Годівля і травлення ВРХ

 

Юрій Сівов, керівник департаменту розвитку КЦ АВМ


Людина, щоб задовольнити свої постійно зростаючі як кількісно, так і якісно потреби в продуктах тваринного походження, перейшла спочатку від мисливства до відгонно-пасовищного скотарства, а від нього — до промислового тваринництва. 

Дбаючи про задоволення власних надвеликих потреб, людям доводиться задовольняти потреби і свійських тварин в їжі та комфортних умовах утримання для відтворення, клопотатись вирощуванням ремонтного молодняка і т. п., не забуваючи при цьому про консенсус між продуктивністю й собівартістю виробленої продукції. Корова, як і всі інші тварини, повинна приносити прибуток власнику. Цікаво те, що вирішення цього питання задовго до людини корова (і не тільки вона — всі жуйні) взяла на себе.

Молочна худоба здатна перетворювати рослинний протеїн у тваринний на 22–30%, тоді як кури — на 20–26, бройлери — 17–26, свині — 12–15, м'ясна худоба — на 4–8%. Енергію корму в енергію продуктів харчування вона перетворює на 25% і посідає друге місце після курей яєчного напряму продуктивності (26%), а в бройлерів цей показник становить 23, індиків — 22, свиней — 14, м'ясної худоби — 4%.

Більшу частину поживних речовин для задоволення потреб власного організму і вироблення молока корова отримує завдяки перетравлюванню мікроорганізмів, що розмножуються в її передшлунках. Для них тварина створює ті самі комфортні умови, які ми намагаємося створити для неї.

Рубець можна порівняти з високоефективною системою безперервного культивування анаеробних мікроорганізмів — біореактором. Розвитку численної й різноманітної мікрофлори рубця сприяють комфортні умови середовища цього органа. Тут постійно тримається температура 38–42°С, а безперервна секреція паратоїдної слини забезпечує сталу кількість рідини і рН на рівні 6–6,5. Постійний іонний склад визначається обмінною функцією рубцевої стінки та безперервною секрецією слини. Регулярний прийом корму твариною забезпечує постійне поживне середовище для мікроорганізмів.

Продукти мікробної ферментації постійно всмоктуються через стінку рубця і своєю присутністю не заважають дії мікробних ензимів. Утворення вуглекислого газу, метану, аміаку, водню та сірководню створює анаеробні умови. Простіше кажучи, корова у певній ділянці свого стравоходу створила ферму для бактерій та інфузорій і теплицю для грибів, якісно культивує і вирощує їх, а потім убиває і перетравлює в своєму ензимному тракті.

Тому, якщо ви хочете отримати від корови більше молока і м’яса, необхідно допомогти їй подбати про безцінну мікрофлору, яка задовольняє її потреби в ідеальних білках, жирах, вуглеводах, значній кількості вітамінів та інших біологічно активних речовинах на 60–80%, а також переводить у засвоювані форми мінеральні речовини.

Мікрофлора рубця продукує ідеальний протеїн, а його амінокислотний профіль відповідає амінокислотному профілю білків молока — головної продукції, яку ми отримуємо від корови. Причому на ідеальний протеїн перетворюються білки різноманітного складу і навіть небілковий азот.

Основне джерело білка для корови — це мікрофлора. Увесь протеїн, що з’їла корова, намагається спожити мікрофлора передшлунків. Той, який вони з’їсти не можуть, йде далі — в ензимний тракт (сичуг, кишечник). Такий білок називають байпасним, транзитним, нерозщеплюваним; це той білок, що перетравлюється, як у моногастричних тварин.

Травний тракт корови складається із трьох відділів: переднього, середнього і заднього.

Передній відділ травного тракту

До нього відносять ротову порожнину, глотку і стравохід. Їх функцією є споживання корму, його подрібнення, пережовування і формування за допомогою слини кормового клубка, що проковтується і через стравохід потрапляє в рубець.

Язик є головним хапальним органом. Ним тварина хапає траву та інші трав’янисті корми. Жуйні не мають різців або іклів, замість того на верхній щелепі, навпроти нижніх різців, є жорстка зубна пластина. Таке розташування зубів дає змогу тварині ефективно скубти траву. Верхня щелепа ширша за нижню, тож корова може жувати то на один, то на другий бік. Кутні зуби утворюють долотоподібну поверхню для перетирання, а завдяки латеральному (боковому) рухові щелеп значно збільшують ефективність ремигання.

