Німецький професор Ф. Вайсбах сказав чудову фразу: «Якщо ми хочемо задіяти травну систему корів повністю, то не можемо допустити навіть часткового чи тимчасового псування силосу». Стосовно теми нашої розмови: консервант, який відповідає за збереження корму від псування, може бути більш або менш надійним й у поєднанні з унікальними для кожної ферми технологічними процесами даватиме різний результат.

Ми вже звикаємо до думки, що консервант для кукурудзи повинен бути іншим, ніж для злакових та бобових трав. У чому основна відмінність між культурами і що саме вимагає іншого консерванту?

1. Мікробіологія. Чим довше рослина знаходиться в полі, тим більше на ній накопичується власної епіфітної мікрофлори. І це впливає на якість та швидкість ферментації. Так, Ruser (1989) під час своїх досліджень отримав такі середні значення кількості молочнокислих бактерій (епіфітних) на рослині в полі:

• для трави — 7×10⁴ КУО/г зеленої маси;
• для кукурудзи — 2×10⁵ КУО/г зеленої маси.

2. Біохімічний склад рослин. Кукурудза має високий вміст цукрів і низький протеїну та золи. Тому в кінцевому продукті — кукурудзяному силосі — потрібно менше молочної кислоти для консервації. Ми це бачимо за результатами лабораторних досліджень: при показнику рН до 4,0 у злакових та бобових травах молочна кислота становить >7% СР, а в кукурудзяному силосі — <5%.

З практики знаємо, що ферментація кукурудзяного силосу проходить доволі швидко, навіть без спеціалізованих консервантів. І це справді допомагає взяти під контроль клостридії. Відповідно, можемо не хвилюватись за якість силосу під час його зберігання в закритій траншеї (анаеробна стабільність).

Попри те залишається питання аеробної стабільності. Нам треба убезпечити масу від вторинного зігрівання, від активності дріжджів та плісняви. Ця проблема більш актуальна для кукурудзяного, ніж для трав’яного силосу, тому що в кукурудзяному силосі залишається багато вільних цукрів і більше мікробне забруднення. Більше дріжджів… більше поживного середовища… більше зігрівання.

Увага! Не плутайте з первинним зігріванням, коли масу ще не загерметизовано і є доступ кисню, відповідно, зігрівання відбувається внаслідок активності мікрофлори та ферментів рослини.

Швидка герметизація, або проміжна герметизація, уповільнюють ці процеси, а тепло від первинного зігрівання, залежно від погодних умов, може спостерігатись у траншеї кілька місяців. На відміну від вторинного зігрівання, таке тепло зникає після виймання силосу з траншеї.

Як відомо, у дріжджів є два види метаболізму: аеробний та анаеробний. При доступі до свіжого повітря дріжджі активно діляться (їх кількість може збільшуватись у 10 разів кожні 8−10 годин), споживають цукри та продукують Н₂О та СО₂. Без доступу повітря продукується спирт та СО₂. При більш високому вмісті спирту утворюються ефіри: етілацетат та етіллактат. Ефіри дають запах від фруктових та карамельних ноток до ацетону і є слаботоксичними розчинниками.

Дріжджі несуть багато шкоди, бо викликають вторинне зігрівання, втрати поживної цінності, збільшення відходів. Продукти їх життєдіяльності не є такими шкідливими, як продукти життєдіяльності клостридій та плісняви. Однак дріжджі використовують молочну кислоту як поживне середовище, при цьому рН зростає і запускаються інші, більш шкідливі процеси.

Щоб запобігати активності дріжджів, ми виконуємо такі технологічні прийоми: трамбування, укриття, швидкий та якісний відбір готового силосу з траншеї.

Схема 1.

Вторинне зігрівання з причини затримки герметизації під час закладання зеленої маси кукурудзи

Джерело: Rahn, 1995.

Зі схеми 1 бачимо, що продовження часу герметизації приводить до критичного зростання дріжджів. Критичним рівнем вважається 1 млн. КУО/г силосу. При такій концентрації починається зігрівання. Якщо ви технологічно не спроможні вкрити траншею за 24 години, необхідно розглянути можливість застосування консервантів, які зменшать кількість дріжджів у силосі.

Схема 2.

Газообмін у відкритій траншеї

Бродильні гази важчі за повітря — і вони опускаються донизу. Слід розуміти що, скрізь, під плівкою та по всьому зрізу, утворюється розріджене повітря. Цей ефект бачимо по тому, як вакуум буквально всмоктує тонку плівку. Саме розріджене повітря відповідає за проникнення свіжого повітря в корм на зрізі, а глибина проникнення залежить від щільності трамбування та способу відбору (таблиця 1).

Таблиця 1.

Вплив ущільнення корму на глибину проникнення повітря

Джерело: Weise et al. 1981.

При щільності трамбування 240 кг СР/м³ і більше, глибина проникнення становитиме менше 30 см/день. Тому важливо відбирати більше, щоб згодовувати масу, яка окислюється не довше 24 год. у траншеї та 24 год. на кормовому столі. У такому разі стандартна вимога щодо аеробної стабільності (3 дні) забезпечує відсутність псування.

Не слід забувати, що щільність корму в різних місцях сховища не однакова. Тому кількість дріжджів може значно відрізнятися як з року в рік, так і в різних шарах однієї траншеї.

