З листопада 2011-го року фермери почали повідомляти про аборти й народження мертвих плодів, що супроводжувалося дефектами плоду, переважно серед овець, а також серед кіз і великої рогатої худоби. Відтоді європейські ветеринари описали багато випадків захворювань великої рогатої худоби, овець, кіз та зубрів. Хворобу виявили в Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Великобританії, Франції, Італії, Люксембурзі, Іспанії, Австрії, Ірландії, Швейцарії, Естонії, Швеції, Данії, Фінляндії, Північній Ірландії, Норвегії, Польщі. Географічно хвороба Шмалленберга охоплює понад 6500 ферм (www.farmersguardian.com). У вересні 2012-го року з Австрії до Казахстану завезли 722 голови великої рогатої худоби, в яких під час карантину виявили вірусну діарею та хворобу Шмалленберга. У зв’язку з цим у Казахстані вирішили знищити цю худобу разом із приплодом.

Збудник та епізоотологічні характеристики захворювання

В листопаді 2011-го року інститут Фрідріха Лефлера, федеральний науково-дослідний інститут здоров′я тварин у Німеччині (FLI), вперше в країні виявив у великої рогатої худоби вірус роду Orthobunyavirus. Порівняльні аналізи генетичного матеріалу дозволили зробити висновок, що вірус належить до серогрупи Simbu (як, наприклад, віруси Sathuperi, Shamonda, Aino, Akabane) (Hoffmann et al., 2012). Вірус ізолювали, культивували та реплікували. З огляду на місце виявлення зразка, назвали «вірус Шмалленберга» (SBV). Однак його походження все ще залишається невідомим.

Інкубаційний період. Під час експериментальних досліджень, троє телят заразили сироваткою з вірусом внутрішньовенно або підшкірно і отримали позитивні результати (збудник виявляли методом полімеразно-ланцюгової реакції) через 2–5 днів після інокуляції. Стадія віремії у великої рогатої худоби коротка, тому що виявлення вірусу в усіх трьох тварин давало негативні результати вже на шостий день після зараження. Клінічні ознаки розвивалися через кілька днів (Hoffmann et al., 2012). Інфекцію плода було видно тільки після аборту чи народження.

Сприйнятливі види. Хворіє велика рогата худоба, вівці, кози та зубри. Поки що немає інформації про захворювання екзотичних жуйних (верблюдів, лам) або інших диких тварин. В зоні поширення хвороби Шмалленберга не було описано випадків захворювання людей, яке б асоціювалось зі згаданим вірусом. Відповідно, навіть з огляду на неможливість повного викорінення хвороби, ризику для людей немає.

Передача збудника. Спосіб передачі вірусу Шмалленберга ще потребує підтверджень та досліджень, але є гіпотези, що ґрунтуються на останніх епізоотологічних дослідженнях і порівняннях з іншими ортобуньявірусами:

• вірус передається комахами (гнус і/або комарі);
• доведено вертикальну передачу через плаценту;
• пряме зараження від тварини до тварини чи від тварини до людини дуже маловірогідне, але потребує подальших досліджень (експерименти вже проводяться).

Джерела вірусу:

• інфіковані комахи;
• кров хворих дорослих тварин і плодів, кров, мозок та інші органи інфікованих плодів;
• плацента, амніотичні рідини, меконій.

Усі ці знахідки повинні досліджуватись на предмет ролі в передачі збудника.

Стійкість вірусу до хімічних і фізичних чинників (екстраполяція з каліфорнійської групи ортобуньявірусів):

• здатність інфікувати втрачається (або значно зменшується) при 50–60° С впродовж 30 хв.;
• чутливий до загальноприйнятих дезінфектантів (1-процентний натрію гіпохлорид, 2-процентний глутаровий альдегід, 70-процентний етанол, формальдегід);
• не виживає поза організмом господаря або переносника.

Клінічні ознаки захворювання

Вони різняться, залежно від виду тварин: у великої рогатої худоби розвивається м’яка форма гострої хвороби протягом сезону активності комах. Ураження плоду буває в більшості жуйних тварин (велика рогата худоба, вівці, кози та зубри). На окремих дійних овечих фермах були ознаки діареї.

Клінічні ознаки у дорослої ВРХ часто невиражені, але в сезон активності комах можуть розвиватися:

• гарячка (t більше 40° С);
• погіршений загальний стан;
• відсутність апетиту;
• зменшення молочної продуктивності (удвічі);
• діарея;
• одужання за кілька днів для окремих тварин, за 2–3 тижні — усього стада.

Відхилення в розвитку новонароджених або мертвонароджених телят, ягнят, козенят:

• артрогрипоз (контрактура й деформація кінцівок, недорозвинення суглобів і м′язів);
• гідроцефалія (водянка головного мозку);
• укорочена нижня щелепа;
• анкілоз (нерухомість суглобів внаслідок зрощення суглобових поверхонь);
• тортиколіс (ротація голови, або кривошиїсть);
• сколіоз;
• гіпоплазія центральної нервової системи;
• підшкірні набряки (у телят).

