За підтримки |  


Трактат про молочне скотарство: розведення і селекція

 

Юрій Сівов, керівник департаменту розвитку консультаційного центру АВМ


Одним із найважливіших досягнень людства на світанку його становлення було створення постійного і досить надійного джерела надходження їжі завдяки доместикації диких тварин. Головним фактором одомашнювання служить штучний відбір організмів, що відповідають потребам людини.

У свійських тварин дуже розвинуті окремі ознаки, які часто не потрібні або навіть шкідливі у природних умовах, але корисні для людини. Наприклад, спроможність сучасних яєчних кросів курей нести більше 300 яєць на рік при відсутності інстинкту насиджування не має ніякого біологічного сенсу, тому в природних умовах такі глибоко доместиковані форми існувати не можуть.

Одомашнювання призвело до зменшення дії стабілізуючого відбору, що різко підвищило рівень змінюваності й розширило його спектр. При цьому одомашнювання супроводжувалося відбором, спочатку несвідомим або суб’єктивним (тобто тих особин, які краще виглядали, мали спокійніший характер і корисні для людини якості), а потому — свідомим. Широке використання свідомого або методичного відбору, спрямоване на формування у тварин якостей, які задовольняють потреби людини, отримало назву селекція.

Селекція

Селекція (лат. selectio — вибирати)— наука про методи створення нових і поліпшення існуючих порід тварин, сортів рослин, штамів мікроорганізмів з корисними для людини властивостями (в дарвінізмі: виживання організмів, яким сприяють внутрішні або зовнішні умови, при одночасному відмиранні інших, які перебувають у менш комфортних умовах).

Селекція як наука стала розвиватися на початку 20-го сторіччя одночасно з розвитком генетики (теоретична основа селекції). Відкриття законів спадковості та змінюваності, а також науково обумовлений штучний відбір дали можливість свідомо керувати спадковістю рослин і тварин. Основні принципи селекції тварин не відрізняються від принципів селекції рослин. Одначе селекція тварин має свої особливості: для них характерне тільки статеве розмноження і в основному дуже повільна зміна поколінь (наприклад, для великої рогатої худоби — більше трьох років), при тому кількість нащадків незначна. Традиційна система визначення племінної цінності тварин і побудована на ній селекція потребує часу: від добору батьків до завершення випробувань продуктивності їхніх нащадків у більшості випадків минає 6–7 років. У підсумку гроші витрачаються на вирощування й утримання бугаїв, отримання і зберігання від них спермопродукції, а їх оцінка за якістю нащадків в дев’яти з десяти випадків є слабо позитивна, нейтральна або негативна.

Раніше іншого виходу не було і доводилось орієнтуватися на показники предків та обмежену інформацію про власну продуктивність тварин. Геномна селекція дає змогу перестрибнути через бар’єр генераційного інтервалу. При відборі бугайців у 4—6-тижневому віці в розпорядження фахівців надходить оцінка племінної цінності, отримана на основі оцінки генома. Вже в річному віці бугайці, визнані поліпшувачами, можуть використовуватися з племінною метою. Вчені підрахували, що навіть при надійності 75% такої оцінки племінної цінності бугаїв-плідників ефективність селекції зросте вдвічі. На жаль, розвиток подій за таким сценарієм на даний час малоймовірний, адже реальна надійність оцінки за такими ознаками, як здоров’я вимені, плодючість і продуктивне довголіття, далека від ідеалу. Високою надійністю характеризується оцінка за ознаками молочної продуктивності.

Розведення

Цілі розведення повинні бути виважені. Розробляючи їх, слід ретельно проаналізувати й оцінити особливості кожної ферми, як-то: форма господарювання, погодно-кліматичні умови, можливості створення кормової бази тощо.

Чистопородне розведення. Використання цього способу передбачає спаровування корів і бугаїв однієї і тої ж породи з метою збереження накопичених породних ознак і поліпшення обмеженої кількості особливо цінних ознак. Основна мета чистопородного розведення — збереження і поліпшення якостей породи.

Цей метод розведення використовують як у племінному, так і в користувальному тваринництві. Чистопородне розведення є доцільним у зонах створення породи і високої концентрації чистопородного поголів’я за умов достатнього рівня продуктивності, який дає можливість вести племінну роботу з породою. За допомогою племінних записів установлюється належність тварин до певної породи. При цьому чистопородною вважають ту тварину, в якої батько й мати є чистопородними або отримані в результаті поглинального схрещування (не нижче 4-го покоління) і за екстер’єром відповідають стандартам породи.

Визначення батьківства має більше значення при встановленні чистопородності корів. Для цього використовують аналіз за групами крові нащадка і батьків. Чистопородне розведення дозволяє отримати як окремих породистих тварин, так і великі стада; велику рогату худобу розводять за лініями й родинами. Для поліпшення породи необхідно проводити ретельний добір корів, ознаки яких відповідають стандартові породи (він включає мінімальні вимоги до тварин щодо походження, продуктивності та екстер’єру).

