— Олеже Федоровичу, за підсумками минулого року у вашому господарстві надоїли понад 8000 кг молока на фуражну корову. Завдяки чому вдалося досягнути такого результату?

— Сьогодні на території нашого молочнотоварного комплексу розміщуються два нових корівники на 1080 корів з двома доїльними залами. Середня річна продуктивність тварин сягає 8000 кг якісного молока. Все це результат майже десятиліття пошуків і зусиль цілої команди фахівців нашого підприємства.

А почалось усе тоді, коли в сільському господарстві пройшла перша хвиля приватизації й постало закономірне запитання: що робити? На той час я вже мав чималий досвід роботи у господарстві: тоді займалися рослинництвом, тваринництвом (молочне скотарство й свинарство), трохи переробкою. Отож, реально оцінивши ситуацію і перспективи, зваживши всі «за» і «проти», зробив для себе висновок: слід виробляти молоко. Колеги мене підтримали.

Самі розумієте, тоді молочне скотарство в Україні було в занепаді. Втім, як свідчить практика, і нині галузь працює далеко від межі можливостей. Однак у нашому господарстві була міцна база і, найголовніше, — команда спеціалістів. Зауважу, що ми й тоді були серед лідерів, хоч доїли лише 3500 кг молока на корову.

Як тільки визначились із спеціалізацією, почали вивчати досвід інших. Під час перших закордонних поїздок — Франція, потім Польща, Чехословаччина — ми побачили, що воно таке, сучасне виробництво молока. Відвідали чимало і українських господарств, поспілкувалися з їхніми спеціалістами. Підсумувавши побачене, зрозуміли: ми таки чимало знаємо й уміємо. А тому, відчуваючи впевненість у своїх силах та маючи велике спільне бажання, можемо рухатися вперед. Таким чином шість років тому остаточно окреслилося і склалося докупи все те, що визначило нашу ціль.

Починаючи з 2006-го року і дотепер усі свої інтелектуальні й матеріальні ресурси ми вкладали у розвиток молочного скотарства. Всі співробітники, починаючи з керівника і закінчуючи рядовим працівником, навіть не причетним до виробництва молока, знали й усвідомлювали, що працюємо на цю програму.

Результат не забарився. Запрацювала перша черга: одне крило доїльної зали («ялинка» 2х12), де ми доїли 170 корів (2006 р.). Збудували шестирядний корівник на 450 голів (2007 р.) і наростили стадо до 600 дійних корів. Завершили будівництво ще одного корівника на 630 голів (2010 р.). Зрештою, восени 2011-го почала працювати ще одна доїльна зала («ялинка» 2х10). Тепер маємо 850 голів дійного стада, а у найближчих планах – 1100 корів і 25 т молока на добу. Що стосується продуктивності тварин, то із 3500 кг молока у 2004-му вона зросла спочатку до 6000 (2007 р.), потім 6800 (2009 р.) і, зрештою, до 8200 (2010 р.). Я переконаний, що досягти цього нам вдалося лише тому, що йшли до поставленої мети широким фронтом, не випускаючи з поля зору жодної ланки у ланцюгу виробництва молока: ні селекції, ні вирощування молодняку, ні фінансування й кадрових питань, ні кормозаготівлі. Наприклад, на той момент, коли ми доїли 8200 кг молока на корову, для заготівлі кормів господарство було повністю вкомплектовано технікою від кращих світових виробників і навіть сівозміну було підлаштовано до їх виробництва.

Якщо вести мову про 2011-й рік, то, за попередніми оцінками, маємо отримати дещо менші надої – 7850 кг на корову. На те є певні причини. По-перше, 2010-й був неврожайним і ми не зуміли заготовити достатньо кормів, щоб упродовж року згодовувати коровам однотипний раціон. Влітку перейшли на годівлю зеленою масою і, звичайно, постраждала продуктивність. Окрім того, нам була потрібна друга доїльна зала. Тож у господарстві тривало інтенсивне будівництво. Для того, щоб завантажити нову залу, потрібно було мати корів. За рік ми наростили дійне стадо із 750 до 850 голів. Але діючі потужності довелося перевантажити на 20%. Звичайно, ми свідомо пішли на цей крок. Разом із тим отримали повчальний урок – на власному досвіді переконалися, що перевантажувати корівники неприпустимо.

