Британський експерт із силосування Дейв Девіс вважається одним із найкращих фахівців у цій галузі. Понад тридцять років він досліджує всі аспекти силосування, зокрема різні кормові культури, силосні добавки, вплив силосу на ефективність роботи рубця та продуктивність корів. Дейв Девіс працює на теренах Великобританії та за її межами, нерідко відвідує українські ферми. Ми поцікавилися в експерта про тенденції кормозаготівлі в Британії, і не тільки.

— Пане Дейве, яке місце силос займає в годівлі корів у Великобританії?

— Найпопулярніший вид силосу в нашій країні трав’яний, на другому місці — кукурудзяний. Зважаючи на кліматичні умови Великобританії, вирощувати кукурудзу в нас складно, але ми можемо отримати хороший травостій. Тому в деяких аспектах нам пощастило. Кормовиробництво Великобританії відрізняється від кормовиробництва в Україні та більшості країн світу. Багато британських фермерів випасають корів улітку, а взимку годують силосом. Хоча значна частина високопродуктивних ферм нині орієнтується на цілорічну годівлю силосом. Це важливий грубий корм. І взагалі, якщо подивитися на вихід молока з нього, то це значно більше, ніж із свіжої трави.

— Яка частка грубих кормів у раціонах високопродуктивних молочних корів?

— Не така, як хотілось би бачити. Загалом переважна кількість молочних ферм використовує 50−55% грубого корму в раціонах, що характерно для більшості країн Європи. Прикро визнавати, але ми відстаємо від Сполучених Штатів у цьому плані, тому що на найкращих американських фермах відсоток грубих кормів становить 65%, концентратів — 35%. В Європі ще недостатньо уваги приділяють належному вмісту поживних речовин у грубих кормах. Але це важливо, адже більше грубих кормів означає здоровіший рубець корови, менше проблем з ацидозом та відтворенням. Ефективність не завжди означає виключно собівартість виробництва силосу. Найбільші витрати, які ми ніколи не враховуємо в годівлі корів, — це витрати на лікування тварин, коли годуємо їх неякісними кормами та великою кількістю концентратів. Це типова проблема по всій Європі.

— Який силос вважаєте якісним?

— Все дуже просто. Як правило, ми використовуємо два види грубих кормів, можливо, три. Якщо це енергетичні корми (приміром, кукурудзяний силос), метою їх заготівлі повинна бути чиста енергія лактації (ЧЕЛ), щонайменше 11% обмінної енергії (для України — 12%). Вирощуючи такий білковий корм, як люцерна, маємо отримати мінімум 19% сирого протеїну, і навіть 21% на найкращих фермах. Посередині знаходяться корми, які можуть бути як енергетичними, так і білковими. Зокрема новий вид житнього сінажу, який може мати 11% енергії та 18% протеїну. Якби ми включали в раціон усі три види корму, то легко отримали б 60% грубого корму в ньому. Кожен із них містить поживні елементи, необхідні коровам.

— Сінаж із жита набирає популярності у британських фермерів?

— У Великобританії використовують трав’яний силос, британським фермерам сінаж із жита не потрібний. На українських фермах він може бути корисним через посушливі погодні умови влітку. Жито використовує переваги опадів осінньо-зимового періоду, а його раннє скошування означає, що ви можете засіяти кукурудзу після збору врожаю. У центральній частині Європи частішає практика вирощування жита на сінаж. Це відносно новий вид корму. В Угорщині його почали заготовляти п’ять років тому, і, думаю, 95% великих молочнотоварних господарств включають житній сінаж у раціон. Крім того, він має свої переваги перед люцерновим та кукурудзяним силосом.

— Які саме переваги?

— По-перше, це багатий на енергію корм. Якщо його правильно заготовити, то клітковина матиме високу перетравність. Оскільки силос із жита швидко перетравлюється в рубці, знижуючи теплоутворення, влітку він може послабити вплив теплового стресу на корову. Силос із жита містить велику кількість каротину, що покращує відтворювальні функції.

— Чи достатньо відомо про технологію заготівлі якісного сінажу з жита?