Точна частота порушень внутрішньоутробного розвитку невідома. На деяких овечих фермах у період гострої інфекції описано 25% ягнят із відхиленнями розвитку.

Диференційний діагноз

У випадку гострої інфекції дорослої худоби хворобу Шмалленберга необхідно відрізнити від таких захворювань:

• блутанг;
• епізоотична геморагічна хвороба;
• ящур;
• вірусна діарея ВРХ (та інші пестивіруси);
• інфекційний ринотрахеїт ВРХ (та інші герпесвіруси);
• лихоманка долини Ріфт;
• ефемерна лихоманка ВРХ;
• отруєння.

Симптоми хвороби Шмалленберга не є специфічними. Слід звертати увагу на інші причини діареї та зменшення молочної продуктивності.

У разі порушень внутрішньоутробного розвитку телят, ягнят та козенят хворобу Шмалленберга необхідно диференціювати від таких захворювань:

• отруєння;
• генетична патологія;
• блутанг;
• пестивіруси;
• інші віруси серогрупи Simbu (Akabane).

Діагностика

Враховуючи те, що клінічні ознаки неспецифічні, обов’язково слід проводити лабораторну діагностику. Для цього від живих тварин для виявлення гострої інфекції в лабораторію направляють стабілізовану ЕДТА кров й сироватку крові (принаймні 2 мл, транспортується охолодженою). Від мертвонароджених або молодняка з порушеннями розвитку в лабораторію направляють: мозок і мозочок, селезінку, кров (від трупів); кров, отриману до випоювання молозива, сироватку крові, меконій (від живих тварин) ― ці зразки мають бути охолодженими або замороженими. Крім того, в лабораторію відправляють плаценту й амніотичні рідини.

Ідентифікацію збудника проводять за допомогою полімеразно-ланцюгової реакції в реальному часі та ізоляцією вірусу на культурі клітин. Серологічні тести включають реакцію непрямої імунофлуоресценції, нейтралізації, ІФА.

Лікування та підходи до контролю захворювання

Засобів лікування й специфічної профілактики нині нема, однак є умови, дотримання яких дозволить зменшити ймовірність покусів худоби комахами:

• зміщувати періоди парування, відповідно до зменшення активності комах;
• менеджмент на фермі: покращувати санітарний стан у приміщеннях, видаляти гній та запобігати утворенню калюж, які є місцями розмноження комах;
• використовувати репеленти для відлякування комах від тварин та запобігання покусів. Для цього використовують препарати для купання тварин з умістом дельтаметрину, перметрину та ін. Зручнішими для використання є пур-он препарати, які наносяться на спину тварини від холки до кореня хвоста. Таким препаратом є Байофлай пур-он (діюча речовина цифлутрин), період дії якого 4–6 тижнів. У Росії вже тривалий час використовують препарат Бутокс 7,5 пур-он (діюча речовина дельтаметрин), період дії якого значно довший ― до 8–10 тижнів.

Прогнози

Міграцію кровососних комах до північних районів Європи експерти пов’язують із глобальною зміною світового клімату (потепління). Підвищена температура дає можливість вірусам розвиватись і поширюватись швидше, як і їхнім проміжним господарям і переносникам ― комарам та мокрицям. Деякі види комах є переносниками тропічних інфекцій й уперше були ідентифіковані на європейському континенті в 20-х роках минулого сторіччя в Іспанії, Португалії, на східних кордонах Туреччини; в 1998 році в Італії; в 2006–2007 роках в країнах Північної Європи, там же зафіксували вірусне захворювання блутанг дрібної рогатої худоби.

Низка вчених прогнозує кілька сценаріїв подальшого розвитку захворювання, спричиненого вірусом Шмалленберга: повне зникнення, постійний стаціонарний перебіг, періодичні спалахи. Чи будуть заражені через кровососних комах ягнята й телята, які народилися цього року? Якщо так, то в найближчому майбутньому нас очікує нове інфекційне захворювання сезонного типу, а цикл розвитку захворювання триватиме довше.

Нині дотримання правил щодо руху тварин та продуктів тваринного походження забезпечують добрий захист від випадкового завезення хвороб, зокрема вірусу Шмалленберга, із-за кордону. Однак потрапляння вірусу або інфікованих комах з купленими, мігруючими чи нелегально завезеними тваринами залишається можливим. Якщо ж комахи та вірус Шмалленберга зможуть переміщуватися з перелітними птахами, це може занести збудник і на американський континент.

Реально значущим заходом контролю над поширенням та локалізацією вірусного захворювання Шмалленберга буде створення ефективної вакцини, але для цього потрібен час.

Джерело: wet.dtu.dk	Джерело: 1.bp.blogspot.com

Поширення вірусу Шмалленберга в Європі, 2012-2013 

Джерело: FluTrackers.com