Сергій Стрілець, директор ТОВ «Куковицьке»

— Яке місце в господарській діяльності підприємства посідає молочний напрям?

— У нашій групі компаній молочний напрям посідає друге місце після рослинництва, однак він не менш важливий у теперішній час. Молоко виробляємо на двох відділках. Перший — ПСП «Червоний маяк». Це був колишній колгосп, який придбали у 2013 році, де доїли 5−7 л молока на корову, зараз середньодобова продуктивність становить 28 л.

Другий відділок, ТОВ «Куковицьке», приєднався недавно — у 2020- му. Його також треба «ставити на ноги». Досвід вже є, тому пішли тим само шляхом: поліпшення наявної худоби через якісну спермопродукцію, налагодження годівлі, вирощування молодняку та інші виробничі налаштування.

Особисто для мене молочний напрям на першому місці. У «Червоному маяку» працюю по сумісництву заступником з тваринництва, де починав шлях у сільському господарстві, в «Куковицькому» обіймаю посаду директора, і основне моє завдання налагодити ефективне виробництво молока, тому не відволікаюся на рослинництво, займаюся виключно тваринницьким напрямом. Хочеться зробити виробництво ефективнішим, щоб отримувати більше прибутку з гектара землі: не просто виростити сою, кукурудзу, соняшник чи пшеницю і продати, а заробляти більше, «пропустивши» ці культури через тваринництво або, наприклад, біогазову установку.

— Як відбувалася розбудова молочного бізнесу?

— На обох фермах починали з відтворення, першим завданням була голштинізація.

До нашого приходу в «Куковицькому» розводили симентальську м’ясо-молочну і частково українську червоно-рябу породу. Господарство дорощувало бичків для збуту в Азербайджан, і в покупців був запит на тварин червоної масті. При перелаштуванні на молочні рейки побачили, що вибір бугаїв голштинської породи червоної масті в каталогах генетичних компаній не такий уже й великий. Тому обираємо генетичний матеріал з-поміж чорно-рябих голштинів, причому орієнтуємось на те, щоб переважав білий колір, щоб тваринам було менш спекотно. Щоб швидше оновити стадо, осіменяємо телиць і корів сексованою спермою.

Вдалися до експерименту — використали 50 спермодоз, щоб отримати помісь симентала з джерсеєм для більшого вмісту жиру й білка. Нещодавно тварини почали телитись, перша дала 20 кг молока, а в перерахунку на базові показники жиру і білка — 26 л. Будемо спостерігати за ними далі. Зараз середні показники жиру і білка по стаду — 3,9−4% та 3,4%, відповідно. Нам більш цікаво працювати над збільшенням жиру в молоці — навіщо перевозити на молокопереробні заводи «воду»?

Загалом бугаїв підбираємо за кількома основними ознаками: молочний жир (30%) і білок (30%), здоров’я (20%), молочна продуктивність (20%).

За освітою я не зоотехнік і колишня професія не пов’язана з тваринництвом, але волею долі займаюсь саме цим. Спробував себе у молочному скотарстві — сподобалось, завжди цікаво вивчати новинки та впроваджувати їх на фермі, і коли є результат — це надихає. Хочеться досягти показника 32 л на дійну корову за 2024 рік, а згодом виростити чистих голштинів, пристосованих до наших кліматичних умов, з продуктивністю 36−40 л молока.

План накреслено, задачі поставлені, працівники налаштовані на результат, спермопродукція допоможе, корми заготували якісні.

Щодня кожна ферма виробляє 8 т молока. Придбано танки-охолоджувачі з такого розрахунку, щоб молоковоз раз на дві доби забирав 22 тонни сировини: ранішнє і вечірнє молоко з однієї ферми та ранішнє з іншої, і навпаки. Також порахували, що вигідніше перевозити сировину власною цистерною, і нещодавно купили її в Європі. Будемо самостійно поставляти молоко на переробні заводи.

— Що спонукало до такого рішення?

— Починаючи з 2013 року, тривалий час працювали з двома переробними заводами. Коли доїли в бачки, добовий обсяг сировини був 3,5 тонни і якість нижча — перший і вищий гатунок, а коли встановили молокопроводи, відповідно, вийшли на екстраґатунок і більші добові обсяги. Заводи не завжди вчасно розраховувались за поставлену сировину, доводилось шукати і домовлятися з іншими переробниками. Не кожен був готовий їхати сюди — бо то міст зруйновано, то дороги погані. Та й зараз через близькість до кордону з сусідом-агресором маємо певні логістичні труднощі.