У ротовій порожнині корови міститься велика кількість слинних залоз. Слини утворюється дуже багато: у дійних корів — від 100 до 200 літрів на добу. Кількість слини залежить від вмісту сухої речовини в кормі. Чим її більше, тим більше виділяється слини. Грубі корми більше стимулюють слиновиділення, ніж концентровані.

Слина корови, на відміну від більшості моногастричних тварин, не містить ензимів, що розщеплюють корм, і виконує два завдання:

1 — зволожує корм, щоб тварина могла його проковтнути;

2 — містить велику кількість солей, особливо бікарбонати і фосфати натрію, а також хлориди калію і натрію. Ці солі є буфером для підтримання стабільного рН рубця, вони нейтралізують кислоти, що надходять із кормом, і леткі жирні кислоти, які в ньому утворюються.

Велика рогата худоба ремигає 6–10 годин на добу. Найінтенсивніше це відбувається вранці й увечері, а тривалість залежить від кількості та якості з'їденого корму. Завдяки цьому корм ефективніше подрібнюється і стає доступнішим для мікрофлори рубця. Їжа змішується зі слиною в роті і через стравохід надходить у сітчастий шлунок (рубець і сітку). Довжина стравоходу в корови трохи більше метра. Згодом уміст сітчастого шлунка через стравохід знову відригується в ротову порожнину для додаткового жування.

Ремигання у тварин зазвичай починається через 30–70 хвилин після їди. Одна порція пережовується приблизно 50 секунд. Наступна подача грудочки корму в рот відбувається через 3–10 секунд. Жуйний період у корів триває в середньому 45–50 хвилин, після чого настає період спокою, а потім усе повторюється. Відригування травної маси з рубця в ротову порожнину нагадує блювотний акт, при якому одночасно скорочуються сітка і діафрагма, причому гортань у тварини змикається і відкривається кардіальний сфінктер стравоходу.

Крім руху кормових мас стравохід служить для відводу газів, які утворюються під час рубцевої ферментації. За добу корова пережовує майже 60 кг вмісту рубця. Пережована їжа повторно проковтується і повертається в рубець, де відбувається змішування її з усією масою.

Середній відділ

Він складається з чотирикамерного шлунка (рубець, сітка, книжка і сичуг), тонкого відділу кишечника, печінки та підшлункової залози.Відсутність чіткої межі між першою камерою (рубцем) і другою (сіткою), а також вільне перемішування їхнього вмісту дає підстави об’єднати їх в один відділ і назвати сітчастим шлунком. Цей м’язовий орган займає більшу частину черевної порожнини і є найбільшим внутрішнім органом за масою та об’ємом — 2/3 всього шлунково-кишкового тракту корови. Місткість його може сягати 200 літрів.

Рубець

Міцні м’язові перетинки ділять його на три частини: краніальну, дорсальну і вентральну. Ці м’язи скорочуються з періодичністю 50–60 секунд. Внутрішня поверхня рубця вкрита величезною кількістю папілом, які значно збільшують поверхню всмоктування кінцевих продуктів ферментації (леткі жирні кислоти й аміак). Будова сітчастого шлунка забезпечує затримання волокнистої частини їжі на час, потрібний для її механічного подрібнення і ферментації мікрофлорою.

Сітка

Вона представляє собою невеликий округлий мішок,відокремлений від дорсальної частини рубця входом стравоходу, а від вентральної — перетинкою, що називається сітчасто-рубцевою складкою. Сітка у жуйних тварин працює як сортувальний орган, пропускаючи в книжку тільки достатньо подрібнений і розріджений корм. Внутрішня поверхня схожа на бджолині соти: виступаючі пластинки у вигляді складок висотою до 12 міліметрів. При одночасному скороченні рубця й сітки відбувається зміщення сітчато-рубцевої складки, і продукти травлення виштовхуються, вивільняючи сітку. При цьому дрібні тверді часточки проходять через отвір, що з’єднує сітку і книжку, а м’якші знов надходять у вентральний відділ рубця. Таким чином, рух сітки відіграє важливу роль у сепарації часточок їжі перед тим, як вона евакуюється з сітчастого шлунка.

