Україна споживає близько 30 млрд. кубометрів природного газу. Частину компенсує російським, який імпортує з країн ЄС. В нинішніх умовах питання енергетичної незалежності, а також скорочення використання природного газу як ніколи актуальне для нашої країни. Вирішити його можна шляхом використання відновлювальних джерел енергії. На сьогодні біометан є найдешевшим із можливих відновлюваних газів. До того ж, в Україні достатньо сільгоспсировини для його виготовлення. Які перспективи виробництва біометану в Україні та яку роль в цьому можуть відіграти молочні ферми, розповідає Георгій Гелетуха, д. т. н., голова правління Біоенергетичної асоціації України.

— Пане Георгію, чи достатня правова база щодо виробництва і подачі біометану в газотранспортну систему України?

— Біометан — це біогаз, доведений до якості природного газу. Біогаз, як правило, містить приблизно 55% метану, 45% вуглекислого газу та менше 1% інших домішок. Існують технології, які дозволяють очистити біогаз і отримати біометан з концентрацією метану понад 95%. Оскільки за складом біометан не відрізняється від природного газу, його можна закачувати в існуючу газорозподільну систему.

Отож, як тільки було ухвалено закон щодо розвитку виробництва біометану (Закон «Про внесення змін до Закону України „Про альтернативні види палива“ щодо розвитку виробництва біометану»), українські компанії почали планувати його виробництво. Проте одразу виявили проблему: в біометані вміст кисню становить 0,2−1%, що значно більше, ніж було дозволено нормами українського законодавства — 0,02%. Коли до газотранспортної системи постачали лише природний газ, то цієї норми було легко дотриматись і вона всіх влаштовувала.

Що стосується біометану, потрібно було знайти правильне рішення. Ми почали вивчати досвід інших країн, зокрема і європейських, і з’ясували, що в газорозподільні мережі можна подавати біометан з більшою часткою кисню —0,2−1%. Тому наша асоціація, Міненерго й оператори ГТС і ГРС — всі ключові гравці ринку разом ініціювали внести зміни у законодавство. Для цього слід ухвалити технічний регламент природного газу в частині розширення допустимих меж по вмісту кисню в біометані. Його проєкт підготовлено, але поки не схвалено КМУ. До того ж, нові положення наберуть чинності лише через 18 місяців з дня опублікування регламенту.

Це затримує реалізацію проєктів із виробництва біометану, тому паралельно було обрано інший шлях, і 2 серпня ц. р. Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) внесла зміни до Кодексу газотранспортної системи та Кодексу газорозподільних систем: молярну частку вмісту кисню у природному газі збільшили до 0,2% для доступу біометану до газотранспортної системи та до 1% для доступу до газорозподільних систем (постанова НКРЕКП № 847 від 02.08.2022 «Про внесення змін до Кодексу газотранспортної системи та Кодексу газорозподільних систем»).

Зміни вступили в дію наступного дня після прийняття постанови, тому вже зараз можна підключатися до газових мереж і поставляти біометан з такими показниками кисню. Ми вдячні всім, хто доклав зусиль до вирішення проблеми, яка стримувала потенційних виробників біометану.

— Скільки біогазових станцій вже працюють в Україні?

— Зараз в країні 73 біогазові станції, з яких близько сорок працюють на аграрній сировині і близько тридцяти збирають біогаз на звалищах твердих побутових відходів. Спектр сировинної бази з відходів аграрного сектору достатньо широкий: пташиний послід, гній свиней і великої рогатої худоби, жом цукрових буряків, силос кукурудзи, пожнивні рештки. В Україні лише кілька біогазових установок, які використовують гній ВРХ, зокрема у ТДВ «Терезине» (Київська обл.) та ТОВ «Українська молочна компанія» (Київська обл.).

— Яка загалом різниця між біометановою і біогазовою установкою? Що вигідніше виробляти?

— Технологія виробництва біогазу та біометану однакова. Різниця в тому, як потім використовується біогаз. Зараз усі біогазові установки в Україні виробляють електроенергію. Тобто біогаз очищується лише від сірки і за допомогою газопоршневих електростанцій генерується електрична енергія. «Зелений» тариф стимулював її виробництво з біогазу.

