Зрештою, це засвідчує статистика. Якщо в ряді країн ЄС бюджетна дотація з розрахунку на один гектар перевищує 500 євро, в Польщі вона складає 345 євро, то в Україні цей показник коливається в межах 10−20 євро. Якщо ж оцінити загальний рівень державної підтримки сільгоспвиробників, то в нас він не перевищує 1,5%, а в країнах ЄС складає понад 20%.

Водночас треба погодитися, що наразі можливості державної підтримки вітчизняних фермерів є досить обмеженими. Це змушує аграріїв переважно покладатися на власні сили та ресурси. Одним із традиційних джерел фінансування для них залишаються банки. Однак співпрацю з ними, яка складалася донедавна, можна вважати недостатньо ефективною.

З одного боку, банки не були зацікавлені в кредитуванні дрібних та середніх сільгоспвиробників: це потребувало залучення додаткових ресурсів для обслуговування цього сегменту економіки, та основною вадою в роботі з агросектором вважалася відсутність або недостатня кількість заставного майна. Здебільшого йдеться про нерухомість, агротехніку та обладнання. Негативу також додавала відсутність кредитної історії малих та середніх позичальників.

Банки ще не були готовими до використання майбутнього врожаю у формі основної застави. Хоча саме він залишається головним результатом діяльності сільгоспвиробників.

З іншого боку, спостерігалася відсутність довіри агровиробників до банківських установ. І на те вони мали достатні підстави. За останні роки в Україні понад 70 банків збанкрутували.

Не влаштовувало агропозичальників і те, що банки пропонують кредитні програми, які часто не враховують особливостей аграрного виробництва. Зокрема, йдеться про його сезонність. Часто банківські продукти мають узагальнене, універсальне спрямування.

Традиційні програми банківського кредитування залишаються надто консервативними. Вони потребують збору значної кількості документів, їх перевірки, оцінки заставного майна, аналізу кредитної історії тощо. В середньому для отримання кредиту витрачається місяць.

Взаємини банків з аграріями можна вважати навіть парадоксальними. Чимало експертів у банківському середовищі зазначають, що цей сектор на сьогодні накопичив ліквідність, яка сягає 70−80 млрд. гривень. Можна було б очікувати, що значна частка цих грошей буде спрямована в перспективні сектори економіки, одним із яких є АПК. Скажімо, наше сільське господарство, за даними Міністерства аграрної політики та продовольства, торік дало 42,4% загального українського експорту, а його внесок у ВВП вже перевищив 10%.

Але обсяги загального банківського кредитування українських сільгоспвиробників протягом кількох останніх років не перевищують 8−10%. Хоча самі банкіри визнають, що агропозичальники є найменш проблемними клієнтами, вони працюють ретельно та добросовісно, і середній відсоток неповернутих позик практично не перевищує 10%.

Відсутність налагодженого партнерства між банками та аграріями донедавна стримувала розвиток і тих, і інших. З 2014 року ситуація почала поліпшуватися. Саме в цей час запрацював інноваційний інструмент фінансування малих та середніх сільгоспвиробників — аграрні розписки. Ця робота здійснюється за сприяння Міністерства аграрної політики та продовольства, Міністерства юстиції, Проекту IFC «Аграрні розписки в Україні", який фінансується Швейцарською Конфедерацією.

Першими виписувалися товарні аграрні розписки. Та вже невдовзі з’явилися й фінансові, кредити за якими надавали банківські установи. Стало зрозуміло, що новий інструмент кредитування може надійно поєднати інтереси аграріїв та надавачів ресурсів, в тому числі, фінансових.

Його головною особливістю є те, що основною заставою за аграрною розпискою виступає майбутній врожай. Однак аграрна розписка передбачає можливість внесення додаткової застави у формі рухомого та нерухомого майна. Це дозволяє значно розширити базу заставного майна сільгоспвиробника, що робить його привабливим для кредитора.

