Разом можна досягти значно більшого, ніж поодинці. Це один з головних уроків, який за останнє десятиріччя засвоїв один із засновників Асоціації виробників молока директор ПСП «Пісківське» Валерій Петрович Колоша. Відроджувати молочну ферму було непросто, але любов до неї, наполегливість і допомога однодумців зробили свою справу.

— Валерію Петровичу, якою пам’ятаєте молочну галузь 10 років тому?

— Можна сказати, галузь була в занепаді, бо її розвитком ніхто не займався. З тодішніми надоями і закупівельною ціною виробництво молока було нерентабельним. Стабільності не було, тваринництво просто знищувалось — з кожним місяцем кількість тварин зменшувалась і зменшувалась. Тим не менше хотілося щось зробити. Знаходилися такі ж небайдужі до молочного скотарства люди. Разом ми шукали шляхи виходу з того складного становища і розуміли, що потрібно об'єднуватись.

— Які зміни відбулись у вашому господарстві за цей період?

— Перше, що ми зробили, — це нагодували корів, бо нарешті зрозуміли, що корові треба дати якісний корм, щоб отримати від неї молоко. За два роки продуктивність зросла з 1900 до 6000 кг молока на голову. Ми повірили, що з допомогою нових підходів і технологій зможемо відродити молочне скотарство.

Тоді працювали з молокопереробним заводом «Бель Шостка Україна». Компанія запропонувала виробляти термостійке молоко, за яке додатково доплачували. З’явилися кошти, почали виплачувати працівникам заробітну плату, закуповувати нову техніку.

Звісно, зіткнулися і з проблемами, бо корову потрібно не просто нагодувати, а робити це правильно. Зі збільшенням надоїв у корів погіршилося здоров’я, виникла безліч проблем із телятами. Пошуки їх вирішення привели нас до Ельмана Гасановича Оруджова. Після відвідин господарства, де він працював, у нас відкрились очі. Ми побачили зовсім інші підходи. І потім десь усередині поселився «черв'ячок», який «точив» ізсередини і постійно спонукав нас рухатись уперед.

Потому під час однієї з поїздок за кордон відбулася зустріч з Андрієм Євгеновичем Дикуном. У мене тоді була мрія створити щось на зразок клубу, де б ми спілкувались один з одним, тому що виробники були замкнуті у собі, мало хто міг щось розповісти і порадити. Потрібні були однодумці, щоб втілювати цю ідею в життя. Я поділився наболілим з Андрієм Дикуном, і згодом задум реалізувався: усі, хто бажав, хоч нас було менше десятка, зібрались і заснували асоціацію, щоб разом усе-таки вивести тваринництво з глухого кута.

Без перебільшення, десять років тому ми почали відроджувати тваринництво України. Це може бути гарним прикладом для відбудови всієї економіки. Примітно, що ініціатива надійшла не від держави, а просто від людей, закоханих у свою справу, у тваринництво, у сільське господарство. Ми просто українці, живемо в українських селах і нам хочеться, щоб вони жили довго і розвивалися.

— Що давалося найважче?

— Здається, все просто: технологія розписана, бери і виконуй. Спочатку я так і думав: пропишемо все на папері, привезу на ферму, покажу співробітникам і все одразу запрацює. Але ж люди не розуміли, чому потрібно робити саме так, а не інакше, як вони звикли робити роками. Тому було дуже важко переконати працівників прийняти нові технології. Ми вивчали досвід інших країн, до нас приїжджали досвідчені іноземні менеджери, але не могли навчити людей. І це гальмувало розвиток.

Ми розуміли, що нам потрібен постійний консультант, який привозив би нові знання і допомагав утілювати їх на практиці. Те, що ми бачили в інших господарствах, — це добре, але не про все нам розповідають, не все показують і не все ми розуміємо до кінця. Бачимо лише обкладинку, але не бачимо внутрішньої системи й інформаційного зв’язку між підрозділами. Тоді я взагалі жив на фермі. Ми дійшли до 6−7 тисяч молока і почали відкочуватись назад. Знову почалися проблеми з відтворенням. Згодом прийшло розуміння, що виробництво треба розділити на блоки та налагодити між ними зв’язок. І коли ми це все вибудували, система запрацювала. Не скажу, що нині все досконало, але маємо 30 л молока на корову, що раніше було нездійсненною мрією.

— Що нині стримує розвиток молочного виробництва?

— Думаю, стримує одне — питання землі. Ми не знаємо, що нас жде попереду. Продаж землі лякає всіх. Сьогодні будуємо ферму, починаємо розвивати тваринництво, а завтра — зняли мораторій з продажу землі, і ти залишився ні з чим. Що тоді робити? Ми рахували, якщо доведеться купувати землю і не буде передбачено якихось державних регулювальних механізмів, то нам доведеться продати корів, щоб купити її, а потім розвивати все з нуля. Я не впевнений у завтрашньому дні.

І друге. Сьогодні є аграрії, які рахують тільки, скільки отримають з гектара, живуть одним днем. Села знищуються, школи закриваються, люди змушені їхати на заробітки до інших країн. Як сказав один американський молочар: «Спаліть наші ферми, залиште свої міста — і вони заростуть бур’яном. Спаліть свої міста, але залиште наші ферми — ваші міста розквітнуть знову». Ми робимо все, щоб люди поверталися і приїжджали до нас у село жити.

Наступне. Сьогодні маємо знання, але чи правильно їх використовуємо? Для цього нам потрібні професіональні консультанти, які будуть нас підправляти. Зараз у нас налагоджується така робота, починаємо працювати, як у Європі, США чи Ізраїлі: консультант відповідає за консультацію, а менеджер — за її впровадження та ефективність.

Асоціації виробників молока є куди рости, бо ще не всі об'єднані. Вірять лише ті, що об'єдналися, бо бачать результат. Нині працюємо над якістю продукції. Чимало підприємств, які заробили кошти на виробництві молока, почали вкладати у власну переробку. Тобто економіка відроджується.

— Що спонукало налагодити власну переробку?

— Мені просто дошкуляло те, що скрізь говорили, що в Україні не роблять якісну продукцію, що ми такі недолугі. В один момент мене це просто дістало. Я поділився своїми думками з партнерами. Хіба ми не можемо зварити нормальний сир? Зварили. Наш сир не гірший за смаком за голландський, бо наші люди роблять його з любов’ю. Плануємо багато сирних новинок. Скоро також придбаємо обладнання для виробництва питного пакетованого молока.

Допоки виробляємо два види сирів і в невеликій кількості. Більше презентую, дарую в школи у вигляді гостинців дітям, відправляю в АТО. Наразі працюємо над асортиментом, з яким зможемо вийти на ринок, адже сир — це досить дорогий сегмент.

— Що побажаєте вашим колегам-аграріям?

— Об'єднуватись навколо асоціації. Як-то кажуть, цілого віника не зламаєш, хіба що по одному прутику. Якщо сьогодні не об'єднаємось, не будемо разом себе захищати, то не зможемо пристосуватись до нових умов, які нам диктують і які, зрештою, можуть нас просто знищити. Дивлячись на законопроекти, які зараз ухвалюються, складається враження, то все робиться для того, щоб знищити наше сільське господарство, зробити з країни сировинну зону, щоб у нас росла лише кукурудза та соняшник і щоб не розвивалося тваринництво. Але в Україні є прекрасні люди, є асоціація — сподіваюся, разом ми цього не допустимо. Побажаю їм усім успіхів і натхнення.

Журнал «Молоко і ферма»