2015-й, рік Кози, дуже символічний. Його можна вважати роком народження професіонального козівництва в Україні. На фінішну пряму вийшли три проекти, про які ми плануємо розповісти. І почнемо з ферми на 600 кіз у фермерському господарстві «Тетяна 2011», що на Київщині. Про її становлення розповів голова правління Василь Вікторович Цвик.

— Василю Вікторовичу, які зірки підказали, що потрібно починати нову справу в непростий час?

— Час і справді складний. Аграріям живеться важко, але в кожного різні можливості справитись із сучасними викликами. Особисто я поділяю сільгоспвиробників на три категорії: холдинги, невеликі фермерські господарства (до них відношу й наше) та одноосібники ― власники земельних паїв, які обробляють до 100 га землі.

Холдинги виробляють великі обсяги продукції і можуть виходити з нею на міжнародні ринки, торгувати на біржах. Їм, на мою думку, нецікаво розпорошуватись на дрібні проекти. Одноосібникам це, на жаль, не під силу. А от невеликі господарства, які вже навчились ефективно працювати, могли б зайняти гідну нішу на внутрішньому ринку й забезпечити українського споживача якісними харчами, задовольнити найвибагливіші смаки й уподобання. Я впевнений, що тренд, який нині охопив Європу і простежується в нас, — продаж продукції від фермера, тільки набиратиме обертів. Ми звикли виробити сировину і продати. А чому б не мати власну переробку, щоб і додаткові робочі місця створити, і споживачу показувати та підтверджувати переваги своєї продукції?

Зовсім недавно в Інтернеті побачив від мережі супермаркетів заклик до фермерів продавати вироблену продукцію, бо вони відчувають попит з боку споживачів на такі продукти. Дуже розумно, і про цей канал реалізації варто подумати. Власні невеликі магазини будуть нерентабельні, а до кооперативних ми не доросли, бо не довіряємо. Тому саме час критично переглянути, як ми працюємо, подивитись на себе самих іншими очима. Останнім часом тільки й чуєш: криза, криза... Але після кожної кризи настає період розвитку і нових можливостей. Тому дуже важливо вже сьогодні застрибнути в потрібний вагон.

— З козівництвом визначились одразу?

— Не зовсім. Наше господарство досягло хороших результатів у рослинництві, і постало питання про те, що варто розвивати ще й тваринництво. Ми розглядали кілька варіантів. Спочатку розмірковували про свинарство. Але в нашому районі зосереджено близько десятка великих свинокомплексів, тобто ніша зайнята. З молочарством, виробництвом курятини ситуація аналогічна. Було на прикметі і кролівництво. Та поки зважували за і проти, у Макарівському районі французькі інвестори побудували кролеферму. Отже, залишились кози.

Раніше була така думка, що коза — це корова бідняка. Нині я можу стверджувати, що це зовсім не так. Перед тим як почати справу, я зустрічався з козівниками України, бо треба було дізнатися, з чого вони починали і який шлях пройшли, щоб не наступити на ті самі граблі.

Вивчивши досвід колег наших і з-за кордону, визначились із власним шляхом розвитку — ми все вклали в комплексний підхід до виробництва: починаючи з тварин, приміщень, умов утримання,технології, доїльної зали, кормової бази, кадрів і закінчуючи переробним цехом. Тобто, ми не займаємось козами як доведеться, ми (зараз три таких господарства в Україні) піднялись на вищий щабель. Він передбачає інше сприйняття і ставлення до виробництва. Козі потрібен збалансований раціон та комфортні умови, щоб вона змогла максимально реалізувати свій генетичний потенціал. Обов’язковим є механізоване доїння, коли молоко не контактує з повітрям. А з якісної сировини і якісна продукція, затребувана споживачем. Для цього необхідні чималі інвестиції.

— Розкажіть більше про етапи реалізації проекту.

— Ферма запланована на 2000 кіз з добовим виробництвом молока 5 тонн. Сьогодні не проблема утримувати таку кількість тварин і доїти стільки молока, питання в іншому: куди реалізувати. Справа для нас нова, тому маємо потрудитись із рекламою, донести до торговельних мереж і споживачів інформацію про свою продукцію. А якщо взяти до уваги ще й політичну та економічну ситуацію в країні, то вирішили почати з 300 і довести чисельність стада до 600 кіз. А на початок 2019-го плануємо мати 2000 кіз.

Уже зараз маємо реконструйований козлятник, змонтовану доїльну залу, закупили обладнання для переробки. Наприкінці літа придбали 300 кізок і 10 цапків альпійської й зааненської порід.

— Де купували тварин?

― У Франції. Завезти кіз із-за кордону дуже проблематично, через бюрократичні перепони довелось походити по кабінетах. Імпорт обійшовся майже втричі дорожче, ніж би це коштувало французькому фермерові. Але ми розуміємо, що купували не просто товар, а генетику.

Кізочки в кінці березня й на початку квітня почали давати молоко.

— На яку продуктивність розраховуєте?

