Нове — добре забуте старе

У Сполучених Штатах неодноразово чув про те, що молочних корів покривають термінальними бугаями м’ясної породи. Цей тип бугая-плідника використовують у трипорідному схрещуванні. Потомки гібридів F1 продаються на забій.

Практика не нова для американських молочних ферм. Корів або телиць, які не запліднювалися після трьох осіменінь, часто осіменяли спермою бика породи ангус. Телята ангуської породи народжуються невеликими, тому корови легко теляться і в них не виникають пологові травми та післяпологові ускладнення. Помісні телята мають виражений «м'ясний» фенотип, стійкі до захворювань, добре набирають вагу та мають кращу конверсію корму порівняно з телятами молочних порід. Ніяких сумнівів щодо якості помісного поголів'я та економічних переваг при його відгодівлі ніхто не мав. Однак практика використання сперми м’ясних бугаїв на поголів'ї молочних радше мала ознаки епізодичного вирішення проблем відтворення, а не стратегії з економічним підґрунтям.

Новий вигляд молочної галузі США

Все змінилося після того, як у кінці 1990-х професор Університету штату Колорадо Джордж Сідель із командою розробили технологію виробництва сексованої сперми ВРХ, яку можна було заморожувати та використовувати для штучного осіменіння. Колеги започаткували компанію XY Inc., яку пізніше придбала Sexing Technologies із Техасу (нині відома як ST Genetics). До речі, вона досі розділяє сперматозоїди для генетичних компаній World Wide Sires та Genex на контрактній основі.

У 2006 році в США лише 1,5% телиць та менше 1% корів голштинської породи покривали сексованою спермою. На кінець 2008-го їх кількість зросла до 14,5 та 2,5% відповідно. Далі події у сфері селекції ВРХ розвивалися ще стрімкіше. Після 2009 року геномна оцінка поголів'я ВРХ (ще не зовсім на комерційній основі) та її використання в селекції набули значного поширення. Це дало можливість якісно ранжувати поголів'я корів та телиць за їх генетичним потенціалом на комерційних молочних фермах (за бажанням власників), пришвидшити генетичний прогрес у селекційному процесі, а також істотно «підправити» породні вади голштинів — репродуктивне здоров’я, тривалість продуктивного життя, вміст жиру та білка. Завдяки цим інноваціям американський фермер може планувати вирощування ремонтного та «надремонтного» молодняка.

Модний тренд чи економічна необхідність?

Останніми роками ціни на молоко в США були низькі. Щороку в жорстких ринкових умовах близько 5% малих ферм (до 500 корів) виходять із бізнесу. Нові в основному розраховані на поголів'я від 4000 корів. На думку аналітиків із банківського сектора США, ферма саме такого розміру може бути ефективною та комерційно успішною в умовах низьких закупівельних цін. Наведу приклад компанії «Ріверв'ю Дейрі» (Riverview Dairy), що розташована у місті Морріс штату Міннесота. Ферма налічує понад 10 тис. корів. Нові ферми компанія будує на 7000 корів «під одним дахом». Отже, розмір має важливе значення.

Низькі ціни на молоко змушують молочнотоварні ферми прискіпливіше управляти витратами та шукати додаткові резерви збільшення доходів.

Не секрет, що ціна на нетелей, особливо на такому зрілому ринку, як США, напряму залежить від ціни на молоко. До того ж, попит на цю групу достатньо млявий. Наразі рентабельність виробництва молока у США коливається — від кількох відсотків збитковості до плюс 10% в успішних господарствах. Зрозуміло, що при такій рентабельності місця на помилки практично немає.

Продуктивне життя корови стає надважливим фактором, який відчутно впливає на фінансовий результат господарства, а вирощування «надремонтного» молодняка приносить виключно збитки. Так, ціни на нетелей вище середньої якості віком 23 місяці у США коливаються в межах 1200−1400 доларів за голову, а собівартість виробництва перевищує 1500 дол. на тварину. Таким чином, потреби вирощувати «надремонтних» нетелей у США немає, бо окрім збитків цей бізнес-процес нічого не несе.

З другого боку, закривши питання ремонтного молодняка якісною сексованою спермою молочних биків на телицях та кращих коровах, отримуємо іншу проблему: чим крити решту, менш цінних із точки зору генетичного потенціалу, корів. Їхні репродуктивні функції на нормальному рівні, і додаткове молоко, яке, можливо, дасть нова тварина, введена у стадо, швидше за все, не перекриє збитки від вирощування нетелі.

Відповідь є практично у всіх великих компаній, що працюють у сфері генетики ВРХ: менш перспективних з погляду генетичного потенціалу корів запліднювати спермою термінальних м’ясних бугаїв із селекційним індексом, який базується на легкості розтелення, фертильності та якості туші відгодованої напівкровки. Важливо наголосити, що вони пропонують не просто м’ясні бугаї, а спеціально розроблені кроси кількох м’ясних порід ВРХ, потомство яких максимізує додатковий прибуток фермера.

Помісі голштина (зліва) і джерсі (справа) та м’ясного бугая.	Помісне теля від схрещування породи джерсі та лімузину.

Найпопулярнішими є дві варіації кросів м’ясних бугаїв для використання на молочних коровах — лімузин та чорний м’ясний симентал із приливом крові ангуса. В обох варіантах ангус нам дає легкість розтелень, генетичну безрогість та чорну шерсть. У США це має велике значення, бо такі тварини можуть брати участь у маркетинговій програмі «Сертифікований ангус», а це додаткові 50 доларів заробітку на голові. В першому випадку лімузин, а в другому — чорний м’ясний симентал поліпшують структуру м’язів. Найбільшими вадами молодняка молочних порід є довга рама (на м’ясокомбінаті шия часто дістає до підлоги і незручно обробляти туші) та структура м’язів (особливо площа поперечного перетину найдовшого м’яза спини, а це наші стейки, такі як рібай).

