Наша розмова з Леонідом Васильовичем Центилом, директором «Агрофірми «Колос», що в Сквирському районі на Київщині, почалась із віртуальної онлайн-екскурсії господарством з висоти пташиного польоту. Завдяки всевидючому оку дрона ми полюбувались красотами місцевої природи, подивувались акуратно поділеним на різні геометричні фігури полям і дослідним ділянкам, дбайливо по-господарськи обробленим. Не лише дрон став надійним помічником. Леонід Васильович продемонстрував цілу низку найсучасніших програм, які дають змогу відстежувати температуру повітря, вологість, повідомляють прогноз погоди, стан культур, місцезнаходження техніки — усе те, що дає можливість швидко відреагувати на ситуацію і прийняти правильне рішення.

— Леоніде Васильовичу, в чому особливість агрофірми «Колос»?

— Кажуть, нове — це добре забуте старе. Агрофірма «Колос» — це свого роду продовження історії господарницької діяльності села Пустоварівка. Ми повернули до життя й розвиваємо галузі сільського господарства, якими на цій території займалися ще у 30-х роках минулого століття. Тоді тут була селекційна станція, лабораторія, сортоділянки. Тому й ми тісно пов’язуємо свою діяльність із наукою.

Головним інструментом для розвитку виробництва стала дослідна робота. Займаємося селекцією озимої пшениці, сої, кукурудзи, створюємо нові сорти та гібриди. Останні кілька років працюємо над методами біологізації ґрунту та зменшення хімічного навантаження на нього завдяки використанню мікробіологічних препаратів власного виробництва. Вже задепоновано 7 штамів мікроорганізмів. Розроблено нові методи виробництва органо-дефекатних добрив з використанням своїх мікробіологічних комплексів. Маємо власну комплексну лабораторію, яка включає такі підрозділи: агрохімічний, листова діагностика, мікробіологічні дослідження.

Для чого цим займатись? Таким чином ти залишаєш за собою право формувати технології і визначати своє майбутнє. Коли ж розробляються нові технологічні елементи, чи реанімуються або ж адаптуються, то їм потрібно дати життя. Для цього повинна бути виробнича база. От і виходить такий симбіоз науки і виробництва — науково-виробниче підприємство з майже 4 тис. га ріллі, на яких займаємось рослинництвом, насінництвом, садівництвом, тваринництвом, розведення та вирощування перепілок.

Розвиваємо різні напрямки, бо по-іншому на українському ринку працювати неможливо. Питання лише у пріоритетах: чимось займаємось більше, чимось — менше.

— Ким ви себе більше вважаєте: науковцем-інноватором чи господарником?

— У першу чергу я маю бути господарем, щоб зберегти те, що вже напрацьовано іншими, і реалізувати плани, які маємо зараз. Не можу дозволити собі чекати, доки з державного бюджету виділять на щось гроші. Маю організувати діяльність підприємства таким чином, щоб вона приносила кошти зокрема й для проведення досліджень, утримання лабораторії та штату її працівників. І хочу наголосити, що в нас є велика перевага: коротке плече від створення чогось нового і до його впровадження на практиці. Зрозуміло, якщо мати справу з новим сортом і не дати йому ноги, як кажуть селекціонери, то перспективи цей сорт не матиме, або елементи технології без практичного застосування — просто теоретичне обґрунтування, яке буде вітром здуте.

Крім того, є багато речей соціального характеру. Дуже важливо завоювати довіру людей, поруч з якими живеш і працюєш, орендуєш їхні земельні ділянки. Намагаємось забезпечити їх роботою, яку до того ж оплатити на належному рівні. А для цього ти повинен займатися тим, чим не займаються інші, знайти потрібний сегмент, який, незалежно від кон’юнктури на ринку чи економічної ситуації в країні, стабільно приноситиме прибуток. Усе потрібно прораховувати, а інколи і йти на ризик.

— Держава фінансує дослідну роботу?

— Усі витрати покриває власна держава — підприємство. На жаль, у нас в країні відсутній механізм, який би давав можливість повноцінно працювати всім, зокрема й розвивати сільськогосподарську науку. Я багато подорожую, відвідав чимало установ в інших країнах, знаю, як там функціонує навчальна і дослідна наука, яку участь у цьому бере держава. Представники нашої влади не розуміють або не хочуть розуміти, який ми маємо в цьому плані потенціал.