Вхід стравоходу в сітчастий шлунок і отвір, що з’єднує сітку з книжкою (вихід із сітчастого шлунка), розташовані відносно близько один до одного. Ці отвори з’єднані між собою жолобом. У молочний період у теляти цей жолоб скручується в трубку, по якій молоко надходить одразу в сичуг, минаючи сітчастий шлунок. Тобто рух молока відбувається по скороченому шляху. Коли молочний період закінчується, жолоб розкривається і припиняє функціонування.

Біологічна особливість жуйних

Жуйні тварини споживають багато вегетативної маси рослин, яка містить велику кількість погано перетравної для моногастричних тварин клітковини. В рубці й сітці не синтезуються травні ензими, що розщеплюють компоненти корму. Попередня трансформація корму відбувається за рахунок мікроорганізмів.

Завдяки наявності в сітчастому шлунку численної мікрофлори (бактерій, інфузорій і грибків) рослинні корми зазнають складної механічної та ферментативної обробки. При нормальних умовах у рубці міститься від 2 до 4 кг мікроорганізмів із щільністю до мільйона на грам.

Різні види мікрофлори спеціалізуються на розщепленні різних частин корму і використанні різних поживних речовин. Кількісний і видовий склад мікрофлори в рубці залежить від багатьох факторів, з яких умови годівлі мають першочергове значення. При кожній зміні раціону одночасно змінюється мікрофлора, тому для жуйних особливе значення має поступовий перехід від одного виду раціону до другого.

Мікрофлора рубця ефективно діє при рН 6,5–7. Чим ближча кислотність вмісту рубця до нейтральної, тим ефективніше розщеплюється клітковина й утворюються білкові сполуки. Якщо рН падає до 5,5 або підіймається вище 7, умови життєдіяльності мікрофлори значно погіршуються і, як наслідок, знижується перетравність кормів та продуктивність тварини, а травлення в сітчастому шлунку істотно сповільнюється. Коли ж рН падає нижче 5,5 або перевищує 7,5, то мікрофлора рубця гине, а з нею гине і корова.

Інфузорії в рубці механічно обробляють корм. Вони розпушують і розривають клітковину таким чином, що вона стає доступною для дії ферментів бактерій. Більша частина мікрофлори рубця — бактерії. Із мікробів можна виділити види, які розщеплюють целюлозу й геміцелюлозу (під їх дією розщеплюється до 90% перетравної клітковини), крохмаль, протеїн, жири тощо. При різних раціонах в рубці формуються різні за кількісним і видовим складом популяції мікробів, і тому кожна зміна раціону призводить до зменшення перетравності корму і, як наслідок, до зниження продуктивності (якщо зміна в раціоні корисна, то спад продуктивності буде короткочасним).

Розщеплюючи клітковину, мікроби виробляють велику кількість летких жирних кислот (ЛЖК) — оцтової, пропіонової і масляної, а також деякі вищі жирні кислоти. За добу в рубці корови утворюється до 4 літрів ЛЖК, а співвідношення їх профілю прямо залежить від складу раціону. Леткі жирні кислоти майже повністю всмоктуються в рубці, стаючи для тварини джерелом жиру і глюкози, а також попередниками жиру в молоці.

Залежно від годівлі 60–80% білка, що надходить до сичуга, походить від мікрофлори сітчастого шлунка. Крім того мікроорганізми сітчастого шлунка виробляють достатню для потреб корови кількість вітамінів групи В і К.

Близько половини часу, потрібного для перетравлення, їжа перебуває в сітчастому шлункові (від 12 до 18 годин із загальної кількості 24–36 годин). Погано перетравний корм довго тримається в рубці, що, в свою чергу, обмежує кількість спожитого й отримання необхідних поживних речовин. Наприклад, корми з високим умістом кислотно детергентної клітковини (КДК) можуть затримуватись у сітчастому шлунку до двох тижнів, обмежуючи його корисний об’єм і негативно впливаючи на продуктивність.

У рубці під дією ферментів мікроорганізмів руйнуються оболонки рослинних клітин, корм готується до подальшої обробки ферментами сичуга. Під час бродіння в рубці утворюються гази, а при порушенні правил годівлі тварин (згодовування вологих бобових трав) їх накопичується дуже багато і може виникнути небезпечне захворювання — здуття рубця (тимпанія).

Основна функція рубця — перетравлення клітковини корму завдяки целюлозолітичній активності популяцій мікроорганізмів. Це дає змогу великій рогатій худобі та й усім жуйним існувати і давати продукцію, споживаючи тільки грубі волокнисті корми. (Ссавці не виділяють у складі шлункових соків фермента целюлази.)

