Цього року майже всі виробники українського м’яса працюють у збиток. У свиногосподарствах говорять, що не отримали очікуваних цін на живець влітку, коли сезон на піку, а неконтрольоване поширення АЧС тільки ускладнює ситуацію. Але, відзначають експерти, це ніщо у порівнянні із ситуацією на ринку яловичини.

Яловичина ― найдорожчий продукт із трьох основних видів м'яса (після курятини й свинини). Так, станом на 5-е серпня, середня ціна на фарш із яловичини становила 75,6 грн/кг, тоді як свинячий та курячий коштували 57,7 та 54,4 грн/кг відповідно. Через низькі доходи населення споживання м’яса ВРХ в Україні за останнє десятиліття скоротилося більше, ніж на 30% (із 11,7 кг/рік на людину у 2007-му до 8,1 кг у 2015-му). Крім того, пропозиція якісної яловичини мала. «Раніше біля кожного українського села пасли по 2−3 стада, а зараз уже й корів не так просто знайти», ― каже очільник Держпродспоживслужби Володимир Лапа, маючи на увазі, що кількість бичків, яких утримували селяни, через це скоротилась.

Згідно з даними Держстату, із часів проголошення незалежності об'єми виробництва у галузі постійно падають. Для прикладу, у 1996-му році в Україні утримували 16,2 млн голів ВРХ (без врахування корів), а у 2015-му всього 1,6 млн.

Крім того, за словами економіста департаменту технічного співробітництва ФАО Андрія Ярмака, серед українських м’ясоїдів сформувався стереотип, що яловичина не смачна, не якісна і її потрібно купувати лише як дієтичне джерело білку дітям або людям із проблемами зі здоров’ям. «Хоча, насправді, цей продукт за якісними і смаковими параметрами успішно конкурує із свининою у країнах із середнім та високим рівнем доходів населення», ― каже він.

Втім, частина вітчизняних господарств продовжують розглядати відгодівлю ВРХ на м’ясо як вектор свого подальшого розвитку. «Ми вкладаємо кошти у покращення умов утримання тварин, розвиток кормової бази. Паралельно шукаємо і працюємо над заключенням прямих експортних контрактів, щоб не віддавати товар посередникам за низькою ціною. Тобто, усі зусилля спрямовані, в першу, чергу на підвищення ефективності даного бізнес-напрямку», ― розповідає директор ТОВ «Агрікор Холдинг» Олег Швидченко. Не логічні, на перший погляд дії, експерти називають далекоглядними.

Так само потенційно вигідним виробництво яловичини вважають на ТОВ «Вітчизна». Помічник директора із тваринництва Федір Рошка каже, що й сьогодні на господарстві відгодовують молочних бичків до забійних кондицій (400−430 кг). «Але у нинішніх умовах, особливо 2−3 останніх місяці, це для нас не дуже прибутковий бізнес через низькі ціни на живу вагу тварин. Але якщо матимемо відповідні умови, щомісяця зможемо спокійно продавати по 50, або й більше, голів забійною вагою. За потребою, готові змінювати підходи до годівлі стада», ― зазначає він.

Довге очікування

Низька рентабельність ― мінус 17,9% у 2015-му ― пояснюється частково довгим виробничим процесом від запліднювання до отримання товарного бичка. Так, цикл виробництва свинини від народження до забою становить 180 днів, курятини ― 42. Тим часом корова носить теля 9 місяців, потім ще 18−20 місяців (не менше 630 днів) українське молочне теля набирає товарну вагу 600−700 кг.

Значні інвестиції і в створення одного станко-місця ― 10−12 тисяч доларів, які можуть окупитися не менше, ніж за 10 років.

Крім того, як і для інших виробників м’яса, проблемою є стрімке зростання вартості кормів, які складають майже 70% у структурі собівартості. А за останні півроку зернова група додала в ціні 5−10%, олійні ― соя та соняшник ― понад 20%, а корми із продуктів їх переробки більш, ніж на третину.

«Загалом собівартість вирощування молочних бичків на нашому господарстві цього року виросла на 10−15% у порівнянні із минулим роком» ― каже пан Рошка.

Щоб хоча б якось здешевити процес виробництва, господарства намагаються змінювати підходи до годівлі. «В умовах ринку, якого ми маємо, не вдаємося до зернової відгодівлі, яка дозволяла б отримувати найякіснішу мармурову яловичину. Годуємо тварин, в основному, зеленим кормом із додаванням невеликого проценту зерна», ― каже Олег Швидченко.