Про інші переваги аграрних розписок розповідає керівник Проекту IFC Олексій Омеляненко. За його словами, традиційний банківський кредит є свого роду знеособленим. Відповідно, зазвичай банки під час укладання договорів зазначали стандартні, власні умови співпраці з клієнтами. Договір за аграрною розпискою, який готується обома сторонами, також складається із стандартних вимог. Однак за домовленістю сторін туди можуть бути внесені й індивідуальні побажання, специфічні умови кредитування тощо. Тому аграрна розписка має індивідуальний характер, вона змушує сторони домовлятися й шукати взаємовигідні компромісні варіанти.

«В умовах постійного дефіциту ліквідного заставного майна цей інструмент був розроблений для поліпшення доступу до фінансових ресурсів для малих та середніх аграрних виробників, — пояснив Олексій Омеляненко. — Але водночас і для більш збалансованого та надійного управління ризиками кредиторам. За аграрною розпискою кредит надається з прив’язкою до конкретного поля. Тож кредитор завжди може промоніторити ситуацію, що складається, і в разі потреби — оперативно відреагувати на неї".

Важливим моментом є і те, що аграрні розписки реєструються в Реєстрі аграрних розписок, а це дозволяє відстежувати платіжну дисципліну позичальника та унеможливлює повторну заставу врожаю без згоди сторін.

Окрім цього, додав Олексій Омеляненко, цей інструмент кредитування не потребує судового розгляду в разі порушення позичальником своїх зобов’язань. Це робить процес стягнення більш швидким. Якщо позичальник відмовляється виконувати взяті зобов’язання, кредитор має просто звернутися до нотаріуса, який робить відповідний нотаріальний напис. І до процесу підключається державна виконавча служба.

Важливим елементом є законодавчо затверджене право на передачу прав вимоги за аграрною розпискою.

Використання аграрних розписок на майбутні періоди передбачає, що банки, щороку співпрацюючи з агровиробниками, будуть мати можливість швидко приймати рішення та швидко оформляти аграрні розписки. А все тому, що вже буде напрацьована відповідна кредитна історія під заставу майбутнього врожаю.

Така система кредитування, на думку її розробників, є зручною, прозорою та доступною для широкого кола учасників аграрного ринку. Водночас вони були свідомі того, що аграрні розписки потребують певного часу для повноцінної та всеохоплюючої імплементації. Для випробування їх на практиці був запроваджений пілотний проект. Він стартував на Полтавщині, згодом до неї долучилися ще 7 областей — Черкаська, Вінницька, Харківська, Хмельницька, Тернопільська, Миколаївська та Сумська. Станом на 14 березня 2017 року вже видано 86 аграрних розписок на суму понад 716 млн. гривень. 52 із них — це фінансові аграрні розписки.

Як кредитування за аграрними розписками оцінюють власне банки? Тривалий час вони переважно придивлялися до новації і не поспішали включатися в роботу з нею. Їхній обережний підхід Олексій Омеляненко пояснює наступним чином: «Банки працюють не з власними грошима, а з тими, що їм передаються в управління. Контроль за їхньою роботою став більш серйозним, вони ретельно оцінюють можливі ризики».

Першим на роботу з аграрними розписками наважився «Агропросперіс Банк». І на сьогодні він залишається безперечним лідером у цій справі. За підсумками минулого року він уже надав кредити під 26 аграрних розписок.

Успіх першопроходьців надихнув і інших.1 лютого 2017 року до роботи з аграрними розписками долучився й OTP Bank. Спеціально для цього він розробив проект «Агро-Фабрика». В його рамках кредити надаються впродовж 7 днів.

Уже найближчим часом до цього кола має приєднатися ще один український банк, який має досвід роботи з аграріями і зацікавлений у її подальшому розширенні. Така тенденція засвідчує, що банківський сектор не залишатиметься осторонь цікавих та перспективних новацій.

На думку Олексія Омеляненка, банки активніше долучатимуться до роботи з аграрними розписками, коли цей механізм кредитування вийде за межі нинішніх пілотних регіонів і пошириться на територію всієї України. А також використовуватиметься не лише для кредитування польових культур, як це практикується сьогодні, але й у сферах овочівництва, садівництва, виробництва молока та кредитування закупівлі обладнання.

Національний прес-клуб «Українська перспектива»