За підтримки |  


Трактат про молочне скотарство. Червоні породи

 

Юрій Сівов, керівник департаменту розвитку консультаційного центру АВМ


Великим плюсом червоної худоби є гарна пристосовуваність до будь-яких кліматичних умов. Вони легко переносять спеку і навіть у місцевостях з бідним травостоєм не знижують надої, але, як усяка молочна порода, потребують правильного догляду. 

Початок формування породи відноситься до періоду заселення південної степової смуги України, коли на територію сучасної Запорізької області, головним чином Мелітопольського, Великотокмацького, Чернігівського та Нововасилівського районів у басейні річки Молочної та її притоків, з 1789 по 1833 роки масово переселялися росіяни, українці, а також німці-колоністи — меноніти зі Східної Пруссії, Швабії та Південної Баварії. Сюди завозили худобу різних порід: сіру українську, великоруську, червону остфрисландську. Вони схрещувалися між собою й розводили помісі «в собі». Пізніше почався відбір худоби червоної масті, добре пристосованої до місцевих умов. Таким чином, червона степова порода з’явилася внаслідок складного відтворювального схрещування тварин сірої української породи з плідниками перелічених вище порід при безперервному підвищенні техніки роздоювання тварин і системному доборі їх за високою удійністю.

Вже на початку другої половини ХІХ століття у Таврійських степах був створений досить однорідний масив червоної степової худоби, який потім розмножився й поширився в усій південній степовій смузі нашої країни. Відтоді «степовичка» формується як самостійна порода. Починаючи з 70-х років позаминулого століття, у зв’язку з розселенням жителів Таврії, порода просувається в Херсонську й Катеринославську (Дніпропетровську) губернії, на Донбас, Північний Кавказ, у Поволжя, Західний Сибір і Середню Азію.

До 90-х років ХІХ століття порода розводилася в основному «у собі», а також через схрещування з місцевою худобою. На межі ХІХ і ХХ століття, коли чисельність міського населення почала зростати, а разом з тим і попит на молоко та продукти його переробки, червону степову худобу почали поліпшувати голландською, вільстермаською, англерською, симентальською, шортгорнською, швіцькою, чорно-рябою, ольденбурзькою, альгаузькою та червоною датською породами. Ці схрещування відбувалися в основному до початку першої світової війни, але планового характеру не мали. Висока, як для того часу, молочна продуктивність, поєднуючись із гарною пристосованістю до кормових і погодно-кліматичних умов, сприяли значному поширенню породи. Нею на півдні України на кінець 20-х років минулого століття була майже витіснена сіра степова.

Тривалий час племінна робота з червоною степовою худобою в заводських умовах не проводилася. Підвищена увага до питань поліпшення породи виникла після надрукування монографії Ю.Ф. Лисуна в 1912 році. Вона підсумовувала обстеження худоби в Катеринославській і Таврійській губерніях у 1910 році. Ю.Ф. Лисун відзначає, що «всі досліджені тварини загалом настільки схожі, що заслуговують бути об’єднані, за своїми зовнішніми формами, в одну групу, настільки однорідну, наскільки це потрібно для приналежності до однієї породи». Одночасно він привернув увагу до відмінної молочної продуктивності тварин при високій вартості корму. Висновок про те, що червона степова худоба нічим не поступається загальновідомим породам, викликав інтерес у фахівців земств. Земства й державні організації почали займатися внутрішньопородним розведенням червоної степової худоби, для чого парувальні пункти комплектувалися, в основному, бугаями-плідниками створюваної червоної степової породи. Плановою робота з породою стає лише на початку 20-х років. Тоді почали створювати державні й кооперативні племінні розплідники.

У 1923 році організовується Одеська державна племінна книга червоної степової худоби. У ній відобразилась племінна робота в розплідниках і земельних органах, а також одночасно запровадились мінімальні стандарти молочної продуктивності. Згідно з інформацією, мінімальна продуктивність корів, занесених у племкнигу, становила 2000 кг молока або 77,9 кг масла і мінімальні вимоги до продуктивності матерів бугаїв-плідників — 2200 кг молока або 86 кг масла.

