Австрійська компанія «Пьотінгер» прийшла на український ринок десять років тому, значно пізніше від інших постачальників аналогічної техніки. За цей час виросли, зміцніли і для багатьох виробників молока стали не просто надійним діловим партнером, а провідником знань. Про європейський підхід до ведення бізнесу, про еволюцію кормозаготівлі та власне становлення розповідає директор ТОВ «Пьотінгер Україна» Вадим Андрущак.

― Вадиме Івановичу, якою вам пам’ятається наша молочна галузь 10 років тому?

― Пригадую 2006 рік як час бурхливого росту економіки. На міжнародному ринку відчувався значний попит на молочну сировину, і вона зростала в ціні. Це був період стабільного курсу гривні відносно долара й масової валютної іпотеки. На екрані телевізора був Віктор Андрійович і були великі сподівання, що все в нас буде тільки добре. Якщо ж говорити про молочні ферми, то чомусь пригадується повна відсутність розуміння виробництва як системи, і годівлі — як її невід'ємної складової. Собівартість виробництва молока потрібна була лише як показник для бухгалтерської звітності, а не як підприємницький інструмент. Силос тоді був з радянським запахом.

― Ваша оцінка заготівлі грубих кормів в українських господарствах десятиліття тому.

― Ми тоді робили свої перші кроки в Україні як компанія, і було таке враження, що більшість не розуміла цінності основних кормів. Силос заготовляли так, як це робили ще за радянських часів. Якістю особливо не переймались. Однак саме в цей час почав пробуджуватися інтерес і були перші спроби поліпшити кормову базу на тих сільськогосподарських підприємствах, які розширювали стадо і ставили мету підняти надої.

― Які були плани?

― Хотілося сіяти добре і вічне. Я здобув спеціальність агронома в Україні, потім пройшов курс навчання з економіки агарного бізнесу в Баварії. За кордоном залишатися не хотілось, а було велике бажання розбудовувати Україну. Хотілось усе міняти, зрушувати речі з місця, багато діяти і щоб обов’язково був результат. Десять років потому зізнаюсь, що планету з орбіти зсунути не вдалось, а от по більшості клієнтів на сьогодні маємо подвоєння результатів з молочної продуктивності, люди чітко оперують собівартістю виробництва молока як інструментом для оцінки ефективності бізнесу. В тому успіху є частинка і нашої праці. Тобто, ці роки не минули даремно.

― Як вибудовувалася співпраця з господарствами?

― Одним з основних профілів компанії «Пьотінгер» було і є виробництво техніки для заготівлі грубих кормів. Ми прийшли на український ринок років на десять пізніше, ніж наші конкуренти. Не хотілось та й не було сенсу йти до керівника господарства і розповідати про суперкосарку чи суперграблі. Гостро стояло питання: які переваги ми можемо запропонувати нашим клієнтам. Тому й вирішили, що треба скористатись європейським досвідом і чисто європейським підходом: нести технологію, а не просто продати техніку.

Коли почали спілкуватися з аграріями, зрозуміли, що обрали правильний шлях. Нецікаво було просто продати техніку, хотілось бачити результат. Ми організували чимало семінарів, запрошували фахівців з Австрії, розповідали, як грубі корми впливають на молочну продуктивність. При цьому наголос робили на економічній доцільності виробництва якісного грубого корму. Разом з аграріями заготовляли корм, разом були на полі і в силосній ямі. Спочатку було несприйняття, але воно потроху розсіювалось, і ті, хто повірив, отримали результат. Коли є результат, працювати й переконувати простіше. Люди нам почали більше довіряти, слухати і, головне, чути й розуміти.

Схилити виробника на свій бік, довести, що пропонована технологія і техніка принесуть прибуток, забирає чимало часу, але якщо це вдається, то він стає твоїм постійним партнером. Ми починали співпрацювати з господарствами Чернігівщини: з Валерієм Колошею з ПСП «Пісківське», Григорієм Бідним з АФ ім. Т. Шевченка, Олександром Сенчиком з ПАТ «Кремінь»; на Сумщині ― з Сергієм Чижиком із ТОВ «Вітчизна». А от довіру Тетяни Корост (ТОВ «АФ «Маяк», Полтавська обл.) і Олексія Васильченка (СТОВ «АФ «Маяк»», Черкаська обл.) довелося заслуговувати роками. Сьогодні співпрацюємо з більш ніж 300 господарств, але відчуття десять років тому були гострішими ― маленькі успіхи приносили велике задоволення. Знаєте, це як у дитинстві: дерева здаються вищими, а річки глибшими.

― З якими основними труднощами зіткнулися?

― Основна трудність ― не вистачало дня для того, аби зробити все, що хотілось. На мою думку, переконати й «запалити» можна будь-якого керівника, це лише питання часу і влитої в це особистої енергії. До речі, дефіцит часу так і залишився основною проблемою.

― Чи виправдалися ваші сподівання і чи відбулися реальні зміни в якості грубих кормів?