Активність дріжджів можна перевірити за кількістю СО₂. Наберіть в пакет або в рукавичку для ректального дослідження 2−3 жмені силосу, герметично закрийте й поспостерігайте, за який час дріжджі «надують» її (фото 1). Це може трапитись за годину, а може й за 2−3 дні.

Фото 1. Активність дріжджів можна перевірити за кількістю СО₂. Для цього підійде рукавичка для ректального дослідження і 2−3 жмені силосу.

Як працювати без консерванту? У Німеччині проблемами силосу, зокрема аналізом ефективності та практичними дослідженнями, займається Німецьке сільськогосподарське співтовариство (DLG). Вони підготували практичний посібник «Консервація кормів та біогазових субстратів». Виходячи з власних досліджень, автори надають рекомендації щодо використання консерванту (таблиця 2).

Таблиця 2.

Рекомендації щодо використання консерванту (DLG)

Тобто всі вимоги підтверджують логіку необхідності контролю дріжджів як під час закладання, так і під час відбору силосу з траншеї. Проте не всі шари втрамбовуються дуже добре. Багато дослідників вказують на те, що верхній шар утрамбовується на 20−25% гірше. Відповідно, повітря проникає глибше і процеси псування тривають довше.

Наприклад, при щільності 180 кг СР/м³ повітря приникає до 60 см/день. Відповідно маса, що відбирається зі швидкістю 30 см/день, окислюється протягом 5−7 днів. Якщо взяти до уваги, що у багатьох господарствах плівка біля зрізу відкривається не з розрахунку відбору 1−2 дні, а на 5−7 днів, то повітря проникає ще глибше, а процеси псування стають ще критичнішими.

Саме з цієї причини утворюється те, що називають «верхняком», тобто — зіпсований верхній чорний шар. Якщо зменшити доступ повітря, наприклад менше відкривати та/або зменшити проникнення повітря під плівку, верхняка стає помітно менше.

Також для таких випадків, особливо якщо біологічний консервант для покращення аеробної стабільності не використовується, поширеною є практика застосування хімічних консервантів для обробки верхнього шару. Хімічні консерванти подовжують аеробну стабільність на триваліший період, відповідно силос хоч і довше окислюється, але починає псуватись на 10−14 днів пізніше. Цього вистачає, щоб використати корм до початку псування.

Найбільш активні діючі речовини хімічних консервантів: сорбінова, бензойна і пропіонова кислоти та їх солі. Не всі вони добре розчиняються у воді й проникають углиб утрамбованої маси. Краще використовувати спеціалізовані продукти (Кофасіл Маїс, Кофа Грейн): вони безпечні у використанні, поєднують декілька діючих речовин, мають низький коефіцієнт поверхневого натягу та проникають до 50 см углиб маси.

При використанні біологічних консервантів слід звернути увагу на гетероферментативні бактерії, такі як L. Buchneri. Вони продукують молочну та оцтову кислоту. Остання є хорошим інгібітором дріжджів та плісняви.

Утім, гетероферментативні бактерії мають і свої недоліки:

• Продуктами їх життєдіяльності є СО₂ та спирти, відповідно під час ферментації втрачається більше сухої речовини. Але якщо врахувати, що втрати від активності дріжджів значно більші, співвідношення буде 1:3 на користь гетероферментативних бактерій.
• Вони діляться повільніше, ніж гомоферментативні бактерії. Якщо взяти до уваги цей факт, а також, що в кукурудзі немає проблем з епіфітними молочнокислими бактеріями, то стратегія посилення саме гетероферментативних бактерій шляхом додаткового їх внесення в зелену масу виглядає цілком логічною, що й було підтверджено в багатьох дослідженнях.
• Не всі штами однакові. Є більш та менш витратні, загальний діапазон щодо втрат сухої речовини становить 2−4%. Деякі продукують більше оцтової кислоти та/або спирту. Доволі часто в кукурудзяному силосі консерванти критично низько знижують рН.
• Деякі штами продукують пропіленгліколь, перетворюючи швидкі вуглеводи в повільний глюкопластик, що зменшує ризики виникнення ацидозу. Кількість пропіленгліколю може коливатись та становить у кращих штамів до 50% від кількості оцтової кислоти. Наявність пропіленгліколю вказує на безпечність оцтової кислоти і є маркером того, що оцтова кислота утворена не ентеробактеріями (разом з небезпечними ентеротоксинами), а безпечними молочнокислими бактеріями.

Обираючи консерванти, слід звернути увагу на такі аспекти:

1. Аеробна стабільність та самозігрівання. Оптимально температура зрізу в умовах хорошого або відмінного менеджменту відбору не повинна перевищувати 20−21 0С.
2. Псування верхнього шару також залежить від аеробної стабільності. Відмінно, коли різниця між кількістю завезеної зеленої маси та використаним силосом (втрати на угар) становить 5−6%.
3. Відсутність критичного зниження рН. Бажано не менше 3,8−3,9.
4. Кількість оцтової кислоти. Відмінно — не більше 3%. Також можна звернути увагу на процент пропіленгліколю.
5. Кількість етанолу. Відмінно — до 1%, добре — до 1,5%.
6. Вміст цукрів та перетравної за 12 годин НДК. Більші втрати на ферментацію ведуть до зниження поживної цінності.

Усім гарного сезону заготівлі!

Завітайте на наш сайт https://www.kofasil.com.ua/

ТОВ «ДК ФІД»

098 511 96 34  — Приймачок Олексій

Ел.пошта: dkfeed. ltd@gmail.com