У 1928 році мінімальні вимоги дещо трансформували. Тепер корови, що реєструвались у держплемкнизі, повинні були мати за 300 днів першої лактації 1575 кг молока, другої — 2025 кг, третьої й подальших — 2250 кг при середньому вмісті жиру 3,5%. Продуктивність матерів бугаїв-плідників мала бути щонайменше 2500 кг при такій само жирності. Спочатку держплемкнига охоплювала тільки Одеську, потім поширилась на Херсонську й Миколаївську губернії, а в 1932 році — всю територію України. Значну роль у роботі з породою відіграло створення племінних господарств, де були умови з поліпшеною годівлею, утриманням і використанням племінних тварин. З 1933 року створюється низка держплемрозплідників, які коригують роботу в племінних господарствах. Назву «червона степова» порода отримала в 1939 році.

Корови червоної степової мають усі ознаки молочної худоби. Тулуб у них подовжений, трохи вуглуватий, кістяк легкий, голова невелика, шия з багатьма складками, тонка і довга. Холка у червоних степових корів дещо піднята, висота в холці 126–129 см, груди глибокі й не дуже широкі, підгрудок розвинений слабко. Ноги прямі, міцно тримають масивний тулуб. Живіт об’ємний і, що найголовніше, не відвисає. Вим’я розвинене добре, середніх розмірів, округлої форми. Серед поголів’я часто можна зустріти вим’я неправильної форми з неправильно розвиненими долями.

Найхарактернішою зовнішньою ознакою цієї худоби є червона масть різних відтінків. У бугаїв, як правило, вона темніша, ніж у корів. Трапляються тварини з білими плямами — переважно на вимені, грудях і голові. Бугаї-плідники мають голову середньої величини з прямим профілем, носове дзеркало темно-сірого або мармурового кольору. Холка, спина і поперек у більшості тварин прямі, добре обмускулені. Жива вага повновікових корів 450–550 кг, бугаїв-плідників — 800–900 кг. Телята народжуються з вагою 28–30 кг. Вони скоростиглі: у 6 місяців, при умові правильного вирощування, сягають 160–180 кг.

Досвід розведення червоної степової породи в Україні свідчить, що вона пристосована до зони степу. Так, у найсприятливіші роки (кінець 80-х років) молочна продуктивність досягала 3000 кг молока від корови за рік, а в окремих господарствах — 5000–5600 кг. У 1995 році в держплемзаводі «Червоний шахтар» надій на корову становив 5592 кг молока жирністю 3,6%. На Лисичанському племрепродукторі Луганського облплемоб’єднання надої сягали 5595 кг.

М’ясна продуктивність червоної степової худоби невелика. Так, у більшості дослідів з відгодівлі молодняка до 18-місячного віку жива вага бичків дорівнювала 400–450 кг при забійному виході 50–53%, тоді як у м’ясних порід жива вага в цьому віці була 530–580 кг при забійному виході 55–57%.

До 1963 року червону степову покращували переважно методом чистопородного розведення. Пізніше почали широко використовувати англерську й червону датську породи для схрещування з матками червоної степової, щоб одержати поліпшені породи тварин молочного типу, які б мали міцну конституцію червоної степової худоби, високу жирномолочність і придатність до машинного доїння. Проте масова «англеризація» червоної степової не дала сподіваних результатів.

Тому наприкінці 70-х років у схрещуванні почали використовувати голштинську породу. Схрещування проводили за схемою, яка передбачала одержання й розведення «в собі» помісних тварин умовної кровності за поліпшувальною породою від 5/8 до 3/4. Голштинізований тип створено за допомогою відтворювального схрещування червоної степової породи та жирномолочного типу з червоно-рябою голштинською породою за класичною схемою, з використанням новітніх теоретичних розробок.

