Львівщину навряд чи можна назвати молочним краєм. Хоч за даними статистики вона посідає п’яту сходинку серед українських областей за загальними обсягами виробництва молока, навіть самі місцеві аграрії, почувши про це, здивовано зводять брови. В селах корів майже не залишилось. По промисловому сектору статистика дає більш реальну картину: частка області ледь перевищує 1%. Кмітливий читач запитає: «Чого ж ви в ту Львівську область подались і чим збираєтеся здивувати?». Відповідаємо: таки є про що розповісти. Нехай ферми невеликі, корівники — спадок радянської епохи, немає сучасних доїльних зал, зате є здорова худоба і річна продуктивність більше 9000 кг молока на корову. Наш співрозмовник сьогодні — Тарас Васильович Бакай, директор ТОВ «Молочні ріки».

— Тарасе Васильовичу, як почувається промисловий виробник молока на Львівщині?

— Промисловому виробникові важко. У нас нема такої великої кількості переробних підприємств, скільки є в центрі України і які постійно конкурують за сировинну базу. Молоко в нас заберуть, але немає впевненості, що ціна буде адекватна, розрахунок вчасний і тебе матимуть за рівноправного партнера.

Це справді проблема, і не поодинока ситуація, коли переробник затримує виплати за поставлене молоко. Добре, якщо борг віддають. Буває й по-іншому. Ми співпрацювали з одним підприємством і до цього часу за ним висить борг 700 тис. грн. Суд ми виграли, подали рішення у виконавчу службу, а та гальмує його виконання.

Що нас зараз цікавить? Щоб давали ринкову ціну, вчасно розраховувались і не треба було бігати й вибивати зароблене.

Звісно, до нас приїздять і великі переробні компанії з інших областей країни, але їм потрібні великі партії молока. Над цим і працюємо. Сьогодні маємо три ферми: дві в Бродівському районі (с. Пониковиця) і одну в Сокальському (м. Сокаль). Усього тримаємо близько 900 корів. На добу реалізуємо до 20 тонн молока вищого сорту.

Крім нас, великих виробників молока Львівської області можна на пальцях порахувати. Це ферми на 200−300 корів. Найбільша, певно, на 400 корів. Великих сучасних комплексів у нас нема.

— Як вважаєте, ферми будуватимуться?

— Якщо в нашій місцевості з’являтимуться відповідальні переробні підприємства, то будуть і ферми. А ще для розбудови промислового виробництва молока самого бажання аграрія замало — потрібне сприяння з боку держави. Нині практично нічого такого немає. За останній місяць навіть суму відшкодування ПДВ урізали: якщо раніше було 95% від сплаченого ПДВ, то зараз приблизно 60% — істотно менше.

У чому основна проблема розвитку молочного бізнесу? Він потребує великих інвестицій і термін окупності тривалий. Наприклад, візьмеш річний кредит у банку, а віддати його нереально, тому що отримаєш корову і молоко тільки через два роки після інвестиції. Ми не беремо кредити і розвиваємось виключно за вторговані від реалізації продукції кошти.

А взагалі думаю, що молочний бізнес розвиватиметься. Останнім часом завдяки підтримці міжнародних проектів у Західній Україні почали розвиватися сімейні ферми.

— Якщо у великого виробника з меншою собівартістю є проблеми з реалізацією сировини, то як можуть виживати малі ферми?

— Проблема не в здачі на переробку, а в ціні. Вони отримують меншу ціну, бо обсяги менші. Хтось намагається сам переробляти. Загалом усе молоко забирають молокозаводи.

— Як давно особисто ви в молочному бізнесі і коли з’явились «Молочні ріки»?

— ТОВ «Молочні ріки» є відокремленим підрозділом групи компаній «Західний Буг». Товариство офіційно зареєстровано 2008 року, воно створене на базі ще радянських молочних ферм. Наразі, як я вже казав, маємо 3 діючі ферми. Вони невеликі — приблизно на 300 корів кожна. Тобто орієнтуємось на європейську модель. Займаємось винятково молоком, землі в обробітку немає.

На підприємство я прийшов працювати як перекладач, коли сюди запросили консультанта з розвитку молочного бізнесу з Великобританії, і вже чотири з половиною роки очолюю його.