Метаболізм азотистих речовин в рубці

Цей процес відбувається за участю мікроорганізмів і заслуговує пильної уваги, бо у шлунково-кишковому тракті жуйних він значно відрізняється від того, що відбувається у моногастричних тварин.

У жуйних протеїн корму розщеплюються та використовуються мікрофлорою, задовольняючи її потреби в азоті, а мікробний протеїн, що утворюється в рубці, і є основним джерелом протеїну для тварини. Як результат, низькоякісні рослинні кормові білки стають повноцінними і можуть використовуватись організмом тварини. Раціон жуйних складається переважно з кормів рослинного походження, які містять від 4 до 70% сирого протеїну. Кількість небілкового азоту становить від 10 до 30% загального азоту рослин. Він представлений вільними амінокислотами, пуриновими і пиримідиновими основами, пептидами, амідами, нітратами, холіном, бетаїном, сечовиною й аміаком.

Потрапляючи в рубець, азотисті речовини під впливом ферментів мікрофлори розщеплюються й утворюється низка проміжних продуктів.

На першому етапі відбувається розщеплення білків до амінокислот, які утилізуються мікроорганізмами для синтезу білка, або до аміака, який, у свою чергу, використовується для синтезу амінокислот. Для бактеріальних протеїназ оптимальним є рН близько 7, для пептидаз — на рівні 5,5–7,0. У вигляді аміаку в рубці всмоктується до половини добового азоту корму.

Ступінь розпаду протеїну в рубці залежить від того, наскільки його амінокислотний профіль відрізняється від ідеального. Чим більше відхилення, тим більше енергії потрібно на синтез рубцевого протеїну. Чим гіршої він буде якості, тим більше аміаку потрапить до печінки, яка повинна перевести його в малотоксичну форму — сечовину. Якщо сечовини небагато, вона піде гепаторумінним трактом і повернеться в рубець через слину або за рахунок дифузії через стінки рубця. Надлишок сечовини виводиться з організму через нирки. Це веде до непродуктивних витрат енергії і втрат азоту.

Мікрофлора рубця спроможна також засвоювати небілковий азот корму. При розпаді більшості цих сполук утворюється аміак. Солі амонію при введенні в рубець легко гідролізуються з утворенням аміаку. Сечовина в рубці зазнає дії фермента уреази, що продукується різними мікроорганізмами. Сечовина, яка надходить із крові, на 60–100% гідролізується слизовою рубця. Це зумовлено наявністю бактеріальної уреази в епітеліальному шарі слизової та спроможністю аміаку проходити через слизову рубця швидше від сечовини.

Протеолітичну активність мають усі компоненти мікрофлори рубця (великі й дрібні бактерії, найпростіші). Найпростіші використовують азот, отриманий через гідроліз білків бактеріальних клітин.

Усмоктування аміаку із травного тракту в кров, утворення сечовини в печінці, реабсорбція її в ниркових канальцях і наступне повернення в рубець зі слиною або через слизову оболонку отримало назву руміногепатної циркуляції азоту.

При достатній кількості легкоперетравних вуглеводів поліпшується використання азоту корму, підвищується синтез мікробного білка. Оптимальні умови для синтезу білка — коли на 10 г азоту в раціоні припадає 80–100 г легкодоступних вуглеводів.

Амінокислоти

Рубцева мікрофлора синтезує всі замінні й незамінні амінокислоти. Саме тому поширеною є думка, що жуйні менш чутливі до дефіциту амінокислот у раціоні.

Справді, амінокислот, синтезованих мікрофлорою, достатньо, щоб задовольнити потреби тварин з низькою і середньою продуктивністю при нормальних умовах годівлі й утримання. Але недостатньо для забезпечення нормального росту й розвитку молодняка або високої молочної продуктивності тварин. Також ступінь синтезу різних амінокислот неоднаковий. Лімітуючими амінокислотами для ростучого молодняка є метіонін, лізин і треонін.

Критичною амінокислотою для високопродуктивних корів є метіонін, тому забезпечення ним тварин має велике значення для отримання якісної продукції, поліпшення показників відтворення і здоров’я. Однак вузький асортимент кормів у раціоні та їх невисока якість призводять до дефіциту перетравного протеїну й метіоніну.