Українська червона молочна порода

Виведення української червоної молочної породи завершено 2003 року. Організаціями-оригінаторами визнано Інститут розведення і генетики тварин, Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова», Інститут тваринництва центральних районів, Інститут тваринництва, Кримський, Одеський, Миколаївський, Луганський та Донецький інститути агропромислового виробництва, Кіровоградську та Запорізьку державні сільськогосподарські дослідні станції УААН. Розробники — Інститут розведення й генетики тварин УААН, Інститут тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» УААН, Інститут тваринництва центральних районів УААН та інші, автори — Ю. П. Полупан, Н. В. Кононенко, В. Б. Блізніченко, І. І. Салій, В. С. Козир, Ю. Ф. Мельник, М. В. Зубець, В. П. Буркат, В. Г. Назаренко, Т. В. Мовчан, Г. І. Буюклу та інші. Українська червона молочна порода виведена шляхом відтворювального схрещування червоної степової худоби з англерською, червоною датською і голштинською (червоно-рябої масті) породами у господарствах дев’яти південних областей України та АР Крим. Порода апробована у 2004 році Державною експертною комісією Мінагро.

У генеалогічній структурі породи виведено сім заводських ліній у голштинізованому і п’ять — у жирномолочному внутрішньопорідних типах. У процесі генезису породи сформовано також 17 споріднених груп у голштинізованому і 69 — у жирномолочному внутрішньопорідних типах.

Аналіз наданих для апробації матеріалів засвідчує якісну специфічність заводських ліній за основними селекціонованими ознаками. До найбільш бажаних за числом ознак із вищим за середньопопуляційний рівень фенотиповим проявом у комплексних лініях найбільше наближаються проміжні заводські лінії Чіфа 1427381 — Валіанта 1650414, Хеневе 1269391, Інгансе 343514 і Кевеліє 1620273 голштинізованого та Цирруса 16497, Фрема 17291 і Монарха 18965 жирномолочного внутрішньопорідних типів.

Корови української червоної молочної породи за ефективністю їхнього довічного використання не поступаються аналогам вихідних порід. Тривалість господарського використання корів за належних умов годівлі й утримання становить чотири—сім лактацій. Тварин нової породи успішно розводять у всіх південних областях України та в Криму, що свідчить про можливості інтродукції, високі адаптаційні та акліматизаційні якості. За резистентністю худоба нової породи не поступається материнській (червоній степовій) і батьківським (англерській, червоній датській, голштинській) породам. В однакових умовах годівлі й використання тварини нової породи суттєво не відрізняються від червоних степових за стійкістю до захворювань на лейкоз та мастити.

Середній індекс вимені в корів нової породи коливається в межах від 41 до 45%, інтенсивність молоковіддачі — від 1,70 до 1,90 кг/хв. Під час дослідів у бугайців нової породи виявлено тенденцію до збільшення живої та забійної ваги порівняно з ровесниками червоної степової породи. Результати контрольних забоїв свідчать: різниці в забійних якостях і хімічному складі м’яса немає.

Отже, українська червона молочна худоба є перспективною і конкурентоспроможною, оскільки порівняно з вихідною поліпшеною червоною степовою породою істотно підвищується ефективність використання корів. Прикладом може служити інформація, отримана з бази даних програми «Юніформ-Агрі» у СТОВ «Росія» (с. Українка Іванівського району Херсонської області), про надій за закінчену лактацію у період з 6.10.2013 по 5.10.2014 року (таблиця 1).

Таблиця 1.

Надій за закінчену лактацію корів української червоної молочної породи*

Показник Отелення
Перше Друге Третє й подальші Середнє значення
Загальна кількість голів 42 35 80 157
Середній надій за 305 діб лактації 6895 6650 7063 6926

*За інформацією автоматизованої програми обліку й управління «Юніформ-Агрі» у СТОВ «Росія» (с. Українка Іванівського району Херсонської області).