— За той період, що працюєте, відбулися значні зміни?

— Коли я почав працювати, добова продуктивність корів не перевищувала 14−15 кг молока на корову, зараз маємо 26−27 кг у Пониковиці і 30 кг у Сокалі. Були великі проблеми з годівлею й умовами утримання худоби. Не можна сказати, що зараз із цим у нас все ідеально, але ми зуміли підтягнути найпроблемніші місця.

Ми навчилися заготовляти корми й управляти годівлею. Цілеспрямовано працюємо з окремими технологічними групами корів, стежимо за вгодованістю. На основі результатів лабораторного дослідження молока балансуємо раціони.

Таблиця 1. Раціон високопродуктивної групи, розрахований на 35 кг молока

Молоко щомісяця досліджується в лабораторії Львівської аграрної дорадчої служби. Отриману інформацію завантажуємо в свою програму й аналізуємо по технологічних групах. Звертаємо увагу на показник жиру, білка, сечовини; залежно від цього в разі потреби коригуємо раціон. У цьому плані вже трохи простіше. Обов’язково контролюємо показник КСК: якщо є значні відхилення, перевіряємо блок доїння.

Що стосується умов утримання, не інвестуємо багато коштів у реконструкцію, лише в найнеобхідніше. Хотілось би зробити одразу все так, як воно має бути. На жаль, не можемо собі цього дозволити, все впирається у фінанси, тому й ліпимо трохи тут, трохи там.

У нас є ще четвертий майданчик без худоби — практично руїни. Плануємо там із часом, коли трохи розживемось, побудувати новий корівник із безприв’язним утриманням на 600 голів. Як бачимо з практики, з реконструкцією й переробками не все просто складається. Там годівниці зависокі, там трактор не влізає і мусиш щось придумувати. Три ферми — і на кожній свої особливості, під які доводиться підлаштовуватись.

Дуже допомагає в роботі автоматизована програма управління стадом. Використовуємо 1С. Придбали її «сирою», доводиться тримати окремого програміста, який удосконалює потрібні опції та функціонал. Програма містить усю інформацію по фермі: осіменіння, годівля, ветеринарні обробки, продуктивність, показники молока тощо. Для управління годівлею додатково використовуємо програму Dairy Feeder.

Ведення обліку за допомогою програми 1С. Звіт: надій по секціях.

Цифри дуже дисциплінують. Ретельний облік допомагає систематизувати роботу на фермі й дає чітке розуміння того, що треба робити, а також організувати роботу свою як керівника та підлеглих. Є цифри, показники, є результат, є за що спитати, і люди це розуміють.

Дисциплінують і посадові інструкції, які має кожен співробітник ферми, але туди все не включиш. Стояти над кожним перевіряти — нереально. Керівникам даємо волю, але волю цілеспрямовану. Вони мають приймати рішення і не боятися відповідальності.

Розробили систему мотивації, в основі якої певна методика преміальних нарахувань залежно від фінансового результату ферми.

На всіх фермах установлено веб- камери і з будь-якого місця можна побачити все виробництво: корпуси, технологічні групи. Дуже зручно для швидкого розуміння ситуації.

— Де знаходите кадри?

— Виховуємо своїх ветеринарів і технологів, а навчають консультанти, в тому числі й КЦ АВМ. Наприклад, зовсім недавно був тренінг із відтворення й використання УЗД-апаратів, бо там кожна дрібничка на вагу золота. Були навчання з розчистки ратиць, лікування зміщення сичуга.

— На нинішньому етапі на чому потрібно зосередитись?

— Для нас сьогодні найнагальніше — відтворення стада. Це той стримувальний фактор, який не дає рухатись далі.

Якщо дамо раду відтворенню, то, по-перше, збільшимо виробництво молока. Наприклад, зараз сервіс-період на одній з ферм у Пониковиці становить 190 днів, а добовий надій 26 кг. При зменшенні сервіс-періоду могли б отримувати більше 30 кг. По-друге, матимемо більше теличок і наростимо поголів'я. Нині ж ситуація така: яка була кількість худоби, така й залишається, росту немає, а хотілося б.

Нам усе ще не вистачає знань із кормовиробництва. Наприклад, дуже цікавить вирощування люцерни. Заготовлювати її ми навчились, а отримати хороший травостій — проблема. Є уривки знань та інформації, а системи немає. Скільки і коли добрива давати? Чому нема білка в силосі? Може, його не було в рослині?