Озираючись у минуле, аналізуючи сьогодення, зі стовідсотковою впевненістю можу сказати: найголовніше у будь-якій справі, тим паче такій грандіозній, яку ми затіяли, – це згуртована команда однодумців, яка усвідомлює, що треба робити і куди рухатися. Свого часу я побачив наше майбутнє у молочному скотарстві, мої колеги мене підтримали і ми разом здолали цей непростий шлях.

— Ви нарощуєте дійне стадо лише власним ремонтним молодняком? А чи думали про те, щоб придбати нетелей в інших господарствах чи навіть за кордоном?

— Усі шість років ми, передовсім, працювали над вирощуванням власного молодняку. Свого часу ми не помилились, обравши партнера, який постачає нам генетичний матеріал. Телиць і корів запліднюємо спермопродукцією чорно-рябих голштинів канадської та американської селекції, що, у поєднанні з технологією вирощування телят, приносить свої плоди.

Звичайно, в пошуках шляхів розширення ми не раз прораховували можливість придбання тварин. Але вирішили, що краще нарощувати стадо самостійно. Таким чином ми, по-перше, не наражаємо себе на небезпеку придбати неякісне поголів’я. Адже чудово розуміємо, що за кордоном нас ніхто не чекає і не притримує спеціально для нас найкращу худобу. Її, як правило, купує Росія й інші країни. Звичайно, якщо когось влаштовують такі тварини, то нехай купують. Нам такий варіант не підходить. Крім того, додайте ще такі фактори, як транспортування й адаптація. Тому ми вибрали еволюційний розвиток, і поки що нам вдається вирощувати власний якісний ремонтний молодняк. Зверніть увагу, за три роки стадо із 650 корів зросло до 850, а наступного року, як я вже зазначав, матимемо близько 1100 корів. Такі темпи зростання нас влаштовують. До того ж при цьому ми ще й нарощуємо виробництво молока. Більше того, якщо кілька років тому нам у Франції демонстрували корову-рекордистку, яка дає до 60 кг молока на добу, то нині у своєму господарстві ми вже маємо таких, самих, власноруч вирощених.

За два роки ми можемо виростити дуже хорошу корову. Тож надалі, якщо все буде гаразд із відтворенням, можна буде вести мову про диверсифікацію бізнесу – вирощування нетелей на продаж.

— Які маєте плани щодо продуктивності корів?

— Надої молока мають свою логіку. В моєму розумінні, річні надої 8,5–9 тис. кг (максимум 9,5) – це оптимальний варіант для наших кліматичних умов і навіть для нашого менталітету, від якого залежить особливість організації виробництва. До такої продуктивності готові як спеціалісти господарства, так і виробнича база та генетичний потенціал тварин. При цьому тривалість продуктивного життя корови буде 4-5 лактацій. Наразі не бачимо сенсу в тому, щоб робити додаткові інвестиції в досягнення вищої продуктивності. Сьогодні ми до цього ще не готові. Але завтра все може змінитися.

— Чим треба годувати корів, щоб вони давали 8-10 тис. кг молока щороку?

— Чому перейшли на безприв’язне утримання?

— Як удалося згуртувати навколо себе людей, налаштувати їх на результат, створити команду однодумців?

— Чого сподіваються від членства в АВМ?

— Як складаються стосунки з владою? Чи розраховують на державну підтримку?

— Яким був для господарства рік, що минув?

Повну версію інтерв’ю можна прочитати на сторінках журналу «Молоко і ферма» №4 (7), грудень 2011 рік

Розмову вела Олена Мельник