Поліпшену тілобудову червона степова порода отримала завдяки схрещуванню корів з бугаями-плідниками англерської та червоної датської порід. Отримані поліпшення в будові тіла, якості вимені, молочній продуктивності не відповідали сучасним вимогам. Тому під час племінної роботи разом з чистопородним розведенням використовували схрещування з червоно-рябими голштинами.

Червона польська худоба

Її розводять у Волинській та Тернопільській областях. Створена завдяки складному відтворювальному схрещуванню місцевої польської худоби з англерською і червоною датською породами. Тварини червоної польської породи невеликі, жива вага дорослої корови — 450–480 кг, бугаїв — 850–900 кг, телят при народженні — 28–32 кг. Надої у кращих племінних господарствах становлять 4500–5000 кг молока з умістом жиру 3,8 %, забійний вихід 54%. Тварини добре пристосовані до поліських умов.

Англерська порода

Створена на початку ХІХ ст. у Німеччині, в провінції Ангельн. Тривалий час була відома як ангельська, а в 1950 році їй дали нову назву — англерська. Її вивозили в інші країни, де використовували при утворенні червоної датської, червоної степової, червоної польської та інших порід. Сучасна англерська порода відзначається високими надоями і вмістом жиру в молоці (4500–5000 кг і 4,2–4,4 %, відповідно), добрими екстер’єрними ознаками. Це дає змогу широко використовувати її разом з червоною датською для поліпшення багатьох червоних порід. Жива вага корів — 450–525 кг, бугаїв — 850–950 кг, телят при народженні — 30–36 кг.

Червона датська худоба

Ця порода належить до молочного і молочно-м’ясного напрямку продуктивності. Її вважають однією з найкращих у світі. Виведена у XVIII-XIX ст. в Данії в результаті схрещування місцевої худоби з тваринами північношлезвізької, англерської й баллумської порід. Завдяки цьому червона датська набула досконалості у статурі, розвиткові мускулатури, живій вазі та молочності.

Худоба має міцну конституцію. Тулуб глибокий, довгий і широкий. Ноги низькі, зад і груди широкі. Вим’я добре розвинене, має правильну форму. Масть корів червона і темно-червона, іноді трапляються тварини з білими плямами на вимені й животі.

Ріст середній. Висота в холці у середньому 132 см, ширина грудей — 50 см, ширина заду в маклоках —55 см, глибина грудей — 69 см. Середня жива вага корів 650–700 кг, бугаїв — 1000–1300 кг. Телята при народженні важать 33–37 кг, однорічні ремонтні бугаї — 420 кг, а півторарічні — вже 600 кг.

Основними ознаками корів червоної датської породи є плодючість, легкість перебігу отелення, ранній розвиток і тривале господарське використання. Тварини відзначаються підвищеною стійкістю до хвороб, зокрема маститу, а також легко адаптуються до всіх кліматичних зон — від холодних до спекотних.

Середні показники продуктивності породи у 2010–2011 роках: річний надій — 8889 кг, жирність — 4,3%, вміст білка — 3,5%. Максимальний надій — 17646 кг молока на рік, а середній надій найпродуктивнішого стада — 11 390 кг.

comments powered by Disqus

Останні додані

17 лип. 2019 10:45:00

Хибні установки, які можуть стати фатальними для бізнесу

4 лип. 2019 11:20:00

Дефіцит кальцію в корови: підводні камені

8 трав. 2019 12:00:00

Пастеризоване проблемне молоко: небезпечна безпечність

17 квіт. 2019 11:00:00

П’ять рівнів управлінця і лідерство

10 квіт. 2019 12:50:00

Монбельярд

9 квіт. 2019 13:50:00

П’ять ключових факторів успішної команди

28 бер. 2019 15:05:00

Негативне мислення: що варто взяти на замітку

14 бер. 2019 16:10:00

Чотири поради з лікування маститу