Про це повідомляє Голос України.

Спільний «казан» якості та справедливої ціни не гарантує

Керівник ФГ «Ромашка» Олексій Кругляк зауважує, що взявся за цю справу таки не випадково. Давно кортіло куштувати самому та пропонувати землякам і не тільки справді якісну натуральну молочну продукцію. Без усіляких хімічних домішок і сумнозвісної пальмової олії. Саме таку можна виготовити з «ужинку», що дає їхнє дійне стадо чисельністю півтисячі голів. Фермер добре знає про те, що своїх корівок у господарстві годують тільки екологічно чистими кормами, які самі вирощують, улітку випасають тварин, доглядають за кожною.

Та коли їхній струмок «впадає» в загальний потік на чужому молокопереробному підприємстві, гарантувати належну якість живильної рідини вже практично неможливо. Зрозуміло й інше. Таке молоко, як у «Ромашці», може давати її фундаторам істотно вищі прибутки. Бо додана вартість, яку «надоюєш» з будь-якої харчової сировини і виготовленої з неї готової продукції - то дві великі різниці… Щоправда, про прибутки зі свого нового дітища, яке поки що даватиме «на-гора» тільки сир (згодом планують налагодити виготовлення й вершкового масла), тут говоритимуть пізніше.

— Сьогодні набагато важливіше те, що перша партія твердого сиру, яку ми назвали пробною, успішно пройшла лабораторні дослідження, — наголошує Олексій Кругляк. — Вони показали, що всі стандарти нами дотримані. Для хорошого сиру потрібне молоко, в якому не менш як 3,2 відсотка жиру. А з десяти тонн молока має виходити тонна сиру. Тож нашої сировини для того, щоб запустити виробництво ще й масла, таки малувато. Приймати молоко від інших господарів іще не готові. Не лише тому, що маємо дбати насамперед про його якість, аби вже на старті не «загубити» власну марку. Щоб збільшити обсяги випуску продукції, треба спочатку налагодити її збут.

Дешевий продукт кладуть не тільки у мишоловки…

Керівник фермерського господарства не приховує амбітних намірів протоптати стежку зі своїм товаром до полиць провідних вітчизняних торговельних мереж і навіть за кордон. Зокрема, в Німеччину та інші європейські країни. Щоправда, спонукають до цього не амбіції, а тверезий розрахунок. Бо, порахувавши собівартість продукції, твердий сир із отієї пробної партії у сільському магазині свого фермерського господарства «ромашківці» продають по 230 гривень за кілограм. Така ціна поки що, як то кажуть, не по зубах для більшості земляків. А здешевлювати товар на шкоду якості в «Ромашці» точно не будуть — не для того тут бралися за нову для себе справу.

«До мене приїздив уже один діяч із „досвідом“ такого здешевлення, — пригадує Олексій Кругляк. — Мабуть, прицінювався. Говорив, що купує сир бозна-де по 120 гривень за кіло, а продає по 170. Те, що такий, даруйте, псевдопродукт є суцільною „пальмою“, його не обходить. Бо, мовляв, не він же його зробив, то й відповідати за чужі гріхи не збирається». Прискіпливих перевірок потенційними партнерами-покупцями їхньої продукції, зокрема й іноземними, всього ланцюжка технологічних процесів, як і сертифікаційних процедур, пан Олексій не боїться. Адже приховувати від них у фермерському господарстві немає чого.

Тим паче, що на їхньому заводі діє не менш ретельний лабораторний контроль за дотриманням технологічних вимог і стандартів виробництва. Зрештою, фермер сам бачив, як інспектують наших виробників справжні закордонні специ. «Один із них, як то кажуть, з порога відмів бажання господарів показати своє сяюче обладнання для збирання молока, — продовжує Олексій Кругляк. — Мовляв, і без того знаю, що з ним усе гаразд. І одразу попросив повести його в сарай для худоби. Щоб у ньому лише по запаху визначити, годують тут корівок „хімією“ та всілякими шкідливими добавками — чи ні».

Слово «міні» у назві не перешкодить великому плаванню

Водночас керівник підприємства-виробника та постачальника обладнання для нового фермерського дітища Станіслав Ковган зазначив, що на цьому міні-заводі взагалі неможливо виготовити замість натурального сиру той же таки сирний продукт, яким багатьом із нас доводиться смакувати мимоволі… Адже тут немає апаратів, які гомогенізують модифіковані жири й рослинні добавки. Виявляється, все обладнання виготовляли й монтували та, власне, здавали міні-завод «під ключ» працівники цього підприємства, розташованого у Полтаві.

Якогось велосипеда в забезпеченні непростої технології виробництва твердих сирів на «Полтавасоюзмаші» не винаходили. Тим паче, що вона здавна «прив'язана» до природних процесів у «живому» середовищі, які можна прискорювати штучно хіба що для отримання ерзац-продукту. Однак без суто технічних новацій не обійшлося. Скажімо, в одному з головних компонентів комплексу, де молочну сировину спочатку обробляють термічно, відокремлюють від неї сироватку, а потім пастеризують отриману суміш і подають на сировиготовлювач, в одній установці фактично поєднали дві. Це здешевлює виробничий процес і водночас дозволяє ні на йоту не відступати від, так би мовити, класики жанру.

Фахівець із величезним досвідом поповнення «арсеналу» харчової промисловості Станіслав Ковган зізнається: подібних «фермерських» молокопереробних заводів у нашій державі ще не бачив. За його словами, «дуже малі є, але таких, як у Сагайдаку, немає». При цьому погоджується з тим, що називати це підприємство міні-заводом, мабуть, таки не зовсім справедливо. Передовсім з огляду на його потенціал. Та, зрештою, як «корабель» пливтиме у сьогоднішньому бурхливому морі, зокрема й молочному, залежить не тільки від його назви.

Уже на початку роботи заводу на ньому створили десять нових робочих місць. Секрети незвичних для села професій технологів, лаборантів опанували молоді перспективні спеціалісти. З нарощенням обсягів виробництва, на переконання Олексія Кругляка, побільшає і вакансій. Адже на тій фермерській «Ромашці», яка виросла в Сагайдаку, не гадають про майбутнє, а працюють. Задля того, щоб не «зів'яли» їхнє господарство, село та рідний край. І не пересохли молочні ріки в нашій державі.