У наш час має місце перегляд існуючої оцінки протеїнової годівлі й розробка більш досконалої системи, що базується на сучасних знаннях фізіології травлення жуйних тварин. Новий підхід у нормуванні протеїнової годівлі будується на тому, що потреба жуйних в азоті задовольняється за рахунок амінокислот, що всмоктуються в тонкому кишечнику.

Контроль за вмістом сирого і перетравного протеїну без урахування розпаду в рубці не відповідає справжнім потребам організму тварин та веде до перевитрат кормового протеїну, здорожчання продукції й порушення обміну речовин.

Синтетичні азотовмісні сполуки в годівлі жуйних

Спроможність низки мікроорганізмів рубця засвоювати прості азотисті сполуки є підставою для широкого використання синтетичних азотовмісних сполук у годівлі жуйних. Але не треба забувати, що для такого синтезу потрібна додаткова енергія (приблизно в еквіваленті 600 г кукурудзи), доступна сірка та інші мікроелементи у вигляді премікса. До 25% протеїну в раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими сполуками, такими як сечовина, амонійні солі тощо. Існує одна проблема: сечовина (в літературі ще зустрічається назва «дикий протеїн») дуже швидко віддає аміак, тому його рівень треба постійно тримати під контролем.

Особливості сечовини:

1. Низька ціна. Вартість одиниці сирого протеїну, утвореного з сечовини (з урахуванням додаткових витрат), менша, ніж вартість одиниці соняшникового шроту.

2. Ефективна. В умовах дефіциту розщеплюваного протеїну забезпечує прибавку 2‒3 л молока.

3. Швидка. Ефект досягається за лічені дні.

4. І вкрай небезпечна! Передозування спричиняє отруєння через 30 хвилин, без лікування смерть настає протягом чотирьох годин, а більш оптимістичний сценарій — втрата здоров’я.

Насправді все просто, але потрібно звернути увагу на:

  • час для привчання тварин до споживання карбаміду — до двох тижнів;
  • забезпечення раціону відповідною кількістю крохмалю;
  • якісне змішування з кормами;
  • забезпечення раціону мікро- і макроелементами (особливо сіркою), а також вітамінами;
  • використання «стабілізатора» роботи рубця.

Якщо в раціоні корови є надлишковий розщеплюваний протеїн, або його кількість незбалансована з енергетичними розщеплюваними компонентами корму, або ж амінокислотний профіль розщеплюваного протеїну занадто відхиляється від ідеального, в рубці утворюється завелика кількість аміаку. Надлишковий аміак через стінки рубця надходить у кров, а звідти в печінку, де перетворюється на сечовину. Коли занадто багато аміаку іде в кров, енергії, що надходить в організм із кормом, замало, або ж коли печінка хвора (жирова дистрофія, гельмінти та ін.), то весь аміак не перетворюється на сечовину і його концентрація в крові підвищується. Це веде до токсикозів, послаблення імунітету і, як наслідок, — збільшення захворюваності.

Метаболізм вуглеводів у рубці

Однією з найважливіших функцій мікроорганізмів рубця є перетравлення вуглеводів. З рослинними кормами тварини отримують велику кількість клітковини (до складу якої входять целюлоза, геміцелюлоза, лігнін, пектин), крохмаль та інші олігосахариди, полісахариди, а також глюкозиди і глюкороніди. Слизова оболонка передшлунків не утворює ферментів, і бродіння в рубці забезпечує мікрофлора.

Ми вже згадували, що в результаті ферментації вуглеводів у рубці утворюються леткі жирні кислоти (ЛЖК): оцтова, пропіонова і масляна, а також невелика кількість вищих жирних кислот. Кількість ЛЖК, синтезованих у рубці, може сягати 4,5 кг за добу.

Клітковина, окрім поживної цінності, має велике значення як об’ємний та повільно перетравлюваний субстрат, що підтримує моторику рубця.

Структурні вуглеводи

Головну харчову цінність з-поміж складових клітковини має целюлоза. При гідролізі целюлоза розщеплюється на низку простіших сполук. Кінцевим продуктом розпаду целюлози є глюкоза. При целюлолізі в рубці мікроорганізми не виділяють у зовнішнє середовище вільних целюлаз, і розщеплення клітковини відбувається при безпосередньому контакті мікроорганізмів із субстратом. Целюлаза в рубцевих бактерій локалізована на поверхні клітини. Оптимальні умови для целюлолізу — рН близький до нейтрального.