Візьмімо для прикладу будь-який американський університет і наш — це зовсім різні речі. І навіть не в плані матеріального чи технічного забезпечення, а в самій організації роботи. Американський університет навчає, веде дослідну роботу й комунікує з профільним міністерством. Припустімо, я, фермер, прийшов до цієї установи і кажу, що у мене є проблема. Над нею працює науковець, на цій проблематиці навчається студент, про неї пише представник міністерства. Відповідно, на проблему є реакція на всіх рівнях.

У США працює низка науково-дослідних станцій, які створили асоціації виробників, але вони виконують замовлення не тільки фермерів. Дослідження замовляє федеральний уряд і уряд штату. Звісно, що й фінансування йде з цих трьох джерел. То насправді чия це станція? Національна, тому що відстоює інтереси всіх — виробника, штату і держави. Ось і відповідь на питання, наскільки нам сьогодні потрібно зробити революцію в науці і що потрібно фінансувати.

Виходячи з цього і треба створити модель, яка була б цікава виробникові. Вже сьогодні у себе в господарстві ми працюємо над тією тематикою, яка реально може зробити в Україні прорив, а результатом буде збереження чи відновлення родючості ґрунтів, забезпечення якісними кормами, розвиток селекції. Це насправді є рішенням і перспективою.

— Ви вже створили власну міні-модель.

— Так, поєднавши як американський, так і європейський досвід. Працюємо над тим, що вкрай необхідне. Я переконаний у тому, що з відновленням науки Україна зможе повністю реалізувати науково-виробничий потенціал аграрного сектора. Але треба, щоб хтось це почув і зрозумів, бо на Україну сьогодні дивляться як на сировинний придаток.

Дуже важливо зберегти свою основу. Приміром, США та Канада у тваринництві, зрозуміло, мають найкращий генетичний матеріал, який ми також використовуємо для молочного поголів'я. Цього не потрібно боятися. В Ізраїлі ознаки місцевих порід корів, стійких до жаркого клімату, поліпшували генетичним матеріалом саме цих країн. У результаті сьогодні середні надої сягають 13 тис. кг молока на корову на рік. Ми обрали таку ж стратегію — удосконалення своєї місцевої худоби найкращою світовою генетикою. Це тривалий процес. Нині маємо корів з добовою продуктивністю 45 і більше літрів молока. Перевага нашого поголів'я в тому, що воно не завезене з-за кордону, а адаптоване до цих умов. Це вже цінність і національне надбання.

— Яке місце займає молочний напрямок в «Агрофірмі «Колос»?

— Вісім років тому мали близько тисячі голів великої рогатої худоби, з них 400 корів із середнім річним надоєм 3 тис. літрів. Сьогодні загальне стадо зросло до 1400 голів, дійне теж побільшало — до 460 корів. Плануємо цього року отримати близько 8 тис. літрів молока на корову.

Продовжуємо розвивати молочний напрям, хоча ферма працює на межі рентабельності. На жаль, український споживач не може дозволити собі споживати яловичину та молочні продукти в кількості, яку передбачає норма. Зовнішні ринки закриті. Перспектив до 2018 року не бачу. Працюємо з постійною думкою про зниження собівартості.

Молочна ферма функціонує в коловороті тваринництва й рослинництва. Коли наперед знаєш, що ферма багато прибутку не принесе, то стає зрозуміло, що треба мінімізувати площі під кормовими культурами, а саме кормовиробництво має ставати ефективнішим: застосування відповідних технологій і максимальна реалізація потенціалу кожної культури. Потрібно також вести мову про валовий збір з гектара білка, крохмалю тощо.

Є ще один бік медалі. Якщо не буде 6 тонн органіки на гектар, то ефективність застосування мінеральної складової в рази зменшується і призводить до негативних явищ, зокрема до закислення ґрунтів, а отже — до втрати родючості. Нам потрібна молочна ферма, бо це джерело органіки. Треба рахувати вигоду не тільки від молока і м’яса, а й від гною.