Стандарти породи повинні відповідати вимогам часу і бути стійкими. Періодично їх переглядають і можуть змінювати для забезпечення прогресу породи. Варто відзначити, що чистопородні корови набагато краще передають нащадкам свої якості, ніж помісні. Серед ВРХ найбільшою молочною продуктивністю відзначається голштинська порода, найвищою жирністю молока — джерсейська, найкращим розвитком і будовою вимені — айрширська, найбільшу живу вагу має кіанська худоба, а найвищу скороспілість — ангуси. Найкращого розвитку всіх цих якостей було досягнуто під час чистопородного розведення шляхом цілеспрямованого добору. Поєднуючи потрібні якості різних порід, фахівці створюють нові типи і нові породи, що найкраще відповідають сучасним господарським потребам. Успіх селекції найбільше залежить від рівня розвитку і спадкового закріплення потрібних ознак у похідних порід, що схрещуються. Чистопородні бугаї-плідники є похідним матеріалом для схрещування.

Чистопородне розведення худоби за сприятливих умов годівлі й утримання гарантує отримання в кожному поколінні тварин певної ознаки. Особливо це важливо для великих механізованих ферм і комплексів, де велика різниця між тваринами щодо біологічних та господарських ознак створює значні труднощі в технології виробництва. Водночас відносна «вирівняність» тварин при чистопородному розведенні не заважає прогресивному поліпшенню порід завдяки використанню різноманітних генотипів, що створюються комбінативною змінюваністю. Господарсько-корисні ознаки тварин визначає комплекс їх морфологічних і функціональних особливостей. Однакового кінцевого результату можна досягти найрізноманітнішими комбінаціями згаданих особливостей. Для кожної породи характерні свої співвідношення особливостей будови і функцій організму, а також специфічний характер кореляцій між ними.

Одним з найефективніших методів поліпшення тварин при чистопородному розведенні є розведення по лініях. Лінією називають групу тварин у породі, що виведені від видатного родоначальника з цінними спадковими ознаками, які підтримують і розвивають у кількох поколіннях цілеспрямованою племінною роботою. Мета розведення по лініях — розвиток і закріплення у нащадків цінних ознак для отримання тварин зі стійкою спадковістю, племінне використання яких забезпечить швидкий генетичний прогрес стада або породи в цілому. Разом з тим лінійне розведення дозволяє розділити породу або регіональний масив худоби на окремі неспоріднені групи тварин і спланувати парування в товарному стаді таким чином, щоб не допустити випадкового інбридингу. Розрізняють генеалогічні і заводські лінії. До генеалогічної лінії відносять усіх нащадків родоначальника незалежно від якості тварин. Заводську лінію визнають лише в тому разі, якщо більшість тварин у ній мають визначні ознаки.

Один із основоположників російської зоотехнії Еллій Анатолійович Богданов (1872-1931) акцентував увагу на тому, що лінію визначає не походження як таке, а можлива однорідність ознаки тварин, що до неї належать. Відповідно, потрібно вирішити питання про належність тварин до тієї чи іншої лінії. Для цього часто використовують походження тварин із батьківського боку родоводу (батько, батько батька і т.д. ). З материнського боку в родоводі може бути родоначальник іншої лінії. Без оцінки тварини за типом і продуктивністю неможливо вирішити питання про превалювання в лінії спадковості того чи іншого родоначальника. У перспективі про належність до лінії селекціонери будуть судити по наявності у тварини алелей еритроцитарних антигенів і білкових поліморфних систем, характерних для певної лінії.

Схрещування

Останніми десятиліттями разом з чистопородним розведенням використовують різні види схрещування — парування плідників і маток, що належать до різних порід або є помісями. Для схрещування потрібно мати породи в чистому вигляді. Як ми вже згадували, без чистопородного розведення не може бути схрещування. Тому збереження племінного фонду основних порід, що розводяться в нашій країні, — одна з найважливіших ланок у загальній системі заходів щодо поліпшення поголів’я тварин. Вибір виду схрещування залежить від поставленої мети.

Перетворювальне, або поглинальне, схрещування застосовують у тих випадках, коли треба одержати тварин, які за своїми ознаками наближаються до вибраної для поліпшення породи худоби. При цьому корів вихідної (поліпшуваної) породи спаровують із плідниками поліпшувальної стільки поколінь, скільки знадобиться, доки не отримають тварин, які за своїми ознаками і рисами будуть подібні до поліпшувальної породи. У результаті перетворювального схрещування завжди отримують тварин, які точно не повторюють поліпшувальну породу, а мають певні особливості, що формуються під впливом умов зовнішнього середовища і спадкових якостей вихідної породи.

Використання перетворювального схрещування дає можливість отримати масиви тварин, що за своїми господарсько-корисними ознаками кращі від похідних порід. Якщо цього досягли, то тоді відмовляються від подальшого використання плідників поліпшувальної породи і переходять до спаровування помісних тварин між собою, щоб закріпити їхні ознаки у потомстві. Таким способом у Сумській області в результаті розведення в собі помісей, отриманих від парування сірої української породи з плідниками швіцької, була створена лебединська порода. Свого часу для неї були характерні високі надої, добра жирномолочність, хороші м’ясні ознаки, а також пристосованість до кліматичних, кормових і господарських умов лісостепової зони України.

