За підтримки |  


«Молоко — це гарантія нашої фінансової незалежності»

 

Іван Щербич, керівник фермерського господарства «Щербич»


 

Загальний низхідний тренд виробництва молока й кількості утримуваних корів в Україні триває. Частина ферм, навіть промислового типу, закриваються, проте є й інші — які розбудовуються. Чому одні йдуть з ринку, а інші при таких само умовах інвестують і нарощують виробництво, журналісти «Молоко і ферма» дізнавалися в Івана Щербича, керівника фермерського господарства «Щербич», що в Літинському районі на Вінниччині. За останні два роки молочна ферма тут змінилась до невпізнанності: нові корпуси, доїльно-молочний блок з доїльною установкою типу «паралель» 2×10, молочна продуктивність корів зросла до 27 кг на добу, а на виході — щодоби 7,5 тонни молока екстраґатунку.

— Іване Федоровичу, чому за приблизно однакових умов одні розвивають молочні ферми, а інші їх позбуваються?

— І події і природа останнім часом подають людям дедалі чіткіший сигнал схаменутись і перейматись не тільки сьогоднішнім заробітком — зорав поле, посіяв соняшник чи ріпак, зібрав, гроші в карман поклав і відпочиваєш. Треба дбати про землю, на якій живеш. Коли був у Німеччині, запитав у фермера, скільки мінеральних добрив вноситься на поля.

Той відповів: «Жодних мінеральних добрив, лише двічі на рік вносимо відходи біогазової установки. Це ж наша земля». І показує грамотку, що цю ділянку придбано в 1760 році і що вона дісталась йому від діда-прадіда, а він береже її для своїх нащадків.

У нас мало хто про землю дбає. Якщо не вносити органіку і не піклуватись про відновлення родючості ґрунтів, то земля перетвориться на пустелю, як це сталось в Одеській області. Для нас ферма якраз і є тією ланкою виробництва, яка допомагає підтримувати родючість ґрунту і мати гарну врожайність. Щороку виробляємо до 7 тис. т гною. Придбали нові розкидачі, вносимо по 50 т органіки на гектар, вона добре тримає вологу. Наприклад, у 2015-му літо було дуже посушливе, але на тих ділянках, де внесли гній, кукурудзи зібрали 95−100 ц/га, а де не вносили — 30−40 ц.

Цьогоріч, наприклад, посіяли 50 гектарів кукурудзи на силос і під неї внесли гній. Урожайність зеленої маси становила 60 т/га. Кукурудзи на зерно з використанням органіки, думаю, зберемо 80−90 центнерів, а без неї — добре, якщо вийде 50 центнерів на гектар.

Ферма — це робочі місця й гарні зарплати, розвиток територіальної громади.

Більше того, молоко — неабияка жива копійка щодня. Ми не маємо проблем із виплатою зарплат і відрахуванням податків. Пшениця й кукурудза можуть уродити, а можуть і ні.

Молоко ж є завжди, це гарантія нашої фінансової незалежності.

З другого боку, ферма — це постійна турбота, в неї треба інвестувати і, напевне, не кожен готовий на це підписатись.

Утім, зрештою, не все вимірюється грішми. Ми тут живемо, тут житимуть наші діти й онуки. Навіть якщо вони не захочуть продовжити цю справу, то все те, що вже створено, залишиться селу й громаді.

— Скільки ви особисто маєте справу з виробництвом молока і з чого починали?

— З 2006 року. На той час радгосп, який тут був, збанкрутував, і його передали в управління арбітражному керуючому — у планах було все розібрати й продати. Завідувач ферми Леонід Іванович Івацько організував людей і не допустив цього, а трохи згодом ми викупили цей майданчик. Тут залишалось 30−40 свиноматок і 12 корів, які давали 2−3 літра молока на день. Ми одразу взялись за відновлення ферми, і почали зі свинарства.

Важливий момент: у 2006 році я взяв участь у двомісячному навчанні в Німеччині з сучасних технологій виробництва свинини. Як тільки повернувся, одразу поставили бункери, поїлки, міксер, щоб готувати корм, почали використовувати привезені з Німеччини раціони для різних вікових груп. І справа пішла, хоч, як згодом зізналась керуюча свиноферми, зоотехніки днів п’ять на фермі ночували, бо вирішили, що після тих кормів у свиней буде білкове отруєння. У нас були зовсім інші підходи й стандарти у вирощуванні свиней, тому надзвичайно важливо було поїхати за кордон і повчитись, щоб застосувати технологію, яка приносить прибуток.