— Я б сказав, що так. Вона дуже схожа на технологію заготівлі трав’яного силосу. За останні п’ять років в Угорщині навчилися робити добрий житній сінаж. Клімат Угорщини схожий на клімат більшої частини вашої країни, тому, якщо вони можуть, то й ви теж. Вам просто потрібні експерти, які на цьому добре знаються.

— Як консультант із силосування з якими проблемами найчастіше стикаєтесь при заготівлі грубих кормів?

— Не має значення, в якій країні працюю, вони більш-менш однакові. Характерним для Великобританії є недостатнє трамбування маси. В Україні, як я помітив, краще трамбують силос, ніж у нас. Проте ви довше закладаєте силосну яму. Ми намагаємось закласти і закрити силос за кілька годин. Відстань між фермою і полями у нас значно менша. Якщо в Британії поле за 5 км, це вже далеко. В Україні ж дистанції набагато більші, тому й доставка корму з поля повільніша.

— Які ще тенденції кормозаготівлі характерні для Великобританії?

— Деякі британські виробники молока потроху відходять від вирощування кукурудзи на силос. Вони усвідомили, що не можуть отримати рентабельний урожай кукурудзи. Для нашої країни характерна пізня весна і рання осінь, тому вегетаційний період для кукурудзи дуже короткий. У Великобританії літо вважається сухим, коли дощ іде раз на три дні.

— Розкажіть, будь ласка, про використання землі у вашій країні.

—  Кожен клаптик землі використовується дуже ефективно. Нині одна з проблем деяких регіонів Великобританії пов’язана зі збільшенням кількості біогазових установок, що призвело до підвищення вартості землі і, відповідно, грубих кормів. Багато фермерів є власниками земельних ділянок, але чимало землі у фермерів купують біогазові заводи. Частина фермерів купує корм у сусідів. Наприклад, я працюю з однією фермою, яка не має корів, але заготовляє велику кількість силосу і може забезпечити кормом тисячу корів на день. Її власник продає фураж на вісім різних ферм, деякі розташовані за 75 км. Якби в нього була біогазова установка, то фермери-тваринники платили б йому більше за корм. Тому це справді проблема. В деяких регіонах фермери не мають змоги розширюватись, бо виробництво біогазу конкурентоспроможніше.

— Чи загалом британські виробники молока заготовляють якісний силос?

— Серед європейських країн найкращий силос робить Чехія. За нею йде Угорщина і, можливо, Словаччина. В кожній країні трапляється як відмінна, так і погана практика кормозаготівлі. Щодо Великобританії, то я б оцінив її як середню.

— У чому секрет кращих?

— Все залежить від самого фермера, який повинен зрозуміти процес силосування і потім приймати рішення. Усі ферми різні. Власне, на цьому я й намагаюся зробити акцент у своїх презентаціях. По-друге, продавці та дослідники не є експертами силосування. Коли тридцять років тому я почав працювати в цій сфері, в Європі було близько десятка дослідників, які ретельно вивчали питання заготівлі якісного фуражу. Нині їх залишилось усього два чи три, але всі чомусь думають, що добре розуміються на силосуванні. Те, що вони радять, і те, що доводиться бачити, засмучує мене. Втрачено розуміння поживності силосу.

— Британські ферми зменшують собівартість виробництва молока шляхом поліпшення якості грубих кормів?

— Наші фермери недостатньо приділяють уваги якості грубих кормів. Визначаючи собівартість, рахують кожен фунт, кожен кілограм у полі, але не беруть до уваги цінність корму і втрати. Не рахують вихід молока з кілограма спожитого корму чи навіть спожитої енергії або протеїну, що було б значно ефективніше. Так, вони дивляться на собівартість виробництва, але не зовсім правильно. Завжди є фермери, які скаржаться на низькі закупівельні ціни на молоко, але не роблять нічого такого, що допомогло б збільшити маржу, і це те, що справді дуже важливо. Однак у нашій країні існує ризик, що супермаркети, які мають значний вплив на ринку, можуть почати платити менше за молоко, коли побачать, що фермери зменшили собівартість. Закупівельні ціни в Британії зараз досить хороші.

Журнал «Молоко і ферма» № 6 (43), грудень 2018