При виробництві біометану не потрібен модуль для генерації електроенергії. Замість нього використовується технологія доведення біогазу до якості біометану. Вартість очищення біогазу і виробництва електроенергії майже однакова. Якщо продавати електроенергію за «зеленим» тарифом, це дорівнює продажу біометану за ціною 550 дол./1000 кубометрів. Однак, якщо ви виробите біометан, то продасте його приблизно за 1000 дол./1000 кубометрів. Відповідно всі виробники електроенергії з біогазу планують перевести установки на виробництво біометану. Навіть при стовідсотковій оплаті за електроенергію, все одно вигідніше виробляти біометан.

За нашими підрахунками, щоб рентабельність виробництва біометану для інвестора була приблизно 25%, треба продавати його по 900 євро/1000 куб. Зараз ринкова ціна природного газу для промислових підприємств становить 45 тис. грн./1000 куб. При курсі євро 40 грн., це 1 125 євро/1000 куб. Навіть якщо продавати метан по 900 євро, його із задоволенням купуватимуть, тому що вартість природного газу вже 1050−1100 євро/1000 куб. На європейських біржах вона ще вища. Це означає гарантований збут, а рентабельність проєкту вдвічі краща порівняно з виробництвом електроенергії.

— Якщо в когось є задумка реалізувати проєкт із виробництва біометану, що потрібно взяти до уваги при ухваленні рішення?

— Дві речі: сировину, з якої можна виробити біометан, та газову трубу, у яку можна його закачувати. На перший погляд це прості умови, але насправді не все так просто.

Газові труби є на всій території України, але існує нерівномірність споживання газу, зокрема через сезонність. В опалювальний сезон його споживається більше, тому взимку біометан буде легко продаватись, але ж станція має працювати рівномірно протягом року. Проблемно знайти такі місця, де влітку достатньо високе споживання газу. Більше шансів знайти прийнятне місце підключення, коли труба, в яку ви врізаєтесь, обслуговує не тільки населення, а й промислові підприємства.

Крім того, не всі діючі біогазові установки зможуть перелаштуватись на виробництво біометану. Коли їх проєктували, головною метою було виробництво і продаж електричної енергії. Для перелаштування на біометан потрібно в першу чергу переконатись, чи буде його гарантований збут улітку. Якщо пощастить і така труба знайдеться, то біогазову установку можна переобладнувати, інакше залишається й надалі виробляти електроенергію.

Нові установки будуватимуться там, де є сировина і труба.

— Чим проєкт з виробництва біометану може бути цікавим для виробників молока?

— Гній ВРХ — це класична сировина для виробництва біогазу, яка дуже легко зброджується. Втім ферми повинні бути досить великі — щонайменше 1000 голів ВРХ, інакше біогазова установка навряд чи окупиться. Гній невигідно возити на великі відстані, тому станція повинна бути на фермі. Водночас має бути газова труба, яка зможе прийняти вироблений газ. Кожен випадок треба розглядати окремо.

Для молочних комплексів з достатнім поголів'ям і газовою трубою поряд виробництво біометану — це цікава опція. Якщо гною все-таки не вистачає, можна додавати іншу сировину.

Найтиповіше як додаток до гною використовують силос кукурудзи. Це доцільно, коли є змога вирощувати культуру в радіусі 50 км. У Німеччині навіть склалася пропорція — 30% гною і 70% силосу. Її використовують на більшості біогазових установок.

Гноївку як основну сировину вигідно використовувати, бо разом з нею ви отримуєте воду, необхідну для зброджування. На самому силосі установка не працюватиме, тому що оптимальні умови для зброджування — 90% води і 10% органіки. Треба буде шукати джерело води, якою розбавлятимете силос. Гноївка вирішує цю проблему.

Якщо ви плануєте виробляти біометан, у вас є дві опції з реалізації: продавати в Україні або за кордон. Ціна всередині країни обмежуватиметься вартістю природного газу і становитиме до 1100 євро/1000 куб. м.

Для продажів, наприклад, у Європу, необхідно запустити реєстр біометану. Це електронна база даних, в якій реєструватиметься кожен вироблений куб біометану і яка видаватиме гарантії походження. Продавати біометан за кордон можна тільки маючи сертифікат походження. Станом на зараз набрала чинності постанова Кабміну про порядок функціонування цього реєстру, залишилося створити сам реєстр, а на це треба знайти гроші. Він має запрацювати через шість місяців з дня затвердження постанови, тобто на початку 2023 року.

