На килимі у шефа, або Просте керування важким діалогом

 

Сергій Чуднявцев, психолог, бізнес-консультант, Pucelik Consulting Group


«Вас шеф до себе викликає». У багатьох людей від цих слів по спині біжать мурашки. Що на умі в начальника? В якому він сьогодні настрої?  Чи знов  завалить роботою? У цьому хаосі думок так складно зібратися й належно поводитися! Але ж потім виходиш із кабінету — і скільки геніальних ідей народжується!

Влада – один із найзагадковіших феноменів. Невідома сила, що робить одних людей грізними, а інших – змушує тремтіти. Вона вабить тих, хто її не має, і… стає тягарем для тих, хто її досяг. Приборкати владу – необхідна умова для досягнення справжнього успіху.

В який момент відбувається зародження влади? Може, з підписанням наказу про призначення нової людини на посаду керівника? Чи в момент, коли ви підписуєте трудовий договір, заступаючи на посаду підлеглого? Однак усе відбувається поступово. Багато проявів феномена влади ми просто не помічаємо, не вважаючи їх чимось особливим, проте саме вони стають причиною багатьох наших проблем, переживань і безсонних ночей. «Чи мала право ця людина так зі мною розмовляти? Чому я повинен підкорятися її вимогам?» Або ж навпаки: «Чого він так затято не хоче піти мені назустріч і зробити, як я прошу?» Кому ми задаємо всі ці запитання й ще безліч подібних? Або собі, або третім особам, шукаючи в них, по суті, не об'єктивну відповідь, а підтримку нашого обурення. Ми виходимо в курилку з колегами й виливаємо їм душу, обурюючись черговим «дурнуватим» дорученням шефа. А з ким іще нам ділитися переживаннями? Не з самим же начальником! Як-то кажуть, де він і де – ми? Що ж роблять наші колеги? Вислуховують, киваючи й піддакуючи, а потім розвивають тему й довірливо повідомляють, що, мовляв, «чого ж іще від нього чекати, коли він учора мені (Людмилі Іванівні, Вадикові, дяді Миші) сказав…» Так, проблему ці розмови, звичайно, не вирішать, але на душі легшає: що не кажи, відразу відчуваєш згуртованість пригнобленого, але правого «пролетаріату» проти «самодура-визискувача».

Уявімо, що через півгодини цей самий «самодур» раптом викликає нас до себе в кабінет. Яка наша реакція? «Усе, мене здали! Шеф напевне довідався, якими словами я його критикував, і тепер уже точно мало мені не здасться». А чому так? Тому, що в курилці або поруч із нею був хтось, хто має вхід до керівника й може нашіптувати йому про те, що діється в головах підданих. А значить, знову має місце нерівність! Нерівність двох співробітників, один з яких зумів установити з начальником довірливі стосунки й тепер фактично має владу над іншим, бо від того, що він розповість шефові, залежить, чи цей інший взагалі працюватиме в даній компанії.

Але, виявилося, керівник зовсім не збирався карати нас за вільнодумство, а просто хотів нагадати про необхідність здзвонитися з постачальником. Ми виходимо з його кабінету ледь не підстрибом, уже майже простивши йому недавнє безглузде доручення, і через кілька хвилин, сидячи за своїм столом, безтурботно обмінюємося дотепами з товаришами по офісу, з якими з'їли вже не один пуд солі. І тут у вашу бесіду втручається новенький співробітник – йому теж хочеться бути частиною дружного й веселого колективу… Та де там! Ми косо дивимося на нього, криво посміхаємося й думаємо про себе: «Ич який! Не встиг прийти, а вже дозволяє собі такі жарти! Треба б нагадати, де його місце…» Й от уже ми опинилися вище за становищем (хоча б серед колег), ніж інша людина, й відчуваємо достатньо влади, щоб осадити новачка, який зарвався в своїй дотепності.

Звичні, повсякденні ситуації, чи не так? А ще ж є заступники директора, секретарі, керівники відділів, головні бухгалтери – величезна кількість ієрархічних рівнів, кожний з яких диктує свої нормативи влади, модель поведінки, кодекс етикету тощо. Усе це ми робимо звично, по сто разів на день, змінюючи стиль спілкування залежно від того, хто перед нами.

Отже, ми знаємо закони, які визначають рівень і механізми влади, більше того, ми добровільно наділяємо цими повноваженнями інших людей, а деяким, навпаки, відмовляємо в них. Звідси можна вивести головний постулат ефективної взаємодії рівнів: «Усяка влада умовна!» Відносини влади – це добровільний договір, підписаний двома сторонами, однією з яких є ви. Занадто багато стресових ситуацій, що призводять часом навіть до фізичних недуг, відбувається саме через сприйняття підлеглим свого становища як приреченого. Часто ми заходимо в кабінет директора, як на Страшний суд, відчуваючи себе нікчемними й безпорадними – адже там, попереду, за величезним столом сидить усемогутній Керівник!..

