За підтримки |  


Українське молоко з голландським присмаком

 

Корнеліс Хузінха, директор ТОВ "Кищенці"

Навчався у Вагенінгенському університеті (Нідерланди). Брав участь у міжнародних проектах та програмах із вивчення українського досвіду та ринку. У 2002-му очолив сільськогосподарське підприємство в Маньківському районі на Черкащині, де працює й донині.

 

 

Ніколи не знаєш, на яку наступну станцію тебе доставить експрес життя. Сьогодні ти в Голландії, завтра — в Україні. Так сталося і з Корнелісом Хузінхою. Розгледівши потенціал української землі , іноземець зумів розбудувати успішний сільськогосподарський бізнес, а його методи й підходи до господарювання стали прикладом для наслідування. Повірив голландець і в «молочне» майбутнє України — з мінімальними коштами відродив занедбану ферму. Що ж нині? А нині — високі результати та ще більше планів на майбутнє.

— Корнелісе, що спонукало приїхати в Україну і з чого починали?

— Минуло одинадцять років з того часу, як я працюю в Україні. Маю трьох бізнес-партнерів — вони займаються сільськогосподарським виробництвом у Німеччині, а я представляю їхні інтереси тут. Вони й стали ініціаторами нашої спільної справи в Україні. З-поміж кількох варіантів обрали Маньківський район на Черкащині. Причини вибору очевидні: родючі ґрунти, сприятливі кліматичні умови, неподалік автобан. В Україні на той час було чимало необробленої землі, тож ми трохи вивчили місцевість, усе зважили та на тому й зупинились.

Нині обробляємо 14 тисяч гектарів, займаємося рослинництвом і тваринництвом. Справи йдуть непогано.

У моїй рідній Голландії в мене було мало шансів зробити щось подібне. Звісно, здобутий фах давав змогу стати фермером. Але в нас це, головним чином, справа родинна, а мої батьки ферми ніколи не мали. Починати виробництво з нуля в нас нелегко, бо голландський земельний фонд обмежений і придбати землю — це дуже дорого.

— Як почувається фермер-іноземець в українських реаліях?

— Досить комфортно. Довелося звикати до нових порядків, адже в кожній країні вони свої, особливі. Та підлаштуватися було зовсім нескладно. Поступово вивчив мову і звик до України . З місцевим населенням також одразу склалися хороші взаємини. Хоча всюди є люди як задоволені, так і чимось невдоволені. Загалом мені тут подобається і я зовсім не шкодую, що приїхав сюди і працюю. Єдине, чого мені не зрозуміти в Україні, — це недовіра людей одне до одного. На моє переконання, вона не лише шкодить співпраці з партнерами, а й узагалі сповільнює розвиток країни.

— Чи складно було організовувати й налагоджувати виробництво?

— Я б не сказав, що це було важко чи складніше, ніж будь-де. Тим паче адміністрація регіону нас підтримувала. На той час вона просто раділа, що хоч хтось почав обробляти поля і тепер земля не пустуватиме й приноситиме прибуток, а сільське населення буде працевлаштоване. А якісь робочі моменти, з якими довелося зіткнутись, я не розцінюю як труднощі. Тим паче, що й працівників ми одразу знайшли. Звісно, їх потрібно було навчити працювати так, як ми того хотіли, і на це знадобився час, але так є всюди. Не помиляється той, хто нічого не робить. І якщо не робити помилок, то нічому й не навчишся.

— Чим вас привабило молочне виробництво?

— Передовсім непоганими доходами. Собівартість літра молока у нас близько 3 гривень, а на переробку здаємо по 4,5 гривні. До того ж Україна виробляє мало сирого молока, корів щороку меншає, а внутрішній попит на молочні продукти є. Окрім задоволення потреб внутрішнього ринку, молоко, якщо воно буде високоякісним, можна виробляти ще й на експорт.

— Ви порушили тему, довкола якої нині точиться чимало дискусій: яким є молочний потенціал України, що робити з експортом, як зробити молоко якіснішим, куди рухатися — до асоціації з ЄС чи Митним союзом. Ваше ставлення?

— Я вважаю, що Україна має йти своїм шляхом і мати власні плани з розвитку. Співпрацювати треба з усіма. Ми не повинні втратити російський ринок. Й водночас пам’ятати, що після вступу до ЄС ринки збуту молочки розширяться. Ми зможемо експортувати більше молока, але за однієї умови: воно повинне бути відповідної якості. Україна має всі передумови, щоб виробляти багато дешевого і хорошого молока. Але цього не досягнеш без сучасних технологій, і це те, чого нині найбільше бракує.

— Які плани з розвитку молочного бізнесу маєте, на кого чи на що орієнтуєтесь?

— Плани великі. За два-три роки плануємо утримувати 3,5 тисячі дійних корів. Згодом — 10 тисяч. Найближчої мети досягнемо тоді, коли збудуємо молочний блок із доїльною залою «карусель» на 80 місць та чотири корівники.

Орієнтуємось на американські стандарти виробництва та підходи до організації бізнесу — тобто, промислове великотоварне виробництво плюс ефективне використання ресурсів. Цього прагнемо й постійно над цим працюємо. Нині щодня доїмо 25 літрів молока на корову, а потрібно 30-35 літрів. Наша мета — дев’ятитисячний надій від корови.

 Де братимуть кошти для розбудови?

— Яким менеджерам і спеціалістам віддають перевагу — іноземцям чи вітчизняним? 

— Чи планують на базі господарства створити голландську молочну школу?

— Чому вступили до Асоціації виробників молока України? 

— Які ще напрямки сільськогосподарського виробництва розвивають?

На ці та інші питання шукайте відповіді у журналі «Молоко і ферма» № 5 (18), жовтень 2013.

Розмову вела Ольга Зарицька

comments powered by Disqus

Останні додані

26 вер. 2019 14:45:00

Я впевнена, що міністерство повернеться. Через 1,5-2 роки точно

10 вер. 2019 15:40:00

У пошуках золотої середини

25 черв. 2019 14:20:00

Сучасне виробництво молока: професіоналізм, резерви, інвестиції

28 трав. 2019 14:00:00

Дві речі, в яких криється прибуток сучасної ферми

4 квіт. 2019 09:40:00

Починаємо завжди з себе

14 бер. 2019 15:00:00

Між двома світами

13 лют. 2019 11:40:00

Перспективи українських крафтових сирів

24 січ. 2019 13:00:00

Молочний бізнес поверхового підходу не пробачає