В Європі ціна на природний газ вища, на біржах сягає 1,5 тис. євро/1000 куб. м. Якщо виробляти біометан з відходів, то можна додатково отримати премію за відновлюваність — до 400 євро/1000 куб. м.

— Європа готова платити стільки українському виробнику?

— Так. Європа зацікавлена в біометані з відходів. Біометан з гноївки матиме найвищу цінність. Платитимуть із задоволенням, тому що Європа активно розвиває цей напрям. Єврокомісія розробила план REPowerEU, як позбутись залежності від російського палива до 2030 року. Одна із опцій — виробництво біометану.

До 2030 року в ЄС планується виробляти або імпортувати 35 млрд. кубометрів біометану, а до 2050-го — до 120 млрд. кубометрів. Це великий ринок поруч з Україною, який буде зростати. Україна могла б запросто продавати туди біометан по дуже хорошій ціні.

Тут якраз і буде перевага виробників молока, бо біометан з гною точно коштуватиме найдорожче. Скажімо біометан із силосу кукурудзи або жому цукрових буряків не вважається виробленим з відходів і коштуватиме за ціною природного газу або з невеликою премією до 100 євро/1000 кубометрів.

— Яка вартість і окупність проєктів з виробництва біогазу?

— Ми робили розрахунки для крупних біогазових станцій потужністю 10 млн. кубометрів біометану на рік. У перерахунку на електричну потужність це 5 МВт. В Україні працюють і потужніші станції: 12 і 26 МВт, але є й менші, як, наприклад, на молочних комплексах ТДВ «Терезине» і ТОВ «Українська молочна компанія». Вони виробляють близько 3 млн. кубів біометану. Це відносно мало. Тому скоріш за все виключно на гноївці виробляти біометан навряд чи буде вигідно. Виробництво буде рентабельним, якщо до гною додавати іншу сировину, наприклад буряковий жом або елеваторні відходи.

Не кажу, що всі заводи в Україні вироблятимуть 10 млн. кубів. Це крупний завод, будівництво якого коштуватиме близько 16 млн. євро. Якщо він продаватиме біометан по 900 євро за 1 тис. кубометрів, що навіть нижче за вартість природного газу зараз в Україні, то окупиться за 4 роки. І його рентабельність (внутрішня норма рентабельності проєкту) становитиме близько 25%. Така норма цікава інвесторам, банки готові давати під неї кредити.

Економіку менших проєктів треба рахувати. На мою думку, потрібно шукати додаткову сировину і будувати все-таки станцію, яка вироблятиме, скажімо, 1 млн. кубів біометану в рік на гноївці, 3−4 млн. кубів із силосу та ще 1 млн. з елеваторних відходів. У сумі отримаєте 5 млн. кубометрів біометану. Це буде цікавий проект.

— Які мотиваційні фактори потрібні для розвитку біометанового виробництва?

— Спочатку скажу про потенціал виробництва біометану в Україні, який ми оцінили в 10 млрд. кубів на рік. У довоєнний період Україна споживала до 30 млрд. кубів природного газу на рік: 20 млрд. власного видобутку і 10 млрд. імпортованого. Тобто, коли виробляти 10 млрд. кубів біометану, то можна повністю відмовитися від імпорту. Більше того, з країни-імпортера Україна зможе перетворитися в країну-експортера природного газу чи біометану.

Це дуже заманливо, бо наприклад при ціні 1,5 тис. євро за 1 тис. кубів природного газу за 10 млрд. кубів треба заплатити 15 млрд. євро. Звісно це максимальна вартість. Нацбанк порахував середню вартість європейського газу: прогнозована ціна на 2022 рік становить 1350 євро за 1 тис. кубів, на 2023-ій — 1250 євро, на 2025-ий — близько 1 тис. євро. Тобто, в найближчі три роки ціна на газ в Європі буде понад 1 тис. євро. Плюс премія за відновлюваність — це хороший ринок з високою ціною.

За нашими розрахунками, половину потенційного обсягу біометану в Україні можна виробляти з пожнивних решток — соломи і стебел кукурудзи. Ще третину — за рахунок силосу кукурудзи, вирощеної спеціально з цією метою. Решта розподіляється між відходами тваринництва (гній ВРХ, свиней, птиці), органічними стоками харчової промисловості (молочні заводи, пивзаводи тощо) та органічною частиною твердих побутових відходів (за умови роздільного збору). Загалом отримаємо 10 млрд. кубів біометану. Як бачите, відходи тваринництва займають не найбільшу, але суттєву, частку сировини.