Перше правило: співробітник і підлеглий – два рівноцінні учасники робочого процесу. Кожний з них наділений своїми специфічними функціями, робота підлеглого залежить від розпоряджень керівника, а робота керівника залежить від дій підлеглого. Ця взаємозалежність основана на вашій добровільній угоді! І ви, як підлеглий, кожною своєю дією, кожною фразою й навіть думкою впливаєте на успішність і ефективність керівника.

Отже, ступаючи на той поріг, необхідно усвідомлювати, що ви йдете до свого партнера й маєте намір вести шанобливий і конструктивний діалог. «Легко сказати! - відповість читач. – Я то розумітиму це, а от чи розуміє директор? Якщо розуміє, то чого кричить на мене щоразу, коли я заходжу в кабінет?» І справді, як упоратися з вищестоящим, коли розмова виходить гостра, емоційна, і в нього, вищестоящого, явно більше прав і можливостей, ніж у підлеглого?

Хочеш миру – готуйся до війни

У першокласних компаніях гострих діалогів не буває. Взагалі. Є дискусії, обговорення, суперечки (часом дуже емоційні), але того, що ми називаємо «викликом на килим», нема ніколи. Це пояснюється не особливим складом характеру чи надзвичайною вихованістю керівників таких компаній, а професіональними правилами управління, дотримуватися яких зобов'язаний як старший механік автопарку, так і президент міжнародної корпорації.

Насамперед, відсутність прочуханок з боку керівництва – справа рук самих підлеглих. У нашому діловому середовищі це також з успіхом можна застосувати. Секрет спокійної роботи – у відсутності сюрпризів. Згадайте: більшість ваших неприємних розмов із керівником починалася фразою такого типу: «Послухайте, Іваненку, я тут довідався, що ви…» До шефа раптом надійшла якась інформація про те, що ви зробили, – і він «вибухнув». А ця інформація не повинна надходити «раптом». Подбайте про те, щоб про кожний ваш крок керівникові було сповіщено заздалегідь (у звіті, доповідній записці), а також про те, щоб він вчасно знав, що цей крок зроблено або скасовано з такої-то причини. Цим ви усуваєте ґрунт для левової частки всіх «екзекуцій» у кабінеті директора. Наполягайте на регулярних (не рідше одного разу на тиждень) зустрічах з вашим керівником, на яких зможете відзвітувати про те, що зробили й що збираєтеся зробити, а також одержати схвалення вашого плану дій – нема ніякого сенсу кричати на свого підлеглого за те, що сам схвалив усього тиждень тому! Якщо ж шеф усе-таки зривається на лемент, ви з чистою совістю подаєте йому свій останній звіт і завірений ним план ваших дій: «Так, Іване Івановичу, я згоден, що тут ми з вами зробили помилку. Подумаймо, як нам її виправити».

Поетами народжуються, а критиками стають

Що ж іще відбувається в першокласних компаніях такого особливого, що виключає там можливість «розмови на килимі»? Знов повертаючись у спогадах до неприємних розмов із начальством, ми можемо побачити, що майже всі вони, по суті, можуть бути описані одним словом – «критика». Нас у тій чи іншій формі (іноді навіть нецензурній) критикують за якісь наші дії. Але який результат цієї критики? Образа, озлобленість, обурення… Тоді навіщо ж це потрібно? Невже тільки для того, щоб «випустити пару»?

У високоефективних компаніях критика є одним з інструментів досягнення успіху — отже, вона повинна вестися професіонально. Для цього критика має бути:

  • приватною, тобто ніякого привселюдного «шмагання різками»;
  • спокійною (тепер ясно, чому вони там, у «Майкрософті», не кричать одне на одного);
  • короткою (тобто вона не призначена для того, щоб «відвести душу», і займає мінімум часу);
  • спрямованою на дію, а не на особу критикованого;
  • такою, що містить рекомендації відповідної поведінки: мета критики не принизити підлеглого, а допомогти йому виконати завдання краще.

Оскільки в наших вітчизняних компаніях не всі керівники знайомі з цими правилами, то ваше завдання як людей, що володіють цінною інформацією, – допомогти своєму начальникові прийняти їх. Яким чином? Якщо йому буде зручніше керувати вами таким чином, він дотримуватиметься цих правил. Людина – істота, природою запрограмована на успішність дій, і ваш керівник – не виняток. Він тільки має переконатися в тому, що так справді зручніше!