Схрещування, спрямоване на створення нових порід завдяки отриманню помісей двох або більше порід та наступному спаровуванню цих помісей між собою, має назву заводського (відтворювального)схрещування. Наприклад, таким чином планували створити українську червоно-рябу молочну породу. У ній мали поєднати симентала (¼)/монбільярда (¼) і червоно-рябого голштина (½). До речі, для цієї схеми обрали червоно-рябого голштина тільки для того, щоб не псувати «сорочку» помісей. На жаль, через цілу низку причин сьогодні тварин із таким генотипом у масивах, що розводяться в собі, не існує. Тому й не існує такої породи — попри те, що є чимало племзаводів цієї породи.

Успіх заводського схрещування залежить від правильного вибору схрещуваних порід, які відповідають меті, поставленій при створенні нової, а також від масштабів проведення цієї роботи і зовнішніх чинників. Для чого потрібна масштабність схрещування? Тому що воно має супроводжуватись суворим добором, а при малій кількості помісних тварин це дуже важко зробити. До того ж, сама створювана порода повинна бути численною. Інакше при роботі з нею виникає необхідність частих споріднених спаровувань або нового, інколи небажаного, схрещування.

Ввідне схрещування. Його ще називають прилиттям крові і використовують тоді, коли не ставлять завдання докорінної «переробки» тієї породи, що розводиться, а потрібно лише поліпшити певні її ознаки. При ввідному схрещуванні групу корів основної поліпшуваної породи парують із плідниками поліпшувальної, від якої й прагнуть узяти бажані ознаки. Одержані помісі парують із бугаями поліпшуваної породи. Таким чином, у породі створюється група тварин, яка відрізняється певними цінними ознаками. Використання цих тварин прискорює поліпшення всієї породи в цілому. В шістдесятих роках минулого сторіччя для поліпшення сименталів в Україні використовували бугаїв-плідників джерсейської породи.

Промислове схрещування використовують у товарних стадах, основне завдання яких — виробництво молока і м’яса. Тому породність тварин тут має значення лише в тій мірі, в якій вона пов’язана з продуктивністю. Завдяки гетерозису, як правило, помісі першого покоління переважають за продуктивністю чистопородних тварин схрещуваних порід.

Перемінне схрещування. Помісних бичків, отриманих від промислового схрещування, в подальшому для розведення не використовують, а маточне поголів’я парують із бугаями тієї породи, до якої належали їхні матері. В наступному поколінні помісних телиць парують із бугаями другої породи і так далі в кожному поколінні. Для перемінного схрещування можуть використовувати три і більше порід. Прикладом такого схрещування може бути використання сімені бугаїв-плідників швіцької породи для парування корів голштинської породи у США.

Вибір методу схрещування залежить від поставленої мети:

  • перетворювальне (поглинальне) схрещування, якщо прагнуть отримати нові породи;
  • ввідне схрещування (прилиття крові), якщо бажають виправити деякі генетичні вади в породі;
  • промислове схрещування, якщо розраховують на ефект гетерозису помісей першого покоління і не планують використовувати отримані помісі для подальшого розведення;
  • перемінне схрещування, якщо бажають «утримати» явище гетерозису в кількох ротаціях поколінь.

Схрещування дає змогу швидко змінити спадкові ознаки і створити нові високопродуктивні породи. Успіх схрещування залежить від того, які похідні породи обрані, яка мета і вид схрещування використовується, як підібрано плідників, які умови вирощування, годівлі й утримання поголів’я. Походження помісей характеризують за допомогою методики вирахування долей крові — вірогідної частки спадковості порід, використаних при схрещуванні.

Під час розведення великої рогатої худоби використовують гібридизацію.Йдеться про парування маток одного виду з плідниками іншого. Метою цього методу розведення є отримання користувальних тварин, виведення нових порід, які поєднують у собі цінні ознаки схрещуваних видів, а також для відновлення деяких видів.

Таблиця

Мета селекційної роботи і вибір методу схрещування

Мета Метод схрещування
Створення нових порід перетворювальне (поглинальне) схрещування
Виправлення деяких генетичних вад у породі ввідне схрещування (прилиття крові)
Ефект гетерозису помісей першого покоління (отримані помісі не планують використовувати для подальшого розведення) промислове схрещування
«Утримання» явища гетерозису в кількох ротаціях поколінь перемінне схрещування
comments powered by Disqus

Останні додані

17 лип. 2019 10:45:00

Хибні установки, які можуть стати фатальними для бізнесу

4 лип. 2019 11:20:00

Дефіцит кальцію в корови: підводні камені

8 трав. 2019 12:00:00

Пастеризоване проблемне молоко: небезпечна безпечність

17 квіт. 2019 11:00:00

П’ять рівнів управлінця і лідерство

10 квіт. 2019 12:50:00

Монбельярд

9 квіт. 2019 13:50:00

П’ять ключових факторів успішної команди

28 бер. 2019 15:05:00

Негативне мислення: що варто взяти на замітку

14 бер. 2019 16:10:00

Чотири поради з лікування маститу