Перебуваючи в якомусь із них, власник може піднятися на наступний, вищий, стан, коли додержуватиметься певного шаблону дій, характерного для того стану, в якому він перебуває, або опуститися на один стан униз, коли робитиме щось інше. Нижче наведено ці стани в порядку убування (від найвищого до найнижчого).

Керівництво побудованою компанією

У цьому стані власник не керує компанією вручну, він не заглиблений в операційку, а більшу частину часу займається стратегічним плануванням, розробкою нових продуктів, створенням нових технологій, відкриттям нових напрямків діяльності. У цьому стані власник делегує функцію безпосереднього керівництва виконавчому директорові, залишаючи за собою лише контроль фінансових потоків і забезпечення безпеки компанії. Виконавчий директор безпосередньо керує компанією й через команду ТОПів координує роботу всіх підрозділів. У свою чергу, керівники підрозділів діють у рамках установленої оргполітики (правил взаємодії), не відчуваючи потреби в частому прийнятті довільних (нестандартних) рішень. Взаємодія підрозділів відбувається за встановленими регламентами і стандартизованими бізнес-процесами, співробітники добре навчені тому, як виконувати свою роботу й одержувати продукти своїх постів.

Власне кажучи, така компанія являє собою ілюстрацію того, що ми називаємо «системним бізнесом».

Щоб власникові й надалі залишатися в такому ж комфортному стані, йому слід продовжувати виконувати функції власника, домагаючись від виконавчого директора реалізації фінансових цілей стратегічних програм розвитку бізнесу, а також утримуватися від необґрунтованих «обходів» виконавчого директора і спроб узяти в свої руки безпосереднє управління підрозділами.

Ручне керування

У цьому стані власник особисто керує практично всіма працівниками й підрозділами, у найкращому разі одержуючи підтримку від одного—двох перевантажених роботою ТОПів. Будь-яка нестандартна ситуація миттю потрапляє до вищого керівництва, вимагаючи прийняття довільних (нестандартних) рішень. Через відсутність чітких регламентів взаємодії й стандартизованих бізнес-процесів власник втягнутий в операційку, особисто управляючи більшістю щоденних виробничих циклів, тому на стратегію та нові продукти в нього просто не залишається часу. Сфера фінансів у такій компанії, як правило, контролюється погано, облікова система має безліч «дірок», або ведеться в Excel і являє собою «посмертний облік». Більшості аналітичних даних, отриманих із цієї облікової системи, довіряти не можна, тому основою для стратегічних рішень є «чуйка» власника.

Для переходу від цього стану до системного бізнесу в такій компанії власникові необхідно:

• сформувати й упровадити ефективну структуру;
• навчити й поставити на керівництво ключовими ділянками сильних ТОПів;
• систематизувати й видати регламенти взаємодії підрозділів;
• оптимізувати й формалізувати бізнес-процеси;
• впорядкувати облікову систему;
• запровадити систему прийняття рішень на основі ключових показників діяльності підрозділів.

Спроба втечі

У цьому стані власник намагається поводитися так, начебто він управляє побудованим бізнесом, хоч насправді його компанія перебуває в стані, характерному для «ручного керування». Як видно, цей феномен спричинений тим, що власник довгий час управляв компанією вручну, але при цьому не займався побудовою, створенням системи. Намагаючись знайти альтернативу роботі в режимі постійного авралу, власник ставить замість себе сильного виконавчого директора. Той на деякий час перекриває нескінченний потік проблем, замикаючи ручне керування компанією на себе.

Після цього власник виходить із гри, вважаючи, що, оскільки на нього більше не падають «дохлі собаки», він тепер «цар гори». І це дуже підступний стан, оскільки хоч би який сильний був виконавчий директор, він апріорі не може бути сильнішим за власника, а значить, його здатність упоруватися гірша, ніж здатність упоруватися його боса. Крім того, жоден виконавчий директор не може побудувати систему, побудова — це прерогатива власника. У результаті через якийсь час виконавчий директор зламується й або йде, або займає позицію наслідку, імітуючи бурхливу діяльність, а насправді більше не керуючи компанією.

Бізнес стає некерованим і дуже скоро йде на дно.

Ситуація ще більш погіршується тим, що власник на той момент розслаблюється, обманюючи себе думкою, ніби йому вдалося вибудувати самокеровану компанію, бо дуже вже сильно йому не хочеться вертатися назад у біляче колесо ручного керування. У цьому стані власник також схильний вірити в чудеса й різного роду фетиші, які приносять щастя.

Для того, щоб із чимсь упоратися, потрібно через це пройти. Щоб потрапити в стан «керівництво побудованою компанією», треба спочатку пройти стан «керування вручну». Щоб вибратися зі стану «спроби втечі», власникові доведеться повернутися до ручного керування компанією. І це дуже непросто зробити, оскільки для цього він мусить розпрощатися зі своїми ілюзіями.

Повний наслідок

У цьому стані власник перестає використовувати свою силу й владу, скидаючи відповідальність на ТОПів, і стає повністю залежним від думки групи. Цей стан характеризується дуже низьким рівнем виробництва, серйозними фінансовими проблемами, остаточним розвалом дисципліни й нескінченними зборами ТОП-складу для прийняття рішень з будь-яких, навіть дріб’язкових, питань. По суті, ТОП-склад компанії підмінює собою власника, але оскільки жоден співробітник не може бути сильнішим за свого керівника, рівень компетенції та здібностей ТОПів, а також те, що більшість рішень вони ухвалюють колегіально, призводить до постановки неправильних цілей для групи й прийняття популістських рішень, прискорюючи рух під укіс.