Неструктурні вуглеводи

Друге місце після клітковини у вуглеводному живленні жуйних посідає крохмаль. Багато крохмалю міститься в картоплі і зернах злаків. Він гідролізується з утворенням декстринів, з яких виробляється мальтоза, а слідом за цим — глюкоза. В рубці крохмаль легко розщеплюється пропіоновокислими бактеріями і може накопичитись велика кількість пропіонової кислоти. Зазвичай таку картину можна спостерігати при великому вмісті в раціоні зернових концентратів.

Гідролітичне розщеплення крохмалю відбувається амілазами. Більшість мікроорганізмів утворюють позаклітинні а-амілази, під дією котрих спочатку утворюються водорозчинні декстрини й олігосахариди, а потім мальтоза і глюкоза. Побічним продуктом зброджування крохмалю є метан.

Мікробіальне розщеплення моносахаридів є продовженням гідролізу крохмалю, у результаті якого утворюються такі ж кінцеві продукти, як і при ферментації всіх вуглеводів. Помічено також, що для розщеплення крохмалю рН середовища рубця підтримується на рівні 6,2‒6,5. Розчинні вуглеводи (глюкоза, фруктоза, ксилоза та ін.), які надходять у рубець з кормом або утворюються в процесі гідролізу полісахаридів, практично всі утилізуються мікроорганізмами.

Цукри в значних кількостях містяться в рослинних кормах і можуть сягати 30% сухої речовини. Майже відразу після надходження вони ферментуються в рубці — це свідчить про те, що ферменти, які впливають на даний субстрат, вже присутні в середовищі й синтезуються мікрофлорою. Розчинні моносахариди засвоюються значно краще від інших компонентів корму. Цукри перетворюються бактеріями на полісахариди й накопичуються в бактеріальних клітинах, а далі зброджуються до летких жирних кислот, котрі всмоктуються в кров і використовуються організмом тварини.

Процес перетворення на піровиноградну кислоту в усіх моносахаридів однаковий. Піровиноградна кислота — один з найважливіших проміжних продуктів обміну. Вона може перетворюватись на молочну, оцтову, пропіонову, масляну та вищі жирні кислоти, а також на вуглекислий газ, водень і метан.

Ферментація окремих вуглеводів корму забезпечує головну функцію травлення жуйних — перетравлення клітковини. У цьому разі енергією, потрібною для ферментації розчинних вуглеводів, забезпечують мікроорганізми.

Зброджування всіх вуглеводів у рубці завжди супроводжується утворенням кінцевих продуктів — летких жирних кислот, котрі, всмоктуючись у кров, стають основним джерелом енергії для жуйних і попередниками складових молока.

Ферментація моносахаридів у рубці здійснюється багатьма мікроорганізмами.

Однією з найважливіших груп мікрофлори рубця є молочнокислі бактерії. Лактобацили — палички, які зброджують багато розчинних цукрів з утворенням молочної кислоти. У декотрих видів разом з молочною кислотою кінцевими продуктами ферментації цукрів є також оцтова кислота і вуглекислий газ.

Метаболізм жирів у рубці

Крім ферментації вуглеводів і азотистих речовин, в рубці жуйних відбувається перетворення ліпідів корму. Вони становлять у рослинах 1‒10% сухої речовини. До складу ліпідів входять: моно- і дигалактозил-гліцериди, фосфоліпіди, тригліцериди, стероли, стирольні ефіри, віск і вільні жирні кислоти.

Встановлено, що гідроліз ліпідів у рубці відбувається з допомогою рубцевих мікроорганізмів. Бактерії рубця відіграють важливу роль у метаболізмі жиру. Помічено: в кишечник надходить ліпідів більше, ніж їх є в кормі. Це пояснюється тим, що значна частина ліпідів, які надходять у кишечник, — ліпіди мікроорганізмів, чия роль у гідрогенізації ненасичених жирних кислот, гідролізі ліпідів та синтезі дуже велика.

Під дією бактеріальних ліпаз жири рослин гідролізуються, при цьому вивільняються ненасичені жирні кислоти, котрі гідрогенізуються. При низькій швидкості ліполізу знижується інтенсивність гідрогенізації.

Бактеріальні ліпази розщеплюють стероли, метилові й етилові ефіри високомолекулярних жирних кислот, галактози-гліцероли, лецитин і лізолецитин, а утворювані в процесі гідролізу продукти руйнуються з виділенням головним чином пропіонової кислоти.

