«Спаліть наші ферми, залиште свої міста ― і вони заростуть бур’яном. Спаліть свої міста, але залиште наші ферми ― ваші міста розквітнуть знову». Цю крилату фразу авторства одного американського молочаря часто цитує Валерій Колоша. І неспроста. Для нього молочна ферма ― це суть життя, навколо неї обертається світ. Завдяки фермі розвивається його господарство. Завдяки їй стає можливою допомога громаді села. Вона ж є джерелом достатку родин її працівників. Зрештою, тут виробляють найцінніший харчовий продукт — молоко.

— Валерію Петровичу, чи завжди так по-особливому ви ставилися до молочної ферми?

— Коли майже чотирнадцять років тому я став директором господарства, нашим головним напрямом було рослинництво і вважалося, що гроші можна заробляти тільки там. Тваринництво було додатком і, відверто кажучи, десь із півроку я його просто уникав. Утім, великі борги, успадковані від попереднього керівництва, змушували шукати нові способи заробітку. От тоді, поспілкувавшись із колегами, а також представниками молокозаводів, на які ми здавали сировину, проаналізувавши й порівнявши економіку виробництва рослинницької й тваринницької продукції, мені стало зрозуміло: треба виробляти молоко. І ми за це вчепилися. Тоді молокозавод розраховувався за сировину кожні 20 днів, і це були не сезонні, а живі гроші. Ними ми могли заплатити за електроенергію і пальне, віддати зарплатні борги. Звісно, чим більше молока здавали на переробку, тим більше коштів було в обороті. А це змушувало міркувати, звідки і як береться молоко. На той час у нас було 320 корів і від кожної в середньому отримували 1840 кг молока на рік, а в сусідньому селі продуктивність корів була в півтора разу більша. У чому причина? Що зробити, щоб доїти більше?

— Де і як довго шукали відповідь?

— Відповіді знайшли не одразу, а шлях, який подолали, щоб досягти пристойних результатів, був ще тривалішим і дуже непростим.

Справжній переворот у нашому світогляді зробив Ельман Гасанович Оруджов. Із ним я познайомився на одній сільгоспвиставці. Тоді він ще працював у «Агро-Союзі». У павільйоні компанії ми проговорили до пізньої ночі, він відкрив мені очі на виробництво молока і зумів «запустити» своєрідний механізм, який рухає мене вперед і донині.

Потім було перше закордонне відрядження, під час якого я побачив, як може працювати успішна молочна ферма. Потому відвідав «Агро-Союз» і зрозумів, куди треба рухатись, а велике бажання і переконаність у своїй правоті лише спонукали до дій. Зокрема реконструювали корівники під безприв’язне утримання, встановили доїльну залу.

Ми б ніколи не відважилися на такі радикальні зміни, якби не були впевнені, що на молоці можна заробляти. Бо самі розумієте: щоб отримати зиск від виробництва, спочатку треба в нього інвестувати, а щоб інвестувати, треба взяти кредит чи позику. Тож якщо не впевнений в успіху справи, не варто за неї і братись. Інтерес постійно підігрівали партнери-переробники — вони мали кошти й готові були позичити для розширення виробництва. Зрозуміло, чим більше надоїш, тим більше заробиш, швидше розрахуєшся з боргами, матимеш більше коштів для розвитку.

Відчувши смак перших маленьких перемог і молочних грошей, ми почали ще більше вникати в технологію виробництва молока — подорожували, дивилися, вчилися. Навчаємося й донині, бо вдосконаленню нема меж.

Отак і пройнялися великою любов’ю до корови. Пам’ятаєте відомий жарт фермерів-молочарів? Якщо їх зненацька спитати, кого вони люблять більше, дружину чи корову,у відповідь однозначно почуєте: «Звісно, корову. Вона щодня дає гроші, а дружина забирає». І в тому жарті криється велика істина. Корова — це завод із переробки корму на молоко, і те, наскільки ефективно він працюватиме, залежить тільки від нас.

— Що нині представляє собою ваш молочний комплекс?

— Він складається з кількох ферм. «Молочна ріка» і «Молочний край» — це ферми, де понад 800 корів утримуємо безприв’язно і доїмо в доїльних залах «паралель» (обидві 2×12). На «Веселій корівці» маємо ще 200 корів. Корівник старий і замалий для реконструкції, тому залишили прив’язну систему й доїмо в молокопровід. Собівартість виробництва там більша, але є колектив, який бажає й уміє працювати. Маємо ферму «Малюк», вона спеціалізується на вирощуванні ремонтного молодняка. Також є майданчик для відгодівлі бичків. За добу наш комплекс виробляє 21 тонну молока ґатунку «екстра». Середня продуктивність по стаду за минулий рік була 7,5 т молока на корову.

— У вас чималий досвід розбудови молочарства, ваше підприємство одне з тих, на які рівняються. Що є запорукою успіху?

— Запорука будь-якого успіху — бажання. Якщо воно є, то можна досягти всього, якщо ж нема, то мільйони і навіть мільярди перетворяться на попіл. А ще дуже важливо знайти таких людей, які б працювали із запалом. Для них розмір платні часто не є вирішальним фактором, їм набагато важливіше — досягти поставленої мети. Якщо вам трапиться така людина, з нею можна гори звернути.

— Вам пощастило знайти саме таких людей?

— До певної міри так. Ключові посади на молочному комплексі обіймають цілеспрямовані люди, чудові менеджери й організатори виробництва. Сьогодні ми більше цінуємо їх уміння організувати роботу команди, а не рівень фахової підготовки. Фаховість, як не дивно, інколи навіть шкодить. Коли ферма працює у певному технологічному ритмі, то на виробництві потрібні головним чином вправні менеджери і дисципліновані виконавці.

Ми пішли шляхом, яким іде весь світ: довірилися професіональному консультантові. Його завдання — вибудувати технологічний цикл, розробити ефективну управлінську модель, урахувавши всі особливості виробничих потужностей, кормової бази, худоби і навіть кліматичних умов. Як каже Ельман Оруджов, він вистилає для нас шлях і прокладає бордюри. Ми лише йдемо тим шляхом і підкоряємось одній людині.

— Які завдання ставлять перед? 

— Які надії покладали на АВМ, чи виправдались вони і чого чекають ще? 

— Яким бачать майбутнє молочного скотарства і що потрібно для його розвитку?

Розмову вела Олена Мельник