Що ж дає фермерові з точки зору економіки такий помісний бичок або теличка? У США більш як у 80% випадків теля продається «мокрим» (йдеться не про вологу шкуру, а про непідсохлу пуповину) з молочнотоварної ферми — практично на другий день після народження. Голштинський бичок у такому віці коштує 50−80 доларів залежно від географічного місцезнаходження. Ціна помісного теляти (бичка або телички) в такому ж віці коливається від 250 до 300 доларів. Це при тому, що вартість спермодози м’ясного бугая становить 7−10 доларів. Відповідь на питання, використання сперми м’ясних бугаїв на молочних коровах є модним трендом чи економічно виправданим рішенням, вимальовується сама: ростити нетель 23 місяці і продати її зі збитком від 100 до 300 доларів на голові чи на другий день продати напівкровку й заробити додаткові 200−250 доларів на голові!

Дослідження фахівців компанії Genex, яка після злиття з компанією Alta Genetics стала найбільшою глобальною компанією в галузі генетики ВРХ, говорять про те, що найближчим часом 100% великих молочнотоварних ферм західної частини США будуть використовувати сперму м’ясних бугаїв на молочному поголів'ї. «Агре- сивна» стратегія великих молочнотоварних ферм (як от Riverview Dairy) передбачає запліднення 85% корів спермою м’ясних бугаїв, а решту корів та телиць — сексованою спермою молочних бугаїв (див. діаграму 1).

Діаграма 1. «Агресивна» стратегія використання м’ясних бугаїв на молочних коровах

При «м'якій» стратегії використання м’ясних бугаїв на молочних коровах до 50% корів покривають спермою композитного бугая, 50% корів — звичайною або сексованою спермою молочного бугая, а всіх телиць — сексованою спермою цього бугая (див. діаграму 2).

Діаграма 2. «М'яка» стратегія використання м’ясних бугаїв на молочних коровах

Кількість продажів спермодоз м’ясних бугаїв, визначених для використання на молочних коровах, у компанії Genex за останній рік збільшилась на 100%.

Які перспективи в Україні

В Україні практично немає корів м’ясних порід і, найімовірніше, їх кількість у майбутньому рости не буде. Основних причин чотири:

— інвестиція в бізнес «м'ясна корова-теля» має окупність понад 15 років;

— відсоток ріллі в Україні в наступні роки більшатиме; покинуті земельні ділянки знову зорюватимуть, пасовищ стане менше;

— ферма «корова-теля» в США є екстенсивним дрібним виробництвом (середній розмір ферми близько 40 корів), яке дуже тяжко масштабується (потреба в пасовищах та непростий менеджмент) і переважно не є основним джерелом доходу домогосподарств, яким належить;

— це виробництво залежне від погодних катаклізмів (посух та повеней).

Єдиним джерелом якісної худоби на відгодівлю будуть молочнотоварні ферми, які тією чи іншою мірою акцептують модель використання м’ясних бугаїв на частині корів. Така стратегія дозволить диверсифікувати ризики та джерела доходів. Великим молочнотоварним фермам в Україні є сенс самим вирощувати та відгодовувати таке поголів'я, менші ферми зможуть на «мокрих» телятах заробити додаткові кошти в міру того, як формуватиметься ринок професіональної відгодівлі ВРХ.

Критикам наведених ідей та цифр скажу, що США є зрілим ринком як з точки зору виробництва, так і з погляду споживання молока та яловичини, тому більшість трендів цього ринку в майбутньому можна буде побачити і в Україні. Окрім того, США — четвертий за обсягом експортер яловичини у світі після Австралії, Індії та Бразилії, але перший за обсягом експорту яловичини зернової відгодівлі. Це означає, що в разі виходу української яловичини зернової відгодівлі на світовий ринок Сполучені Штати будуть одним із основних конкурентів. Тому американські ціни на молодняк та живець ВРХ зернової відгодівлі, що готові до забою, можуть бути індикаторами конкурентоспроможності для українського виробника на глобальному ринку.

Американським фермерам за молодняк ВРХ зернової відгодівлі молочних порід платять 1,90 дол. за кілограм живої ваги, а за молодняк м’ясних порід та помісей — 2,30 дол. Із м’ясом, отриманим із такої худоби, купленої у фермерів за вже згаданими цінами, ми й будемо конкурувати на глобальному ринку. Якщо тамтешній фермер може отримати, а переробник заплатити за помісне дводенне теля на 200−250 доларів дорожче, ніж за дводенного бичка-голштина, то і в Україні математика складеться. Голова помісного молодняка ВРХ вагою 600 кг продасться на 240 доларів дорожче, і м’ясопереробник заплатить дорожче, бо матиме вихід після забою на 5−7% кращий, ніж на молодняку молочних порід. Фермерові, який годуватиме помісний молодняк, теж є економічна вигода, бо конверсія корму буде на 10−12% кращою порівняно з молодняком молочних порід і такої ж ваги помісні тварини досягнуть на місяць-півтора швидше, ніж молочні.

Таким чином, використання сперми термінальних бугаїв м’ясних порід на молочному поголів'ї має характер не короткотермінового тренду, а довготривалої стратегії, яка дозволить молочнотоварним фермам диверсифікувати ризики та джерела доходу. Максимальний прибуток за рахунок доданої вартості можливий виключно при експорті відрубів яловичини зернової відгодівлі. Експорт живця не дасть можливості диверсифікувати ціни залежно від типу годівлі та якості м’яса, отриманого після забою в країні-імпортері.

Журнал «Молоко і ферма» № 1 (50), лютий 2019