При надходженні надлишку незахищених жирів у рубець гальмується розщеплення структурних вуглеводів і, як наслідок, може зменшуватися жирність молока.

Загальнопоширена концепція оцінки рубця як стабільно працюючого за будь-яких умов мікробіального реактора справедлива тільки тоді, коли маємо невисокий рівень продуктивності тварин. Між окремими видами мікроорганізмів існують симбіотичні відносини розподілу функцій, а тому якщо через невідповідність раціону один з видів гине, то процес травлення істотно порушується.

Книжка

Це третій відділ шлунка, що лежить у правому підребер’ї. Він має спеціальні перетинки — шар м’язових пластин, які перекривають одна одну і нагадують сторінки книги. Незважаючи на те, що маса книжки досить велика, вона вміщує в себе лише 5% вмісту травного тракту. У дорослої корови розмір книжки наближується до розміру баскетбольного м’яча.

Точна роль цього відділу в процесі травлення до кінця не вивчена. Перетравлювана маса розподіляється між м’язовими пластинами і зневоднюється на 60‒70%. Звідси роблять висновок, що пластинчата структура книжки сприяє всмоктуванню великої кількості води й мінеральних речовин. Це попереджує розбавлення кислоти, що виділяється сичугом, і забезпечує повторне надходження мінеральних речовин у слину. Значно ущільнена маса пересувається в сичуг.

Сичуг

Це четвертий відділ і справжній шлунок. Має форму вигнутої груші об’ємом майже 15 л. Його потовщений вузький кінець переходить у дванадцятипалу кишку. Внутрішні стінки сичуга утворюють велику кількість складок, що значно збільшує площу його поверхні, вистеленої слизовим епітелієм, який синтезує ферменти і соляну кислоту. Сичуг умовно ділять на дві частини. Перша називається дном і є основним місцем, де виділяється соляна кислота й активні у кислому середовищі ферменти, завдяки чому відбувається розщеплення протеїну до поліпептидів. Друга ділянка називається пілоричною; тут накопичується перетравлювана маса. У міру накопичення через отвір, що з’єднує сичуг із дванадцятипалою кишкою, травна маса проштовхується далі у вигляді схожих на пілюлі грудочок (болюсів).

Робота передшлунків

Робота передшлунків тісно пов’язує їх між собою та з іншими органами й системами організму і перебуває під контролем центральної нервової системи. Наявні в рубці механо- і барорецептори подразнюються від розтягування і скорочення м’язового шару, хеморецептори подразнюються вмістом рубця, і всі разом вони впливають на тонус м’язового шару рубця. Рухи кожного з відділів передшлунків діють на інші відділи травного тракту. Так, переповнення сичуга сповільнює моторну діяльність книжки або припиняє скорочення сітчастого шлунка. Подразнення механорецепторів дванадцятипалої кишки впливає на моторику передшлунків.

Хвороби передшлунків

У великої рогатої худоби хвороби передшлунків призводять до істотного зниження продуктивності, а іноді й до загибелі тварин. Найчастішими причинами хвороб передшлунків є несвоєчасна годівля, недоброякісні корми, наявність у кормах металевих предметів, швидкий перехід із сухих кормів на соковиті чи навпаки, надлишкова годівля концентратами, пивною дробиною, спиртовою бардою або грубими малопоживними кормами.

Тонкий кишечник

Мікрофлору рубця корова вбиває дією високого тиску і зневоднення в книжці та високої кислотності в сичузі (рН від 2 до 3), утворюючи з них поживну масу, яка в подальшому перетравлюється в тонкому кишечнику.

Його довжина в дорослої корови сягає 46 м і має діаметр 4,5 см. Тонку кишку поділяють на три відділи: дванадцятипалу, порожню і клубову кишку.

Вся внутрішня поверхня тонкої кишки вкрита мікроскопічними сосочками, завдяки яким утворюється величезна (відносно її маси) всмоктувальна поверхня. Тому вона є головним місцем, де відбувається всмоктування поживних речовин. На її початку кормові маси під дією ферментів залоз зовнішньої секреції (печінки, підшлункової залози) розщеплюються на складові, а в кінці — продукти травлення всмоктуються в кров. Численні складки поверхні кишечника і дрібні вирости стінок роблять усмоктування ефективнішим. Клітини тонкої кишки є одними з найактивніших в організмі.

