— Що надихнуло вас розпочати молочний бізнес?

— Як не дивно, надихнула відсутність якісної молочної продукції. Я хочу, щоб в Україні процвітала галузь тваринництва та вироблялись корисні та якісні молочні продукти. А для цього найперше необхідна якісна сировина. Саме це надихнуло мене піти у молочну справу, яку я очолюю ще з 2007 року. У Сватівському районі залишилося всього шість господарств, які займаються молочним скотарством. Цікаво співпало, що більшість моїх колег-сусідів, які очолюють молочні ферми, — теж жінки!

— З якими проблемами зіткнулись після початку бойових дій і як їх вирішували?

— Оскільки ми знаходимось більше ніж за 100 км від лінії розмежування, то напряму від бойових дій не страждаємо. Проблема, яка загострилася із початком війни, — немає ціни на молоко та можливості знайти альтернативні шляхи збуту. Сьогодні, наприклад, ціна на вищий ґатунок в нашому регіоні становить 9,10 грн за літр, проте вище ніж 9,50 грн взагалі ніколи не було. Рентабельність тваринництва в один місяць дотягується до 20%, однак є такі місяці, коли заледве досягаємо 9%. Але навіть до бойових дій, ціна на молоко у нашому регіоні не була кращою.

— Чи відчуває регіон кадровий голод?

— Так, нестача кадрів у нас дійсно дуже велика. Це не тільки наша проблема, таке відбувається по всій Україні. І питання не лише в зарплатні. Сьогодні більшість молодих людей просто не хочуть працювати в селі. Їм зручніше піти на біржу та отримувати матеріальну допомогу від держави.

— Чим мотивуєте працівників на вашій фермі?

— Перш за все — офіційною заробітною платнею. Для прикладу, доярка на нашому господарстві отримує 6−7 тис. грн. Крім заробітної платні, всі наші працівники щомісяця отримують по 20 л молока. Люди, які працюють безпосередньо на господарстві, додатково отримують ще й по півтонни зерна. Також ми оплачуємо щорічні медогляди.

— Як оцінюєте підтримку з боку держави?

— На мою думку, 1500 грн на корову - це не підтримка. На утримання однієї корови в рік витрачається 20 тисяч. Дуже відчувається, що люди, які розробляли сьогоднішню держпідтримку, є далекими від сільського господарства.

— Що вас мотивує продовжувати займатись молочним бізнесом в таких умовах?

— В таких умовах наша ферма тримається на ентузіазмі. Простіше всього здатись, вирізати поголів'я та податись в рослинництво. Але особисто мені шкода витрачених зусиль. Адже для того, щоб корова почала приносити прибуток, потрібно 3−4 роки.

— Чи задумуєтесь ви про посилення свого бізнесу? Які інструменти плануєте використовувати? Можливо власна переробка?

— Я вважаю, що кожен повинен займатись своєю справою. Ми — виробники й маємо сфокусуватись на тому, щоб виготовляти якісну сировину, а заводи, у свою чергу, повинні займатись переробкою. Поки що, до власної переробки я не готова, хоча думаю про це вже не перший рік.

— Чи плануєте збільшувати поголів'я?

— Ми працюємо над утриманням поточного поголів'я, про збільшення поки мови не йде.

— Що спонукало вас стати частиною Асоціації виробників молока та як змінилось життя ферми після вступу до неї?

— Про АВМ я дізналась від Андрія Дикуна. Мені сподобались його ідеї та прогнозований результат. В той період мені хотілось розвивати господарство і я вирішила, що співпраця з АВМ стане значним кроком вперед для нашого господарства. Як і було прогнозовано, співпраця з асоціацією принесла видимі результати. Надзвичайно задоволені співпрацею, адже ми знаємо, що можемо звернутись до спеціалістів АВМ в будь-який момент й отримати оперативну та професійну допомогу. Розраховуємо на подальшу продуктивну співпрацю. Зокрема, на професійну ветеринарну підтримку завдяки створюваним у Луганській та Донецькій областях центрам втеринарного обслуговування.

Розгорнуте інтерв'ю з Любов’ю Поляковою читайте в журналі «Молоко і ферма» № 1 (50), лютий 2019.

avm