Ми розробили комплексний підхід до вирощування багаторічних трав, який зводить внесення мінеральної складової майже до нуля. Сучасні технології у тваринництві допомагають реалізувати генетичний потенціал тварин. Усе це використовуємо в господарстві й маємо результати.

В Україні потрібно розвивати сільське господарство, впроваджувати комплексні програми, які дадуть можливість зберегти українське село.

— Що для цього потрібно?

— Давайте поміркуємо. Темпи розвитку сільського господарства в Україні надзвичайно високі. Нам немає рівних. За короткий проміжок часу, останні 8−10 років, ми пройшли шлях, який цивілізовані країни, в яких ми вчимося, долали 30−50 років. У нас є приклади вдалих інвестицій (наприклад, в олійну галузь), і тепер Україна торгує не сировиною, а продукцією з доданою вартістю: олією і шротами.

Цьогоріч у нас очікується середній річний надій на корову 5 600 літрів. Це рівень молочної продуктивності в Польщі. Туди принаймні прийшли інвестиції зі США та Європи, тоді як ми розвивали молочну галузь виключно власними зусиллями. Мали єдину пільгу — спецрежим ПДВ, але й ту скасували. Зараз сплачуємо 500−600 тис. грн. на місяць ПДВ, у жнива платитимемо 900 тисяч. Це кошти, що йшли на відтворення стада і які держава могла назвати своєю адресною допомогою сільгоспвиробнику. Але назвала пільгою, а міжнародні експерти сказали, що пільг бути не може.

Проте, зверніть увагу, попри надзвичайно складні умови останніх років, розвиток сільського господарства не припиняється, поля засіваються, надої зростають. Крім того, випадкових людей у сільському господарстві майже не залишилось — вони відсіялись. Усе, що потрібно зробити, це створити умови для подальшого розвитку, змусити людей думати по-іншому, відновити родючість землі й повернути традиційні галузі, бо вони є не тільки джерелом прибутку, а й украй необхідні в симбіозі рослинництва та тваринництва.

Нещодавно вкотре був у відрядженні у США. У них іде процес укрупнення господарств і також є свої проблеми. Американському фермерові земельну ділянку можуть дати в оренду щонайбільше на три роки, бо й там одне одному не довіряють. Якщо подивитись на структуру фермерського господарства, що обробляє 15 тис. га землі, то виявиться, що власної землі лише 2−3 тис., решта — орендована. Це пояснюється тим, що у світі існує обґрунтована цифра площі земельної ділянки для ведення фермерського господарства, яка становить не менше 400 га.

У США фермери не отримують допомоги чи дотацій, але їм створюють сприятливі умови господарювання. Наприклад, у виробника кукурудзи біоетанольні заводи зобов’язані її забрати. Ціну на бензин та все інше відрегульовано так, що буде вигідно вирощувати цю культуру. Не виникає ситуація, коли кукурудза взагалі ніпочому. Якщо фермер і не заробить, то у програші точно не залишиться. Страхова система передбачає покриття збитків. Якщо через погодні умови врожай був низьким, то фермер убезпечений від значних втрат і наступного року знов сіятиме, бо має надію. Надія завжди залишається — через те, що держава не стоїть осторонь.

— Леоніде Васильовичу, які секрети управління настільки різногалузевим господарством?

— Усе базується на навчанні, довірі, мотивації та правильно вибудуваній управлінській ієрархії, яка включає директора господарства, керівників напрямків і керівників підрозділів. Кожен приймає рішення лише на своєму рівні. Я, приміром, не приймаю рішення щодо нарахування зарплати чи преміювання, цим займаються спеціалісти фінансового відділу підприємства, але я залишаю за собою право дати вказівку, спрямувати.

Моє завдання — знайти стимул і механізм контролю, а місія полягає в тому, щоб у потрібний час бути там, де потрібно, і щось підказати. А коли бачиш, що без тебе можуть обійтися, не заважати.

— Яким чином контролюєте молочну ферму?