Взагалі спочатку я більше уваги приділяв відтворенню і здоров’ю стада, стежив за закупівельними цінами, щоб реалізувати сировину не нижче середньої по Україні. Молочний бізнес складається з маленьких деталей, кожна з яких може дати плюс. Почали думати, як можна організувати власну доставку молока. Переконалися, що ідея має право на життя, що зможемо возити сировину на своїх умовах. Порахували, що на доставці додатково зароблятимемо з літри перевезеного молока.

— Чи змінилось ставлення до виробництва молока до і після початку війни?

— Ми збагнули значимість молочної ферми, коли господарства потрапили в окупацію (інтерв'ю із Сергієм Стрільцем «Сир „Урожайний“ окупаційний із присмаком перемоги»). Будучи відрізаними від «великої землі», коли збуту не було, ми мали щось із молоком робити. В тих надскладних умовах ми не склали руки, не виливали молоко, а організували його переробку. Після звільнення задавали собі питання: а що взагалі було б, коли б не молоко?

Оскільки сьогодні ціни на зернові та олійні дуже низькі, тваринницькі ферми у вигідному положенні. Цими умовами варто скористатися, проте аж надто розслаблятись не потрібно. Як тільки відкриються порти, ціни підуть вгору, а за ними й собівартість виробництва молока. Тому вже зараз треба працювати над ефективністю, інакше потім буде важко конкурувати.

— Багато реалізуєте вирощеної продукції?

— Ні, все закладаємо в рукави. Будемо чекати вигідної ціни, не продаватимемо нижче собівартості. Ми беремо кредити під 24% на пальне для збору врожаю, запчастини, зарплату. Якщо зараз реалізувати продукцію нижче собівартості, то наступного року менше посієш. Менше посієш, менше збереш, і, зрештою, все зупиниться. Мусимо приймати нестандартні рішення, щоб сіятися, виробляти молоко і рухатись уперед.

У нинішніх умовах виправданим був би кооперативний завод, бо сьогодні заробляє переробник і торгівельні мережі — щонайменше по 20%. Як результат, 1 л молока, який відвантажується з ферми, наприклад, по 15 грн., на поличці коштує 36−38 грн.

Під час окупації ми спробували робити сир, займався його реалізацією, більш зрозумілою стала економіка переробки. Тому хотілося б реалізувати маленьку мрію — запустити невеликий сироробний завод, який перероблятиме тонну молока на добу. Навіть придумав, який сир вироблятимемо, і він буде нашою візитівкою. Але це наступний крок.

— Як у нинішніх умовах вести молочний бізнес? З якими найбільшими труднощами стикаються молочні ферми?

— На кожному етапі своя проблема. Насамперед — це кадри. Зрозуміло, що через війну все менше чоловіків залишається в господарстві. Друга проблема — кошти. Десь їх треба брати — на паливо, обробіток землі, на запчастини, бо механізми всередині комбайна та іншої техніки продовжують працювати і зношуються.

Кошти потрібні не тільки для збору врожаю, збіжжя треба транспортувати, і логістичні витрати зараз великі. Кредитів можна набрати, але ж потім їх потрібно віддавати. Якщо ціни на зерно не виростуть, важко перекрити ті відсотки по кредитах. Війна диктує свої умови, а хочеться розвиватись, реконструювати корівники — і для цього теж потрібні гроші. Всі працюють по передоплаті. Такі проблеми в кожного аграрія.

— Наскільки змінилась структура собівартості молока порівняно з довоєнним періодом та де намагаються заощадити?

— Яка роль відводиться грубим кормам?

— Наскільки доцільний в умовах війни аналіз кормів на якість і поживність?

— Що в найближчих планах й у перспективі?

Відповіді на ці та інші питання читайте в друкованому варіанті журналу «Молоко і ферма» № 5/23

У 2023 році плануємо випуск шести номерів — традиційно наприкінці кожного парного місяця. Повертаємось до друкованого формату, надаємо можливість оформити передплату на електронну версію, частково публікуватимемо матеріали у відповідній рубриці на сайті www.milkua.info. Більше інформації щодо передплати: 067 445 19 59 або 068 994 40 30 (Viber).