Експлуатація навпаки, або Пригнобленому працівникові присвячується

 

За останні десятиріччя світ навколо нас дуже змінився. Успішним компаніям не притаманна поляризація, співробітники не протиставляють себе власникам/керівництву і кажуть «ми». Утім, багатьма трудові відносини все ще сприймаються як експлуатація, де одна сторона використовує другу з вигодою для себе. Припустимо. Але хто саме вважає себе пригнобленим і обділеним? Про перерозподіл ролей у моделі «роботодавець-персонал» розмірковує Віталій Антощенко, голова правління Об'єднаної консалтингової групи з Санкт-Петербурга.

Ще з часів написання Біблії було відомо, що «всяке царство, яке розділилось, спустіє, і всяке місто чи дім, розділившися, не вистоїть». Проте 99% сучасних компаній існують, розділившись. Поділ, про який ідеться, починається зі слів, вимовлених із приводу й без співробітниками компаній будь-яких розмірів, що працюють у різних галузях: «Ми ― найманий персонал, це не наша справа», «Це не моя компанія», «Це не мій клопіт, у мене є начальник», «Мені за це не платять», «Одна справа ― ви власник і працюєте на себе, а інша справа ― ми».

Складається враження, що компанія ― це барикада, по обидва боки якої розмістилися радикальні антагоністи з різними інтересами і взаємовиключними цілями. Одні ― в своїх власних очах і в очах тих, інших, які за стіною, ― виглядають експлуататорами. За поширеним стереотипом, ця роль відводиться керівникам. Ті, що «інші», вважають себе завжди пригнобленими, тому рятуються від гноблення всіма доступними засобами, відстоюючи своє право на «справедливість». Цю роль, звісно, віддано працівникам. Висловлюючись точніше, в цьому протистоянні їх називають підлеглими, персоналом, робочою силою.

Це видається авторові вкрай дивним і таким, що суперечить здоровому глуздові, якого в бізнесі має бути більше, ніж будь-де. «Якщо висловити моє ставлення до такого сприйняття ролей керівників і співробітників емоційно, то такий стан речей є апогеєм дурості», ― наголошує він.

Проте ці дурощі активно підтримуються багатьма підручниками з менеджменту або й на обивательському рівні. «Нещодавно на одному внутрішньому навчальному заході нашої компанії ми обговорювали книгу, присвячену менеджментові. У ній із самого початку стверджувалося, що керівникові в першу чергу необхідно визнати, що його роль ― експлуатація підлеглих. Наукова, майстерна, але експлуатація! Далі говорилося, що коли хто-небудь із тих, хто займає чи готується зайняти пост керівника, не готовий мужньо прийняти цю істину й дотримуватись її, то краще відразу відмовитися від домагань на „трон“, ― ділиться Віталій Антощенко. ― Мені хочеться запитати: хіба ми ще не живемо в XXI столітті? Людина давно побувала в космосі, розшифрувала ДНК, за допомогою інтернету може вести бізнес, не виходячи з дому, і т. п. Тільки теорія управління не зазнає змін? Звісно, зазнає! Мусить зазнати змін».

Можна піти від протилежного. Припустимо, твердження про експлуатацію вірне. Тобто суть роботи начальника ― грамотно і майстерно експлуатувати. Те, що завдання начальника ― експлуатувати, звичайно, стане відомо його підлеглим. Підлеглі зовсім не простаки, вони знають, що експлуатація ― це привласнення результатів чужої праці. Тлумачний словник скаже ще більше: «Якщо хтось когось експлуатує, то це означає, що перший змушує другого багато працювати на невигідних умовах або безкоштовно, користуючись тим, що цей другий не має соціального або правового захисту».

Якщо роль начальника ― експлуатація і він дотримується цієї управлінської моделі, то виникає низка питань:

  • Який буде результат роботи і ставлення до неї підлеглих?
  • Чи будуть у такій компанії працювати висококласні фахівці?
  • Хтось передасть скаргу клієнта «нагору», щоб урятувати цю компанію від тотального відпливу клієнтів?

Скоріш за все, в компанії пануватиме тяжка атмосфера. Підлеглі будуть мститися за те, що їх експлуатують, ― хтось із почуття справедливості, а хтось, кому ліньки замислюватися про високе, просто за покликом глибинних і неусвідомлених інстинктів.

Чи відважиться керівник відкрито озвучити підлеглим, що використовує експлуатацію як інструмент управління? Скоріш ні, ніж так. А це означає, що він не зможе чесно керувати, дотримуючись цієї управлінської моделі. Слово «чесно» ― ключове. Відкритість і чесність роблять взаємини передбачуваними і, отже, довірливими та надійними. Начальники або керівники ― всі зацікавлені саме в надійності того, чим вони управляють. Тож навіщо їм рубати гілляку, на якій сидять?

Як бути з присвоєнням результатів чужої праці? Багато хто стверджує, що результат праці найманого працівника присвоюється роботодавцем. Це ― міф. Насправді при створенні продукту існує лише поділ ролей і відповідальності. Співробітники компанії, в число яких входять і керівники різних рівнів, об'єднані спільним завданням, вони роблять свій внесок у його вирішення. Зверніть увагу: кожен на своєму рівні виконує свої конкретні завдання, які є частиною одного спільного завдання. У разі помилки, зробленої на будь-якому рівні, втрачають усі, без винятку.