Наше господарство має ще й таку особливість. Силос, вологу кукурудзу, жом і пивну дробину закладаємо тільки в рукави. При цьому вартість тонни корму зростає приблизно на 80 грн. Однак ферми невеликі, тому недоцільно будувати стаціонарні силосні ями: стільки оборотних коштів нема й потрібно було б узяти декілька мільйонів гривень кредиту. Розмірковували і про закладку силосу в кургани, але тоді треба мати більшу площу під майданчики для їх зберігання, та й відходи будуть більші.

Тож порахували, що оптимальний варіант для нас — рукави. Перевага і в тому, що можемо використовувати одну й ту ж техніку на всіх трьох фермах.

В рукавах добре виходить корнаж і жом, а силос не зовсім. При закладці зеленої маси ніяк не вдається якісно її затрамбувати — утворюються пустоти і горби. Це той момент, над яким нам потрібно попрацювати і знайти рішення.

— Чому було вирішено виділити різні напрямки в окремі бізнеси?

— Компанія розділила різні виробничі напрямки виробництва аграрної продукції на незалежні підрозділи, щоб чітко бачити рентабельність, у нашому випадку — рентабельність виробництва молока і його собівартість.

ТОВ «Молочні ріки» не має землі й рослинництвом не займається. Усі корми, включаючи й концентровані, купуються по ринковій ціні.

Грубі корми виготовляються на замовлення ферм рослинницьким підрозділом групи компаній. Ми кажемо, скільки і якого корму потрібно, з якими показниками поживності. Рослинники вирощують, збирають і закладають на зберігання. Утім, це зовсім не означає, що ми не маємо до кормовиробництва абсолютно ніякого відношення. Особисто я і завідувачі ферм обов’язково стежимо за розвитком посівів, фазою стиглості. Ми завжди присутні при збиранні й закладці корму на зберігання, контролюємо вміст сухої речовини. Звісно, аналіз корму покаже, якої він якості, але тоді вже буде пізно щось змінити. Щоб результати були хороші, наша участь обов’язкова, бо цим кормом нам треба годувати худобу цілий рік.

Приміром, уже зараз ми знаємо, що наступного року буде 200 га люцерни, 60 га злакових культур і 60 га жита.

Ще раз хочу наголосити, що всі корми куплені. До того ж, ми не прив’язані до підрозділів групи компаній. Якщо знайдемо корм дешевше, ніж пропонує наш комбікормовий завод, то купимо його там. Якщо десь натрапимо на дешевшу солому, то там і придбаємо.

Бізнес має бути бізнесом і обов’язково рентабельним. Інакше для чого тоді цим займатись? Економіку бізнесу треба розуміти.

Інколи запитують: у вас є 20 тонн молока щодня, чому б не зробити свою переробку? Коли буде своя переробка, це буде вже зовсім інший бізнес. Завод купуватиме в нас молоко по ринковій ціні. І якщо завод буде рентабельним, а «Молочні ріки» ні, то «Молочні ріки» закриються, а завод працюватиме з іншими господарствами.

Сама думка про переробку в керівництва компанії є, але це буде окрема структура, інша юридична особа, і від того ферма більше грошей не отримає. Ринкова ціна на молоко буде для нас така само, як і для інших ферм: низька чи висока, але ринкова й однакова для всіх.

— З ринковою ціною на молоко й концентрати зрозуміло. Що з грубим кормом?

— Рахуємо, до уваги беруться всі витрати плюс рентабельність. Наприклад, тонна силосу нам обходиться в 1100 грн.

У нас все офіційно й відкрито. Те ж саме стосується і зарплати. Жоден працівник жодного разу не отримав гроші в конверті. Постійно переглядаємо й піднімаємо зарплати. В середньому працівник отримує 7−8 тис. грн. на місяць чистими. Щоб людина отримала такі гроші, нарахувати треба 12−13 тис.

І все одно проблема з кадрами є. Якщо в Пониковиці ситуація більш-менш нормальна, то в Сокалі, розташованому за 10 км від кордону, інколи важко знайти працівника. Людям вигідніше перепродати пару блоків цигарок, ніж гарувати на фермі.