― У Франції зааненські кози дають 1200 літрів за лактацію, альпійські — до 900 літрів. Ми, звісно, хочемо мати більше. У кози, як і в корови, молоко на язиці: як нагодуєш, так вона й дасть. Тому корм має бути збалансований. Для його приготування потрібна пшениця, ячмінь, кукурудза, соя, соняшник, крейда, меляса, білково-вітамінні добавки. Майже все власного виробництва, маємо свій комбікормовий завод. Тобто, ми повністю несемо відповідальність за те, що даємо тваринам. Я вважаю, що це необхідна умова, коли хочеш мати хороший результат.

Раціон узято з Франції. Продавці кіз дали поради, що і як краще згодовувати тваринам. До речі, французи абсолютно змінили наше ставлення до соломи. Ми вважали, що це лише підстилка. І були дуже здивовані, коли побачили, що кози споживають солому й комбікорм і прекрасно почуваються. Це видно по їхній угодованості та блиску шерсті.

— Скільки землі потрібно для утримання кіз?

— Часто кіз утримують на випасі, і ніхто не знає, чи пили вони воду і скільки з’їли. Ми відійшли від цього. В нас кози цілий рік утримуються на глибокій підстилці з соломи й споживають корм відповідно до стадії лактації. В основі корму солома (клітковина) і концентрати, що містять поживні речовини, необхідні для підтримки життєдіяльності та виробництва молока.

Для 600 кіз достатньо 50 га землі. А за підрахунками одного з провідних фахівців галузі Еміля ван Харена, один гектар землі здатен прогодувати від 20 до 23 кіз, які утримуються безвигульно. На сьогодні ми виділили 32 га для сіна, ще є площі під пшеницею та ячменем.

Хочу наголосити, що коли до справи підходити серйозно, то вона потребує і затрат, і навчання. Наприклад, щоб завезти кіз у 2015-му, необхідну техніку для приготування корму (плющилки, косарки, гребки, трактори) ми придбали ще в 2013-му. Корм почали заготовлювати з 2014-го. Зараз маємо багато соломи житньої, вівсяної, пшеничної, ячмінної. Напевне, нам простіше, бо вже мали машинно-тракторний парк для виробництва рослинницької продукції, який тепер використовуємо і в тваринництві.

— Є альтернатива власній переробці?

— Коли ми вивчали питання збуту сировини, я запитував у переробників, чиї підприємства містяться неподалік, чи цікаве їм козине молоко партіями 5 тонн на добу. Як з’ясувалось, для них це крапля в морі, бо деякі приймають по 260 тонн молока за день, і нашої сировини їм вистачить лише труби промити.

Без власної переробки цей бізнес втрачає сенс. Адже можна мати продуктивних тварин, хороші приміщення, виробляти якісну сировину, але не мати ринку збуту. Тоді нас чекатиме доля тих козівників, що починали до нас. Ми не маємо права на помилку. Треба самим виготовляти продукцію й доносити до споживача інформацію про неї. З другого боку, тільки маючи весь ланцюг виробництва, можна гарантувати високу якість кінцевого продукту.

Наш переробний цех розрахований на 5 тонн молока щодоби. На таку потужність плануємо вийти в 2018–2019 році. Одразу скажу, що 70% становить основне обладнання для фільтрації, очистки, пастеризації й гомогенізації. І 30% припадає на обладнання для виробництва певних продуктів. Асортимент нам буде диктувати споживач. Плануємо почати з продуктів із незбираного молока (молоко, йогурти) і м’яких сирів. Якщо дозволить кількість молока, то, можливо, на літо запустимо лінію з виробництва морозива.

— Де знаходите працівників для ферми?

— Козівництво, з таким підходом, який проповідуємо ми, для нашої країни нове. І було б нерозумно починати проект на 2 тисячі кіз з доїльною залою і переробкою, не подбавши про кадри. Сьогодні, якщо дати хорошу зарплатню, людина працюватиме з козами, але чи відповідатиме всім вимогам і чи виконуватиме свою роботу належним чином? Тож ми відрядили трьох чоловік у Францію. Вони там навчались і стажувались, а коли привезли кіз, вони вміли працювати з тваринами. Це також один з невід’ємних елементів комплексного підходу.

— Інвестиції у проект чималі. Коли плануєте отримати віддачу?

— Наступний рік буде нелегким, а тому навіть не очікую, що будуть повернення в цей період. Виторг буде, але його використовуватимемо на рекламу та маркетинг, щоб показати людям, що ця продукція потрібна і корисна.

Ми на початку шляху і маємо лише попередні розрахунки, тому про якісь конкретні терміни окупності проекту я не говоритиму. Лише зауважу, що більшість вважає, що корова дає багато молока і здатна прогодувати родину. Але мало хто рахує, скільки молока можна отримати на кілограм живої ваги. В кожного господаря своя економіка і рахує кожен по-своєму.

— Де можна буде купити вашу продукцію?

— Ми зорієнтовані на столичного споживача. В Києві є чимало заможних людей, які можуть собі дозволити значні витрати на високоякісні дорогі харчі. Але більшість киян скуповується не в Good Wine, а в дешевших супермаркетах і на базарах. І якщо сьогодні літр козиного молока в спеціалізованих магазинах коштує 130 гривень, то ми готові наполовину знизити ціну і знайти такий супермаркет, щоб ця продукція продавалась.

Розмову вела Олена Мельник