Ферма з трьома тисячами корів є досить звичним явищем для південного заходу країни. Маючи таку чисельність дійного стада, фермерам постійно доводиться шукати оптимальні стратегії для групування тварин й управління ними, щоб досягти максимальної продуктивності й прибутковості виробництва.

Упродовж останніх десятиліть учені провели чимало досліджень щодо утримання сухостійних корів. У палких дискусіях вони сформулювали основні принципи, які нині широко використовують виробники молока для групування тварин. Такі зміни не могли не позначитися на способах групування дійного стада. На жаль, можливості критично й неупереджено оцінити економічний ефект цих стратегій дещо обмежені через довготривалі наслідки такого впливу й відсутність великих ферм при університетах та дослідних установах. І все ж, незважаючи на брак інформації, великі виробники змушені змінювати способи утримання дійного стада й застосовувати групування, яке, потенційно, може привести до економії чи, навпаки, до втрат десятків, якщо не сотень тисяч доларів щороку. Головним чином фермери-молочники приймають рішення про нове групування дійних корів, керуючись своїм відчуттям того, як це позначиться на продуктивності й прибутковості. Звичайно, тут є ризик, адже можна прийняти неправильне рішення через неправильне розуміння наслідків.

І все ж за відсутності альтернативи вибору не залишається. До того ж, якщо впродовж років групи фермерів приймають подібні рішення, запроваджують певну практику групування і вже не відмовляються від неї, значить, у тому є сенс.

Мета цієї статті — описати системи групування, які, на думку автора, можуть стати корисними й набудуть широкого застосування на великих молочнотоварних фермах. Ми не будемо шукати наукове підґрунтя, а лише спробуємо з’ясувати, чому виробники чинять саме так. Чи доцільно застосовувати таку практику на малих фермах — це питання до роздумів для кожного дрібного власника.

Сухостійні корови

Сухостійні корови на великих молочнотоварних фермах уже не є тією категорією тварин, про яких просто забувають і не дбають. Насправді сухостійний період, особливо його завершальна стадія, тобто 20 днів до отелення, є найкритичнішим періодом, коли тварини потребують більше уваги, кращих умов і кормів, бо це безпосередньо впливає на молочну продуктивність під час наступної лактації, а також і ймовірність захворювань, пов’язаних із отеленням. На багатьох промислових фермах за останні десять років чимало зроблено саме в цьому напрямку.

Групування сухостійних корів залежно від часу до отелення

На більшості молочних ферм виробники групують сухостійних корів, беручи до уваги час до отелення. Якщо ви запитаєте молочарів, коли вони переводять корів у групу пізнього сухостою (чи транзитну групу), найчастіше почуєте: за 21 день до отелення. Виробники дуже часто називають 21 день і, здається, вони погоджуються з тим, що це «правильна» відповідь (наприклад, про це вони прочитали в статті й так радять фахівці). Однак аналіз записів на більшості ферм чи й простий підрахунок корів у транзитній групі, порівняно з раннім сухостоєм, свідчить, що реальніший час переводити тварин до транзитної групи — за 14 днів до отелення. Трапляється навіть за 10 днів, але це досить рідко. Чому? Зазвичай розміри загону чи секції для пізнього сухостою є тією причиною, що обмежує кількість корів у групі. Чи є коротший транзитний період проблемою? Дослідження на великих молочнотоварних фермах свідчать, що немає якихось суттєвих переваг чи нагальної потреби в тому, щоб продовжити тривалість перехідного періоду на більш ніж 12 днів. І це збігається з математичним моделюванням, яке свідчить, що у корів негативний білково-енергетичний баланс настає якраз за 8-12 днів до отелення.

Поділ сухостійних корів на ранній і пізній сухостій дає змогу забезпечити більший уміст енергії та білка в раціоні транзитних тварин і, таким чином, компенсувати зменшення споживання корму, яке трапляється впродовж останніх 10 днів перед отеленням. Більшого споживання білка та енергії найчастіше вдається досягти, принаймні частково, завдяки підбору грубих кормів, що містять більше поживних речовин — наприклад, бобових, які тварини споживають краще. Такий поділ на групи також допомагає багатьом виробникам молока додавати дорогі кормові добавки транзитним тваринам, зокрема дріжджі та їх культури, вітаміни групи В й аніонні солі.

Однак однією з проблем використання бобових для корів транзитного періоду є те, що вони часто мають такий вміст кальцію і/чи калію, через який важко досягти бажаного показника аніонно-катіонного балансу в раціоні без застосування аніонних солей. Чимало виробників намагаються уникнути використання аніонних солей, бо вважають, що вони погіршують споживання корму, тоді як як мета годівлі в пізній сухостій — попередити це. Тому для використання в перехідний період молочарі шукають такий вид сіна, яке б містило мало калію, таким чином надаючи зовсім іншого значення поняттю «сіно для сухостійних корів». Зрозуміло, що використання сіна з такими характеристиками дозволяє широко згодовувати бобові й разом з тим підтримувати потрібний аніонно-катіонний баланс раціону.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (11), серпень 2012