Задня частина тонкої кишки відкривається в товсту.

Задній відділ

Це товстий відділ кишечника, частиною якого є великооб’ємна сліпа кишка (розташована, як і сітчастий шлунок, збоку від основного шлунково-кишкового тракту). Товста кишка має довжину 10 м, а сліпа — 0,75 м.

Товста кишка не синтезує травних соків, але наявна в ній мікрофлора, хоч і незначною мірою (порівняно з рубцем), ще продовжує травлення. В ній також проходять обробку неперетравлені залишки корму й відбувається подальше всмоктування поживних речовин та води, внаслідок чого маса стає щільнішою.

Далі починається бродіння вуглеводів, гниття неперетравлених білкових речовин корму з виділенням газів. В ободовій кишці (її роль у травленні й усмоктуванні поживних речовин незначна), що ділиться на проксимальну і спіральну частини, із невсмоктаних і неперетравлених частин корму, бактерій, слизу формуються калові маси. В міру накопичення вони виводяться через задньопрохідний отвір. У товстій кишці корм перебуває 4–6 годин.

Тривалість перебування корму в травному тракті великої рогатої худоби становить у середньому від 2 до 3 діб, але може сягати і 14 — це залежить переважно від якості основних кормів (від рівня їх лігніфікації). Чим довше корм перебуває в травному тракті корови, тим менший надій можна отримати.

Роль внутрішніх органів у травленні

Печінка

Цеодин з основних органів травлення і метаболізму продуктів розпаду їжі, що всмокталися в кров. Одне з головних завдань печінки жуйних — утворення глюкози з пропіонової кислоти, що утворилася в рубці з неструктурних вуглеводів.

Утворена в печінці глюкоза, в основному, надходить у кров і завдяки кровотоку разом з іншими поживними речовинами йде у вим’я, де стає попередником молочного цукру — лактози. Частина глюкози може трансформуватися в глікоген, який депонується в печінці і м’язах.

Печінка відіграє основну роль в переамінуванні й дезамінуванні амінокислот, що надходять до неї з крові. Також у ній відбувається метаболізм гліцерину, що утворюється при розщепленні жирових запасів тіла.

Крім того печінка перетворює аміак, що надходить у кров з рубця, на нешкідливу сечовину. При поганому функціонуванні печінки вміст аміаку в крові може піднятися до шкідливого рівня. В печінці також відбувається утворення кетонових тіл. Якщо корова отримує недостатню кількість енергії, то утворення кетонових тіл стає настільки інтенсивним, що вона може захворіти на кетоз.

Клітини печінки синтезують жовч, яка накопичується в жовчному міхурі й у міру потреби виділяється на початку тонкого кишечника. Жовч емульгує і бере участь у розщепленні жирів, а також у всмоктуванні в кров і депонуванні жиророзчинних вітамінів.

Крім того печінка очищує кров від шкідливих речовин (різні отрути і важкі метали).

Підшлункова залоза

Це одночасно залоза внутрішньої і зовнішньої секреції. Вона виділяє підшлунковий сік, який містить велику кількість ензимів, що розщеплюють вуглеводи, жири і білкові речовини. Клітини острівців Лангерганса (внутрісекреторний відділ) виділяють інсулін і глюкоган, які беруть участь в обміні речовин.

Нирки

Одне з їхніх головних завдань — це видалення з організму відходів обміну речовин. Нирки відфільтровують із крові кінцеві шкідливі продукти метаболізму, а також надлишки мінеральних речовин і переміщують їх до сечі, з якою вони виводяться з організму.

comments powered by Disqus

Останні додані

5 черв. 2023 10:30:00

Енергозбереження в молочному скотарстві

22 бер. 2023 10:00:00

Консерванти для сінажу: плацебо чи дієвий інструмент?

29 бер. 2022 12:30:00

Рекомендації до проведення посівної 2022

10 лют. 2022 11:50:00

Демотивація: шукаємо причини

25 січ. 2022 13:30:00

Корова не встає. Чому? Що робити?

11 січ. 2022 13:40:00

Новотільні корови: усуваємо помилки управління

21 груд. 2021 12:45:00

П’ять міфів про класичний сінаж

7 груд. 2021 13:35:00

Кульгавість у корів. Де втрачаємо та де можемо здобути? Частина 2. Де можемо здобути

haber
news
blog