Враховуючи усе вищезгадане, продавати яловичину на внутрішньому ринку дешево ― неможливо. «Споживання яловичини в Україні постійно падає останніх 10 років. Бо це найдорожчий продукт і він, в принципі, дешевшим не може бути. Тільки дорожчим», ― каже Ярмак.

Де-факто, цей продукт для нашого споживача стає преміальним. Адже дуже невеликий відсоток українців можуть собі дозволити кілограм вирізки із ВРХ, який, для прикладу, на початку серпня коштував близько 200 грн/кг. Тоді як свинячу вирізку можна було придбати ― менше ніж за 100 грн/кг, а найдорожчу частину курки ― філе ― трохи більше за 50 грн/кг.

За оцінками експертів, сподіватися на збільшення внутрішнього попиту найближчим часом не доводиться. Тому, щоб «розворушити» галузь м’ясного ВРХ виробники, у тандемі з асоціаціями та міжнародною продовольчою організацією, переорієнтовуються на експорт.

Шукають ринки

Згідно із даними Державної фіскальної служби України, за перші 7 місяців цього року із України експортовано 8,8 тис. тонн ВРХ у живій вазі на 15 млн. доларів, 5,7 млн. тонн свіжого м’яса та 7,3 млн тонн мороженого, на 12,6 и 17,3 млн доларів відповідно.

Серйозним випробуванням для виробників на початку цього року стала заборона на експорт до Російської Федерації. Ця країна була основним покупцем української яловичини упродовж 2013−2015-го років. Так, за минулий рік РФ придбала в Україні 4,7 млн тонн замороженої яловичини, що становило майже 70% усього експорту цього продукту.

Але, як відмічають експерти, світовий ринок яловичини ― ніша, де українські виробники зможуть стати достойними конкурентами. Адже це продукція із величезними потенційними ринками, майже не обмежена релігійними заборонами. Більше того, в України навіть є логістичні переваги перед такими потужними виробниками м’яса ВРХ як США, Бразилія та Аргентина. Адже територіально ми ближчі до арабських країн, де не їдять свинину, але дуже люблять яловичину.

«У травні-червні цього року Україна почала експортувати поки лише заморожену яловичину у В'єтнам, Ірак, Йорданію, Єгипет. Для України це важливо, тому що це початок співпраці з арабським світом. Крім того, ми продовжуємо вивчати нові ринки, організовуємо торгівельні місії до КНДР, країн MENA, Субсахарської та Західної Африки», — каже Андрій Ярмак. До того ж, за його словами, це єдиний вид м’яса, де ми зможемо конкурувати навіть на європейському ринку. Звичайно за умови, що забезпечимо необхідні показники безпечності даного виду продукції. А це багатий, надійний і стабільний покупець.

Один із стримуючих факторів швидкого виходу нашої яловичини на згадані ринки ― відсутність глибокої переробки. Донедавна ми експортували виключно заморожені напівтуші. Тоді як потенційні країни експортери просять підлаштовуватися до їхніх смакових уподобань. За словами експерта, Україні потрібне сучасне переробне підприємство глибокої переробки із середньорічними обсягами забою 20−25 тис. голів. «За попередніми розрахунками, саме з таким об'ємом підприємство буде ефективним і зможе формувати експортні партії продукції», ― каже Ярмак.

Додати до молока

Перспективи експорту дають надію заробити на яловичині виробникам молока. Останнім часом експерти все більше привертають увагу на недоотриману додану вартість від відгодівлі бичків молочних порід. Зараз таких тварин в Україні, здебільшого, ліквідовують на бійнях у віці 2−3 днів або експортують у живій вазі. Таким чином втрачається до 800 тисяч бичків. Згідно підрахунків експертів ФАО, дорощування їх до забійних кондицій дозволить заробляти в Україні додатковий мільярд доларів США.

Тож експерти АВМ та ФАО пропонують діючим молочним фермам відгодовувати бичків до забійних кондицій, щоб у подальшому експортувати їх консолідованими партіями. «Наше господарство готове взяти участь у подібному проекті, якщо побачимо у цьому фінансовий зиск. Без проблем дотримаємо усіх виробничих технологій. Навіть зараз маємо приміщення для постановки 300−400 голів на відгодівлю», ― каже заступник генерального директора ПП «Ланна Агро» Юрій Тимоха.

За словами Федора Рошки, відгодівля молочних бичків дозволяє також ефективніше використовувати корми господарства. «Зазвичай, при годівлі молочних корів на кормових столах залишається 3−8% від шротів чи інших концентратів раціону. А при поголів'ї у 1000 корів молочного стада, загальна маса таких залишків може сягати до 5 тонн корму в день. Відгодівля молочних бичків ― один із ефективних прикладів повторного їх використання», ― каже він.

Agravery