Нема сумнішого видовища, ніж власник-імпотент, який відмовився від свого права керівництва і поставив над собою групу ТОПів, заклопотаних лише тим, щоб урвати чим більше і встигнути втекти з потопаючого корабля. Можливо, надломленому власникові ще можна допомогти, але для цього він має прийняти рішення перестати бути наслідком і знову почати використовувати свою владу й силу.

Менталітет крамаря проти системного менеджменту

Якісний стрибок у розвитку будь-якої компанії можливий лише в разі переходу від ручного способу керування цією компанією до побудови системного бізнесу. Але, хоч більшість власників усвідомлюють необхідність цього переходу, лише декому вдається його здійснити. Одна з причин цього — менталітет крамаря, який не дає скористатися технологіями системного менеджменту.

Що означає «менталітет крамаря»? Це мрія обтяженого повсякденними труднощами власника маленької компанії про те, що коли-небудь він зможе вирватися з рутини й наростаючої кількості проблем, віддалитися від бізнесу й зажити щасливим життям, не обтяженим необхідністю постійно працювати.

Частиною цієї мрії є уявлення про бізнес, який чарівним чином працює сам по собі, приносячи власникові гроші, достатні для заможного життя, сповненого розваг і задоволення.

Власники з менталітетом крамаря вірять у те, що головне — знайти якусь ідею, яка відразу зробить їх багатими й дозвільними. Вони читають книжки про те, як розбагатіти за допомогою позитивного мислення, вони вивчають життєписи фінансистів, що накопичили величезні капітали, вони ганяються за своєю удачею і говорять про продаж бізнесу, але їхні компанії так і залишаються маленькими.

Очевидно, менталітет крамаря виникає внаслідок того, що власникам дуже довго доводиться особисто владнувати проблеми, затикати собою всі дірки й управляти компанією вручну.

Так чи інак, але саме менталітет крамаря не дає їм ставитися до інструментів керування саме як до інструментів, тобто як до молотків, лопат і граблів.

Системний бізнес — це створений за допомогою інструментів керування, точно налагоджений і бездоганно функціонуючий механізм. Його можна порівняти зі швейцарським годинником, комп’ютером Apple, автомобілем Ferrari або яким-небудь іншим ідеальним обладнанням, де кожна деталь ідеально підігнана до інших деталей і немає нічого зайвого. Однак хтось повинен заводити швейцарський годинник, працювати на комп’ютері й керувати автомобілем. Годинник, комп’ютер і автомобіль — це лише інструменти в руках їхнього власника, самі по собі вони не працюють. Точно так само хтось має управляти системним бізнесом, використовуючи інструменти системного менеджменту саме як інструменти.

Однак власник, обтяжений менталітетом крамаря, розглядає інструменти системного менеджменту як якусь річ у собі, або чудодійну таблетку, яка замість нього налагодить роботу так, що компанія почне працювати сама по собі, давши йому можливість утекти з бізнесу.

Найтяжче людина розлучається зі своїми ілюзіями. Коли ви кажете людям з менталітетом крамаря, що інструментами хтось повинен користуватися, бо інакше від них мало пуття, ви зазіхаєте на святе — їхню віру в те, що бізнес, який працює сам по собі, можливий.

Переконавшись, що запропоновані вами інструменти самі по собі не працюють, вони відкидають їх і зміцнюються у вірі, що рано чи пізно все-таки знайдуть свою таблетку від бізнесу.

Сувора правда життя полягає в тому, що власник не може залишити свою компанію. Власник — це той, хто вдихає життя у свій бізнес, і делегувати цю функцію неможливо.

Власник — це причина не тільки появи, а й продовження існування бізнесу. Інша справа, що він може створити систему, яка знизить рівень хаосу в компанії, і добитися злагодженішої роботи підрозділів. Він може вдосконалити технологію створення продукту бізнесу. Він може поставити на пост виконавчого директора. Однак зовсім покинути свій бізнес, залишивши замість себе якийсь чудодійний агрегат, власник не може. Більше того, власник, який мріє покинути свій бізнес, просто віддає свою компанію.

Системний бізнес — це не бізнес без власника. Це бізнес, де власникові не треба самому крутити кожну шестірню й усе робити самому.

Це бізнес, де він, використовуючи низку інструментів і технологій, у десятки разів підвищує ефективність роботи співробітників і підрозділів, завдяки чому збільшується продуктивність і дохід. У результаті власник, продовжуючи вдихати життя у свою компанію, але одержавши деяку свободу дій і вивільнивши час, спрямовує увагу на загальну стратегію й може зайнятися відкриттям нових напрямків.

Але для того, щоб побудувати системний бізнес, власникові слід позбутися ілюзій. Він повинен змінити свій погляд на інструменти керування й почати ставитися до них саме як до інструментів, а не як до «речі в собі». Йому треба навчитися правильно користуватися цими інструментами, і, коли вони будуть упроваджені в компанію, з їхньою допомогою він зможе побудувати по-справжньому великий бізнес.

Не шукайте таблетки від бізнесу. Візьміть на себе відповідальність за свою компанію!