Один з інструментів досягнення такої мети – використання так званої функціональної фрази. Функціональна фраза є основою будь-якого конструктивного діалогу й побудована так: відправник–адресат–повідомлення. Наприклад: «Мені подобається, коли ти виконуєш мої прохання вчасно». Або: «Я знаю, що ти можеш зробити це краще». Із фрази ясно, чиє бажання або вимога висловлюється, кому воно адресоване й у чому полягає. Ми ж найчастіше чуємо в кабінетах керівників: «Та скільки можна робити такі дурниці! Що за дитячий садок! Звідки в тебе руки ростуть!» Яку корисну інформацію можна звідси почерпнути? На перший погляд здається, тільки ту, що начальник розгніваний. Нема ніяких рекомендацій, нема розмови по суті – на нас нападають. І ми відразу починаємо оборонятися, гарячково згадуючи, чим можна виправдатися, а іноді – на кого б скинути відповідальність. Прислухайтеся до гнівного монологу керівника, залишайтеся орієнтованим на нього, а не всередину себе. Ви зможете почути в бурі емоцій окремі слова, які скажуть про причину цієї бурі: «Так я… коли ти… спізнився… дзвінок… клієнт». Допоможіть своєму босові побудувати функціональну фразу, спокійно повторіть за ним: «Я не подзвонив клієнтові вчасно, і це вас обурило. Я правильно розумію вас, Іване Йвановичу?» Хтось може сприйняти таку фразу за знущання і, може, навіть почне кричати ще голосніше, але якщо ви будете вперто зауважувати тільки функціональні фрази, тільки на них реагувати й тільки відповідно до них діяти, то керівник почне користуватися саме цим стилем спілкування – так йому буде простіше ладити з вами!

Участь співробітника в організаційному процесі полягає не тільки в прямому виконанні своїх обов'язків, а й у підвищенні ефективності управління. Якщо підлеглий знає, що своїх результатів він досягне швидше, простіше, дешевше при коректному і точному керівництві, то донесення цієї інформації до керівника стає одним з робочих завдань.

Критика, що звучить у кабінеті директора, дуже часто не спрямована на досягнення успіху – це попросту висловлення емоцій з надією, що працівник сам зрозуміє, що йому треба робити, щоб виправити помилку. Допоможіть керівникові виробити ефективний стиль спілкування, побудуйте таку функціональну фразу: «Якщо я негайно передзвоню нашому клієнтові й попрошу вибачення за запізнілий дзвінок, а також не робитиму таких помилок надалі, чи вважатимете ви проблему вирішеною?» Можливо, ваш шеф закричить: «Ні! Пізно передзвонювати!» – «Що саме я повинен зробити, щоб виправити свою помилку?» – «Перестати клеїти дурня!» – «Я розумію, що ви обурені. Я теж дуже розстроєний через свою помилку. Мені треба, щоб ви допомогли мені й підказали, як мені діяти, щоб наша з вами мета була досягнута».

Зверніть увагу: «наша з вами мета»! Це не просто слова – це одне з переконань, яке дає змогу долати всі перешкоди й розбіжності в спілкуванні співробітників, скільки б ієрархічних щаблів їх не розділяло. Нас об’єднує головне й розділяють деталі! Нам ще треба буде вирішити, як досягти поставлених цілей, які саме кроки і як саме виконувати, але головне – ми обоє, керівник і підлеглий, рухаємося в одному напрямку: до благополуччя і процвітання компанії, до поліпшення емоційної атмосфери в колективі, до підвищення власного добробуту. Для чого воювати двом людям, наміри яких збігаються? Кожний з них насамперед зацікавлений у наданні допомоги іншому, щоб швидше й ефективніше досягти своїх цілей, а тому необхідно якомога швидше усвідомити самому й допомогти усвідомити іншому, що гострі негативні емоції ніскільки не наближають до тих цілей, а тільки віддаляють від них.

Діалог рівних

Діалог – це два голоси, і голос підлеглого не менш важливий, ніж голос керівника. Ви маєте право на те, щоб вас чули, і ви повинні відстоювати його. Неповага до підлеглого – це насамперед неповага до самої компанії, яка складається з підлеглих. Думки співробітників – це те, чим компанія живе й дихає. Чи має право керівник завдавати прямої шкоди своїй організації, отруюючи думки й почуття підлеглих? Звісно, ні! Бо він сам черпає із цього джерела й зобов'язаний зберігати його в чистоті! Отже, якщо ви, шановний босе, кричите на мене, ми обидва неуспішні. Коли ж ми ставимося один до одного з повагою, говоримо по суті й разом шукаємо вихід із важкої ситуації, то ми дуже скоро будемо святкувати нашу спільну перемогу!

comments powered by Disqus

Останні додані

5 черв. 2023 10:30:00

Енергозбереження в молочному скотарстві

22 бер. 2023 10:00:00

Консерванти для сінажу: плацебо чи дієвий інструмент?

29 бер. 2022 12:30:00

Рекомендації до проведення посівної 2022

10 лют. 2022 11:50:00

Демотивація: шукаємо причини

25 січ. 2022 13:30:00

Корова не встає. Чому? Що робити?

11 січ. 2022 13:40:00

Новотільні корови: усуваємо помилки управління

21 груд. 2021 12:45:00

П’ять міфів про класичний сінаж

7 груд. 2021 13:35:00

Кульгавість у корів. Де втрачаємо та де можемо здобути? Частина 2. Де можемо здобути