Про це пише agravery.com.

Вперше світ побачив 3D-принтер у 1984 році. Друк відтворював реальні об'єкти на основі цифрової моделі, яку робили з фотополімерних смол, металоглини, термопластику, керамічного порошку або спеціальних пластикових ниток. 3D-друк часто називають ще адитивним виробництвом. Нині спектр використання такого виробництва настільки широкий, що його використовують навіть в будівництві. Прикладом є міст в Амстердамі, що виготовлений на принтері.

В Україну перший 3D-принтер потрапив близько десяти років тому. Тепер його може купити навіть маленьке підприємство. Побутова модель коштує від 500 доларів, а промисловий — 1000−5000 доларів. Чим же він може допомогти сільгоспвиробникам?

Проблема: вихід з ладу пластикових деталей, які треба швидко замінити

3D-друк ідеально підходить для сільськогосподарських машин через те, що може робити запасні частини, деталі та абсолютно нові елементи техніки. А, враховуючи тенденцію збільшення асортименту стійких матеріалів для друку, попит на таку послугу невпинно росте. В майбутньому технологія допоможе господарствам, які знаходяться далеко від дилерських центрів і очікування на її заміну в «гарячий сезон» стає дорогою справою. Куди простіше, якщо є 3D-принтер, що здатен швидко видрукувати поламану частину до приїзду сервісної служби.

Тож 3D-друк дозволить фермерам підвищити самозабезпечення запчастинами й окремими деталями. Така технологія може досягнути того, що виробники техніки дозволять фермерам купувати дизайн-файли елементів, що вийшли з ладу, онлайн і потім самостійно друкувати необхідну продукцію. Або місцеві дилерські центри, маючи такий принтер, виготовлятимуть тимчасові деталі, очікуючи доставлення нової металевої частини.

Як це працює?

Поруч з красивою ідеєю існує безліч реальних прикладів, коли фермери купують 3D-деталі в якості запасних частин та окремих елементів.

У 2014 році в Мінесоті, США, компанія GVL Proto Poly почала друкувати деталі для місцевих фермерів, які надалі зайняли 35% від усіх клієнтів компанії. GVL Proto Poly друкує різні частини для кукурудзяних жаток. Зокрема бокові шнеки для підбиранні полеглих рослин та захисні кожухи.

Ще одним прикладом є друк елементу секції сівалки для тестування системи посіву компанії Technotill. Системи висіву від Technotill мають вузький сошник зі змінним насіннєпроводом, С-подібний хвостовик та притискач насіння й добрив. Оригінальний притискач виготовлено з чавуну і він є досить дорогим.

Канадська компанія Framework Animation Ltd, яка займається адитивним виробництвом, запропонувала альтернативу — видрукувати 3D-притискач, що надалі здешевило конструкцію. Не дивлячись на те, що деталь тестувалась на спеціальній установці в умовах наближених до польових, вона витримала навантаження та показала хороші результати при змінних швидкостях.

На початку березня компанія CNH також заявила про адитивне виробництво та виготовила перші запчастини. На їх думку, деталі, що виготовляються традиційним методом, забирають багато часу та коштів, а також ведуть до утворення великої кількості відходів.

Поки у CNH Industrial не розкривають інформації з приводу вартості таких деталей, проте перші пластикові частини підуть в автобусну галузь та в с.г. машини. В компанії говорять про намір продовжити дослідження потенціалу адитивного виробництва для розширення повного асортименту деталей, який в майбутньому включатиме і металеві елементи.

Що буде далі?

Як видно, вже на сьогодні існує багато можливостей для використання 3D-друку в сільському господарстві. І без сумніву вони будуть розвиватися. Разом зі зварювальними апаратами та електронікою, можливість 3D-друку стане цілком звичною технологією на с.г. підприємствах. Поки що головною перепоною є ціна на матеріал для виготовлення частин. «Якщо деталі вироблятимуться із полілактиду (біо пластику на основі молочної кислоти, що розкладається) — технологія матиме реальний потенціал у с.г.», — стверджує Бен Бернард, спеціаліст комп’ютерного обслуговування Університету штату Північна Дакота.

До того ж 3D-друк може стати чудовим рішенням для утилізації непотрібних на фермі пластикових і металевих матеріалів (баки, старі деталі та техніка), що можуть слугувати сировиною для адитивного виробництва.