— Яка частка кормів у структурі собівартості?

— Витрати на корми становлять 49% і це найбільша стаття витрат, на зарплату припадає 19%.

Ми намагаємося вплинути на собівартість молока через наших агрономів. Тому правильний добір і вирощування кормових культур, отримання більшої врожайності для нас дуже актуально. Орендна плата та інші витрати на гектар землі зростають. Це змушує шукати способи ефективніше використовувати землю.

Зараз чимало виробників сіють озиме жито, а після того, як зберуть, кукурудзу на силос. Цього року на одному з полів ми також спробували і вже на наступний засіяли озимим житом три поля. Якщо поєднати житній і кукурудзяний силос і додати високобілкової люцерни, то виходить чудова кормосуміш для корів.

— Погодні умови дозволяють виростити й зібрати те, що заплановано?

— У нас достатньо опадів, хоча по-різному буває. З житом ситуація зрозуміліша: з зими залишається волога і по термінах збирання все влаштовує. У нас один набір техніки на три ферми. З житом починаємо раніше, тому можемо скоротити площі під люцерну й розтягнути збирання врожаю. Є більше шансів у правильній фазі заготовити силос.

З більшою площею під люцерну і тим набором техніки, що маємо, важче встигнути все вчасно зібрати.

— Ви як ніхто розумієте рентабельність виробництва молока. Яка з цим ситуація?

— Маржа постійно коливається, але останні два роки не було такого, щоб дорівнювала нулю. У 2014 році було дуже важко — ціна на молоко практично дорівнювала вартості його виробництва. Влітку взагалі маємо традиційну тенденцію до падіння закупівельної ціни. Коли тепло, хочеш щось побудувати, а оборотних коштів немає. Взимку ціни ростуть.

— Що робити, коли ціна на молоко падає?

— На ціну ми не можемо вплинути, і вироблене не притримаєш у холодильнику до кращих часів. Ми можемо вплинути на надій і на собівартість.

Наприклад, сьогодні ми бачимо резерви в кормовиробництві. Треба з кормами побавитись, щоб здешевити раціон. Можна заготовити кращої якості фураж і зменшити в раціоні кількість концентратів. Маємо резерви й у відтворенні. Якщо будуть тільні корови, то буде й молоко.

На чому ще можна заощадити? На електроенергії не дуже, на зарплаті також. Можна щось технологічно змінити, але це потребує значних інвестицій.

— І все ж на одній з ферм ви відважились на недешеву систему для сепарації гною.

— То наш вимушений подвиг. Ферма міститься практично в межах населеного пункту — і взавтра можуть прийти хлопці з екології й почнуть викручувати руки.

Крім того, від наших агрономів постійно чуємо, що гній не такий. По-перше, частина рідкої фракції розтікається. По-друге, коли йде дощ, трактор розбиває колії і гній важко вносити. Тому й вирішили сепарувати. Рідка фракція зберігатиметься в лагунах, а потім вноситиметься в ґрунт. Тверду фракцію будемо буртувати і вносити розкидачем. Можливо, згодом, коли побудуємо щось нове, зможемо використовувати тверду фракцію на підстилку.

Такий спосіб роботи з гноєм цивілізованіший, та й рано чи пізно все одно перед нами постане проблема його утилізації. У нас є вся дозвільна документація від різних служб, процес переробки гною і його використання контролюватиметься, зможемо скоротити викиди в довкілля. Може, й відшкодування яке отримаємо.

Ще один момент. Гній ми продаємо нашому рослинницькому підрозділові, і вартість залежить від вмісту поживних речовин. Ми зацікавлені в тому, щоб наш товар був якісним і конкурентним по ціні. Інакше агрономи просто його не куплять.

Знаєте, ринкові стосунки між підрозділами компанії дають змогу скласти чітке уявлення про цінність окремо взятого бізнесу.

Спробуємо, як працює система з переробки гною на одній фермі — і вже через рік бачитимемо картину доцільності її запровадження на інших виробничих майданчиках.

Я переконаний, що до молочної ферми треба ставитись тільки як до бізнесу, треба на всьому, не тільки на молоці, заробляти. Це реально і цікаво.

Журнал «Молоко і ферма» № 5 (42), жовтень 2017