― Так, більш ніж! Коли ми тільки починали працювати, вміст білка в люцерновому силосі був 14−15%. Варто було вчасно зібрати і правильно налаштувати техніку, дотриматись вимог закладки — і показники зросли до 18−20%. У цілій низці господарств, де одразу зрозуміли справжню цінність люцернового силосу і де дотримуються основних правил заготівлі, показники не знижуються. Господарства міцно закріпились на цьому рівні. При хороших погодних умовах декому вдається отримати рівень білка до 24%, але й при несприятливій погоді ― дощ чи посуха під час заготівлі ― показник не опускається нижче 19−20%.

У нас зараз є такі результати аналізу люцернового силосу, які не те що не соромно показати, а найкращі в Європі.

Результати поживності аналізу люцернового силосу СТОВ «АФ «Маяк»» (Черкаська обл.), 1-й укіс 2015 р.

А загалом варто зазначити, що головним здобутком аналізованого періоду є те, що успіх у молочному скотарстві перестав сприйматись як чудо чи магія. Люди зрозуміли, що молочне виробництво ― це система, яку треба спочатку вибудувати, а потім нею можна ефективно керувати.

Якість корму і надій ― важливі показники виробництва, але вони не є самоціллю. Мета ― прибуток. Так от, наші аграрії почали говорити цифрами і рахувати собівартість. Наприклад, для росіян чи білорусів це покамість пустий звук, їм головне молоко виробляти. У нас дедалі ретельніше рахується економіка.

― У плані грубих кормів є резерв для тих, хто вже отримує високі якісні показники?

― Звісно, є і вони стосуються вже не просто процесу заготівлі, а більше агрономічного боку справи: вибір сорту, вибір поля, підготовка ґрунту, догляд за посівами, норма висіву.

Правильні кроки допоможуть збільшити врожайність маси і вихід сухої речовини люцерни з гектара, що має зменшити собівартість силосу. Люцерна ― вередлива панянка. Але її можна вирощувати в наших умовах, а ті, хто відмовився, все одно до неї повернулись.

― Що порадите, щоб заготівля кормів найвищої якості була не випадковістю, а стала нормою?

― Надзвичайно важливо знайти в господарстві людину, яка вболіватиме за цю справу, і робити все для того, аби вибудувана система працювала. Насправді все це не так складно, як здається. Там, де алгоритм роботи тільки вибудовується, керівникові чи власникові підприємства потрібно самому вникати в справу, знаходити помилки та виправляти їх. Налагодивши систему, її потрібно передати в надійні руки і дати цій людині можливість працювати, творити і не боятися помилок. Тема вірного ведення персоналу в Україні, на мою думку, ще навіть не порушувалась і за нею величезні можливості. Капітан має дивитися вдалечінь і обирати найкращий курс для свого корабля, а на веслах нехай сидять інші.

― На вашу думку, які фактори посприяли позитивним змінам в українській молочній галузі?

― На ринку сформувалось ядро із людей, для яких робота в тваринництві була важливішою, ніж просто отримання прибутку. Вони прагнули досягти успіху, а потім поділитися знаннями і досвідом з іншими, щоб і сусіди піднялися. Цей ентузіазм був щирий. Щирість видно. Люди вірили, пробували, переконувалися, припускались помилок, виправлялись.

― Як змінилось за цей час ставлення виробників до себе самих і молочного бізнесу?

― Той, хто ще тоді бачив у молочному скотарстві бізнес, став міцнішим. Для тих, хто обмежився фермою як соціальним пакетом для пайовиків, вона так і залишилась валізою без ручки.

― Як оцінюєте майбутнє молочної галузі України і яке місце вашої компанії в ньому?

― Для молочної галузі зараз не найкраща ситуація: затяжний період спаду цін на сировину, знецінення національної валюти, дефіцит кваліфікованого персоналу і прив’язаність керівника до ферми, напівгангстерські відносини між виробником та переробником. У таких умовах, щоб виробляти молоко, треба дуже любити цю справу і ставитись до неї як до бізнесу. Інакше не варто мучити ні себе, ні корів, жодна зі сторін не повинна страждати.

Коли ж глянути на це пильніше, то ні в якому разі не можна допустити, щоб аграрний сектор України залишився без молочного скотарства: бо це і додана вартість з гектара, це добрива, це життя в селі. Треба заспокоїти політиків, а виробникові дати більше ясності і зрозумілості.

Наша компанія залишається на цьому ринку. Ми будемо з молочарями долати хвилі й перепони і робитимемо те, що маємо робити, ― своєю працею допомагати і бути разом, як-то кажуть, «і в радості і в горі". Чуда сотворити ми не зможемо і виконати роботу за аграрія також, але з нашого боку завжди буде підтримка і партнерське плече.

― Що побажаєте всім учасникам ринку?

― Прагнути прибутку заради прибутку ― це нецікаво. Я не релігійна людина, але у фразі «за образом і подобою Божою» щось є. Людині дана можливість жити і творити. Місця під сонцем так багато, а роботи в Україні ― непочатий край. І дуже хотілось би, щоб наші дії і вчинки не спустошували, а наповнювали життям усе, що навколо нас. Це надає сенс буттю.