— Щоденно перевіряю виробничі показники (надій, сортність молока тощо) і спілкуюся з керівником тваринницького напрямку. Він, у свою чергу, проводить регулярні збори, на яких присутні завідуючий фермою, головний ветлікар, зоотехнік-селекціонер, техніки штучного осіменіння, в разі потреби — інші працівники ферми. Вони обговорюють поточні питання, складають план дій. Використовуємо автоматизовану програму, яка генерує перелік операцій на кожен день і видає чіткі завдання по роботі з кожною твариною на фермі. Щопонеділка проходить розширена нарада. На підсумкових зборах завжди присутні працівники планово-економічного відділу.

Таким чином вдається тримати руку на пульсі, хоч і не маю спеціальної зоотехнічної чи ветеринарної освіти. Справжніми професіоналами мають бути ті, хто працює на фермі: зоотехнік, ветлікар, технік штучного осіменіння.

— Ваша спеціалізація на рослинництві допомагає в заготівлі кормів?

— Звісно. Ми створюємо технології чи їх елементи, які дають можливість збільшити віддачу з гектара та зменшити собівартість грубих кормів.

Ми вміємо вирощувати люцерну без застосування мінеральних добрив. З’ясували, що найкращий попередник під люцерну — соняшник. Це розв’яже питання збереження родючості ґрунтів. У рік сівби можна отримати три укоси культури. Також розробили спеціальну систему живлення, завдяки якій при зборі врожаю матимемо показник протеїну не менше 21−22%.

Для кукурудзи на силос використовуємо гібриди власної селекції. Застосовуємо фосфатмобілізуючі мікроорганізми, які дають можливість отримати сходи в найкоротший термін, а потім культурі — повноцінно рости і розвиватись. Як наслідок, показники силосу відповідають найвищим стандартам поживності, корова отримує повноцінний корм, а завдяки сталій і високій урожайності посівну площу можна зменшити, бо використовується потенціал гібриду.

— Яку роль у розвитку молочного напрямку відіграли консультанти Асоціації виробників молока?

— Тут варто сказати про нашу ментальність — не довіряти одне одному. Консультанти допомогли змінити її зсередини. Практика, коли в господарство приїздить спеціаліст, який допомагає впроваджувати нові елементи технології у виробництво, стала поступальним рухом уперед. На першому етапі співпраця з консультантами дійсно забезпечила зв'язок усіх ланок технологічного ланцюга. У цьому найбільша заслуга КЦ.

Звісно, що консультант не замінить працівника ферми і не виконуватиме за нього його роботу, але завжди корисно, коли час від часу хтось свіжим оком оцінює ситуацію на фермі і дає толкові поради.

— Як складаються стосунки з переробниками?

— Я однолюб і тривалий час ми співпрацювали лише з одним переробним заводом. Потім зрозумів, що потрібно мати два партнери. Але правий той, у кого більше прав. У нас стабільний надій, на переробку здаємо молоко вищого та першого ґатунків. Проте високоякісне молоко не цінується. Посилаючись на сезонність і безліч інших причин, переробники знижують закупівельні ціни.

Виробники нічого не можуть удіяти, бо ніяким чином від перепадів ціни не захищені. Єдиний шлях — максимальне виробництво якісної і якомога дешевшої молочної сировини, для якої, сподіваємось, знайдеться своя ніша на внутрішньому та зовнішньому ринках.

— Які ставите перед собою завдання і які найближчі плани?

— Зменшення собівартості виробництва молока завдяки використанню новітніх технологій у кормовиробництві, збільшення віддачі з кожного гектара й цілеспрямована селекційна робота. Маємо надію, що молочна галузь усе одно розвиватиметься, тому що корова була і буде джерелом молока, м’яса та органіки. А органіка — це панацея для українських чорноземів.

Проводимо реконструкцію приміщень, щоб наростити поголів'я. Не відмовляємось від прив’язного утримання корів, бо безприв’язь передбачає використання доїльної зали. Для цього потрібні додаткові інвестиції, але поки що не можемо собі це дозволити. Крім того, прив’язне утримання не заважає розвиватись.

Цього року очікуємо розтелення 300 нетелей. Плануємо збільшити кількість корів до 600−700 голів. Коли життя налагодиться, будемо у всеозброєнні. Якщо будуть кошти, то подумаємо про власні виробничі марки.

Розмову вела Олена Мельник