про кожну групу й корову. Наприклад, раціон для першої технологічної групи розрахований на добову продуктивність 30–33 кгмолока, другої —22–25 кг.Але ж самі розумієте, що впродовж другої половини лактації і ближче до її завершення окремі корови щодоби не дають п’ятнадцяти, а інколи навіть десяти кілограмів молока, а корму споживають на всі двадцять п’ять. Згодовувати такий раціон й отримувати 10 кг молока — це збитково. З другого боку — тварина тільна. Що робити в такій ситуації? Переводимо до третьої технологічної групи, де раціон дешевий, але його поживності достатньо, щоб плід розвивався нормально, корова давала менше 10 кг молока і при цьому не гладшала. Сухостій ми також поділили на технологічні групи. Отже, як бачите, принципи утримання й групування корів у нас такі ж, як і на сучасних молочних комплексах із безприв’язним утриманням, але з урахуванням особливостей корівників, збудованих іще в 1970-х роках, але відремонтованих усередині та технологічно дообладнаних.

— Як саме реконструювали корівники?

— Усі зміни спрямовані на те, щоб досягти основної мети: максимальної продуктивності корів за такої системи утримання. Нині я не бачу жодних проблем у тому, щоб отримувати високі надої від «прив’язної» худоби. Усе просто: потрібно лише правильно нагодувати корів змішаним раціоном. Його інгредієнти мають бути найкращої якості, а годівля — однотипною впродовж усього року.

Нині раціон високопродуктивних корів — це 42-45 кг корму. Його споживання не однакове. Є корови, які поїдають до 47 кг корму, а їх продуктивність сягає 37, 40 і навіть 50 кг (зверніть увагу, це тварини, яких вирощують за так званими старими технологіями!). Отже, ми переконалися: наші корови можуть споживати багато корму і давати багато молока. Тому всі зміни всередині корівників спрямовані на те, щоб збільшити споживання корму і, що не менш важливо, полегшити контроль за його споживанням. Цього можна досягти, тільки коли є кормовий стіл. Тому перше, що ми робимо, — видаляємо жолоби й формуємо кормовий стіл. Наступний крок — реконструюємо поїлки, щоб вони забезпечували безперебійну подачу води. Бо якщо хочемо добитися, щоб корови споживали багато корму, їм потрібно забезпечити постійний доступ до чистої води. Також модернізуємо освітлення, щоб восени і взимку подовжити світловий день для кращого поїдання корму.

Для кращої циркуляції повітря видаляємо вікна, робимо комфортнішими стійла, якщо потрібно, перекриваємо дах.

— Наскільки за такої системи утримання тварини вразливі до теплового стресу?

— За нашими підрахунками, тепловий стрес забирає від 10 до 15% молока (це приблизно 2 т щодня), через те що корів неможливо охолодити. Аби хоч якось зменшити втрати, намагаємося збільшити поживність корму. А наступного року плануємо встановити в усіх корпусах потужні вентилятори.

— Чи виправдане триразове доїння за прив’язної системи утримання?

— Про це ми довго дискутували. Рішення підказав, знову ж таки, ретельний облік інформації та її аналіз. На одній фермі корів доїли двічі, на іншій — тричі. Після осіннього перегрупування, збалансування раціонів для кожної технологічної групи помітили різницю в надоях. Продуктивність корів при триразовому доїнні була на 15% більшою. Навіть із урахуванням витрат на додаткові дві години доїння щодня триразове доїння прибутковіше. Однак є одна умова: річна продуктивність корів має бути понад 5 тис. кг.

— З якими основними проблемами доводиться мати справу за прив’язного утримання?

— Як поліпшити комфорт сухостійних корів?

— Де купувати нетелей в Україні чи за її межами?

— Який буде термін окупності тварин, придбаних за кордоном?

На ці та інші питання шукайте відповіді в журналі «Молоко і ферма» № 4 (11), серпень 2012