Спробуймо уявити цю управлінську модель на прикладі хокейної команди. Хто в ній кого експлуатує чи привласнює результат праці іншого? Тренер? Гравці? Вони залежні від професіоналізму один одного ― репутаційно і фінансово. Якщо вже й говорити про присвоєння результату, то плоди роботи роботодавця і працівника присвоюються не ким іншим, як клієнтом, для кого вони, власне, і працюють, під кого підлаштовуються і кому хочуть догодити. У випадку з хокеєм ― це глядачі, які або ходять на матчі своєї команди, або ні.

Розгляньмо приклад джмеля і квітки. У цій парі хто кого експлуатує? Іронія полягає в тому, що коли ми створимо дві команди «джмелі» і «квіти», то одна сторона, яка захищає свою позицію з цього питання, переконає опонентів у тому, що саме їх експлуатують, а друга сторона переконає у протилежному, знайшовши серйозну доказову базу. Вийде, що квіти і джмелі експлуатують одне одного. Хіба можна це назвати експлуатацією? Вони доповнюють одне одного. Інакше загинуть, пропадуть. Також пропадуть компанії, де не передбачено взаємодоповнювальні види робіт, де немає людей, що відповідають за координацію, об'єднання колективу, і людей, які відповідають за створення матеріальних і духовних благ, що мають цінність в очах клієнтів.

Може, все вищесказане має занадто романтичний вигляд, а правда життя в тому, що в реальності працівник, потрапивши в компанію, пригноблюється начальником, який присвоює результати його праці, кладучи гроші собі в кишеню? Ця страшна казка могла б налякати якогось студента в кінці 1990-х років, може. На сьогоднішній день дефіцит фахівців такий, що неможливо описати словами. Всі знають, як доводиться вдень зі свічкою шукати спеціалістів, здатних створювати, а не руйнувати, і коли такого вдається знайти, потім доводиться за ним бігати й умовляти не звільнятись. Це називається експлуатацією? Тут можна погодитися з експлуатацією, тільки навпаки.

Співробітники приходять у компанію, працюють, підвищують свій професійний рівень і можуть піти на вищу заробітну плату в сусідню компанію. Там на них уже чекають з прапорами і святковим тортом, бо втомилися шукати того, хто знає свою справу, і готові добре платити. Хіба не це реальність? Хто кого експлуатує і що привласнює на цьому прикладі? Співробітники експлуатують ресурси компанії та її менеджмент, створюючи собі особистий капітал, який потім продають дорожче в іншому місці або піднімаються кар'єрними сходами, підвищуючи своє матеріальне становище. Тут уже можуть розплакатися начальники і звинуватити підлеглих в експлуатації: «Ми до них з любов'ю, а вони невдячні…»

Можна скільки завгодно звинувачувати обидві сторони в експлуатації, але справа ця безглузда і безперспективна. Нафталінові образи експлуатації, які створюють барикади і поділ, здатні тільки гальмувати прогрес і знижувати якість результату спільної праці. Трудові відносини вже давно змінилися. Суть влади ― це можливість зробити більшу кількість людей щасливішими. Суть роботи керівника ― ростити, служити, допомагати.

Зверніть також увагу на сучасну риторику, яка описує роль бізнесу. В ній питання створення робочих місць виходить на перший план. А в чому суть цього питання? В турботі про людей, адже, давши їм роботу, ми даємо їм можливість добре жити. Це зовсім протилежна позиція порівняно з ідеологією експлуатації.

«Навіщо я взявся писати на цю тему? Щоб якомога більша кількість керівників змогли не тільки реагувати, а й діяти на випередження, передбачаючи грядущі зміни, які, насправді, вже прийшли. Контрпродуктивно сприймати виробничі відносини як експлуатацію одних іншими. Начальники та підлеглі, які триматимуться застарілої моделі відносин, припустяться фатальної помилки. Незважаючи на те, що при такому підході кожна зі сторін має позитивні моменти, ціна, яку треба буде за них заплатити, буде занадто високою.

Ситуацію, в якій ми зараз знаходимося, можна порівняти з океанською водою, що відступила від берега на кілометри. Нинішнє затишшя означає, що через дуже короткий час на берег нахлине гігантське цунамі і всіх, хто вважає, що він експлуатує або його експлуатують, змиє в океан назавжди», ― пояснює автор.

Джерело: www.e-xecutive.ru

Останні додані

5 черв. 2023 10:30:00

Енергозбереження в молочному скотарстві

22 бер. 2023 10:00:00

Консерванти для сінажу: плацебо чи дієвий інструмент?

29 бер. 2022 12:30:00

Рекомендації до проведення посівної 2022

10 лют. 2022 11:50:00

Демотивація: шукаємо причини

25 січ. 2022 13:30:00

Корова не встає. Чому? Що робити?

11 січ. 2022 13:40:00

Новотільні корови: усуваємо помилки управління

21 груд. 2021 12:45:00

П’ять міфів про класичний сінаж

7 груд. 2021 13:35:00

Кульгавість у корів. Де втрачаємо та де можемо здобути? Частина 2. Де можемо здобути