Проєктування та реконструкція біогазової установки зі збільшення потужності з 2,4 МВт до 6,9 МВт.

Фото: Біоенергетична асоціація України

Щодо мотивації, то зараз основний стимул для виробництва біометану — це висока ціна природного газу. Вона не завжди такою була, ще два роки тому влітку 1 тис. кубів природного газу коштувала приблизно 100 євро. На сьогодні його вартість зросла у 10−20 разів.

Два роки тому проекти з виробництва біометану були невигідні. Щоб вони були рентабельні, реалізаційна ціна біометану мала б бути 900 євро/1000 кубів, а вартість природного газу на ринку була 100 євро за 1 тис. кубів. Сьогодні зовсім інша картина: вартість природного газу понад 1000 євро, а ми готові виробляти за 900 євро за тисячу кубів.

Біометан має статус відновлюваного джерела енергії. Європа дуже зацікавлена саме в такому газі. Згідно з зеленим курсом ЄС має практично повністю відмовитися від всіх видів викопного палива до 2050 року. З усіх видів відновлюваних джерел енергії біометан — найбільш близька до ринку опція.

Умовно, якщо Європі треба 35 млрд. кубів в 2030 році, то Україна могла б 2−3 млрд. закрити. Якби ми продавали хоча б по 1 тис. євро, то заробляли б 2−3 млрд. євро на рік тільки на продажу біометану. Це суттєвий додатковий заробіток для нашого сільського господарства.

Молочні ферми могли б стати «якірними» об'єктами, які даватимуть якусь частину сировини в якості гною, а вже до неї можна додавати/підвозити силос, жом, солому чи стебла кукурудзи. Там, де є гній, можна будувати біометановий завод.

Європа вже ухвалила програму декарбонізації економіки. Україна найімовірніше теж піде цим шляхом. Принаймні, якщо Україна прагнутиме повноцінного членства в ЄС, то нам просто необхідно буде це зробити. І це другий фактор, який буде стимулювати перехід з природного газу на біометан.

Додам, що технічно біометан — це той само природний газ. Ніяких модифікацій газових мереж, обладнання, електростанцій чи котелень робити не потрібно. Вони так само працюватимуть на біометані. Єдине, треба навчитися робити біогаз з різних видів відходів, доводити його до якості природного газу і закачувати в мережу. Це все реально.

До речі, в Україні навіть у воєнний час будується кілька станцій з виробництва біометану. Одна з них буде готова на початку 2023 року. Проєкт реалізується компанією «Галс Агро» (Чернігівська область). Підприємство має кілька видів сировини: гній свиней, силос і жом. Вони вже виробляють біогаз і електрику з нього. Наразі модернізують установку для виробництва біометану і планують завершити на початку 2023 року.

Агрохолдинг Vitagro на Хмельниччині також розпочав будівництво біометанового заводу продуктивністю 3 млн. кубів на рік. Він працюватиме на гноївці ВРХ і планує продавати біометан в Європу.

Найпотужніший в Україні біогазовий комплекс ТОВ «Теофіпольська енергетична компанія» (Хмельницька обл.) також працює над тим, щоб перевести частину установки на виробництво біометану.

Біогазова установка компанії «МХП Еко Енерджи» також планує частково виробляти біометан. Є й низка інших. Якби не війна, то ми б ще у цьому році побачили перший біометан в Україні. Сподіваюсь, що в 2023 році запрацює до 5 біометанових заводів. Уряд, до речі, практично все для цього зробив. Залишилася остання цеглина — це реєстр біометану. Треба будувати біометанові заводи і заробляти гроші.

Біогазовий комплекс з потенціалом виходу біометану 20 млн м³/рік.

Фото: Біоенергетична асоціація України

Біогазовий комплекс енергетичною потужністю 3,5 МВт. Працює на кількох видах сировини: гній свиней, силос і жом. Наразі установку модернізують для виробництва біометану.

Фото: Біоенергетична асоціація України

В умовах військового стану всі матеріали журналу оперативно й повністю публікуються на сайті www.milkua.info. Передплатникам надаватимемо ПДФ-версію кожного номера. Всі охочі мати добірку матеріалів під рукою, можуть отримати вільний доступ до онлайн-версії. Через труднощі з друком і доставкою паперовий варіант журналу найближчим часом не плануємо, але повернемось до нього при першій слушній нагоді.