Точно так само їздили і придивлялись до різних способів утримання і доїння молочної худоби, розглядали різні варіанти — прив’язь, безприв’язь, доїльні зали, роботизоване доїння.

— Вже тоді ви намітили, що матимете молочну ферму саме такого, безприв’язного, типу з «паралеллю»?

— Ні, поступово прийшли до цієї моделі. Спочатку корів тримали, щоб поросятам згодовувати молоко, надлишок — 100 чи 200 літрів — здавали на переробку. Стадо поступово нарощували. Гній вносили на поля — отримували гарні результати, більше молока здавали на переробку — мали більший виторг.

Одразу реконструювати чи збудувати комплекс не було можливості, а коли трохи набрали обертів на вже існуючих потужностях і накопичили кошти, вирішили, що настав час для інвестицій.

Коли два роки тому почали будівництво, у нас був старий корівник, 140 корів на прив’язі, з них 120 дійних. Давали вони в середньому 16 кг молока на день. Коли повністю поміняли технологію й перевели тварин у новий корівник, то через 3−4 місяці доїли вже 21 кг молока на корову. Придбали міксер, попрацювали над раціонами, і тепер середній надій по стаду становить 27 кг. Це при тому, що основа стада — наші старі корови. Частину нетелей докупили, й ті, що вже отелились, дають 34−35 кг молока.

Зараз у нас 250 дійних корів, до кінця року має бути 310−320 голів, а загалом корівник для дійного стада розрахований на 430 тварин. Не поспішаємо його заповнювати, хочемо замкнути цикл, але при цьому розширювати й ремонтувати стадо власноруч і правильно вирощеною худобою.

Генетика у нас непогана, запліднюємо худобу спермопродукцією канадської селекції.

Я дотримуюсь такої думки: якщо вкладати кошти, то зробити це один раз і якнайкраще, щоб не переробляти. Тому й відмовились від прив’язного утримання і доїння в молокопровід, натомість збудували нові корівники і встановили «паралель» промислового типу, яка може працювати 24 години на добу. Доїння в залі зручне для доярок і, головне, безпечне. Нас влаштовує сервісне обслуговування, неполадки усуваються по першому дзвінку — або телефоном, або фахівці компанії-постачальника негайно приїжджають на ферму.

Нині, озираючись назад, розумію, що поступили правильно. Можна було щось потрошку ліпити, але то були б викинуті на вітер гроші. До такої ферми, яку маємо зараз, треба було дозріти думками і фінансово.

Ми не маємо мети створити мега-ферму. У нас звичайне виробництво фермерського типу, тільки усе це треба довести до логічного кінця. Нам важливо, щоб була добра якість молока, щоб було зручно людям і не було надмірного навантаження на землю.

Чим більше худоби, тим більше потрібно землі під кормові культури та силосні ями. Зараз у нас все дуже компактно розміщується і все влаштовує.

— Для реалізації проекту долучали кредитні кошти? На яку окупність розраховуєте?

— Як дався перехід від доїння в молокопровід до доїння в залі? Є місця, де з переходом на безприв’язь відбулося просідання?

— Крім доїння є багато інших моментів, пов’язаних з організацією процесів на фермі.


Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 5 (60), жовтень 2020.

comments powered by Disqus

Останні додані

21 груд. 2020 13:30:00

  У 2020 році компанія «Агроклімат Україна» зробила великих крок уперед

7 груд. 2020 15:50:00

«Молоко — це гарантія нашої фінансової незалежності»

25 лист. 2020 14:20:00

На межі

20 лист. 2020 15:35:00

Є у нас, білорусів, така особливість — замкнути все на собі

18 лист. 2020 16:10:00

Аграрній галузі нині не вистачає стабільності й чітких правил гри

24 вер. 2020 12:15:00

Парадокси податкового кодексу гальмують розвиток кооперації

21 лип. 2020 15:55:00

Купуючи українські молоко та кефір, можна бути спокійним щодо їх безпечності

29 трав. 2020 11:25:00

Квоти на добрива — це ручний режим перерозподілу коштів в агросекторі